Роль земляцьких організацій у становленні громадянського суспільства в Україні. Реферат

Діяльність і земляцьких, і діаспорних спільнот має непересічне значення, бо від збереження системи етнічних стереотипів, етнокультурних традицій залежить не тільки доля української культури, а значно більше — цілісність етносу

За роки незалежності прагнення українського народу подолати негативні риси асиміляційного впливу, відновити українську етнічну самобутність, самовартість та й етнічну спільність як відособлену, самодостатню форму існування спричинили сплеск етнічної активності, що проявилось насамперед у збереженні традицій, звичаїв, мови, набуваючи щоразу глобальнішого характеру, виявляючись на всіх рівнях життєдіяльності від індивідуального сімейного збереження етнічної аури до громадської активізації, як то створення на терені столиці земляцтв усіх областей України.

Що означає термін "земляцтво"

Серед соціальних інститутів, що захищають та реалізують інтереси збереження етнічної самобутності, важливе місце посідають етнокультурні організації, що створюються і діють для задоволення культурних, соціальних потреб представників етнічних спільнот як домінуючого у державі етносу, так і етнічних меншин. Етнокультурні організації — це громадські об'єднання на основі певних етнічних ознак учасників, їх етноконсолідуючих завдань і цілей (політичних, культурних, релігійних, освітніх, тощо). Сюди входять асоціації, культурні та історично-освітні центри, земляцтва, громади, клуби тощо.

Енциклопедія етнокультурознавства дає таке визначення терміна "земляцтво": це різновид об'єднання людей, пов'язаних спільними інтересами, вихідців з однієї місцевості, які мають єдину національну культуру або культуру тих місць і територій, звідки вони прийшли на тимчасове чи постійне проживання. Інтереси, що лежать в основі об'єднання таких вихідців, можуть бути найрізноманітнішими: зацікавленість у навчанні, у набутті професійних навичок, у подоланні побутових негараздів, взаємодопомога, конфесійні, культурні, політичні та інші уподобання. У земляцтвах відтворюються стереотипи поведінки людей, що мають спільну долю.

Основою утворення земляцтв є такі етнічні ознаки, як спільність походження, спільність регіонів колишнього проживання, самоназви, культури (чи певних її елементів). Домінуючою ознакою земляцьких спільнот, об'єднань є взаємодопомога та епізодичність неформальних зібрань, задоволення матеріальних (господарських, економічних) чи духовних (мовних, етнічних, культурних, конфесійних) потреб. Земляцтво чимось нагадує етнокультурні спільноти, але в мініатюрі, та й існує упродовж короткого проміжку часу, спонтанно утворюється і зникає, на відміну від етнонаціональних спільнот, що існують майже постійно.

Земляками називають уродженців якоїсь однієї місцевості. Так прийнято називати групи (колективи) людей, вихідців з певних етнонаціональних територій, для яких характерні специфічні стереотипи свідомості та поведінки. Ознакою земляків є територіальна єдність. Земляки це нестійка група (спільнота), яка протиставляє себе іншим схожим групам усередині певого етносу, а також представникам інших етносів за принципом "ми не ми", "свої чужі", "ми не такі, а решта інші". Таке усвідомлене визнання єдності мови, культури, території й само ідентифікація є відображенням компліментарності як підсвідомого почуття взаємної симпатії та спільності людей. Визнання представниками, вихідцями з певних визначених територій своєї єдності є основною ознакою земляцтва як системи [1, с. 45].

Земляцтва і діаспорні спільноти: спільне та відмінне

І земляцтва областей України, і українські діаспорні утворення є унікальними складовими частинами однієї етнокультурної спільноти групи людей, які історично пов'язані спільною територією, формуванням мови, традицій, культури, побуту, особливостями психічного складу й усвідомлюють себе як окреме ціле, тобто українського народу [1, с. 123]. За своєю суттю вони належать до типу об'єднань, сформованих за "цеховою" ознакою, а не за ознакою "інтересу": етнічна (місцева) належність є постійною ознакою, а формування і реалізація певного інтересу тут є вторинним після ідентифікації. Обидві зазначені спільноти відіграють важливу роль у збереженні етнокультури та її основних етнічних індикаторів поведінки, вироблених багатовіковим досвідом народу: національного менталітету, духовної і матеріальної культури, мови.

Саме завдяки тотожності етнозберігаючих функцій земляцтва іноді називають "діаспорою своєї області":

активна участь у розвитку і зміцненні духовної культури, мови свого народу, участь в культивації національних традицій (звичаїв), у підтримці культурних зв'язків зі своєю історичною батьківщиною (областю);
захист соціальних прав представників свого народу (вихідців зі своєї області);
здійснення економічних завдань;
лобіювання отримання гарантій для ефективного розвитку своїх народів (областей), вплив на міжнародні позиції країни (області).

Проте земляцтва та діаспора мають кілька відмінностей:

за класифікацією діаспора належить до великих за масштабом соціальних спільнот, а земляцтва до середніх, наприклад, значно різняться за кількістю українці за кордоном і полтавці у Києві;
їх утворення спричинені різними механізмами етносоціальних процесів: діаспора виникає внаслідок зовнішньої міграції і є розселенням значної частини представників етнічної спільноти за межами країни походження; а створення земляцтв спричинено урбанізацією та індустріалізацією, тобто внутрішньою міграцією за межі рідної області, але всередині етносу;
щодо особливостей побудови і структури спільноти діаспора як етнокультурний феномен є неформальною спільнотою, а кожне з 26-ти земляцтв областей України легалізоване, вони вже набули ознак формалізації;
за ієрархію ідентичностей: у діаспорних спільнотах більш яскраво виражена етнічна ідентичність відчуття належності до української етнічної спільноти, однаковості з іншими її членами внаслідок спільності історичної пам'яті, спогадів про єдиних предків та емоційних зв'язків з батьківщиною, а також спільності основних компонентів культури, що зазвичай виявляється у солідарності з членами цієї спільноти. У земляцтвах основною об'єднувальною ознакою є місцева ідентичність, що є виявом соціокуль-турної належності, своєрідного етнографічного характеру та самобутніх рис населення певної місцевості (тобто області України). Різниця ідентичності відображається і в назвах організацій, для порівняння: діаспорні об'єднання "Українська громада Сербії і Чорногорії", "Союз українців Удмуртії", "Товариство української культури Хабаровського краю", і назви земляцтв Києва: "Полтавці у Києві", "Луганське земляцтво", "Волинське братство", "Львівське товариство".

Функції земляцтв у механізмі становлення громадянського суспільства

Вплив на суспільне життя земляцьких організацій областей України у м. Києві розкривається через їхні функції як інституту громадянського суспільства:

інтегративна функція передбачає процеси згуртування, взаємозалежності і взаємовідповідальності членів земляцьких організацій, що відбуваються під впливом інституціональних норм, правил, санкцій і систем ролей. Інтегративні процеси, які здійснюються за допомогою земляцтв і супроводжуються упорядкуванням системи взаємодій, збільшенням об'єму і частоти контактів, необхідних для скоординованої діяльності громадян. Цю функцію можна ще назвати способом самовираження індивідів, їх самоорганізації і самостійної реалізації ними власних інтересів. Оскільки значну частину суспільно важливих питань земляцтва вирішують самотужки, власним коштом, полегшуючи державі виконання її функцій. Земляцтва вирішують соціальні та економічні проблеми і земляцької спільноти, що проживає у м. Києві, і земляків у кожній області України;
земляцтва є гарантом непорушності особистих прав громадян, дають їм впевненість у своїй силі, є опорою у їх можливому протистоянні з державою, формують "соціальний капітал" — ті обов'язкові риси особистості, завдяки яким вона стає здатною до соціальної кооперації та ефективних солідарних дій. А здатність людини до співпраці заради спільних інтересів — це найхарактерніша риса громадянської спільноти. Водночас активна діяльність земляцтв сприяє підвищенню громадянської свідомості суспільства, формуванню громадянської культури;
регулятивна функція полягає в тому, що існування земляцьких об'єднань забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства за допомогою вироблення шаблонів поведінки, норм і цінностей. Земляцтва систематизують, упорядковують, надають регульованості вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і так створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади;
значення трансформативної функції полягає в тому, що суспільство не могло б розвиватися, якби не було можливості передавати соціальний досвід. Тому закономірно, що кожне земляцтво для свого нормального функціонування залучає нових людей. Це відбувається через розширення соціальних кордонів організацій і через зміну поколінь [3, с. 24]. У зв'язку з цим у кожному земляцтві передбачено механізми, які дають змогу членам організації соціалізуватися до її цінностей, норм і ролей. Наприклад, у земляцтвах створені молодіжні осередки, діяльність яких координується і регулюється органами правління земляцького товариства;
земляцтва також виконують функцію захисту інтересів певної групи, яка об'єднується у земляцьку організацію за ознакою місця народження (у нашому випадку це область України), в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна земляцька спільнота отримує шанс "бути почутою на горі" владної піраміди. Існує безліч засобів і способів доведення земляцькими спільнотами своїх вимог до владних структур. Найбільш поширеною формою впливу цих груп інтересів є лобіювання.

Наявність усередині кожної такої організації різноманітних груп інтересів, представлених соціально активними громадянами, підвищує функціональність, а отже соціальну значимість земляцтв, і підтверджує їх універсальність.

Тенденції впливу земляцьких організацій на становлення громадянського суспільства в Україні

Останнім часом спостерігається кілька найважливіших тенденцій впливу земляцьких організацій на становлення громадянського суспільства:

1. Зростання кількості земляцьких організацій, формалізація їх діяльності. Земляцтва стали сьогодні помітним явищем у палітрі українського громадянського суспільства. Їх поява і розвиток цілком виправдані активізацією основних етносоціальних процесів, як-от міграція, урбанізація, індустріалізація, підвищення соціокультурного рівня населення. На фоні стійкої тенденції до зростання етнокультурних соціальних організацій, основна кількість земляцтв областей України зареєстрована у м. Києві наприкінці 90-х років минулого століття (табл. 1).

Таблиця 1 Динаміка зростання кількості земляцтв областей України у м. Києві

Роки	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2006
Усього земляцтв	2	3	11	13	19	21	24	26

Легалізація земляцьких організацій пов'язана з соціальною формалізацією зв'язків, статусів і норм, які є наслідком більш чи менш тривалого міжособового спілкування. Поступово чинять вплив різноманітні регулятори, які нормують і планують діяльність соціальної організації: норми і зразки службової поведінки, програми діяльності, принципи і форми винагород тощо. Ці процеси притаманні і неформальному об'єднанню земляцтв України: розробляються відповідні положення, впроваджуються демократичні процедури волевиявлення, наприклад, вибори.

2. Співпраця земляцьких організацій з органами влади. Нестабільність політичної ситуації в багатьох регіонах негативно позначається на співпраці організацій громадянського суспільства і місцевої влади. Загалом можна помітити зростання інтересу представників владних структур до налагодження співпраці з земляцькими товариствами та активізацію відповідних зусиль. Більшість земляцьких організацій уклали довгострокові угоди про співробітництво з державними адміністраціями та радами своїх областей. Крім того, укладена угода про співпрацю з Київською міською радою та її виконавчим органом Київською міською державною адміністрацією. Проте доволі часто комунікація влади і земляцьких організацій має ситуативний характер, не спрямована на досягнення конкретного результату і відбувається лише на рівні перших осіб.

3. Стимулювання консолідаційних процесів у суспільстві. Як форма громадської взаємодії, консолідація спричиняється до об'єднання зацікавлених груп для досягнення спільних цілей, є основою консенсусу і характеризує стан відносин у суспільстві.

Процес консолідації земляцтв можна визначити через дію таких чинників:

консолідація земляцької еліти навколо своїх земляцьких організацій;
підвищення соціальної активності лідерів земляцьких товариств, соціальної самовизначеності цих організацій стосовно громадянського суспільства (здатність відображати його інтереси загалом та інтереси певних суспільних груп);
збереження співвідношення єдності та різноманітності, тобто збереження автономії кожної організації в об'єднанні земляцтв України;
посилення можливості залучати до участі в роботі земляцьких товариств увесь соціальний спектр суспільства, незалежно від рівня доходів, освіти, віку, політичних переконань громадян;
підвищення ефективності впливу на процеси прийняття рішень у державі;
налаштованість на співпрацю з іншими громадськими організаціями.

Умовами успішності процесу консолідації земляцтв є взаємна толерантність земляцьких еліт, підвищення громадянської культури, кроки, спрямовані на реалізацію об'єднавчих принципів.

4. Розширення механізмів громадської участі. Хоча земляцтва дуже рідко використовують такі механізми громадської участі, як громадські слухання, місцеві ініціативи, не так часто розробляють та презентують проекти тієї чи іншої політики, що можуть бути основою для владного рішення, проте ці організації систематично проводять загальні збори громадян. Основними формами участі в публічній політиці для земляцьких організацій залишається участь у проведенні круглих столів, прес-конференцій, семінарів.

5. Зростання активності земляцтв в інформаційному просторі. Співпраця з засобами масової інформації посідає особливе місце у системі консолідації інститутів громадянського суспільства. Інформуючи про події у світі та державі, про політичне і громадське життя, ЗМІ впливають на формування поглядів людей, громадської думки, яка є важливим інститутом демократичної системи врядування і ознакою функціонуючої "сфери відкритості".

Останнім часом спостерігається тенденція до використання земляцтвами усього спектру ЗМІ, як загальнодержавного рівня, так і локального, для поширення інформації про свою діяльність та висвітлення найважливіших подій земляцького руху. Зростає активність використання Інтернет-ресурсів, розвивається книговидавнича справа та система книгорозповсюдження, створюється та поширюється кінопродукція.

6. Співпраця земляцьких організацій і політичних партій. Земляцтва областей України позиціонують себе як позапартійні організації, тому випадків їхньої спільної участі у політичній боротьбі за владні повноваження поки що не було. Натомість земляцтва досить активно залучають партійних лідерів для участі у реалізації земляцьких проектів. Частішають випадки, коли члени політичних партій використовують ресурси та можливості партії для вирішення тих чи інших питань земляцької організації.

7. Співпраця земляцьких організацій і бізнесу. Про масове захоплення бізнесменами громадською діяльністю в Україні говорити зарано. Підприємці об'єднуються здебільшого заради розв'язання певних проблем. Загалом, як відомо, українське законодавство не сприяє співпраці бізнесу і організацій громадянського суспільства заради виконання соціальних проектів. Тому підтримка бізнесом діяльності некомерційних неполітичних громадських об'єднань — поодинокі випадки [4]. Можливо, серед основних причин цього відсутність сформованого та дієздатного середнього класу, який є запорукою стабільності суспільства.

У земляцтвах використовуються різні механізми співпраці з бізнес-структурами: колективне членство в організації, створення бізнес-центрів при земляцьких товариствах, надання для фінансових донорів певного переліку послуг у межах статутної діяльності земляцтв. Далі можливе об'єднання організацій бізнесу з земляцькими товариствами для лобіювання спільних інтересів і вирішення найболючіших проблем земляцької спільноти.

Що перешкоджає повноцінному включенню земляцьких організацій у систему третього сектора громадянського суспільства

Нині найбільш знакові події в третьому секторі відбуваються за низької ініціативності земляцтв областей України.

Так, земляцтва не беруть участі у роботі Всеукраїнського форуму організацій громадянського суспільства. Внаслідок цього земляцтва не представлені в Координаційній раді громадських організацій, створеній форумом. Без їх участі відбулося обговорення та прийняття "Доктрини громадянського суспільства", документа, що визначає систему цілей, принципів і результатів розвитку громадянського суспільства в Україні на період до 2020 року та містить рекомендації щодо бажаної державної політики в цьому напрямі.

Значно обмежує комунікативність у роботі земляцьких товариств їх неучасть у Коаліції громадських організацій, неформальному добровільному об'єднанні, метою якого є вплив на процес розробки і реалізації соціально-економічної та культурної політики на місцевому, регіональному і державному рівнях, встановлення і розвиток стабільних взаємин між представниками неурядових громадських організацій і влади, бізнесу, наукової та творчої інтелігенції.

У більшості областей України в тій чи іншій формі функціонують громадські ради — консультативно-дорадчі органи, утворені при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністраціях з метою здійснення координації заходів, пов'язаних із забезпеченням проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики. Проте, на відміну від інших громадських організацій етнокультурного спрямування, спостерігається неефективне використання земляцтвами цього інструменту впливу, іноді вони демонструють малу зацікавленість і низьку активність.

Ще одним недоліком є невключення земляцтв у систему громадянської освіти в Україні, яку насамперед вважають засобом формування в особистості демократичних цінностей, патріотичного виховання в любові до рідного краю, відданості своїй землі, виховання в громадянина поваги до своєї нації, до всього світу, до етнокультурних, релігійних меншин свого регіону. Земляцтва — громадські організації. Це їхня перевага, тому вони могли б мобільно, не чекаючи соціального замовлення, включатися у розв'язання проблем, які виникають у зв'язку з впровадженням громадянської освіти, за допомогою проведення семінарів та різноманітних тренінгів, використовуючи власні ресурси.

Необхідно також активізувати включення земляцьких організацій до системи народних парламентів. Народний парламент — це неформальна структура, дорадчий орган при голові міськдержадміністрації. З одного боку, парламент доносить інформацію про плани муніципалітету до усіх прошарків населення, з другого, — дає змогу населенню брати участь у прийнятті рішень.

Безпосереднього включення земляцьких товариств потребує і розробка концепції регіональної політики в Україні, яка, на жаль, набула характеру чергової "кампанії" услід за розробкою концепції адміністративної, муніципальної реформи. Мета регіональної політики — звести до мінімуму ті нерівності, які створюють ґрунт для виникнення соціальних конфліктів, заважають соціально--економічному розвитку держави загалом або її частин, максимальна і довгострокова гармонізація інтересів держави і регіонів.

Очевидно, деякі повноваження зі здійснення регіонального управління держава змушена делегувати суб'єктам, які не входять до вертикалі виконавчої влади і не є органами місцевого самоврядування. Це об'єднання громадян та їх структурні підрозділи, які відповідно до своїх статутів можуть займатися проблемами регіонального розвитку. А земляцтва областей України, що працюють у Києві, завдяки тісним зв'язкам зі своїми областями, володіють об'єктивною неупередженою інформацією про ситуацію в регіонах, можуть узагальнювати всі пропозиції щодо регіонального розвитку і виносити їх на розгляд центральних органів.

Сьогодні можна виокремити такі основні проблеми, що стоять на заваді повноцінного включення земляцьких організацій у систему третього сектора громадянського суспільства:

недостатня соціальна активність громадян;
нестабільне фінансування, через що деякі земляцтва мають низький рівень діяльності; крім того, постійний пошук джерел фінансування штовхає земляцькі організації на зближення з бізнесовими і державними структурами, що призводить до втрати незалежної позиції;
недостатня розвиненість горизонтальних зв'язків між земляцтвами та іншими громадськими організаціями (обмін інформацією, проведення спільних заходів);
маловпливовість. Реальну змогу впливати на рішення центральних та місцевих органів влади мають лише деякі земляцтва;
нестача кадрів високої кваліфікації. Нині бракує спеціалістів, які можуть залучатися земляцтвами до співпраці на громадських засадах (наприклад, PR-менеджерів), а послуги тих фахівців, які є, потребують високої оплати.

Земляцтва областей України розширюють структуру етнокультурних спільнот, зміцнюють систему етнокультурних організацій і тим самим сприяють становленню громадянського суспільства в Україні. Проте без системної державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства процес включення земляцьких організацій у систему третього сектора, як це не парадоксально, відбуватиметься повільно. Це багато в чому залежатиме і від позиції самих земляцтв, від їх впливовості та активності.

Література

Енциклопедія етнокультурознавства / За ред. Ю. І. Римаренка. — К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2001. — Ч. І. — Кн. 2.
Аза Л., Афонін Е. та ін. Етнічний довідник: У 3 ч. — К., 1997. — Ч. І. Поняття та терміни. — К., 1997.
Колодій А. Розвиток громадянського суспільства // Незалежний культурологічний часопис "Ї". — 2001. — № 21.
Тищенко Ю. Аналіз становлення організацій громадянського суспільства та демократичних процедур у регіонах України. Український незалежний центр політичних досліджень.

Дата публікації: 24.02.2011