Поняття та класифікація політичних систем. Реферат

Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства

Теорії політичної системи. Термін політична система з'явився в політичному лексиконі в 50-60-х роках XX ст. Як науковий термін, поняття "система" вводить в біологію Берталанфі в 20-х роках для позначення процесу обміну клітини з зовнішнім середовищем. В його інтерпретації система представляє собою сукупність взаємопов'язаних елементів, при цьому зміна навіть одного з них призводить до зміни в цілій системі.

В стосунку до суспільства поняття "система" став використовувати Патерсон, який розглядав суспільство як взаємодію чотирьох підсистем: економічної, політичної, соціальної і духовної. Кожна з них виконує певні функції, а разом, вони забезпечують життєдіяльність всього суспільства в цілому.

Засновником системного підходу в політичній науці є американський вчений Істон. В його розумінні, політична система представляє собою механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей. Істон розглядає політичну систему:

• як відносно самостійну сферу суспільства, мета якої розподіл ресурсів;
• як частину більшого за обсягом поняття — суспільство.

Її завдання реагувати на імпульси, які подаються ззовні, запобігати конфліктам, які виникають через розподіл ресурсів між індивідами і групами. За Істоном політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожен з яких складається з простіших явищ і процесів.

Системний аналіз, за твердженням вченого, заснований на понятті "системи, зануреної в середовище". Щоб вижити, система повинна мати здатність реагувати, пристосовуватись до змінних умов. Цю здатність забезпечує суспільству політична система, що реагує за допомогою спеціальних механізмів на імпульси.

Функціональний підхід. Порівнюючи різні політичні системи, Алмонд виділяє їх основні функції, без яких не можливо забезпечити їх ефективний соціальний розвиток. Політична система визначається Алмондом як сукупність ролей, взаємопов'язаних між собою, що виконуються не тільки державними інститутами, але й іншими елементами суспільства (партіями, елітами тощо).

Алмонд і Пауел доходять висновку, що політична система повинна виконувати такі функції:

• функцію взаємозв'язку з зовнішнім середовищем;
• функцію внутрішньополітичної сфери;
• функції, що забезпечують збереження і адаптацію системи.

Комунікативний підхід. (К. Дойч)

Такий підхід розробляється в політології у зв'язку з встановленням інформаційної цивілізації. Під політикою Дойч розумів процес управління і координації зусиль людей для досягнення поставлених цілій. Цілі досягаються і коректуються на основі інформації про положення суспільства і його відношення до поставлених цілей, про результати попередніх дій, про відстань до цілі.

Політичні рішення, за Дойчем, приймаються на основі двох потоків інформації: зовнішнього і внутрішнього. Політичне управління вчений порівнює з пілотажем: визначення курсу тут відбувається на основі інформації про рух об'єкта в минулому і місце розташування в теперішньому, а також по відношенню до поставленої цілі.

Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Політична система — це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб'єктів, засобами яких здійснюється влада і управління суспільством.

Політична система — це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси всіх політичних і соціальних сил.

Ознаки, структура, функції політичної системи

Ознаки політичної системи:

• взаємозв'язок групи елементів;
• утворення цими елементами певної цілості;
• внутрішня взаємодія і взаємо обумовленість всіх елементів;
• прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;
• здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Структура політичної системи:

1. організаційна підсистема або політична організація суспільства — це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя. До політичної системи як її інститути входять не всі суспільні організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя і здійснення влади розрізняють три види організацій:

• Власне політичні — організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими є держава і політичні партії.
• Політизовані або невласне політичні організації, участь у здійсненні політичної влади для яких є лише одним з аспектів їх функціонування. Це громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднання підприємців тощо.
• Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства рибалок, мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску.

2. політичні відносини — це відносини суб'єктів політики з приводу завоювання, утримання та здійснення влади. Це між класові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійснення політичної влади між політичними організаціями (державою, партіями), відносини між організаціями та установами.

3. нормативна підсистема, яку складають політичні принципи та норми — це норми, які регулюють політичні відносини. Одні політичні норми безпосередньо і цілеспрямовано створюються державою (правові норми), політичними партіями та громадськими організаціями (корпоративні норми), інші складаються і розвиваються поступово, під впливом як політичних, та і економічних, соціальних, духовних чинників (норми моралі, звичаї, традиції).

4. культурно-ідеологічна підсистема складається з політичної свідомості, політичної ідеології та політичної культури. Політична свідомість — це сукупність поглядів, уявлень, ідей суб'єкта політичного життя на політичну організацію суспільства, на форму держави, на відносини між різними політичними суб'єктами, на їхню роль у житті суспільства, та на інші прояви суспільного життя. Політична ідеологія — це систематизований вираз поглядів даного суб'єкта, сукупність вибудованих на основі аналізу політичного життя теорій, концепцій та моделей політичних явищ та процесів. Політична культура — це певний спосіб поведінки суб'єкта політичного життя, який будується на систематизованих знаннях та досвіді політичного життя або відповідно до політичної свідомості чи політичної ідеології.

5. інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційна інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.

Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства:

• вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства;
• організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави;
• координація окремих елементів суспільства;
• легітимація (діяльність спрямована на узаконення політичної системи);
• політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);
• артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);
• агрегування інтересів (узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);
• інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;
• політична комунікація складових політичної системи.

Типи політичних систем

Політичні системи можна класифікувати, застосовуючи певну типологію:

1. залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи:

• тоталітарні;
• авторитарні;
• демократичні.

2. за характером взаємодії з зовнішнім середовищем:

• відкриті системи;
• закриті системи.

Прикладом закритої політичної системи була політична система кол. СРСР, для якої була притаманна відсутність будь-яких зв'язків з країнами, які не належали до соц. табору.

3. в історичному аналізі використовуються характеристика систем з позицій формаційного підходу:

рабовласницькі;

феодальні;

капіталістичні;

командно-адміністративні.

4. досить поширене виділення традиційних (до індустріальних) і модернізованих політичних систем. Для перших характерне нерозвинуте громадянське суспільство, підданська або патріархальна політична культура, влада у формі диктатури (прикладом виступають більшість країн, що розвиваються). У других системах існує розвинуте громадянське суспільство, раціональний спосіб обґрунтування влади, диференціація політичних ролей.

5. виділяють політичні системи перехідного типу, які включають в себе елементи модернізованої системи, що народжується, та елементи старої системи, (політична система України).

6. залежно від структурної диференціації і секулярності:

• примітивні. Тут переважає "парафіяльна" культура, спостерігається мінімум структурної диференціації;
• традиційні системи характеризуються слабкою диференціацією політичних структур і культурою підпорядкування. Підкорюючись владі, людина чекає від неї благ, гарантій,
• сучасні системи є ще більше диференційованими в структурному плані, в них функціонує культура участі у політиці.

7. за характером цінностей:

• англо-американська з секулярною, плюралістичною і гемогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми;
• континентально-європейська характеризується взаємодією політичних субкультур з модернізованими інститутами;
• до індустріальні та частково індустріальні передбачають поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень;
• тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу.

Закономірності існування політичної системи. Загальні закономірності, які притаманні всім системам, в тому числі і політичній:

Закономірності ваги і маятника. З одного боку, політична система перебуває в постійному русі, у зв'язку зі змінами внутрішніх і зовнішніх чинників її функціонування. З іншого - для її нормального розвитку і функціонування необхідна певна врівноваженість усіх підсистем. За наявності впливу на неї динамічних чинників, система прагне досягнення стану оптимальної рівноваги, який би забезпечував нормальне виконання системою її функцій.

Суть закономірності маятника полягає в тому, що будь-яка система виведена зі стану оптимальної рівноваги, неодмінно спочатку переходить у свою протилежність. При чому наскільки значним буде відхилення в один бік, настільки — і в протилежний.

Самозбереження системи. Політична система прагне до стабільного функціонування, збалансованості.

Кореляціний зв'язок між компонентами, за якого зміни в одних із них призводять до зміни в інших.

Політична система активно впливає на компоненти, що її складають, і прагне перетворити їх відповідно до власної природи.

Політичній системі притаманні і власне політичні закономірності — об'єктивні зв'язки, які складаються у процесі функціонування політичної влади. Ці закономірності опосередковуються людською діяльністю і водночас існують об'єктивно, незалежно від визнання чи заперечення їх людьми.

До них належать: змістом і метою діяльності будь-якого політичного лідера є здобуття та утримання політичної влади; відносини в системі політичної влади визначають решту відносин у політичній системі суспільства; будь-яка політична влада (хоч би якою була її соціальна природа та якими б мотивами вона виправдовувала свої дії) має тенденцію до розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю над суспільством; політична влада практично завжди і всюди має політичну опозицію (відкриту або нелегальну) та ін.

Особливості політичної системи України

Політичну систему України можна охарактеризувати:

• відносно стабільна (на поверхні) система, яка спроможна легко трансформуватися в не стабільну внаслідок поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, у т. ч. й в середині державного механізму;
• система з відносно низьким темпом соціальних процесів та недостатньо сприйнятлива до соціальних новацій;
• молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефективних сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування;
• централізована, з деякими елементами регіоналізації та децентралізації;
• система, що здійснює не весь комплекс функцій, які є необхідними для забезпечення нормального функціонування сучасного суспільства;
• перехідна від закритої до відкритої;
• система, що діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації;
• перехідна від не правового до правового типу;
• легітимна для більшості населення;
• миролюбна, неагресивна;
• позбавлена власної глобальної (загально планетарної) системи забезпечення національних інтересів;
• система, яка поки що не здатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту всіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави";
• світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);
• етатизована (одержавлена);
• система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;
• система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури", нової "номенклатури" та ін.

Дата публікації: 17.02.2011