Особливості розвитку соціологічної думки в епоху Нового часу. Реферат

Науку Нового часу особливо цікавили проблеми історичної закономірності розвитку суспільства. Суспільний прогрес пов'язується з розвитком людського розуму, передбачає необоротність суспільного прогресу

Епоха Нового часу (ХVІІ ст. – поч. ХІХ ст.) – інтенсивний розвиток наукової думки. На порозі Нового часу видатні мислителі, які належали до різних культурних ареалів, в давалися до спроби викласти свої соціальні погляди у систематичному вигляді.

Новий час – розробка раціонально обґрунтованої теорії громадського суспільства на основі групового інтересу та договірних засад сусального життя.

Характеристика розвитку соціологічної думки в Новий час

Епоха Нової історії характеризується:

• інтенсивним розвитком наукової думки. Розкріпачена від теології, вона спрямовується на пошуки істини;
• соціальне пізнання стає на шлях пошуків природничих факторів розвитку суспільства;
• поступово розпадається середньовічні система цінностей і світосприйняття;
• ідея рівності трансформується в ідею рівності людей за своєю природою і пошуків причин її фактичної нерівності в суспільстві;
• буржуазія стає домінуючим, провідним суб’єктом у системі суспільних відносин, вона вже реально править державою чи постійно прагне до цього, вірить у своє майбутнє і намагається якомога більше знати про суспільство і людину, про зв’язок з природою;
• виникає нова соціальна парадигма, пов’язана з натуралістичним розумінням світу природи та людини. Натуралізм перетворюється в домінуючий принцип науки, в тому числі і науку про людину.

Його панування в усіх галузях знаття було пов’язане з виключенням надприродного і чудесного.

В суспільному знанні натуралізм орієнтував дослідників на виявлення природничих та біологічних детермінант соціального, на пошуки споконвічної “природи людини”, що знайшло відображення насамперед у таких відомих концепціях, як теорія “природної людини”, “природного права”, природної етики”.

Першим соціологом Нового часу був Ш.Л. Монтеск’є. Монтеск’є не висунув ідею про соціологію, яку окрему науку в суспільствознавстві. Але він заклав новий напрям в останньому, який у ХІХ ст. одержав назву географічної школи в соціології. Автор географічної школи в соціології одним з перших розробив послідовну теоретичну систему поглядів на історію, у якій вбачав об’єктивні природничі, натуральні, а не містичні детермінанту суспільного розвитку.

Суспільний прогрес Жан Руссо пов’язує з розвитком людського розуму, передбачає необоротність суспільного прогресу.

Француз Вольтер вперше вжив термін “філософія історії” для позначення загальних розумів і досліджень людської історії та культури без чіткого визначення їх змісту.

Особливе місце в історії соціальної думки посіли ідеї італійського мислителя Джамбаттіста Віко, викладені у першій систематизованій праці з соціології і культурної динаміки “Основи нової науки про суспільну природу націй”. Теорія Віко була новим і важливим внеском суспільної думки:

• методологію і методику порівняльного історичного дослідження;
• теорія циклічності, яка дозволила йому піднятися до рівня з’ясування характеру процесу соціально-історичного розвитку суспільства;
• модель цілісного пізнання соціальних процесів, релігійних, господарських, культурних, юридичних та інших підвалин соціального життя;
• методологію, методику критичного вивчення документів, аналізуючи питання соціальної і сторичної психології.

Створивши “Нову науку”, Віко зазирнув далеко уперед, тому не випадково його праці привертають увагу все більшої кількості дослідників.

Значення трьох напрямів

Важливе місце в європейській суспільно-політичній думці займали соціологічні ідеї консерватизму, лібералізму й утопічного соціалізму. З деякими спрощеннями найцікавіші думки з цього приводу можна згрупувати за трьома напрямками.

Перший напрям об’єднує ті концепції, які в тій чи іншій формі висловлюють неприйняття нових порядків і прагнуть критикувати їх з позицій минулого. Даний напрям суспільно-політичної думки називають консерватизмом. Консерватори критикують абстрактно-раціоналістичні засади соціальної філософії Просвітництва, принципи буржуазного права, втілені у “Декларації прав людини і громадянина” і наступних кодексах.

До другого напряму належить соціальна філософія лібералізму. Лібералізм, як і консерватизм, це не суворо обґрунтовані теоретичні системи, а швидше конгломерати поглядів, які концентруються навколо таких провідних ідей, як індивідуалізм і утилітаризм. Відстоюючи цінності буржуазного активізму та раціоналізму, ліберали захищають від консервативної критики ідеологію Просвітництва.

Третя позиція пов’язана також з критичним ставлення до буржуазного ладу, який утвердився внаслідок революційних подій, однак при цьому і “старий порядок” стає об’єктом засудження. Феодальному минулому і буржуазному сьогоденню тут протиставляють майбутній справедливий лад, який має бути побудови най самими людьми.

Це – позиція представників уточнічного соціалізму.

Висновок. Науку Нового часу особливо цікавили проблеми історичної закономірності розвитку суспільства. Суспільний прогрес пов'язується з розвитком людського розуму, передбачає необоротність суспільного прогресу.

Дата публікації: 19.12.2010