Італійський філософ середньовіччя Фома Аквінський. Реферат

У рефераті подано відомості про життєвий і творчий шлях Фоми Аквінського. Це один з найвизначніших та найвпливовіших філософів і теологів в історії, засновник теологічної школи томізму, святий католицької церкви. Монах-домініканець

Головні роботи:

• “Про правління володарів”;
• “Сума теології”;
• “Сума істини католицької віри проти язичників”;
• “Пояснення Апостольського Символу Віри”.

Основні віхи життя філософа:

• Італійський філософ, богослов.
• Народився у 1225р. в замку Роккасекка поблизу Аквіно.
• В 17 років вступив в домініканський орден, звідки був відісланий вчитись у Париж де його вчителем стає Альберт фон Больштедт.
• 1252 - академічна діяльність Фоми в якості магістра богослов’я Парижського університету.
• 1259 - папа Урбан IV відізвав Фому в Рим. Аквінат викладає теологію, знайомиться з працями Арістотеля.
• 1269 - 1272р.р. -Фома знову працює в Парижському університеті.
• 1272р.р. - Повертається в Італію і викладає теологію в рідному Неаполітанському університеті.
• Помер Фома Аквінський 7 березня 1274р. в монастирі бернандиндів, тяжко захворівши по дорозі з Неаполя в Ліон.
• 1368р. - його останки були перенесені в Тулузу.

Найвизначніші думки Фоми Аквінського:

• Наш розум знаходиться по відношенню до сторонніх предметів як очі сови по відношенню до сонця.
• Людина має волю вибору, бо в протилежному випадку поради, нагороди і покарання були б беззмістовними.
• Неможливо бажати того, що до цього не було освоєно.
• Коли несправедливе правління здійснюється багатьма особами, то це називається демократією.
• Недосконалість виступає раніше того, що досконале.
• Наявність друзів не є необхідністю для людського щастя, тому що людина має вже всю повноту своєї досконалості в Богові.
• Блаженство і Бог - одне і те ж.
• Бог вічний, а душі не існувало раніше її тіла. Бог незмінний, а в душі проходять зміни. Бог - це чиста діяльність, а душі притаманні страждання і муки.
• Загальні поняття, роди (universalia) існують всюди і завжди. Колір взагалі вище окремого кольору. Людство вище окремої людини. Бог вище всякої окремої істоти.
• Бог називається неіснуючим не тому що йому не вистачає існування, а тому що він перевищує існуюче.
• Як може справжнє щастя витікати з багатства, коли для накопичення багатства приходиться терпіти муки?
• Ми повинні щиро любити інших задля їх власного блага, а не задля нашого.
• Щасливій людині потрібні друзі... і не для того, щоб мати з них користь, і не для того щоб захоплюватись ними, а для того щоб творити добрі справи для цих друзів.

Вчення. У 26 років Фома став магістром теології і викладав її в університетах Парижа. На той час Фома розробив вже в загальних рисах свою систему “покатоличеного” арістотелізму - томізму, як стали називати це вченн.

я За іменем автора. Фома визнає відмінність між філософією і теологією, але вбачає її лише в методах досягнення результатів. Що ж до предмета, то він відрізняється у філософії і теології лише частково. Фома визнає, що деякі з догматів теології можуть бути доведені філософією буття бога, безсмертя людської душі тощо).

Більшість догматів проте, не підвладні філософським засобам доведення, тому що вони “надрозумні”, тобто цілком раціональні з позиції “божественного розуму” який набагато переважає людський розум.

Фома тлумачить людину як неповторну індивідуальну істоту, що знаходить свій вияв у неповторності індивідуальної людської душі. Індивідуальність ця зберігається в безсмертній душі і після смерті тіла.

“Повна” субстанція людини потребує єдності душі і тіла, так само як і їх неповторності виявляє певну гуманістичну тенденцію в міркуваннях “ангельського доктора”.

За Аквінським є 5 доведень буття божого:

• “Все, що рухається, має причиною свого руху щось інше”- це перше томістське “доведення” виходить із неможливості саморуху предмета, в результаті чого утворюється довгий ряд причин, серед яких остання - арістотелівський першодвигун, або бог.
• Друге “доведення” виходить із арістотелівського поняття “продуктивної причини”. Так само як і в першому “доведенні”, міркування доводиться до існування первинної продуктивної причини”, яка і є богом.
• Третє доведення виходить з ідеї неможливості допущення випадкового характеру світу.
• Оскільки світ існує, повинна існувати і якась абсолютна причина, якою може бути лише бог. Четверте доведення апелює до факту існування у світі різних ступенів якостей. Але ж мусить існувати і якесь абсолютне мірило, що визначає ці ступені і цим мірилом є бог.
• П’яте доведення виходить з арістотельського розуміння причинності як обов‘язково цілеспрямованої - Але якщо світ причинно зумовлений, то він і цілеспрямований, отже, має бути той, хто цілеспрямовує існування світу, тобто бог.

Фома Аквінський намагався поставити філософію на службу релігії, між знаннями і вірою, доводячи можливість гармонії між ними, а також необхідність їх співіснування. Відповідно він розрізнив істини розуму і одкровення.

Для нього це були найвищі істини, які недоступні свідомості і можуть бути досягненні тільки через віру.

Таким чином Фома виступає з одного боку проти Тертуліана: ”Вірю тому, що абсурдно” який відкидав значимість розуму у справах віри, з іншого боку підтримує Абеляра, який доводив, що релігійні догми не мають суперечити розуму. Критикуючи попередні світоглядні системи, Фома стверджував, що світовий рух передбачає не першодвигуна, а цілеспрямованість у світі - мету.

Фома - поміркований реаліст, він вважав, що загальні поняття первинні щодо речей, виступав проти крайнього реалізму, який вів до пантеїзму.

Вся філософія Фоми була спрямована на збереження і зміцнення влади католицької церкви.

За своїми поглядами Фома переконаний монархіст. Він вважав государя не тільки правителем, а й творцем держави. Верховну волю папи, його владу він розглядав як “Божу волю”, а самого папу як намісника бога.

Він рішуче виступав проти соціальної нерівності людей.

На сучасному етапі розвитку філософії його вчення трансформувалось у філософську течію “неотолізм”.

Дата публікації: 15.12.2010