Для формування мотивів навчальної діяльності використовується весь арсенал методів навчання: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні та інші
Будь-яка діяльність передбачає наявність компоненту мотивації. Це стосується і навчальної діяльності, яка буде більш успішною, коли сформовані позитивне ставлення учня до навчання, пізнавальний інтерес, потреба в одержанні знань, почуття обов’язку і відповідальності. В самій назві “методи стимулювання і мотивації” відображено єдність діяльності вчителя й учнів: стимулів учителя і формування мотивації учнів.
Для формування мотивів навчальної діяльності використовується весь арсенал методів навчання: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні та інші. Будь-який з цих методів, окрім інформаційно-навчального, здійснює також мотиваційний вплив. Але практика навчання свідчить, що існують методи, які спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність і водночас сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. Наявність певних груп мотивів є основою для виділення двох великих груп методів стимулювання і мотивації учіння.
В психології поняття “мотив” означає конкретне спонукання, причину, що вимагає дії, вчинків. Тому мотиви учіння можна визначити як ставлення учня до предмету діяльності, спрямованість на цю діяльність.
Мотиви учіння поділяють на дві великі групи:
Відповідно до цієї класифікації мотивів методи стимулювання навчальної діяльності умовно поділяють на дві підгрупи:
Інтерес характеризуються трьома основними ознаками:
Виходячи з цього, в навчанні важливо забезпечити виникнення глибоких внутрішніх переживань, позитивних емоцій до пізнавальної діяльності, її змісту, форм і методів здійснення. Емоційний стан завжди пов’язаний з душевним хвилюванням: радість, гнів, здивування. Якщо цей внутрішній стан супроводжує процеси мислення, пам’яті, уваги, то останні стають більш ефективними.
До основних методів формування інтересу належать: дискусія, диспут, метод включення учнів у ситуацію особистого переживання успіху у навчанні, в інші ситуації емоційно-моральних переживань (радості, задоволення, здивування тощо), метод опори на здобутий життєвий досвід, метод пізнавальної, дидактичної, рольової гри та ін.
Названі методи надають словесним, наочним, практичним та іншим методам додатковий стимулюючий вплив.
До методів стимулювання обов’язку і відповідальності належать: переконання, позитивного прикладу, практичного привчання до виконання вимог, створення сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку, оперативного контролю за виконанням вимог, осуду. Методи і прийоми стимулювання обов’язку і відповідальності взаємодіють з методами виховання, що підкреслює єдність процесів навчання і виховання.
Учіння – це система пізнавальних дій учня, спрямованих на вирішення навчальних завдань (теорія діяльності). У навчанні має місце предметна і внутрішня (психічна) діяльність учня. Остання особливо ефективно протікає в умовах, коли “навчання йде попереду розвитку”, враховує зону найближчого розвитку особистості, тобто орієнтується не на сьогоднішній рівень, а на більш високий, якого можна досягти.
Педагогічна психологія вважає, що кожний віковий період має свій, найбільш характерний вид діяльності: в дошкільному – гра, в молодшому шкільному віці – учіння, в середньому – розгорнута суспільно корисна діяльність у всіх її варіантах (навчальна, трудова, художня, спортивна). В старшому шкільному віці провідною є особлива форма навчальної діяльності, яка має більш профорієнтаційний характер на ґрунті самостійності.
Передумови навчальної діяльності учня:
Виділяють два основних варіанти навчальної діяльності учнів: перший протікає під час уроку чи в інших формах (спрямовує вчитель), другий – під час самостійної роботи на уроці чи в домашніх умовах.
Під керівництвом вчителя мають місце такі дії:
Під час самостійної навчальної діяльності виділяють такі дії:
При характеристиці процесу навчання виділяють не тільки діяльнісний аспект, але й аспект спілкування, який створює умови для оволодіння знаннями і активізує цей процес.
Одночасно з процесом викладання й учіння протікає внутрішній процес засвоєння знань і способів діяльності.
Засвоєння - пізнавальна активність особистості, внаслідок якої формуються знання, уміння та навички. Засвоєння знань являє собою внутрішній, психологічний зміст процесу учіння В результаті засвоєння знання, уміння, способи інтелектуальної та практичної діяльності трансформуються у внутрішній досвід особистості, включаються в її структуру (Сметанський М. І.).
Психологічна характеристика процесів засвоєння
Сприймання (первинне ознайомлення з новим матеріалом) – відображення у свідомості окремих властивостей предметів і явищ, які в даний момент діють на органи чуття. Цей процес включає не тільки дані безпосереднього чуття (зорового), але й дані його (учня) безпосереднього досвіду. І тому, сприймання передбачає ніби впізнання предметів і явищ, віднесення їх до певних груп, які вже відомі для суб’єкта. Крім цього, цей процес передбачає забезпечення мотивації, зосередження уваги тощо.
Сучасний підхід до процесу засвоєння передбачає не пасивне, а активне самостійне сприймання навчальної інформації.
Осмислення і розуміння. Ця ланка процесу засвоєння передбачає встановлення зв’язків між явищами, визначення їх складу, будови, призначення, знаходження причин, мотивів.
Осмислення характеризується більш глибокими процесами порівняння, аналізу зв’язків і причиново-наслідкових залежностей. Під час осмислення збагачується розуміння, для якого характерним є наявність відповідного ставлення до того, що вивчається. На цьому етапі зароджується переконання, формується вміння доводити справедливість висновків, робити навчальні відкриття.
Узагальнення – це виділення і об’єднання суттєвих (істотних) рис предметів і явищ. Щоб узагальнити, треба проаналізувати їх ознаки і властивості, абстрагуватися від деталей, зробити висновки.
Закріплення – повторне осмислення вивченого з метою його запам’ятовування. Для учня важливо завчити деякі основні факти, визначення, зв’язки, але при цьому “не зубрити”.
Закріплювати доцільно на новій основі, нових прикладах.
Застосування – перевірка дієвості знань. Це – вправи, лабораторні роботи, трудова діяльність.
Ефективність навчальної діяльності залежить передусім від її мотивації, основу якої становлять потреби, інтереси, потяги, емоції, установки та ідеали особистості. Мотивація учіння – комплекс мотивів, які спонукають і спрямовують пізнавальну діяльність учнів, значною мірою визначають її успішність.
Навчальна діяльність завжди полівмотивована. В цій системі мотивів взаємодіють дві основні групи мотивів.
І. Мотиви діяльності:
1. мотиви, зв’язані зі смислом діяльності: прагнення пізнати нові факти, оволодіти знаннями, способами дій, проникнути в суть явищ та ін.;
2. мотиви, зв’язані із самим процесом діяльності: прагнення проявити інтелектуальну активність, міркувати, долати перешкоди в процесі розв’язування задач, тобто особистість захоплює сам процес вирішення, а не тільки його результати.
ІІ. Мотиви, що знаходяться поза межами навчальної діяльності:
1. соціальні мотиви:
2. вузькоособистісні мотиви:
3. негативні мотиви: прагнення уникнути неприємностей від керівництва школи, професійного оточення, учнів, їх батьків.
Крім цієї класифікації існують й інші: зовнішні і внутрішні, усвідомлені і неусвідомлені, реальні й уявні.
У практичній педагогіці мотиви навчання об’єднуються в групи (за спрямованістю та змістом): соціальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, естетичні, комунікативні, статусно-позиційні, традиційно-історичні, утилітарно-практичні (меркантильні).
Діяльність учня спонукається, як правило, одночасно декількома мотивами, один з яких є основним, інші – другорядними. Особливість провідних мотивів полягає в тому, що крім функцій спонукання діяльності вони надають їй той чи інший суб’єктивний особистісний смисл.
Важливим компонентом мотивації є інтереси.
Розрізняють безпосередній інтерес, в основі якого лежить привабливість об’єкта як засобу досягнення цілей діяльності. Інтерес тісно зв’язаний із власним рівнем опанування дійсністю у формі знань. Про стійкість інтересу свідчить подолання труднощів у здійсненні діяльності, яка сама собою зацікавленість не викликає, але виконання якої є умовою її здійснення.
Інтерес у процесі свого розвитку може перерости в стійку особистісну потребу в активному, діяльному ставленні до свого предмета.
Для вчителя важливим є з’ясування основних причин інтересу. Американський психолог К. Ізард склав перелік причин і наслідків інтересів особистості. Серед основних причин він назвав:
1. Почуття:
2. Думки:
3. Дії і відношення:
Наслідки інтересу:
1. Почуття:
2. Думки:
3. Дії:
Таким чином, знаючи мотиви, вчитель завжди знайде причини і шляхи подолання труднощів. Формування мотиваційної сфери необхідно здійснювати у двох напрямках:
Для розвитку почуттів важливо проявити відвертість, створити атмосферу емоційного комфорту. Ефективним тут є індивідуальний підхід до учня.
Основними прийомами стимулювання учнів у навчально-виховному процесі є: опора на бажання, використання ідентифікації, урахування інтересів та нахилів, заохочення бажання домогтися успіху, демонстрування наслідків навчальних дій, визнання успіхів, використання виховних ситуацій та інші.
Дата публікації: 24.01.2011