У рефераті подано відомості про використання елементів акторської та режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя
Театр – це синтез багатьох мистецтв, зокрема живопису, архітектури, музики, вокалу, танцю. Об’єднувальну функцію щодо всіх цих мистецтв виконує мистецтво актора, в тому числі і педагога.
Якщо драматург, декоратор, музикант говорить із глядачем лише через актора і у зв’язку з актором, то науковці, методисти, провідні теоретики, вчені світу говорять з учнями лише через учителя і в зв’язку з учителем.
Координатором усіх мистецтв у театрі, творцем спектаклю, його мистецької впливовості через числення поєднання художніх образів є режисер, то у школі – педагог.
Яким же повинен бути “сучасний педагог”, який являється нашим об’єктом дослідження?
На це питання ми знаходимо різні відповіді в багатьох наукових джерелах, актуальність цієї теми заставляє шукати все нові і нові визначення. Обмірковувати нові думки та теорії, бо саме “сучасний вчитель” охоплює багатогранне і багатовимірне значення. Що ж до терміну “сучасний” в нашому вжитку, то він означає і відмінний, і взірцевий, і ініціативний. Це той, хто безумовно стоїть на рівні часу, на рівні сьогоднішнього дня.
Майстерність сучасного вчителя якраз полягає у тому, щоб бути високо ерудованою, висококультурною, доброю, щирою людиною, людиною, яка у своїй роботі застосовує різні методи і форми навчання, яка вміє викликати у дітей і сльози радості і печалі, яка заставить задуматись, обміркувати, аналізувати.
Педагог – це одночасно і режисер, і актор, який сам складає і грає, який сам вчиться і навчає. Навчає малу дітвору, яка вже встигла полюбити нас педагогів, перших просвітителів у їхньому житті, полюбити по-своєму, по-дитячому, але щиро і незаперечно.
Адже глибока і незаперечна істина в тому, що саме педагог учить їх жити в цьому широкому світі. Життя вчителя – це одвічна гра, де він актор, а учні – слухачі. І щоб зробити гру цікавою, треба бути досвідченим, талановитим актором і режисером.
Актуальність ролі вчителя. використання елементів режисерської та акторської майстерності у педагогічній діяльності знаходимо перш за все:
Переважна більшість концепцій режисерської та акторської майстерності репрезентовано двома угрупуваннями. Перше об’єднує дослідників, котрі аналізують творчість як стихійну, не контрольовану свідомість, могутність таланту, натхнення, силу, якій можна перешкоджати, але яка в принципі не піддається втручанню інтелекту, друге – як сплановану алгоритмізацію, як своєрідні моделі, що піддаються кількісному аналізові.
Однобічність цих підходів подолав К.С. Станіславський, який вважав, що мистецтво і душевна техніка актора, як і педагога, спрямовується на те, щоб уміти природнім шляхом знаходити в собі зерна людських якостей і вад, а потім вирощувати чи знищувати їх у своїй діяльності:
Мистецтво театру і навчання базується на синтетичній сценічній дії актора, в особі якого виступає і вчитель, та акторського ансамблю або учнівського колективу (міміка, пантоміміка, жест, сценічне слово). Усі ці складники створюють дійство, щоб передусім через почуття людини, її переживання дійти до глибинних зрушень, очищення ідеалів, життєвих цілей:
Відомо, що тисячі професій народжуються і вмирають, але живуть і до цього часу найдавніші з них, в яких не зникла соціальна та суспільна необхідність: хлібороб, будівельник, лікар. Вчитель. Та й серед цих вічних професій учительська посідає особливе місце: вона – початок усіх професій.
Змінюються умови і засоби виховання та незмінним лишається головне призначення вчителя – навчити людину бути людиною. Але саме це і є найважчим, бо як писав Жан-Жак Руссо, що вірний спосіб зіпсувати людину – це дати їй усе і не вимагати від неї нічого: “Тоді тиран буде до ваших послуг”.
Майстерність вчителя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитися, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта.
Що ж таке майстерність? Ми схильні вважати, що це поняття є багатогранне, яке вимагає і вміння читати на людському обличчі, і це читання може бути навіть описове. Нічого мудрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізнатись про деякі ознаки душевних рухів. Педагогічна майстерність полягає і в постановці голосу, в умінні керувати своїм обличчям. Але педагог не може не грати в своїй діяльності. Не може бути педагога, який не вмів би грати. Не можна ж допускати, щоб наші нерви були педагогічним інструментом, не можна припускати, що ми можемо виховувати дітей за допомогою наших сердечних мук, мук нашої душі.
“Та не можна просто грати сценічно, зовнішньо. Є якийсь пас, який має поєднувати з цією грою вашу прекрасну особистість. Це не мертва гра, техніка, а справжнє відбиття “тих процесів, які є в нашій душі”, - так писав Макаренко.
Отже, метою нашого дослідження є розкрити та показати суміжність, подібність та тотожність акторської і педагогічної діяльності, вивчити стан цієї проблеми в теоретичній літературі.
Методами дослідження, використаними при написанні цієї роботи є:
Завдання дослідження полягає перш за все у вивченні та оволодінні елементами акторської та режисерської майстерності вчителя на практиці, що дає змогу зрозуміти справжню суть і мету. Саме тут безліч шляхів, безліч можливостей для порівняння та осмислення.
Коли ми, наприклад, порівнюємо театр з іншими видами мистецтва, не замішається поза увагою одна суттєва обставина – спектакль створює не один художник, як у більшості мистецтв, а багато учасників творчого процесу. Так само і в педагогічній діяльності навчальний спектакль створює не лише вчитель, а весь учнівський колектив. Їх можна назвати “творчим ансамблем”. Природа театральної педагогіки потребує, щоб увесь спектакль був проникнутий творчою думкою і живим почуттям. Ними мають насичуватись кожне слово, кожне мотивування руху і міміки педагога, кожна педагого-режисерська сценка.
Все це – вияв життя того єдиного, цілісного. Живого організму, який, народжуючись творчими зусиллями всього колективу, отримує право називатись справжнім твором театральної педагогіки – уроком.
Дата публікації: 18.01.2011