Шляхи до зниження ризиків: концепція розвитку системи агрострахування. Реферат

Необхідність розбудови системи аграрного страхування зумовлена потребами стабілізації виробництва та доходів у аграрному секторі економіки, залучення сільськогосподарських виробників до управління ризиками та стимулювання використання кращих здобутків технології сільськогосподарського виробництва

Результати господарської діяльності в аграрному секторі більше ніж в будь-якому іншому секторі економіки залежать від погодних факторів та, відповідно, наражаються на ризики, що перебувають поза межами впливу на них господарюючого суб’єкта, то існують підстави для системного підходу до розвитку страхування в аграрному секторі.

Аграрне страхування, як один із найбільш ефективних способів управління ризиками, надає змогу вигідно поєднувати інтереси учасників ринку аграрного страхування та держави, як сторони, першочерговим завданням якої є забезпечення стабільного економічного зростання, добробуту громадян та їх соціального захисту.

Світовий досвід аграрного страхування складається з декількох моделей взаємодії учасників цього ринку, який формується в залежності від об’єктивних умов і традицій, характерних для економіки кожної країни. Водночас, все більше країн світу схиляються до наслідування досвіду тих країн, де була запроваджена та успішно діє модель системи аграрного страхування з державною участю (США, Канада, Іспанія), адже існують об’єктивні, доведені міжнародним досвідом, підстави, для надання державної підтримки системі аграрного страхування.

Сучасний стан розвитку аграрного страхування в Україні не відповідає його першочерговому завданню – бути ефективним механізмом управління ризиками в аграрному секторі та забезпечувати стабільність виробництва та доходів сільськогосподарських виробників. Зокрема, характерними рисами сучасного стану розвитку аграрного страхування є:

наші страхові компанії по суті діють на свій страх і ризик. Жодна із них не може ґрунтуватися на загальнообов’язкових тарифах і тому повинна встановлювати їх самостійно. Хоча вони приблизно однакові, але якщо поглянути на проблему з боку страхувальника, то становиться зрозумілим що навіть маленькі коливання в тарифах призводять до того що підприємства вимушені шукати найбільш привабливий варіант, що в свою чергу це викликає іншу проблему, яка пов’язана в тому, що страхувальник вимушений шукати страхові компанії з найменшими тарифами, а страховик вимушений для того щоб привабити страхувальника встановлювати маленькі тарифи, але при цьому підвищувати розмір франшизи. Так в 2006 році середня премія на гектар склала 42,73 грн. /га при середній тарифній ставці в 4,6% (3,41% в 2005 році) [29]. Страхові компанії часто використовують занижені або завищені франшизи (0,5% до 50%). Розкид тарифних ставок склав в 2006 році 0.1%-12,4%. Відзначене значне відхилення ставок премій і сум премій на одиницю площі. Суми премій на 1 га минулому зафіксовані на рівні від 7,99 грн. (при тарифі в 1% - ПЗУ-Україна) до 205,92 грн. (тариф 7,49% - СК Рокада). Так сума премії на 1 га по страхуванню пшениці в Донецькій області склала 18,5 грн., а в Полтавській області – 169,9 грн. Суми премії на 1 га міні 30 гривень були зафіксовані в 11 областях. Такі коливання не можна пояснити картами ризиків або даними по історичних збитках. Очевидно, що при тарифних ставках в 0,1-0,5% страхові компанії страхували посіви формально, швидше за все, при страхуванні заставного майна або з інших причин. Адміністратори програми субсидованого страхування культур повинні підняти питання про законність компенсації частини страхових премій по формальних договорах у випадку, якщо будуть установлені порушення процедур, рекомендованих Міністерством Аграрної Політики. Аналіз використання договорів комплексного й індексного (урожайності) страхування офіційними установами не проводився. Так за даними Одеської області, у регіоні використовувалися винятково договори індексного страхування, хоча судячи з тарифів, франшизам і за даними страхових компаній, у регіоні широко використовувалися договори комплексного страхування.
низький попит на страхування з боку сільськогосподарських виробників (низький відсоток участі у страхуванні, застосування страхування переважно не як методу управління ризиками підприємства, а як допоміжного заходу при отриманні банківського кредиту, недовіра сільськогосподарських виробників до страхових компаній);
недостатня пропозиція з боку страхових компаній (низький відсоток сільськогосподарського страхування у портфелі страхових компаній, відсутність у портфелі страхових компаній розмаїття страхових продуктів, які б відповідали потребам страхувальників, недовіра страхових компаній до сільськогосподарських виробників) Аналіз активності страхових компаній у регіонах показує, що страховики нерівномірно представлені в областях. Так у Сумській, Луганській і Одеській областях працювали 9-11 компаній (так само як і в 2005 році), а в АР Крим і Закарпатської області не було підписано жодного договору страхування сільськогосподарських культур (також як в 2005 році). При невеликих площах під сільськогосподарськими культурами в Закарпатській області відсутність договорів страхування культур можна пояснити деякими причинами, однак відсутність договорів в АР Крим вимагає аналізу сформованої ситуації. АР Крим є одним з основних регіонів, де вирощуються озимі культури (7% від усієї площі в Україні). Слід зазначити, що в більшій частині регіонів працювало по 2 страхові компанії. У третині регіонів працювало всього 7 компаній, що становить 19% від усього кількості страховиків, що страхували культури в 2005-2006 роках. Аналіз даних показує, що послуга страхування недостатньо пропонується виробникам сільськогосподарської продукції. Більшість компаній не мають розвиненої регіональної мережі й тільки починають розвивати напрямок агарного страхування. Більшість компаній випробовують недостачу фахівців. На ринку існує проблема з якісним перестрахуванням аграрних ризиків. 25 компаній, які працювали тільки в одній області;
нереалізовані завдання держави щодо стабілізації виробництва та доходів у аграрному секторі економіки (час від часу постає питання про необхідність надання прямої державної допомоги у випадку настання катастрофічних збитків). Страхова сума на одну страхову компанію становить 16,7 мільйона гривень. В 2006 році уряд планував виділити 11,7 мільйонів гривень. Сільськогосподарськими підприємствами заявлено на компенсацію 12,5 мільйона гривень. На початок 2007 року страхувальники одержали 10 мільйонів гривень компенсації (в 2005 році – 5,8 млн. грн.). Недофінансування склало 19,2%, або кожне 5 підприємство не одержало субсидію. Найбільший відсоток недостатнього фінансування програми субсидування страхових премій був зареєстрований у Полтавській області (44,6%), у Луганській (38,3%) і в Київській області (30,8%). Така ситуація підриває довіру підприємств до програми субсидування страхових премій і до страхових компаній. Страхові компанії відзначили випадки відмови від страхування сільськогосподарських культур через неотримання субсидії торік. Виробники розглядають таку ситуацію як черговий обман з боку держави й страхових компаній.

Таким чином, сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови. Системний підхід передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду. Виходячи з того, що уряд є виразником загального інтересу суспільства, а також з того, що спостерігається певний брак довіри між аграрним та страховим сектором, саме уряду має належати головна роль у консолідації зусиль інших учасників та збалансуванні їх інтересів. Прийняття Концепції має дати поштовх та визначити стратегічний напрямок дій уряду у виконанні цієї ролі.

Метою подальшого розвитку системи аграрного страхування є забезпечення стабільності сільськогосподарського виробництва та доходів сільського населення, як передумов стабільного економічного зростання країни та зростання добробуту її громадян, шляхом максимального використання можливостей аграрного та страхового ринку та ефективного використання державних ресурсів.

Система аграрного страхування має розвиватися за такими напрямами:

сприяння розвитку аграрного сектора, спрямоване на підвищення його спроможності впливати на процес розробки нових страхових продуктів та користуватися страховими послугами;
удосконалення законодавства України, яке регулює надання страхових послуг аграрному ринку та надання сільськогосподарським виробникам державної підтримки зі страхування аграрних ризиків;
інституційна розбудова, спрямована на зростання спроможності держави здійснювати свої функції у цій системі;
стимулювання та сприяння розвитку та консолідації страхового сектора, спрямованого на підвищення його спроможності надавати кваліфіковані послуги аграрному сектору;

Система страхування аграрних ризиків включає такі елементи (таких учасників):

сільськогосподарські виробники та їх об’єднання, які отримують страхові послуги;
страхові організації та їх об’єднання у вигляді пулу, які надають страхові послуги сільськогосподарським виробникам;
уряд, який реалізує політику держави щодо стабілізації сільськогосподарського виробництва та доходів сільськогосподарських виробників;
допоміжні організації (професійні та громадські об’єднання, експертно-правові структури, державні установи).

Взаємодія учасників системи визначається їхніми інтересами та можливостями. Сільськогосподарські виробники потребують страхового захисту та зацікавлені у зниженні його вартості. Страхові компанії прагнуть отримати прибуток від діяльності на аграрному ринку, проте обмежені у своїх можливостях отримувати інформацію про показники діяльності цього ринку, а також розвивати власну методологію роботи на цьому ринку. Уряд переслідує мету надання підтримки сільськогосподарському виробнику задля стабілізації його виробництва та доходу, але має обмежені ресурси, які він може спрямувати ці цілі.

Виходячи з інтересів та можливостей учасників системи, центральна роль у ній має належати уряду, який, реалізуючи державну політику підтримки аграрного страхування, забезпечує узгодження інтересів інших учасників системи та консолідацію їх зусиль, спрямовуючи їх на досягнення основної мети розвитку системи.

Економічні розрахунки та позитивний міжнародний досвід доводять, що найкращою формою надання підтримки аграрному страхуванню є здешевлення для сільгоспвиробників вартості страхових премій через надання субсидії та забезпечення при цьому державного перестрахування ризиків. На противагу здійсненню прямих катастрофічних виплат, такий підхід до організації державної підтримки дозволяє задіяти ринкові механізми для досягнення суспільних цілей і, як результат, (1) ефективніше використовувати бюджетні кошти; (2) залучити сільгоспвиробників до управління ризиками, (3) стимулювати виробників до дотримання та застосування кращих технологій виробництва, (4) сприятиме розвитку та консолідації страхового сектору, (5) сприятиме розвитку аграрного виробництва та стабілізації доходів виробників сільськогосподарської продукції.

Уряд виконує у системі аграрного страхування такі три функції:

планування та управління програмами державної підтримки страхування;
державне перестрахування на випадок настання катастрофічних ризиків для страхових продуктів в рамках державної підтримки аграрного страхування;
контроль за діяльністю страхових компаній;
сприяє розробці нових продуктів для страхування всіх або більшості видів сільськогосподарської продукції.

На сучасному етапі розвитку уряд має недостатню інституційну спроможність виконувати всі зазначені функції.

Як показує міжнародний досвід, для виконання першої з зазначених функцій уряду – планування та управління програмами державної підтримки страхування – необхідно створити Державне Агентство з аграрного страхування.

З метою розробки та реалізації державної політики щодо страхування аграрних ризиків, Державне Агентство з аграрного страхування виконує такі функції:

забезпечує умови для співпраці всіх учасників аграрного страхування;
здійснює акумулювання, управління та розподіл фінансових ресурсів, що спрямовуються на державну підтримку аграрного страхування;
збирає, обробляє та розповсюджує необхідні дані та інформацію;
проводить необхідні наукові та статистичні дослідження у сфері аналізу ринку;
щорічно розробляє та через центральний орган виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики подає на затвердження Кабінету Міністрів України програму державної підтримки страхування аграрних ризиків.

З метою здійснення державного перестрахування катастрофічних ризиків для страхових продуктів в рамках державної підтримки аграрного страхування, необхідно створити установу, яка б виконувала такі функції:

забезпечувала покриття катастрофічних ризиків за державними програмами підтримки аграрного страхування;
здійснювала контроль за правильністю проведення експертизи з оцінки збитку;
брала участь у переговорному процесі щодо розробки нових страхових продуктів;
могла би (в разі прийняття щодо цього державного рішення) брати участь від імені держави у пулі страхових організацій, які є співстраховиками у сфері аграрного страхування;
забезпечувала досудовий розгляд та врегулювання спірних ситуацій між страхувальниками та страховими компаніями.

Виконання третьої функції уряду у системі аграрного страхування – функції контролю за діяльністю страхових організацій – здійснює, в межах належних їй повноважень, Державна Комісія з регулювання ринків фінансових послуг в Україні.

Страхові компанії виконують у системі аграрного страхування такі функції:

розробляють, з урахуванням потреб сільгоспвиробників та політики уряду, страхові продукти;
здійснюють страхування;
перестраховують ризики у державній системі перестрахування та на приватному ринку перестрахування.

Економічний аналіз та міжнародний досвід засвідчують, що страхові компанії всередині країни можуть утримувати ризики аграрного виробництва лише на основі солідарної відповідальності (співстрахування). Тому перспектива розвитку пропозиції страхових послуг для аграрного сектора може бути пов’язана лише з об’єднанням страховиків у пул, який би пропонував стандартні страхові продукти та методологію оцінки збитку.

Об’єднання страхових компаній-співстраховиків (страховий пул) має виконувати у системі аграрного страхування такі основні функції:

розробляти та здійснювати від імені страховиків – учасників пулу – адміністрування страхових договорів (страхових полісів), включаючи проведення статистичних досліджень ринку та актуарних розрахунків, необхідних для розрахунку єдиних тарифів;
здійснювати від імені страховиків – учасників пулу – врегулювання збитку, включаючи прийняття звернень на отримання відшкодування, проведення оцінки збитку, розрахунок та безпосередню виплату відшкодування;
перестраховувати свої ризики у державній системі перестрахування та на міжнародному ринку перестрахування.

Сільськогосподарські виробники виконують у системі страхування такі функції:

через свої об’єднання, беруть участь у переговорах щодо розробки нових страхових продуктів;
страхують ризики свого виробництва.

Повноцінний розвиток системи аграрного страхування потребує також розвитку допоміжних організацій (професійних та громадських об’єднань, експертно-правових структур). Центральне місце серед цих організацій належить об’єднанням сільськогосподарських виробників. Окремий сільськогосподарський виробник практично позбавлений можливості вливати на умови страхування, які йому пропонують страхові компанії. Отже, найперша та найголовніша функція, яку мають виконувати об’єднання сільськогосподарських виробників, - це повноправна участь у розробці та прийнятті рішення щодо нових страхових продуктів.

Загалом, об’єднання сільгоспвиробників виконують у системі аграрного страхування такі функції:

від імені сільгоспвиробників беруть участь у переговорах щодо розробки нових страхових продуктів;
розповсюджують серед сільськогосподарських виробників інформацію про страхування та страхові послуги;
надають консультативну допомогу сільськогосподарським виробникам на всіх етапах страхування;
можуть виступати стороною договору страхування від імені своїх членів, що дозволить гарантувати платоспроможність страхувальника та краще захищати його інтереси.

Здійснені на підставі цієї концепції заходи з розбудови системи аграрного страхування в Україні, шляхом ефективного використання державних ресурсів та максимального використання можливостей аграрного та страхового ринку, мають привести до зростання стабільності сільськогосподарського виробництва та доходів сільського населення, як необхідних передумов стабільного економічного зростання країни та зростання добробуту її громадян.

Дата публікації: 03.02.2011