Класифікація страхування та інвестицій. Реферат

У рефераті подано відомості про специфічні поняття за якими характеризується страхування та про певні ознаки за якими класифікуються інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності

Класифікація страхування

Страхування характеризується багатьма специфічними поняттями. Без їх класифікації неможливо виконувати роботу в цій галузі.

В основу класифікації покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо.

Найважливішим є поділ страхування залежно від спеціалізації страхувача на дві великі сфери діяльності: страхування життя і загальні види страхування. Така класифікація має дуже велике значення з точки зору вибору страховика.

Договори страхування життя — це довгострокові договори. Вони укладаються на 10 і більше років. Згідно з чинним законодавством України, до договорів страхування життя (внески за якими не підлягають оподаткуванню податком на прибуток) належать договори, термін дії яких перевищує десять років.

Упродовж усього часу дії договору страхування страхувальники сплачують страхові премії з тим розрахунком, щоб загальна сума цих внесків у результаті дорівнювала страховій сумі за договором. Відбувається "накопичення" страхувальниками коштів, які зберігаються у страхувача на період дії договору страхування. За договорами страхування життя відповідальність страхувача настає у разі смерті застрахованої особи, або в разі дожиття нею до обумовленої договором події, та за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам (частіше за все з відсотками).

Повне повернення страхувальникові внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме й означає той "накопичувальний характер", яким вирізняються договори страхування життя і який відсутній у загальних (ризикових) видах страхування.

Ризикове страхування увібрало всі ті види страхування, які не відповідають ознакам договорів страхування життя. Страхові премії за договорами загального страхування сплачуються одноразово у розмірі певного відсотка від страхової суми. Вони не накопичуються і не повертаються страхувальникам, якщо страхова подія не сталася. Договори загального страхування, таким чином, забезпечують лише компенсацію збитків. Ці договори укладаються на невеликий термін, як правило, на рік.

Класифікація двох зазначених сфер страхової діяльності, має неабияке значення. Всі страхові компанії можна поділити на дві великі групи: ті, що займаються страхуванням життя, і ті, що проводять загальне страхування. Законодавством України передбачено, що компанії, які отримали ліцензію на проведення страхування життя, не мають права проводити загальні види страхування, і навпаки. В Україні з прийняттям Закону "Про страхування" страхові компанії не можуть претендувати на одночасну діяльність в обох сферах.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування передбачає виокремлення трьох груп:

• особистого страхування;
• майнового страхування;
• страхування відповідальності.

Цю класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхових послуг. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України, про умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням.

Класифікація передбачає такі види страхування:

1. Страхування життя.
2. Страхування від нещасних випадків.
3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).
4. Страхування здоров'я на випадок хвороби.
5. Страхування залізничного транспорту.
6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).
7. Страхування повітряного транспорту.
8. Страхування водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів водного транспорту).
9. Страхування вантажів та багажу.
10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.
11. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
12. Страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
13. Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
14. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11-13).
15. Страхування кредитів.
16. Страхування інвестицій.
17. Страхування фінансових ризиків.
18. Страхування судових витрат.
19. Страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.
20. Страхування майна (відмінного від того, що передбачене видами 5-10).

За юридичними ознаками передбачається можливість поділяти страхування на добровільне і обов'язкове. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страхувачем. Ним охоплюються юридичні та фізичні особи, які не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватись. Умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, що встановлюються страхувачем.

В Україні існують 27 видів обов'язкового страхування, їх перелік визначений статтею 6 Закону України "Про страхування":

1. медичне страхування;
2. державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;
3. державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;
4. державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту під час виконання ними службових обов'язків;
5. державне обов'язкове особисте страхування працівників митних органів;
6. державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури;
7. державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;
8. державне особисте страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби в Україні;
9. державне особисте страхування службових осіб державних податкових інспекцій;
10. державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;
11. особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) ;
12. державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;
13. державне страхування спортсменів вищих категорій;
14. державне страхування працівників державної лісової охорони;
15. страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;
16. страхування життя і здоров'я суддів;
17. державне страхування донорів крові та її компонентів;
18. особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
19. страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;
20. страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;
21. страхування ризикових процесів народного господарства від нещасних випадків;
22. страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;
23. страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;
24. страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
25. страхування авіаційних суден;
26. обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах;
27. страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

Ті види страхування, що не ввійшли до цього переліку, провадяться в добровільній формі. Міжнародне право і право більшості держав світу тлумачить обов'язкове страхування як необхідність захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди.

Об'єктами обов'язкового страхування можуть бути групи майнових інтересів:

• особисте страхування;
• майнове страхування;
• страхування відповідальності.

Об'єкти особистого страхування не мають вартісної оцінки, тому вважається, що не відбувається компенсації матеріальної шкоди, а мають місце виплати страхувача на користь страхувальника або його родини, що носять характер фінансової допомоги.

Особисте страхування проводиться на випадок смерті страхувальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності (втрати здоров'я), дожиття страхувальника (застрахованого) до кінця строку дії договору страхування або до визначеної в договорі події. Особливістю цієї групи є поєднання в її рамках усіх видів страхування, що пов'язані зі страховим захистом життя й здоров'я особи, а також додатковим пенсійним її забезпеченням. При цьому деякі види належать до довгострокового (накопичувального), а деякі — до загального страхування.

Саме ця особливість зумовлює потребу виокремлення підгруп особистого страхування. Особисте страхування включає три підгрупи:

• страхування від нещасних випадків, об'єднує короткострокові види особистого страхування, обсяг відповідальності передбачає виплату страхової суми або її частини у разі настання таких подій: смерті застрахованого; встановлення інвалідності; тимчасової непрацездатності. Умова настання відповідальності — ці події мають бути наслідком нещасного випадку;
• медичне страхування — може бути обов'язковим і добровільним. За своїм призначенням — соціальний захист інтересів громадян у разі втрати здоров'я. Пов'язане з компенсацією витрат на оплату медичної допомоги (відвідування лікарів, придбання медикаментів, лікування у стаціонарі тощо), особливістю є те що страхові платежі не повертаються після закінчення терміну страхування;
• страхування життя передбачає виплату страхової суми при настанні таких подій: а) дожиття до закінчення строку дії договору страхування; б) смерть застрахованого в період дії договору страхування (або рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою); в) досягнення застрахованим певного віку (пенсійного або визначеного договором страхування). Страхові виплати мають становити повну страхову суму. Часткових виплат страхової суми договори страхування життя не передбачають. Усі види страхування, що входять до цієї підгрупи, здійснюються тільки в добровільній формі.

Іншою групою страхування є майнове страхування. Призначення його полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном (матеріальні і фінансові збитки). Особливістю є те, що при визначенні страхової суми за договорами майнового страхування спираються на дійсну вартість об'єктів.

Майнове страхування об'єднує види страхування, що поділяються на дві підгрупи: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Відокремлення підгруп пов'язане з розбіжностями у проведенні страхування майна юридичних і фізичних осіб (розмір ризику при страхуванні майна фізичної особи менший, аніж розмір ризику юридичної особи). Ризики фізичної особи прості й однорідні, а ризики юридичної особи складні й неоднорідні.

Страхування майна здійснюється в добровільній формі. Законодавством України передбачені два види обов'язкового страхування майна: авіаційних суден; страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах.

Третя група — це страхування відповідальності, призначення його полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи, а також у захисті майнових інтересів потерпілої третьої особи. Страховою подією вважається факт настання відповідальності страхувальника. Такий тракт може бути встановлений судовими органами або добровільно визнаний самим страхувальником.

Особливістю є те, що тут завжди присутня третя особа, на користь якої укладається договір. При страхуванні відповідальності договором визначається гранична сума відшкодування, яку бере на себе страхувач при скоєнні страхувальником шкоди третім особам. Класичний приклад— обов'язкове страхування відповідальності власників автотранспортних засобів.

Дія Закону України "Про страхування" не поширюється на державне соціальне страхування, яке теж є обов'язковим.

В обов'язковому страхуванні страхові відносини виникають за наявності певних умов, а саме:

• законодавче встановленого переліку об'єктів, які підлягають обов'язковому страхуванню, а також механізму забезпечення його реалізації;
• охоплення об'єктів обов'язкового страхування без заяви страхувальника;
• безумовної дії обов'язкового страхування, незалежно від порушення терміну сплати страхувальником страхових платежів.

Зауважимо, що обов'язкове майнове страхування втрачає силу тільки тоді, коли гине майно, особисте страхування втрачає силу із зміною статусу особи, що зумовлює вилучення її з переліку осіб, які — за відповідним законом — підлягають обов'язковому страхуванню.

Згідно із Законом України "Про страхування" форми типового договору і порядок проведення обов'язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Право на здійснення обов'язкових видів страхування може отримати будь-який страхувач, якщо він має відповідну ліцензію.

Винятки становлять державні види обов'язкового страхування. Цими видами страхування, згідно з чинним законодавством, займається Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", правонаступниця Держстраху. Державне обов'язкове страхування здійснюється за рахунок коштів бюджету і поширюється на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя й здоров'я.

Згідно із Законом України "Про страхування" договори добровільного страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страхувач розробляє самостійно для кожного виду страхування. Правила страхування визначають загальні умови і порядок здійснення того чи іншого виду добровільного страхування. Добровільне страхування передбачає, що всі моменти договору страхування визначаються за згодою сторін.

Класифікація інвестицій

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками:

• За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи — матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції—це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких переважають цінні папери.
• За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестування пряме та непряме. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосередньо добирають об'єкти інвестування та вкладають у них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об'єктом інвестування і знають механізми інвестування. Непряме інвестування здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об'єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.
• За періодом інвестування інвестиції поділяють на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюють на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюють на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п'яти років; понад п'ять років.
• За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні — державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні — фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні — суб'єкти певної держави та іноземних держав.
• За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, а іноземні — поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав — акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо.

Наведена класифікація інвестицій відображає їх найістотніші ознаки. У наукових джерелах зустрічаються також інші класифікації.

Література

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К.: Товариство "Знання", КОО, 1997. — 216 с.
2. Закон України "Про страхування" // Уряд, кур'єр. — 1996. — 18 квіт.
3. Лукінов І.І. Інвестиційна діяльність в забезпеченні стабільного розвитку // Персонал. — 2000. — № 1(2). — 200 с.
4. Страховое дело: Учебник/Под ред. Рейтмана Л.И. —М.: Рост.н/Д., 1992. — 530 с.
5. Страхование: Учеб. для вузов. — М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1997. —311с.
6. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С.Осадець, д-р екон. наук, проф. — К.: Вид-во КНЕУ, 1998. — 528 с.
7. Статистичний щорічник України за 1998 рік / За ред. О.Г.Осауленка. — К.: Техніка, 1999. — 576 с.
8. Степанов Д.В. Страховий ринок України: 1995-1998 pp.//Фінансові послуги. — 2000. — № 1-2. — С. 17-19.
9. Степанов Д.В. Сходные пути развития // Страховое ревю. — 2000. — № 4 (72). — С.414.
10. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб.— К.: МАУП, 1999. —184с.

Дата публікації: 24.01.2011