Інвестиційний та страховий менеджмент: сутність, мета і завдання. Реферат

Інвестиційний менеджмент. Страховий менеджмент. Основні поняття інвестиційної діяльності. Основні поняття страхової справи

Інвестиційний менеджмент

Інвестиційний менеджмент — це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва. Основна мета інвестиційного менеджменту — забезпечити найефективнішу реалізацію інвестиційної стратеги суб'єктів підприємницької діяльності. Для цього необхідно розв'язати такі основні завдання:

• забезпечити високий темп економічного розвитку суб'єктів підприємництва шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності,
• розширення її обсягів, а також шляхом галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності;
• максимізувати прибуток від інвестиційної діяльності, позаяк одержання прибутку — основна мета суб'єктів підприємництва;
• мінімізувати інвестиційні ризики, бо за несприятливих умов вони можуть призвести до втрати не тільки прибутків, а й частини інвестиційного капіталу;
• забезпечити фінансову стабільність і платоспроможність суб'єктів підприємництва у процесі реалізації інвестиційних програм. Оскільки інвестиційна діяльність пов'язана із вкладанням значних фінансових ресурсів, як правило, на тривалий період, це може призвести до зниження платоспроможності інвестора, несвоєчасної сплати поточних рахунків і платіжних зобов'язань перед контрагентами, державним бюджетом тощо. Тому під час формування джерел фінансових ресурсів слід прогнозувати вплив інвестиційної діяльності на фінансову діяльність суб'єкта та його платоспроможність;
• визначити можливі варіанти прискорення реалізації інвестиційних програм. Останні необхідно реалізувати якнайшвидше, оскільки це сприятиме прискоренню економічного розвитку підприємств (організацій), швидкому формуванню грошових потоків у вигляді прибутку від інвестицій та амортизаційних відрахувань, скороченню термінів використання кредитних ресурсів, зменшенню інвестиційних ризиків, пов'язаних з несприятливими змінами кон'юнктури інвестиційного клімату.

Пріоритетним завданням є забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства за умови його достатньої фінансової стабільності, а не максимізація прибутку, як вважають окремі автори публікацій на цю тему.

Розглянуті завдання визначають такі основні функції інвестиційного менеджменту:

• дослідження зовнішнього інвестиційного середовища та прогнозування кон'юнктури інвестиційної діяльності;
• розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва;
• розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів суб'єкта інвестиційної діяльності;
• пошук і оцінювання інвестиційної корисності реальних проектів і вибір з них найефективніших;
• оцінювання інвестиційних якостей фінансових інструментів і вибір з них найефективніших;
• формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями дохідності, ризику та ліквідності;
• поточне планування та оперативне управління реалізацією окремих програм і проектів;
• організація моніторингу інвестиційних програм і проектів;
• підготовка рішень про своєчасну відмову від неефективних проектів (продаж окремих фінансових інструментів).

Страховий менеджмент

Як і всяка господарська діяльність, страхування вимагає управління. Однак страхова справа має деякі особливості, що відрізняють його від інших видів господарювання. Ці особливості полягають у наступному: страхова діяльність визначається в Україні як виняткова діяльність і регламентується Законом України "Про страхування" від 7 березня 1996 року № 86/96-ВР.

У країнах з розвиненою ринковою економікою страхувачі значну частину прибутку одержують не від страхової діяльності, а від інвестиційної. Головне завдання для страхувача — збільшити кількість страхувальників і використати зібрані страхові премії для інвестиційної діяльності [1, с. 32].

Усе це стало можливим завдяки продуманій і зваженій політиці управління. Страхувачі почали підходити до питання прийняття ризиків зваженіше, ефективніше запрацював інститут перестрахування, більше уваги почали приділяти превентивним заходам, навчилися управляти ризиками.

Страхування — одна з галузей бізнесу, найзалежніших від інформаційного забезпечення. Кожен страхувач відчуває потребу постійно аналізувати зміни зовнішніх і внутрішніх факторів, що можуть уплинути на наслідки роботи компанії. Тому електронна обробка даних є важливим моментом стратегії розвитку компанії-страхувача. Потрібно розвивати інтегровані комп'ютерні системи інформаційного забезпечення діяльності компанії.

Інший важливий аспект менеджменту страхової компанії — показник обсягу страхових платежів. Майже вся діяльність страхувача в Україні заснована на збиранні страхових платежів. З цих грошей формуються страхові резерви, виплати страхових сум і страхових відшкодувань, витрати компанії. Тому найбільшої актуальності набувають питання, пов'язані з управлінням страховими платежами та з їх плануванням.

Вимоги підвищити фінансову стійкість спонукають страхувачів збільшувати кількість договорів страхування. Ще одним способом підвищення фінансової стійкості може бути збалансованість страхового портфеля — збільшення видів страхування і перерозподіл відповідальності між страхувачами. Існує вид страхування, де збитковість майже 100 %, однак він користується популярністю серед населення і є обов'язковим видом. Щоб не працювати у збиток страхувачі змушені розвивати інші види страхування і за їх рахунок перекривати свої збитки.

Важливий аспект менеджменту страхування — інвестиційна діяльність страхувача. Способи найкращого розміщення страхових резервів становлять інвестиційну стратегію. У країнах з розвиненою ринковою економікою і твердою конкуренцією страхові компанії не ставлять собі за мету одержати великі прибутки від страхової діяльності.

Основне завдання страхових компаній полягає в максимальному збільшенні страхувальників і як наслідок зібраних страхових премій з метою інвестування. І в цьому плані страхова компанія є учасником інвестиційного процесу і змушена знати усі тонкості його ринку. Це і є інший бік інвестиційного ринку, де для розвитку і зміцнення позицій інвесторів страхувачі можуть виступати не як інвестори, а як суб'єкти страхового ринку, тобто страхувати інвестиційні ризики. Цей аспект страхового менеджменту важливо враховувати як розширення сфери впливу на страховий ринок.

Основні поняття інвестиційної діяльності

Поточний стан економіки визначається діяльністю суб'єктів, які господарюють, майбутній — обсягами інвестицій у виробництво.

У процесі виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств: будівлі, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Обсяг амортизаційних фондів підприємств, нарахований за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення.

Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду нагромадження — важливий напрям інвестиційної діяльності.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, внаслідок чого створюється прибуток, або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно (будівлі, обладнання та інші матеріальні цінності);
• майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;
• права користування землею, водою, природними ресурсами;
• сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

Існує багато визначень інвестиційної діяльності. Загалом можна вважати, що інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримати прибуток.

Інвестор — це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об'єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

• підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;
• проектні організації та установи;
• фінансові посередники — інвестиційні банки, компанії, фонди;
• органи державного управління, що регулюють функціонування суб'єктів інвестиційної діяльності;
• інфраструктура фондового ринку.

Як зазначалося, національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим річним обсягом капіталовкладень усіх підприємств. Частка його може становити 20-30 % національного доходу. Останніми роками в Україні на частку державних коштів припадає лише п'ята частка капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження.

За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяють на такі види:

• у нове будівництво — створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;
• на розширення виробництва — введення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах;
• на реконструкцію — устаткування діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;
• на технічне переустаткування — підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.

За складом і характером витрат прямих інвестицій можна визначити їх технологічну структуру:

• будівельні роботи;
• монтажні роботи;
• машини та обладнання;
• проектні роботи.

Період типової реалізації інвестицій поділяють на частини:

• підготовку (проектні роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);
• реалізацію — створення нового матеріального об'єкта;
• експлуатацію нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальшу роботу об'єкта.

Основні поняття страхової справи

Вигодонабувач — особа, вказана у страховому полісі, яка одержує страхову суму у разі, якщо застрахований не буде в змозі отримати її самостійно. Фіксується в страховому полісі.

Застрахований—фізична особа, об'єктом страхового захисту якого виступає особисте страхування. Застрахованим водночас може бути й страхувальником.

Об'єкт страхування — майновий інтерес страхувальника, який може бути відшкодований у випадку настання страхової події.

Страхова вартість — вартість об'єкта страхування.

Страхова відповідальність — обов'язок страхувача виплатити страхову суму чи страхове відшкодування. Установлюється законом чи договором страхування.

Страхова премія (внесок, платіж:) — плата за страховий ризик у грошовій формі.

Страхова сума — грошова сума, на яку може розраховувати страхувальник (застрахований) у разі настання страхової події.

Страховий захист — економічні відносини, що відображають сукупність специфічних розподільних і перерозподільних відносин, пов'язаних з подоланням втрат, спричинених стихійними лихами й іншими надзвичайними подіями.

Страховий інтерес — матеріальна зацікавленість особи у страхуванні. У майновому страхуванні — страховий інтерес виражається у вартості застрахованого майна. В особистому — в гарантії одержання страхової суми у випадку подій, пов'язаних з життям, здоров'ям та працездатністю.

Страховий поліс — письмовий документ, видаваний страхувачем страхувальнику (застрахованому). Засвідчує укладений договір страхування і містить усі його умови.

Страховий ризик — імовірність настання збитку страхувальника у результаті страхового випадку.

Страховий тариф (брутто-ставка) — розмір страхових платежів. Складовими частинами страхового тарифу є нетто-ставка і навантаження. Нетто-ставка відображає витрати страховика на виплати зі страхового фонду. Навантаження — витрати на ведення справи.

Страхувач (андеррайтер) —юридична особа, яка приймає на себе зобов'язання відшкодувати збиток чи виплатити страхову суму.

Страхувальник — фізична чи юридична особа, яка сплатила страхові премії і має право одержати страхове відшкодування при настанні страхового випадку.

Література

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К.: Товариство "Знання", КОО, 1997. — 216 с.
2. Закон України "Про страхування" // Уряд, кур'єр. — 1996. — 18 квіт.
3. Лукінов І.І. Інвестиційна діяльність в забезпеченні стабільного розвитку // Персонал. — 2000. — № 1(2). — 200 с.
4. Страховое дело: Учебник/Под ред. Рейтмана Л. И. —М.: Рост.н/Д., 1992. — 530 с.
5. Страхование: Учеб. для вузов. — М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1997. —311с.
6. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С.Осадець, д-р екон. наук, проф. — К.: Вид-во КНЕУ, 1998. — 528 с.
7. Статистичний щорічник України за 1998 рік / За ред. О.Г.Осауленка. — К.: Техніка, 1999. — 576 с.
8. Степанов Д.В. Страховий ринок України: 1995-1998 pp.//Фінансові послуги. — 2000. — № 1-2. — С. 17-19.
9. Степанов Д.В. Сходные пути развития // Страховое ревю. — 2000. — № 4 (72). — С.414.
10. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб.— К.: МАУП, 1999. —184с.

Дата публікації: 23.01.2011