Управління акціонерним товариством: шляхи та засоби для покращення. Реферат

Корпоративне управління. Удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів. Удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств. Розмежування повноважень між органами управління товариства

Під час дослідження питання управління АТ було виявлено ряд недоліків. Тому доцільно внести деякі корективи та шляхи вдосконалення досліджуваної проблеми. Чинне законодавство України не забезпечує достатньо повного та чіткого регулювання діяльності АТ, що призводить до чисельних порушень прав інвесторів та гальмує інвестиційні процеси.

Недосконалість наявної правової бази дає можливість без формального порушення норм чинного законодавства нехтувати або прямо порушувати права та законні інтереси акціонерів. При цьому відсутні надійні механізми їх реалізації та ефективного захисту.

Крім того, сучасний стан корпоративного управління в Україні характеризується відсутністю прозорості діяльності АТ, недостатньою координацією дій органів державного управління у сфері регулювання корпоративних відносин, неефективністю управління державними корпоративними правами.

Недостатній рівень корпоративної культури, невідповідність теперішньої практики корпоративного управління загальноприйнятим принципам та неготовність діючих товариств до їх опанування призвели до непрофесійних схем управління товариствами. Тому в сучасних умовах необхідним є розвиток корпоративних відносин, що сприятиме залученню інвестицій в економіку України, розвитку фондового ринку та зростанню національного багатства.

Корпоративне управління - це система відносин між акціонерами, органами управління АТ, його менеджерами, а також іншими зацікавленими особами (працівниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, державними та місцевими органами влади, громадськістю тощо) задля забезпечення ефективної діяльності товариства, інтересів власників та інших зацікавлених осіб.

Рівень корпоративного управління є одним з ключових факторів, що обумовлює інвестиційний клімат в країні, впливає на ефективність діяльності товариств, визначає ступінь захищеності прав інвесторів та врахування інтересів інших зацікавлених осіб.

Однак, у вітчизняних АТ все ще не приділяється належної уваги таким важливим для забезпечення розвитку корпоративного управління питанням, як мінімізація інсайдерської ренти, інструменти вдосконалення роботи спостережних рад. Небагато керівників АТ усвідомлюють й той факт, що реалізація таких заходів може мати результатом збільшення акціонерної вартості, що є однією із головних задач будь-якого керівника.

Слід зазначити, що згідно результатів дослідження, проведеного Міжнародною фінансовою корпорацією, 74,7% керівників АТ визначили неефективне законодавство найважливішою перешкодою для впровадження стандартів кращої практики корпоративного управління. При цьому, лише керівники 30% АТ знайомі з Принципами корпоративного управління досить детально, а тільки у загальних рисах – 50% керівників АТ.

Розвиток корпоративних відносин в Україні повинен відбуватися на основі загальноприйнятих принципів ефективного корпоративного управління.

Загальноприйнятими принципами корпоративного управління є:

• захист прав та законних інтересів акціонерів - визначення корпоративних прав акціонерів та забезпечення їх належного захисту;
• рівноправність акціонерів - рівне ставлення до акціонерів. Усі акціонери повинні мати можливість використовувати ефективні засоби захисту у разі порушення їхніх прав;
• урахування законних інтересів зацікавлених осіб - визнання передбачених законом прав зацікавлених осіб та заохочування активного співробітництва між товариством та зацікавленими особами в створенні добробуту, робочих місць та поліпшенні фінансового стану товариства;
• розкриття інформації та прозорість - забезпечення своєчасного і повного розкриття інформації з усіх суттєвих питань, що стосуються товариства, які включають його фінансовий стан, результати діяльності, власників та управління товариством;
• розмежування повноважень органів управління - чіткий розподіл функцій та обов’язків між загальними зборами, спостережною (наглядовою) радою та правлінням;
• дієвість, незалежність та відповідальність спостережної ради - забезпечення стратегічного управління товариством, ефективного контролю за діяльністю правління (виконавчого органу), а також відповідальність спостережної ради перед товариством та акціонерами. Спостережна рада повинна мати можливість ухвалювати рішення з питань діяльності товариства незалежно від правління.

Для покращення управління АТ можна запропонувати такі шляхи та засоби:

• удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів;
• удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств;
• розмежування повноважень між органами управління товариства;
• урахування законних інтересів зацікавлених осіб;
• формування та розвиток культури корпоративного управління.

Удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів

Головним завданням реалізації цього напряму є визнання захисту прав акціонерів одним із пріоритетів соціально-економічної політики держави. Особливу увагу необхідно приділити захисту прав дрібних акціонерів.

Удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів, забезпечення рівноправності акціонерів потребують:

• законодавчого забезпечення акціонерам рівного переважного права на придбання додатково випущених акцій;
• забезпечення представництва акціонерів у спостережній раді, включаючи впровадження кумулятивного голосування;
• урегулювання питання придбання та реалізації товариством акцій власного випуску;
• встановлення вимоги про обов’язковий викуп товариством акцій власного випуску на вимогу акціонера за ринковими цінами у разі його незгоди з певними рішеннями загальних зборів;
• урегулювання питань реорганізації товариств;
• урегулювання питань придбання контрольного пакету акцій товариства через тендерні пропозиції;
• встановлення окремого порядку укладання товариством угод, щодо яких є заінтересованість посадових осіб товариства та укладання товариством суттєвих угод (продаж значної частини активів, створення інших суб’єктів підприємницької діяльності, тощо);
• удосконалення процедури підготовки та проведення загальних зборів акціонерів;
• запровадження механізмів колективних та похідних позовів;
• установлення відповідальності за порушення прав акціонерів;
• запровадження узгодження процедур банкрутства з законними інтересами акціонерів;
• сприяння створенню та функціонуванню громадських організацій, предметом діяльності яких є захист прав акціонерів.

Удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств

Удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств потребує:

• забезпечення повноти та достовірності інформації про діяльність акціонерних товариств, що розкривається, через приведення її складу та структури у відповідність до вимог міжнародних стандартів розкриття інформації та міжнародних стандартів аудиту;
• удосконалення системи надання та оприлюднення інформації, у тому числі:
• удосконалення способів розкриття інформації для забезпечення рівноправного та не пов‘язаного із значними витратами доступу користувачів до інформації;
• встановлення оптимальних термінів подання та оприлюднення інформації;
• врегулювання питань, пов’язаних з використанням інсайдерської інформації.

Розмежування повноважень між органами управління товариства

Розмежування повноважень між органами управління товариства потребує:

• чіткого розподілу повноважень між органами управління товариства (загальними зборами, спостережною радою, правлінням);
• визначення виключної компетенції загальних зборів акціонерів та спостережної ради, врегулювання порядку делегування інших повноважень загальних зборів акціонерів іншим органам управління;
• підвищення ролі спостережної ради через надання їй повноважень щодо здійснення стратегічного керівництва діяльністю товариства та контролю за діяльністю правління;
• удосконалення системи внутрішнього контролю товариства та запровадження внутрішнього аудиту.

Урахування законних інтересів зацікавлених осіб

Урахування законних інтересів зацікавлених осіб потребує:

• дотримання законних інтересів зацікавлених осіб, зокрема під час:
• формування та зміни розміру статутного капіталу (фонду) товариства;
• придбання та реалізація акціонерним товариством акцій власного випуску;
• реорганізації та ліквідації акціонерного товариства;
• реалізації соціальних та екологічних програм розвитку товариства й регіону;
• удосконалення доступу зацікавлених осіб до інформації, яка їх стосується, про товариство.

Формування та розвиток культури корпоративного управління

Формування та розвиток культури корпоративного управління потребує:

• розробки та запровадження Кодексу (національних принципів) корпоративного управління;
• створення комплексної, постійно діючої системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань корпоративного управління;
• проведення наукових, науково-практичних конференцій і семінарів з актуальних проблем корпоративного управління;
• поширення серед населення інформації про питання та проблеми корпоративного управління, популяризації загальноприйнятих принципів корпоративного управління;
• проведення досліджень з актуальних проблем корпоративного управління в Україні;
• запровадження системи оцінювання рівня корпоративного управління.

Державна політика у галузі корпоративного управління

Державна політика у галузі корпоративного управління спрямовується на реалізацію напрямів розвитку корпоративного управління та здійснюється у формах:

• державного регулювання корпоративних відносин;
• нормативно-правового забезпечення розвитку корпоративного управління;
• правозастосування у галузі корпоративного управління;
• управління державними корпоративними правами.

Державне регулювання корпоративних відносин потребує:

• чіткого визначення та розмежування повноважень органів державного управління у галузі корпоративного управління;
• посилення державного контролю за дотриманням акціонерними товариствами та професійними учасниками фондового ринку прав акціонерів;
• визначення та оприлюднення державної політики щодо підприємств з державними частками (закріплення за державою пакетів акцій цих підприємств, їх відчуження, управління підприємствами), яка впливає на корпоративне управління;
• підвищення ефективності управління державними корпоративними правами;
• підвищення кваліфікації державних службовців у галузі корпоративного управління.

Нормативно-правове забезпечення розвитку корпоративного управління потребує:

• створення чіткої, системної та стабільної нормативно-правової бази;
• приведення українського законодавства у галузі корпоративного управління у відповідність до законодавства Європейського Союзу;
• урахування світового досвіду та загальноприйнятих принципів корпоративного управління при розробці нових нормативних документів з питань корпоративного управління та внесенні змін і доповнень до діючих;
• упровадження ефективних механізмів реалізації, захисту та поновлення порушених прав акціонерів;
• удосконалення наявних та розробка нових рекомендованих внутрішніх нормативних документів для акціонерних товариств.

Правозастосування у галузі корпоративного управління потребує:

• удосконалення правозастосування з боку органів державного управління;
• розробки та впровадження різноманітних форм та способів взаємодії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Фонду державного майна України та Антимонопольного комітету України з правоохоронними та судовими органами з питань попередження та припинення порушень прав акціонерів;
• створення дієвої процедури судового захисту прав та законних інтересів акціонерів;
• розвиток недержавних форм захисту прав акціонерів, у тому числі через саморегулівні організації та третейські суди;
• узагальнення судової практики у галузі корпоративного управління;
• запровадження системи моніторингу порушень прав акціонерів.

Ще одним з болючих питань в управління акціонерним товариством є корпоративні конфлікти.

Під корпоративним конфліктом в АТ слід розуміти загострену суперечність між суб’єктами корпоративних правовідносин, яка полягає у діях хоча б однієї сторони конфлікту щодо досягнення та утримання одноосібного контролю над акціонерного товариства з метою задоволення своїх майнових чи інших інтересів.

Від корпоративних конфліктів треба відрізняти конфлікт інтересів. Це поняття описує випадки, коли посадові особи акціонерного товариства при прийнятті рішень діють чи можуть діяти під впливом власних інтересів без урахування можливих негативних наслідків для цього товариства.

На мою думку основним конфліктогеном є дійсна чи уявна невідповідність між інтересами акціонерів та менеджменту і рівнем їх задоволення за рахунок ресурсів акціонерного товариства чи акціонерів.

Мотивом вступання особи в корпоративний конфлікт є її прагнення як суб’єкта корпоративних правовідносин усунути деструкцію своїх інтересів, контролювати акціонерне товариство та отримувати вигоди від здійснення такого контролю. Таким чином, основним стримуючим розвиток вітчизняних АТ фактором стає політика керівництва таких АТ, спрямована на збереження контролю над ними будь-якими засобами і, як наслідок, небажання використовувати основну перевагу акціонерних товариств, яка полягає у можливості об’єднання дрібних капіталів мільйонів громадян через розміщення акцій на ринку для мобілізації значних капіталів та їх подальшого спрямування на реалізацію мети створення товариства.

Зокрема, маємо наступні цифри: 76,5% АТ не планували залучати іноземні інвестиції протягом 2005-2007 років, переважна більшість товариств – 86,8% - не збиралися виводити власні акції на організований ринок, і лише 12,9% АТ бажають включити власні акції у лістинг бірж, а 0,3% АТ планували вивести власні акції на закордонні ринки цінних паперів.

На нашу думку, основною причиною негативного ставлення керівників багатьох АТ до залучення інвестицій шляхом розміщення акцій на фондовому ринку є небажання поділяти контроль над фінансовими потоками АТ, тобто, щоб не втратити інсайдерську ренту.

Інсайдерська рента – це частина недоотриманого АТ чистого прибутку за рахунок проведення інсайдерами неефективних та незаконних операцій з активами товариства, необґрунтованого зменшення доходів та збільшення витрат, яка розподілена між домінуючими в органах управління АТ інсайдерськими групами без врахування інтересів дрібних акціонерів, у тому числі працівників підприємства.

Стягнення ренти негативно впливає на збалансування інтересів широкого кола суб'єктів корпоративних відносин, оскільки привласнення ренти найчастіше пов’язане із використанням тіньових схем та ухилення від сплати податків. В умовах розвинутої ринкової економіки виникнення інсайдерської ренти можливе, але тиск на інсайдерів з боку фондового ринку щодо збільшення прибутковості акцій компанії та вартості цінних паперів, важливість та „вартість” ділової репутації менеджменту компанії, не дозволяє інсайдерам використовувати факт контролю фінансових потоків АТ для максимізації особистого доходу. Але в умовах трансформації економіки, коли зовнішні механізми тиску на менеджмент компанії відсутні, це негативне явище має місце.

Небажання солідних міжнародних інвесторів інвестувати в АТ розвиваючихся країн, викликано тим, що у цих країнах вилучення інсайдерами активів та грошових потоків може набувати форм розкрадання, вилучення прибутків, у тому числі шляхом продажу корпоративного майна за нижчими від ринкових цін, а також працевлаштування друзів і родичів, членів їх родин на посади старших менеджерів.

Основним джерелом стягнення інсайдерської ренти є отримання інсайдерами через афілійовані структури частини виручки від реалізації товарів, робіт і послуг АТ. Зазначене стає можливим через безпідставне заниження для афілійованих фірм цін на реалізовану продукцію, штучне накопичення дебіторської заборгованості за поставлені афілійованим фірмам товари, роботи, послуги, подальше зарахування цих сум у резерв сумнівних боргів і віднесення на витрати АТ; економічно необґрунтоване формування мереж з реалізації продукції АТ; завищення розмірів комісійних винагород, а також проведення бартерних операцій, отримання в якості розрахунку за поставлену продукцію векселів та ін.

Джерелом інсайдерської ренти також можуть виступати фінансові операції АТ на кредитному ринку, зокрема: спрямування обігових коштів на депозит під нижчі за середньо-ринкові відсотки або без достатнього обґрунтування необхідності таких вкладень; отримання коротко- та довгострокових банківських кредитів під вищі за середньо-ринкові відсотки, надання при цьому у заставу високоліквідних (цінних) активів, що у наступному дозволяє реалізовувати схеми фіктивного банкрутства підприємств з метою перехоплення контролю над ними.

Класичним варіантом є отримання ренти за рахунок завищення вартості ремонтно-будівельних робіт, формального проведення тендерів, безпідставного завищення розмірів оплати праці адміністративно-управлінського персоналу (за відсутності їх зв’язку із конкретними кількісними та якісними показниками роботи), високих представницьких та адміністративних витрат, необумовленого рішеннями загальних зборів акціонерів надання спонсорської (благодійної) допомоги та ін.

Для інвесторів та акціонерів основним показником, який може свідчити про стягнення інсайдерської ренти, є зростання собівартості продукції темпами швидшими за темпи зростання виручки від реалізації продукції. У такому випадку, аутсайдери мають вимагати від інсайдерів детального звіту про причини такого стану справ. Джерелом інсайдерської ренти також можуть бути операції АТ пов’язані з використанням реальних інвестицій на оновлення устаткування, заниженням доходів від продажу реальних активів та розмірів орендної плати, передачею у безоплатне користування нематеріальних активів тощо.

Отримання інсайдерської ренти не є специфічно українським явищем. ЇЇ виникнення обумовлено самою специфікою відмінності інтересів власників та менеджменту, а також можливістю менеджерів отримувати дохід від контролю над фінансовими потоками. Але у країнах з розвинутою ринковою економікою і у компаніях, які дотримуються принципів корпоративного управління, інсайдерська рента не є поширеним явищем при розподілі доходів корпорацій, а скоріше - рідкісним кримінальним явищем.

В умовах домінування інсайдерів ринкова вартість акцій вітчизняних компаній визначається з урахуванням готовності інсайдерів відмовитися від частини особистого неофіційного доходу на користь зовнішніх акціонерів, а також їх зацікавленості у проведенні легальних інвестицій. Саме цим можна пояснити те, що в Україні ринок цінних паперів не став вагомим джерелом залучення інвестицій, а також не відіграє помітної ролі у перерозподілі власності від менш ефективних власників до більш ефективних: це питання вирішується всередині інсайдерських груп.

Проблему інсайдерської ренти необхідно вирішувати за участю усіх органів управління АТ, незалежних експертів, для чого мають бути розроблені формальні процедури, що відповідають повноваженням органів управління АТ. У таблиці 1 нами узагальнено типові заходи з підвищення якості та ефективності корпоративного управління в акціонерних товариствах та корпоративних об’єднаннях, практична реалізація яких дозволяє також зменшувати рівень інсайдерської ренти в АТ.

Загальними об’єктивними умовами, специфічним правовим та економічним підгрунтям для виникнення корпоративних конфліктів в акціонерних товариствах є: дистанціювання акціонерів від власності товариства, якою безпосередньо розпоряджається виконавчий орган; суперечність між рівністю прав акціонерів та фактичним обсягом корпоративної влади залежно від кількості належних акцій; складна структуризація управління акціонерним товариством шляхом розподілу компетенції між вищим, контрольним, виконавчим та ревізійним органами товариства.

У вітчизняній практиці існує ряд конфліктогенних умов виникнення та розвитку корпоративних конфліктів, насамперед – недосконале корпоративне законодавство України, яке часто не вирішує складних питань функціонування акціонерних товариств, породжуючи дисбаланс в управлінні товариствами та спричиняючи виникнення патових ситуацій. Поряд із цим у багатьох акціонерних товариствах статути затверджуються виходячи не з інтересів товариства в цілому, а з вузькокорпоративних цілей.

Як наслідок вони часто-густо не лише не доповнюють корпоративне законодавство, а навпаки – вихолощують позитивне законодавче регулювання або заплутують чи унеможливлюють ефективні управлінські процеси. Досить низьким є рівень корпоративної культури акціонерів, що не дозволяє їм ефективно захищати свої права. З цієї ж причини й управлінці не усвідомлюють необхідності управляти акціонерним товариством цивілізовано. До інших причин конфліктів слід віднести:

• активне прагнення органів державної влади до контролю над акціонерними товариствами виходячи як з інтересів публічного контролю, так і з вузьких приватних інтересів державних службовців;
• розходження інтересів управлінців (зацікавлених у швидких власних доходах) з інтересами акціонерів (зацікавлених у збереженні та розвитку підприємства);
• різноспрямовані інтереси мажоритарних та міноритарних акціонерів.

У більшості випадків корпоративні конфлікти виникають із приводу:

• реалізації акціонерами прав власності на набуті акції;
• придбання акцій у власність; реєстрації (обліку) прав власності на акції;
• допуску акціонера до управління товариством;
• нарахування та одержання дивідендів;
• одержання інформації; виконання рішень вищого та контрольного органів акціонерного товариства;
• перевищення органами управління їх повноважень тощо.

З вищесказаного можна зробити висновок, що корпоративні конфлікти справляють негативний вплив не лише на діяльність акціонерного товариства, а й на ефективність роботи інституційних інвесторів, що виражають інтереси своїх вкладників. Обсяг пропозиції на ринку акцій є досить низьким, у вільному обігу перебувають цінні папери емітентів із низькою капіталізацією. Основною причиною такої ситуації є постійні суперечки, що виникають в акціонерних товариствах.

Судова практика розгляду корпоративних конфліктів є недосконалою. З одного питання різні суди часто-густо приймають протилежні рішення. Значно покращити стан справ здатне нове корпоративне законодавство й піднесення культури корпоративного управління.

Також наявність в акціонерному товаристві конфліктів негативно впливає на його ринкову вартість. Цікаво, що через незламну позицію директорів багатьох підприємств, які вважають себе їх повноправними господарями, вітчизняні АТ не перейшли у власність іноземних інвесторів. При цьому в Україні вже сформувався прошарок капіталовкладників, які здатні інвестувати свої кошти в АТ і цивілізовано вирішувати проблемні питання. Головне завдання на сьогодні полягає у зменшенні впливу менеджменту АТ та підвищенні статусу акціонерів.

Шляхи подолання проблеми конфліктів в управлінні акціонерного товариство є:

• більш повне та регулярне (раз на квартал) інформування акціонерів про фінансову діяльність товариства;
• закріплення на законодавчому рівні пропорційного представництва акціонерів у спостережній раді, зокрема можливості для акціонерів, що володіють 10% акцій, мати одне місце у цьому органі;
• наявність у спостережній раді певної кількості незалежних директорів;
• введення нового фінансового інструменту на зразок деривативу під назвою «права на акції», який би давав право на участь у вторинній емісії акцій і вільно торгувався на фондовому ринку;
• публічне визнання акціонерних товариств, які впроваджують найкращу практику корпоративного управління.

Література

1. Андрушків Б.М. Основи теорії та практики управління, Львів, 1993
2. Антонов В.Г., Крылов В.В., Кузьмичев А.Ю. и др. Корпоративное управление: Учебное пособие / под ред. В.Г.Антонова. – М.: ИД «ФОРУМ»: ИНФРА-М, 2006. – 288с.
3. Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Пронська,О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2001
4. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом, выбор инвестиций, анализ отчетности. -М.: Финансы й статистика, 1996. – 263 с.
5. Практика корпоративного управління в Україні / Кітела І., Кіняєв О. – К.:
6. Міжнародна фінансова корпорація, 2005. – 87 с.
7. Принципи корпоративного управління України, схвалені рішенням ДКЦПФР від 11.12.2003 №571
8. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Стратегія, організація, ефективність. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 1998 р. – 233 с.
9. Румянцева З.П., Саломатин Н.А. и др. Менеджмент организации. - М.: ИНФРА-М, 1996. ─ 226 с.
10. Россинский В.И. Основы корпоративного управления: Учебное пособие / В.И.Россинский. – Ростов н/Д.: Феникс; Новосибирск: Сибирское соглашение, 2006. – 252 с.
11. Черпак А.Є. Інсайдерська рента – специфічний об'єкт корпоративного контролю // Економіст. – 2005. - №11. –С.73-75.
12. Шершньова З.Є. Ідентифікація бар’єрів впровадження корпоративного управління в Україні // Теоретичні та прикладні питання економіки. Збірник наукових праць. Випуск 8.(за заг. ред. д.е.н., проф. Євтушевського В.А., к.е.н., доц. Бутенко Н.В.) – К.: 2005. – С.27 – 33.

Дата публікації: 22.01.2011