У рефераті розглянуто деякі поняття державного управління зовнішньоекономічною діяльністю. Зокрема, зосереджено увагу на митних процедурах, стандартах та товари та державних закупках
Державні закупки
У сучасному світі державні закупки товарів, послуг і робіт становлять значну частку світового обсягу продажу. Тому юридичні питання організації державних закупок мають велике значення.
При державних закупках, незалежно від того, хто їх здійснює — центральний уряд або місцевий орган влади (наприклад, міська адміністрація), і на відміну від звичайної купівлі-продажу, за покупку сплачують грошима платників податків. Майже кожна країна в силу законодавства або традиції прагне обмежити права іноземних підприємств продавати товари в обмін на "державні гроші".
Як правило, якщо уповноважений державний орган приймає рішення закупити товари (роботи, послуги), він дає про це оголошення. В конкурсі можуть брати участь (залежно від того, в якій країні він проходить):
Учасники конкурсу подають свої пропозиції. З цих пропозицій організатор конкурсу (державний або комунальний орган) вибирає крашу за певними критеріями:
В багатьох країнах існують законодавчі норми, які забороняють організаторам закупок купувати товари (роботи, послуги) в іноземних підприємств і громадян. В інших країнах укладати контракт з іноземним учасником конкурсу дозволено тільки в тому випадку, якщо запропонується ціна, що перевершить найвищу ціну вітчизняного учасника на визначену кількість відсотків (наприклад, на 15 %).
Крім таких прямих обмежень, торговці, які бажають продавати товари (роботи, послуги) державі (в тому числі й іноземній), можуть зіткнутися і з іншими проблемами, наприклад:
Ще в 1979 році в рамках ГАТТ була укладена угода про державні закупки (її текст переглядався в 1988 році).
Угода забороняє її сторонам дискримінацію іноземних учасників державних тендерів (як пряма заборона участі, так і створення нерівних умов).
Угода вимагає, щоб процедури проведення торгів були прозорими, у тому числі відносно:
Головним недоліком цього міжнародного договору було те, що його учасниками було біля десяти держав. І по-друге, договір не стосувався:
Укладена в 1994 році Угода про державні закупки набагато розширила договори 1979 року. Вона закрила всі зазначені вище недоліки договору 1979 року (це стосується не всіх державних закупок місцевих органів влади).
Стандарти на товари
Розвиток стандартів на товари. Якість товарів дуже важлива в торгівлі. Вже у стародавні часи солідні підприємства намагалися підтримувати певний рівень якості своїх товарів. Якщо товари були високої якості, вони заробляли довіру споживачів і розширювали свій ринок.
У багатьох випадках стабільний рівень якості робить товари дуже відомими. Наприклад, тульські самовари були широко відомі в Росії як найкращі саме тому, що виробники завжди намагалися підтримувати їх якість на високому рівні.
На жаль, не всі підприємства або торговці зацікавлені в тому, щоб підтримувати продукцію на високому рівні. Недбале ставлення до виробництва товарів і послуг призводить до того, що іноді держава в особі відповідних спеціалістів змушена втручатися в процес виробництва. Спочатку вона вимагає дотримання мінімальних заходів захисту від неякісної продукції. Ці заходи спрямовані, головним чином, на захист життя і здоров'я людей, тварин і безпеку рослин. Але, крім того, держава зацікавлена в підтримці репутації ярмарків, ринків і інших подібних заходів, які проводяться на її території.
Історично першим заходом державного втручання була норма про карантин тварин і рослин, потім почали з'являтися розпорядження, які стосуються інших галузей. З розвитком технологій, з появою технічно "складних" товарів споживачам все складніше стає самостійно судити про якість товарів, що їм пропонують, і держава, в особі спеціалістів, змушена все більше втручатися в систему стандартизації.
В той же час продовжують існувати і розвиватися стандарти, які приймають самі торговці і виробники (так звані добровільні стандарти). Деякі з цих добровільних стандартів приймаються в рамках різного роду асоціацій і об'єднань виробників. Інші стандарти приймають окремі підприємства, особливо ті, що вже досягли світової популярності. Ці підприємства дуже строго слідкують за своїми стандартами якості, які іноді набагато перевищують вимоги державних стандартів за тими ж типами товарів.
Сьогодні всі стандарти поділяються на "обов'язкові" (приймаються державою) і "добровільні" (приймаються самими виробниками). В більшості країн і насамперед у країнах із розвинутою промисловістю, переважна більшість стандартів — добровільна.
Коли на якийсь товар існує стандарт, товар не можна продати або ввезти в країну без проведення перевірки його відповідності стандарту. Якщо стандарт прийнятий державою, то таку перевірку повинні проводити тільки такі організації, які одержали на це дозвіл від держави, відповідно до встановлених державою процедурних правил. Ці процедурні правила можуть бути складними і призводити до ускладнень у торгівлі.
Стандарти в Україні. Стандарти існували в Україні і тоді, коли вона була частиною СРСР. Оскільки всі підприємства були державними, в цей період держава розробила величезну кількість стандартів. Добровільних стандартів, тобто стандартів, які б приймали приватні особи в СРСР, не існувало, оскільки приватні особи не могли займатися підприємництвом.
Коли в 1991 році Україна стала незалежною, вона успадкувала цю систему стандартів і продовжувала її використовувати. Навіть нині система стандартизації незалежної України значною мірою побудована за зразком системи стандартизації колишнього СРСР.
Останнім часом, у зв'язку з розвитком світової торгівлі, посилюється прагнення до створення міжнародних стандартів якості, які можна було б застосовувати однаковою мірою в різних країнах. Для зниження собівартості продукції дуже важливо, щоб однакові стандарти існували в тих країнах, що торгують між собою різними видами товарів. З цією метою було створено багато урядових і неурядових міжнародних організацій, які займаються уніфікацією стандартів різних країн. Одна з найвідоміших організацій такого роду — Міжнародна організація зі стандартизації (ISO). Крім неї, є ще дуже багато інших подібних організацій. Саме так сформувалася система стандартизації в багатьох країнах світу.
Стандарти як перешкода міжнародній торгівлі. Пряма заборона ввозити певні товари, "які не відповідають стандартам", складні процедури оцінювання відповідності товару стандартам, — всі ці заходи можуть призвести до штучного зменшення імпорту. До кінця сімдесятих років багато країн широко застосовували стандарти як засіб нетарифного обмеження імпорту, тобто свідомо встановлювали невиправдані вимоги в стандартах або в процедурах перевірки відповідності стандартам.
Іноді причини були іншими — держави "щиро" бажали захистити навколишнє середовище, життя та здоров'я людей чи тварин, проте при цьому не враховували всі можливі наслідки таких обмежень або заборон для міжнародної торгівлі і те, наскільки виправдані такі обмеження порівняно з наслідками, що вони мають для торгівлі.
Вирішити цю проблему можна шляхом укладання двосторонніх міжнародних договорів про взаємне визнання стандартів і результатів перевірки відповідності стандартам.
У рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) ще в 70-ті роки XX ст. почалися переговори з метою:
У 1979 році ці положення були включені до "Кодексу про стандарти" ГАТТ. Головним недоліком цього кодексу була невелика кількість учасників.
У 1995 році набрали чинності дві угоди — Угода про технічні бар'єри в торгівлі й Угода про санітарні і фітосанітарні заходи, їхні положення аналогічні тим, які містилися в "Кодексі", але в нових договорах бере участь набагато більше держав.
Митні процедури
Будь-який імпортований (експортований) товар має пройти через митницю. Митниця існує для того, щоб контролювати ввезення (вивезення) товарів.
При митному оформленні товару здійснюються:
За звичайних умов товар проходить через митницю і ввозиться в країну одночасно.
Виняток із цього правила має місце, коли товар потрапляє на певну територію країни імпорту, наприклад у "вільну економічну зону".
В багатьох країнах товар можна ввезти і до сплати мита. При цьому митниця одержує від імпортера (його представника) спеціальний документ. Він встановлює обов'язок імпортера сплатити суму податків, мита й інших обов'язкових платежів у зазначений у ньому термін. У багатьох випадках законодавство вимагає, щоб оплата за векселем була гарантована банками. Використовуючи систему таких векселів, можна, наприклад, відразу сплатити загальну суму мита і податків на імпорт за всі товари, завезені за визначений період.
У торгівлі можуть виникнути такі основні труднощі, пов'язані зі здійсненням митних процедур:
Електронна торгівля. Сьогодні дуже часто замість того, щоб йти у магазин, покупець може увімкнути комп'ютер, обмінятися електронними повідомленнями із продавцем, і угоду буде укладено. Дуже часто для укладання таких угод використовується Інтернет.
Останнім часом укладається все більше таких "електронних" угод. У багатьох з них беруть участь особи або підприємства, які знаходяться у різних країнах, і для виконання таких угод необхідно перевезти товар з однієї країни до іншої.
В той же час, щоб ввезти куплений товар з-за кордону, потрібно пройти адміністративні процедури. Наприклад, необхідно пройти митні процедури (представити певні документи, в певному порядку сплатити необхідну суму мит та зборів тощо).
Такі процедури виникли задовго до появи електронної торгівлі і не враховують певних її особливостей.
Це зумовлює три основні проблеми в багатьох країнах:
З розвитком нових інформаційних технологій буде все більше можливостей для розвитку "електронної торгівлі". З іншого боку, зараз деякі адміністративні процедури є бар'єром для "електронної торгівлі", причому бар'єр навіть більший, ніж для звичайної торгівлі.
Сьогодні торгівці висловлюють все більше незадоволення таким станом речей і все активніше вимагають реформ.
Під впливом цих вимог багато держав вже починають вживати заходів, спрямованих на зменшення бар'єрів в "електронній торгівлі". Наприклад, поправки до Конвенції Кіото, прийняті в рамках Всесвітньої митної організації 25 червня 1999 року, спрямовані на зменшення таких бар'єрів. На жаль, поки дуже небагато держав ратифікувало ці поправки. Але цілком очевидно, що рано чи пізно митні процедури почнуть змінюватися в багатьох країнах.
Такі зміни, що відбуваються під впливом революційних технологій, приведуть до розвитку цілком нового митного процесу. Це приклад того, як розвиток технології змінює законодавство.
Митна класифікація. Відмінності в митних класифікаціях у різних країнах нерідко викликають проблеми, які можна проілюструвати таким запитанням: "Як потрібно оформляти на митниці дерев'яну картинну раму, яка буде використана для "складання" картини?". Варіанти відповіді:
Правильна відповідь: будь-який із цих варіантів можливий, усе залежить від того, в яку країну ви ввозите товар.
Така непевність перешкоджає здійсненню торгівлі.
Прагнення торговців, менеджерів, юристів вирішити цю проблему в остаточному підсумку привело до того, що багато держав почали укладати міжнародні договори, їхні учасники домовлялися використовувати однакові класифікації товарів для цілей митного оформлення.
Наприклад, вже незабаром після Другої світової війни велика кількість європейських країн домовилася використовувати так звану "Брюссельську тарифну номенклатуру". Проте багато інших держав (у тому числі США і Канада) не застосовували цю "Брюссельську тарифну номенклатуру". У вісімдесяті роки почалася робота із створення єдиної "глобальної" системи товарної класифікації.
Результатом цих зусиль стала поява в середині 80-х років "Гармонізованої системи кодування й опису товарів". В основу цієї системи була покладена система "Брюссельської тарифної номенклатури", а також системи митної класифікації деяких держав. Гармонізована система опису і кодування товарів почала діяти 1 січня 1988 року. Вона включає понад 5000 шестизначних товарних позицій, які можна розподілити на більш детальні позиції, з урахуванням особливостей національних адміністративних і статистичних вимог.
Цілі "Гармонізованої системи":
На сьогодні цю систему використовують митні служби декількох десятків держав. Контроль за застосуванням державами "Гармонізованої системи опису і кодування товарів" здійснює Всесвітня митна організація. В рамках СНД уряди країн — учасниць домовилися використовувати єдину "Товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності Співдружності Незалежних Держав".
Митна оцінка. Навіть у тих випадках, коли імпортеру заздалегідь відомо, за якою "статтею" буде класифікуватися товар і ставка мита, виражена у відсотках до вартості товару, можуть виникнути труднощі, якщо імпортер і митники не узгодять вартість ввезеного товару. В таких випадках представники митниці звичайно визначають вартість товару на основі свого розуміння.
Багато держав встановили спеціальні методи визначення митної вартості, які митники повинні використовувати в таких спірних ситуаціях.
Наприклад, деякі країни встановлюють "мінімальну митну вартість товару", і митниця не має права встановлювати митну вартість нижчу від цієї "мінімальної вартості". Інший спосіб — встановити митну вартість імпортного товару на основі оптової ціни того ж товару, коли він продається в країні імпорту.
Подібні методи оцінювання часто викликають незадоволення імпортерів, оскільки використання таких методів призводить до того, що вони змушені сплачувати, на їхню думку, занадто велике мито.
Торговці давно прагнули встановити загальні правила, яким повинні слідувати митні служби різних країн при обчисленні митної вартості товару.
В 1979 році в рамках ГАТТ був підписаний "Кодекс про митну оцінку". Кодекс передбачав, що вартість імпортного товару не повинна розраховуватися на основі вартості товарів, які походять з країни імпорту, або на довільних, або штучних ставках митної вартості товару.
В 1995 році набрала чинності розроблена на основі цього кодексу Угода про застосування статті VII ГАТТ. Участь у цій угоді є обов'язковою умовою членства у Світовій організації торгівлі.
Правила походження товарів. Питання про походження товарів може виникнути за найрізноманітніших обставин. Найтиповішими з них є наступні:
У сучасному світі все частіше мають місце ситуації, коли різні етапи виробництва товару відбуваються в різних країнах. Правила походження товарів можуть застосовуватися:
Різні держави використовують різні критерії для оцінювання того, в якій країні вироблений імпортований товар. Як правило, використовуються такі критерії:
У різних країнах "достатню переробку" розуміють по-різному. Два найбільш типових критерії визначення "достатньої переробки" такі:
1. Зміни в "коді" готового товару порівняно з товаром, що переробляється.
Наприклад, коди товарів у деяких товарних класифікаціях складаються з дев'яти цифр. Припустимо, що в країні А переробка вважається достатньою, якщо в кодах товару, що утворився в результаті переробки товару, використаного для переробки, відрізняються більше чотирьох чисел. Тоді якщо ми маємо товар 1 (виробництва країни А) із кодом "22 345 7864", що виник у результаті переробки товару 2 із кодом "22 345 3290" (товар 2 виготовлений в іншій країні), тобто відмінності існують тільки в останніх чотирьох цифрах, то товар 1 не буде вважатися повністю виробленим у країні А.
2. Частка вартості товару, що переробляється, у вартості кінцевої продукції.
Припустимо, що в країні А переробка вважається достатньою, якщо частка вартості переробленого товару у вартості товару, що виник у результаті переробки, менш як 50 %. Тоді якщо товар 1 (виробництва країни А) продається за ціною 100 дол. і виник в результаті переробки товару 2 (виготовленого в іншій країні), що був куплений виробником за 40 дол., то товар буде вважатися достатньо переробленим у країні А.
Розбіжності в підходах до понять "достатня переробка" і "товари, повністю вироблені в країні", різні (іноді невиправдано складні) формальності, пов'язані з правилами походження товарів (наприклад, процедури одержання документів, які засвідчують "походження" товару), створюють додаткові ускладнення в торгівлі. Торговці, менеджери, юристи давно прагнули звести ці ускладнення до мінімуму.
В 1995 році набрала чинності Угода про правила походження товарів. Участь у цій угоді є обов'язковою умовою членства у СОТ. Угода зобов'язує країни — учасниці спільно встановлювати єдині правила походження товарів, які мають бути:
Література
1. Внешнеторговые сделки / Сост.: И.С.Гринько. — Сумы, 1994.
2. Державне регулювання економіки: Підруч. для ВНЗ. — 2-ге вид. / За ред. І.P.Михасюка. — К., 2000.
3. Липсиц И.В. Введение в экономику и бизнес: Учеб. для сред. спец. учеб, завед. — 2-е изд. — М., 1999.
4. Чистое СМ., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для ВНЗ. — К., 2000.
Дата публікації: 13.01.2011