Менеджмент: оплата праці, контроль, прийняття рішень, форми влади. Реферат

Відрядна форма оплати праці. Позитивні та негативні наслідки впливу контролю на підконтрольних суб’єктів. Процес прийняття управлінських рішень. Визначення та класифікація інформації. Форми влади. Характеристика розвитку підходів до керівництва

Відрядна форма оплати праці. Відрядна оплата праці - система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи, потребує якості. Відрядна оплата праці має два різновиди: пряма відрядна та відрядно-преміальна. Різновид відрядної форми оплати праці є відрядно-прогресивна та акордна форми.

При прямій відрядній формі оплати праця працівника винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обігу незалежно від рівня виконаних норм виробки. Така форма оплати праці стимулює зростанню обсягів виробництва, але недостатньо зацікавлює працівників у якості продукції.

До системи відрядної форми оплати праці належать:

1. Проста відрядна. Згідно якої заробіток вираховується за формулою:

Звп=Р*Фв,

Де Звп – заробітна плата відрядна проста, Фв – фактичний виробіток, од. вим.; Р – розцінка грн./ од. вим.

Р=Тст*Нч,

де Тст – погодинна тарифна ставка, грн. / год.; Нч – норма часу на виготовлення одиниці виробу, год. / од. вим.

2. Відрядно-преміальна. Розраховується за формулою:

Звпр=Р*Фв*Кпр,

Де Звпр – заробітна плата відрядна преміальна, грн.; Кпр – коефіцієнт, який враховує суму премії.

3. Відрядно-прогресивна. Передбачає підвищення розцінок за досягнення певного рівня виконання завдань. Таку заробітну плату розраховують за формулою:

Звпрог=Р0 *Ф0+Р1*(Ф1 – Ф0)+...+Рп*(Фп+1 -Фп),

де Звпрог – відрядна прогресивна заробітна плата, грн.; Р0,Р1,...,Рп – відрядна розцінка, грн. /од. вим.; Ф0,Ф1,...,Фп,Фп+1 – фактичні виробітки, од. вим.

4. Непряма відрядна – застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників) .Заробітна плата підсобників залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують. Обчислюється за формулою:

Звн=Рвн*Фв*Фо,

Де Звн – заробітна плата відрядна непряма, грн.; Фв – фактичний виробіток основних робітників, од. вим.; Фо – кількість об’єктів, які обслуговує допоміжний робітник, од. вим.; Рвн – розцінка відрядна непряма, грн. / од. вим.

Рвн=Тстд/(Но*Нв),

Де Тстд – погодинна тарифна ставка допоміжного робітника, грн. / год.; Но – норма обслуговування допоміжного працівника, од. вим.; Нв – норма виробітку основних робітників.

5. Акордна відрядна. Її суть полягає у встановленні та розподілі акордного фонду оплати праці за конкретний обсяг робіт, у визначенні термінів їх виконання, показників якості тощо. Визначається за формулою:

ФОПва=Ч*Зс,

Де ФОПва – відрядний акордний фонд оплати праці, грн..; Ч – чисельність працівників, чол.; Зс – середня заробітна плата, грн. / чол..

6. Бригадна відрядна розраховується за формулою:

ФОПвбр=Тфзп*Кпр*Кдоп,

Де ФОПвбр – відрядний бригадний фонд оплати праці, грн.; Кпр – коефіцієнт, який враховує премії; Кдоп – коефіцієнт, який враховує доплати; Тфзп – тарифний фонд заробітної плати, грн.

Тфзп=Тстс*Тб,

Де Тстс – середня погодинна тарифна ставка в бригаді, грн./ год.; Тб – трудомісткість бригадних робіт, н. год.

Позитивні та негативні наслідки впливу контролю на підконтрольних суб’єктів

Контроль – це елемент і чинник управління економічними суб’єктами, процесами, який полягає у нагляді за ними з метою перевірки відповідності їх стану законодавчим нормам, визначеним стратегіям, цілям, програмам розвитку тощо.

Завдання контролю є загальними та конкретними. Його мета полягає у забезпеченні виконання управлінських рішень, успішному здійсненні завдань, а також у попередженні можливих помилок.

Суб’єктами контролю можуть бути групи людей або організації, що наділені відповідними повноваженнями.

Складні системи контролю мають багато характеристик щодо відображення їх властивостей, серед яких: ефективність контролю, достовірність його, точність, продуктивність, тривалість часу роботи системи, швидкодія, витрати на здійснення контролю, час, необхідний на приведення системи до робочого стану, обсяг контролю, універсальність та гнучкість програм контролю, кількість і характер сигналів, на які повинна реагувати система, зміст і форми відображення результатів контролю, режим роботи системи, ступінь автоматизації, віддаленість від об’єктів контролю, конструктивне виконання, кількість персоналу, що обслуговує роботу системи, його кваліфікації та інші.

Процес прийняття управлінських рішень

Управлінське рішення – це результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану.

Раціональність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття. Американський учений С.Янг стверджує, що процес вироблення управлінських рішень охоплює десять етапів:

• Визначення цілей організації.
• Виявлення проблем у процесі досягнення визначених цілей.
• Дослідження проблем і з’ясування їх особливостей.
• Пошук варіантів вирішення проблеми.
• Оцінювання всіх альтернативних і вибір найоптимальнішої з них.
• Узгодження рішень в організації.
• Затвердження рішення.
• Підготовка рішення до реалізації.
• Управління реалізацією рішення.
• Перевірка ефективності рішення.

Цей підхід найефективніше використовувати до загальних рішень, рішень на вищому рівні управління, перспективних рішень тощо. Хоча він має і суттєві недоліки.

Найоптимальніший варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:

Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення.

• Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.
• Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.
• Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається.
• Прийняття управлінського рішення.
• Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.

Кожен етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням процесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.

На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори:

• Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо).
• Поведінка менеджера (звички, психологія тощо).
• Середовище прийняття рішення: визначеність, ризик, невизначеність.
• Інформаційні обмеження.
• Взаємозалежність рішень.
• Очікування можливих негативних наслідків.
• Можливість застосування сучасних технологічних засобів.
• Наявність ефективних комунікацій.
• Відповідність структури управління цілям та місії організації.

Володіючи достатньою інформацією кожен може прийняти правильне рішення. Проте компетентний менеджер здатний прийняти оптимальне рішення і в разі існування інформаційних обмежень. Але тільки талановитий менеджер здатний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації.

Визначення і класифікація інформації

Інформація – це сукупність повідомлень, які відображають конкретний аспект явища, події, виробничо-господарської діяльності.

Інформація – основа процесу управління. Без неї неможливо сформулювати мету управління, оцінити ситуацію, визначити проблему, підготувати та прийняти рішення, проконтролювати його виконання.

Інформацію класифікують за такими ознаками.

За формою передачі:

• Цифрова.
• Буквена.
• Кодована.
• Візуальна.

За джерелом отримання:

• Зовнішня.
• Внутрішня.
• Вхідна.
• Вихідна.

За рівнем обробки:

• Первинна.
• Вторинна.

За часом використання:

• Постійна.
• Змінна.
• Прогнозна.
• Нормативна.
• Оперативна.

За роллю в процесі управління:

• Планова.
• Звітна.
• Контрольна.

За змістом:

• Статистична.
• Бухгалтерська.
• Кадрова.

Форми влади

В процесі роботи керівник змушений застосовувати владу. Є такі форми влади:

1. Влада примусу. Вплив на працівників базується на страху втрати роботи, поваги, захищеності.

Недоліки:

• значні витрати на управління;
• відсутність довіри між підлеглими та керівництвом;
• виникнення бажання помститися керівництву;
• поява гальмівних процесів розвитку здібностей людини.

2. Влада винагороди. Базується не переконанні, що виконавець може отримати винагороду за виконання конкретних дій поведінку.

Недоліки:

• обмеженість розмірів нагороди;
• обмеження використання нагород законодавчими актами, політикою фірми;
• труднощі у з’ясуванні ставлення працівника до винагороди.

3. Законна влада. Базується на вірі виконавця в те, що керівник має право віддавати накази, а його обов’язок – виконувати їх. Виконавець при цьому реагує не на людину, а на відповідальну особу.

Недоліки:

• опір традицій організаційним змінам;
• відсутність тісного зв’язку між традиціями і винагородами, з одного боку, та задоволенням власних потреб;
• недостатнє використання потенціалу працівників, здібності яких часто залишаються не поміченими.

4. Еталонна влада. В її основу входить – влада власного прикладу керівника. Формується на особистих якостях, рисах, здібностях лідерів. Як правило, таким лідерам властиві енергійність, імпозантність, незалежність характеру, ораторські здібності, освіченість, сприйняття похвал на власну адресу без себелюбства, пихатості, зарозумілості, інтелігентність, достойні манери поведінки, впевненість.

Недоліком є виникнення у керівника зарозумілості, пихатості, що може призвести до ігнорування інших форм влади.

5. Експертна влада. Ґрунтується на впевненості виконавців, що влада володіє спеціальними знаннями, які зможуть задовольнити певні потреби. Чим вищими є досягнення експерта, тим відчутніша його влада. Відмова керівника від порад експерта-підлеглого свідчить про те, що він більше турбується про власну захищеність, ніж про інтереси організації.

Недоліком такої влади є влада підлеглого, що може призвести конфліктні ситуації.

Характеристика розвитку підходів до керівництва.

Виділяють три основні підходи до керівництва:

• Підхід з позицій особистих якостей. Базується на використанні якостей та особистісних характеристик ефективних керівників. Згідно з теорією найкращі керівники володіють такими якостями, як чесність, інтелектуальність, імпозантність, ініціативність, дисциплінованість, освіченість, впевненість у собі, здоровий глузд, мудрість. В різних організаціях і ситуаціях потрібні різні здібності та якості. Це звужує сферу використання цього підходу, тому він значного поширення не зазнав.
• Підхід з позицій поведінки. В його основі – усвідомлення, що ефективність керівництва залежить не від особистих якостей, а від манери поведінки керівника з підлеглим. Стилі керівництва класифікуються на автократичний, демократичний, орієнтований на роботу, орієнтований на людину. Пошуки найоптимальнішого стилю керівництва виявились безуспішними, хоч тривалий час вважали таким стилем демократичний. Стиль керівництва доцільно змінювати залежно від конкретної ситуації.
• Ситуаційний підхід до керівництва. Базується на з’ясуванні того, які стилі поведінки та особисті якості керівника найповніше відповідають конкретним ситуаціям. До ситуаційних факторів належать: потреби на особисті якості підлеглих, структурованість завдання, вимоги і вплив середовища, інформація, якою володіє керівник. Для з’ясування залежності між стилем керівництва, привабливістю і продуктивністю праці важливими є не тільки взаємовідносини керівників і підлеглих, а й ситуація загалом.

Практичне завдання

Реалізація конкретних функцій менеджменту через загальні в управлінні відділом постачання харчового підприємства.

Конкретні функції менеджменту	Реалізація конкретних функцій менеджменту через застосування загальних
1. Планування.	Планування постачання сировини відділом постачання харчового підприємства.
2. Організування.	Формування організаційної структури управління відділом постачання харчового підприємства, а також підбір працівників необхідної кваліфікації.
3. Мотивування.	Стимулювання працівників, які займаються постачанням сировини на харчове підприємство.
4. Контролювання.	Контролювання результатів роботи працівників відділу постачання (продуктивності та дисципліни праці, якості сировини тощо) харчового підприємства.
5. Регулювання.	Регулювання шляхом усунення виявлених у процесі контролювання недоліків чи відхилень щодо управління відділом постачання харчового підприємства.

 

Література

1. Андрійчук В., Багер Л. Менеджмент. Прийняття рішень і ризик: Навч. Посібник – Київ 1998.

2. Белорусов Л. Міжнародний менеджмент: підручник – Москва 2000.

3. Білоус О.Г., Панченко С.Г. Менеджмент: конкурентоздатність і ефективність – Київ 1992.

4. Вовчак А.В. Маркетинговий менеджмент: Навчальний посібник – Київ 1998.

5. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник / Наук. Ред. – 2001.

6. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Г Основи менеджменту: підручник – Київ 2003.

7. Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія і практика – Тернопіль 1997.

Дата публікації: 07.01.2011