Стратегія розвитку підприємства повинна передбачати ефективне управління процесом впровадження сучасних наукових досягнень в практику господарювання, яке реалізується шляхом його інноваційної діяльності
В умовах ринкової економіки інноваційна діяльність перетворюється в один з ключових факторів забезпечення високої конкурентоздатності підприємства і росту кінцевих фінансових результатів його діяльності.
В найбільш загальному вигляді поняття інноваційної діяльності можна 'охарактеризувати як процес нового прикладення наукових, технічних і технологічних знань в цілях досягнення комерційного успіху. Ефективність цього процесу в значній мірі визначається об'ємом і видами інноваційних інвестицій підприємства. Інноваційні інвестиції здійснюються в двох основних формах:
1. Інноваційні інвестиції в формі придбання готової науково-технічної продукції мають наступні види:
Придбання патентів і "ноу-хау" здійснюється на основі ліцензійних угод.
2. Інноваційні інвестиції у формі розробки нової науково-технічної продукції мають наступні види:
Результати розробки нової науково-технічної продукції як при першій, так і при другій формі цього виду інноваційних інвестицій оформляються звітами про науково-дослідну роботу, комплектами технологічної і конструкторської документації, методичними рекомендаціями, описами комп'ютерних програм і т.п.
Процес управління інноваційними інвестиціями в розглянутих видах і формах охоплює наступні основні напрямки:
1. Формування загальної потреби в інноваційних інвестиціях в плановому періоді виходить з необхідності використання окремих їх видів у відповідності з вибраною інноваційною стратегією підприємства.
Розрізняють наступні чотири типи інноваційної стратегії підприємства, які визначають об'єм і види інноваційних інвестицій: і "Все нове - сам". Цей тип інноваційної стратегії пов'язаний з діяльністю підприємств, які самі розробляють і першими впроваджують інновації.
"Швидкий другий". Суть цього типу інноваційної стратегії заключається в тому, що підприємство, не претендуючи на і самостійну розробку або пріоритет у впровадженні інновацій, І тим не менш уважно спостерігає за інноваційною діяльністю своїх конкурентів і швидко підхоплює та реалізує здійснені ними інновації, "прив'язуючи" їх до специфіки своєї виробничої І діяльності.
"Відставання з мінімальними витратами". Цей тип інноваційної стратегії також заключається в тому, що підприємство свідомо не здійснює розробку власними силами нової науково-технічної продукції, а чекає її появи на ринку. Однак у випадку успіху інноваційної діяльності якогось "ризикового" підприємства, старається використати основні види цієї продукції і технології в своїй діяльності.
На відміну від стратегії другого типу, де головним принципом є швидкість впровадження інновації, що появилася, цей тип стратегії і побудований на принципі впровадження інновації з найменшою сумою інвестованого капіталу.
"Заповнення прогалин". В основі цього типу інноваційної стратегії лежить реалізація не кардинальних інновацій, що вимагають суттєвої перебудови виробничо-технологічного або господарського процесу, а тільки окремих їх елементів, що не вимагають ні значного об'єму інвестицій, ні швидкої їх реалізації.
Цей тип інноваційної стратегії є найменш ефективним, але самим дешевим з позиції об'єму інвестованого капіталу. На практиці рідко зустрічаються випадки, коли підприємство на протязі тривалого періоду незмінне притримується одної й тої ж інноваційної стратегії. Зміна стадії життєвого циклу підприємства або кон'юнктури ринку можуть призвести до зміни інноваційної стратегії або її диверсифікації по окремих напрямках діяльності або видах продукції.
2. Вибір і оцінка вартості об'єктів інноваційних інвестицій здійснюється у два етапи.
На першому етапі в розрізі видів інноваційних інвестицій, передбачених до реалізації у відповідності з вибраною стратегією, вивчається пропозиція і формуються конкретні об'єкти інвестування, що вимагають фінансування в плановому періоді.
На другому етапі проводиться оцінка вартості окремих об'єктів інноваційного інвестування. Така оцінка базується на наступних принципах:
3. Планування потреби в інвестиційних ресурсах по етапах здійснення інноваційної діяльності основується на оцінці вартості об'єктів інвестицій і життєвому циклі інновацій. Життєвий цикл інновацій представляє собою період часу з моменту зародження інноваційного рішення до його заміни іншою інновацією і охоплює наступні стадії:
При плануванні потреби в інвестиційних ресурсах з врахуванням окремих стадій життєвого циклу інновацій слід мати на увазі, що інноваційні інвестиції на "ризикових" підприємствах найбільш активно здійснюються на першій і другій стадіях (на цих стадіях ними) витрачається до 90% передбачуваних у відповідності з проведеною оцінкою інвестиційних ресурсів). Невеликий об'єм інвестиційних ресурсів (до 10 /о загального розміру) їм може бути потрібно на четвертій стадії. Третя і п'ята стадії життєвого циклу інновацій на 1 таких підприємствах не плануються і відповідно не інвестуються.
На інших підприємствах основний об'єм інноваційного інвестування (до 80% загального розміру інвестиційних ресурсів) здійснюється на третій стадії життєвого циклу інновацій і лише] незначний об'єм (до 20% загальної суми інвестиційних ресурсів) - на четвертій стадії. Перша, друга і п'ята стадії життєвого циклу інновацій на таких підприємствах інвестиційних ресурсів не потребують.
В процесі планування потреби в інвестиційних ресурсах необхідно також враховувати, що їх об'єм пов'язаний з окремими ' етапами придбання (розробки) науково-технічної продукції.
4. Визначення ефективності інноваційних інвестицій основано на використанні тих самих показників, що і по реальних інвестиціях. Воно базується на співставленні показників витрат інвестиційних ресурсів і очікуваного чистого грошового потоку, приведених до теперішньої вартості. Прибуток від впровадження інновацій розраховується методом прямого рахунку або методом різниць (різниця між сумою прибутку після і до впровадження інновацій).
Кінцеві показники оцінки ефективності інноваційних інвестицій (по всій їх сукупності) порівнюються з аналогічними показниками реальних і фінансових інвестицій. За результатами такого порівняння інвестиційні ресурси можуть бути перерозподілені між цими видами інвестицій для більш ефективної реалізації цілей інвестиційної діяльності підприємства.
Висновки. Отже, під інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.
Інвестиційна політика представляє собою частину загальної І фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для І забезпечення основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає:
В процесі формування інвестиційної політики підприємства виділяють три основні напрямки:
Реальні інвестиції представляють собою вкладення засобів в реальні матеріальні активи, в основному в оновлення основних фондів підприємства.
Фінансові інвестиції представляють собою вкладення засобів підприємства на термін більше одного року в різні грошові і фондові інструменти інвестування, серед яких найбільш значну долю займають вкладення засобів у цінні папери.
Інноваційні інвестиції представляють собою вкладення засобів в нематеріальні активи, що забезпечують впровадження сучасних наукових досягнень в практику діяльності підприємства, і реальні вклади підприємства здійснюються в наступних основних формах:
Управління реальними інвестиціями передбачає:
Фінансові інвестиції підприємства здійснюються в наступних основних формах:
При відборі у портфель, що формується, цінних паперів окремих їх видів враховуються наступні основні фактори:
Інноваційні інвестиції здійснюються в двох основних формах:
Процес управління інноваційними інвестиціями в розглянутих видах і формах охоплює наступні основні напрямки:
Література
1. Бланк И.А. Стратегия й тактика управлення финансами Киев: МП "ИТЕМ лтд", СП "АДЕФ-Украина", 1996.
2. Джей К.Шим, Джозл Г.Сигел. Финансовьій менеджмент Москва: Инф.-изд. дом "Филинь", 1996.
3. Нікбахт Е., Гропнелі А. Фінанси.- К.: Основи, 1993.
Дата публікації: 05.01.2011