• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Основна конкурентна боротьба зосереджується на найновіших галузях наукоємного та техноємного виробництва. Йдеться про посилення протекціонізму передових напрямів світової економіки з боку розвинутих країн.

За останні півтора десятиліття в світі за умов поглиблення інтернаціоналізації господарського життя спостерігаються тенденції до зростання регіоналізму та створення крупних торгівельних блоків, підвищення ролі регіональних економічних угруповань. Країни з близькими рівнями техніко-економічного розвитку, по суті, приречені на обмін одна з одною різноманітними варіантами однотипних готових виробів, тому між ними інтенсивно розвивається внутрішньогалузева торгівля.

У розвитку світових інтеграційних процесів нині спостерігаються дві основні тенденції. По-перше, одержала широке визнання концепція так званого "відкритого регіоналізму", тобто регіональної інтеграції, підґрунтям якої є низькі митні бар'єри та відкритість для світового ринку. По-друге, модель розвитку, орієнтована на досить ємні національні ринки з одночасною реалізацією на зовнішньому ринку стратегії багатосторонніх відносин. Орієнтація на загальну диверсифікацію торгівельних зв'язків сьогодні досить обмежена, що спричинено передусім істотним посиленням міжнародної конкуренції, зростанням державної підтримки експорту, протекціоністськими заходами стосовно національних товаровиробників у ряді зарубіжних країн, труднощами переговорів у рамках ГАТТ/СОТ.

Яскравий приклад відмови від цієї стратегії продемонстрували на початку 90-х років Аргентина і Бразилія, які в минулому не були зацікавлені в регіональній інтеграції, хоча і брали участь у ЛАІ, а в 1991 р. заснували економічне угруповання МЕРКОСУР. Темпи створення зони вільної торгівлі та митного союзу в рамках цієї організації за перших чотири роки існування (1991-1995) були оцінені світовою спільнотою як безпрецедентні у світовій практиці.

Однак жодна з цих концепцій, на наш погляд, не прийнятна для української економіки. Цьому є кілька причин. По-перше, відсутність ємних національних ринків, які нині лише формуються. Виробники східноєвропейських постсоціалістичних країн, втративши ринок країн-членів РЕВ, на початковому етапі не допускали на національні ринки виробників пострадянських республік, тому "позбавилися" і ринку РЕВ, і єдиного національного ринку. По-друге, економічний розвиток пострадянських республік свідчить, що низькі митні тарифи в умовах економіки, що трансформується, призводять до втрати національних ринків унаслідок постійного жорсткого натиску конкурентів як із розвинутих країн, так і з Польщі, Туреччини, Китаю, країн АСЕАН.

За таких умов та коли економіка, орієнтована головним чином на поставки сировини і товарів з низьким ступенем обробки, можна потрапити в глибоку залежність від іноземного капіталу і світового ринку, втратити економічний суверенітет. Інтеграція України в західну економіку вкрай проблематична, оскільки яскраво простежується відносна відокремленість країн з розвинутою ринковою економікою від інших. Розвинуті країни дедалі більше "замикаються" одна на одну. Низка чинників стимулює їх внутрішньо групове співробітництво, ввійти в яке непросто. Західні країни вже поділили або встановили сфери впливу на світових ринках, створили досить стійкі структури міжнародного поділу праці й технологічної взаємодії. Крім того, через низьку якість і застарілість основної маси промислового потенціалу України не завжди можливо застосовувати у виробництві сучасні західні технології, досягати високих якісних характеристик виробів. Вони відрізняються від західних стандартів якості продукції, системи метричних стандартів.

Характер розвитку інтеграційних процесів у рамках СНД теж не може задовольнити Україну. Сукупний товарообіг між країнами СНД відчутно скорочується. І справа тут не стільки у відцентрових тенденціях, скільки в техніко-економічній непідготовленості більшості країн СНД до реінтегрування на новій, ринковій основі. Виявилася нежиттєздатною значна частина колишньої системи науково-виробничої спеціалізації і кооперування. Відбувається переоцінка ставлення до СНД як до інтеграційної структури, переглядаються колишні економічні зв'язки з погляду доцільності, вигоди і зиску і на мікро рівні - підприємствами. Інтеграційний процес на макрорівні обумовлюється узгодженням на міждержавному рівні структурної, науково-технічної, соціальної та зовнішньоекономічної політики, чого досі не спостерігається в рамках СНД.

Члени Співдружності підписали понад 800 міждержавних документів - угод, конвенцій, меморандумів тощо, тобто основа договірно-правової бази розвитку співробітництва вже створена. Проте й досі ця інтеграційна якість не отримала практичного відображення в організаційній структурі та механізмах роботи Співдружності. Свідчення цьому - зниження зовнішньоторговельного обороту країн СНД (табл. 1). Зовнішня торгівля в рамках СНД фактично перестала бути геополітичним напрямом для Азербайджану і Вірменії, близькі до цього і Грузія, Казахстан, Киргизстан, Україна.

Для Росії ці критерії, на наш погляд, можна застосувати лише відносно через дуже високу частку енергоносіїв у структурі її експорту. Приміром, питома вага експорту будь-якої країни ЄС до інших країн цього регіону складає в середньому 61% (але не менше 50% загального обсягу), а Бельгії, Нідерландів, Іспанії, Португалії - 70-80%. Взаємозалежність країн СНД у зовнішній торгівлі подекуди вже не є стратегічною. Зіставлення цих показників свідчить про те, що "тіснота" господарських зв'язків між країнами всередині СНД приблизно в 1,5-2 рази нижча, ніж в ЄС. Отже, аналізуючи інтеграційні процеси в рамках СНД, слід брати до уваги дію механізму структурної деформації і економічної дезінтеграції. Розв'язати проблеми, що постали, на мікро рівні неможливо, для цього потрібні принципово нові макропідході.

Така ситуація обумовлюється, по-перше, значними відмінностями між учасниками СНД, до якої входять і європейські держави (Україна, Білорусь), і азіатські (Узбекистан, Туркменистан), що розташовані одна від одної на величезній відстані. Тому цілком природно, що інтеграційний процес у межах Співдружності спирається на субрегіональні інтеграційні модулі, які оптимально враховують такі чинники: географічна близькість, спільність проблем, сталі господарські й культурні зв'язки, нинішній стан взаємної торгівлі. По-друге, як показує досвід трансформаційних економік, пріоритет в інтеграції, в центрі якої знаходиться суб'єкт господарювання, призводить до втрати ринків збуту. По-третє, низька і безперервно знижувана ефективність виробництва в країнах СНД. У 1997р. обсяг ВВП (у постійних цінах) склав у Азербайджані - 40%, Вірменії - 55, Білорусі - 72, Грузії - 30, Молдові - 36, Росії - 59% рівня 1989 р.; Казахстані - 63%, Киргизстані - 60, Узбекистані - 87, Україні - 42% рівня 1990 р.

Показово, що майже всі країни СНД переважну частину своїх експортно-імпортних операцій здійснюють з Росією і лише в невеликих обсягах - із сусідніми державами. Наприклад, понад 90% експорту та імпорту Білорусі припадає на Росію і Україну, Молдова торгує переважно з Росією, Україною і Білоруссю (понад 90% товарообігу з країнами СНД), Киргизстан імпортує здебільшого з Росії (32%), Казахстану (31%) та Узбекистану, а експортує - в Росію (35%), Узбекистан (26%), Казахстан (24%), тобто 88% киргизького імпорту та 85% експорту припадає тільки на три країни. Головними торгівельними партнерами Узбекистану є Росія, Казахстан і Таджикистан (близько 80% загального експорту та імпорту з країнами СНД). На Росію та азіатських (по СНД) сусідів припадає 95% експорту і 99% імпорту Таджикистану, 95% імпорту і 96% експорту Киргизстану, 97% експорту і 92% імпорту Казахстану тощо (табл. 2 і 3).

Отже, досить виразно вимальовуються контури європейського (Росія, Білорусь, Україна, Молдова), азіатського (Росія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан), південного (Росія, Україна, Грузія, Вірменія, Азербайджан) напрямків інтеграції в межах СНД. Що стосується першого контуру, то на нього в 1994 р. припадало 88,9%, 1995 - 89,0, 1996 - 85,3, 1997 - 82,9, 1998 р. - 86,5% усього експорту України в країни СНД, а відповідно в 1994 р. - 90,8%, 1995 - 88,4, 1996 - 83,0, 1997 - 84,0, 1998 р. - 94,6% сукупного імпорту з країн СНД.

Структурна деформація і економічна дезінтеграція спричинюються також різним рівнем економічного розвитку країн СНД, тоді як для поглиблення інтеграції необхідна однорідність членів, що формують економічне угруповання. Критерієм такої однорідності може бути величина ВВП на душу населення, однак вона сьогодні в країнах Співдружності не однакова. Наприклад, співвідношення між максимальними значеннями ВВП (Росія) і мінімальними (Таджикистан) зросло за 1994-1997 рр. з 13,1 до 19,6 разів. Аналогічною була ситуація і в східноєвропейських країнах. Однак різниця між максимальним і мінімальним значеннями ВВП була значно нижчою, ніж в країнах СНД. У 1993 р. вона становила 3,2 рази, а до 1996 р. зросла до 4,7 разів. Мінімальні значення ВВП спостерігалися в Болгарії і Румунії, тобто в країнах, що найменше просунулися в ринковій трансформації. Без них співвідношення знизилося з 1,7 у 1993 р. до 1,6 рази у 1996 р.

У країнах ЄС розрив між максимальним і мінімальним значеннями ВВП зменшився з 3,6 разів у 1991 р. до 3,2 рази в 1996 р. Це свідчить, що до 1997 р. країни ЄС просувалися до утворення єдиного економічного простору ринкового типу, характерною особливістю якого є зменшення нерівномірності економічного розвитку. Розрив у рівнях економічного розвитку країн СНД і ЄС, зокрема за ВВП на душу населення, коливається від 3 до 30 разів.

Посилення нерівномірності розвитку країн СНД зумовлюється наступними чинниками:

• різною залежністю економік від дезінтеграції єдиного в минулому економічного простору, рівня їх розвитку, міри забезпеченості власними ресурсами, передусім паливно-енергетичними;
• неоднаковою адаптованістю національних господарств до вимог світового ринку, зумовленою галузевою спеціалізацією, рівнем наявності і використання природних ресурсів, що мають попит на світовому ринку;
• особливими підходами до реформування народного господарства з боку держави;
• рівнем соціально-економічної стабільності.

Отже, доходимо висновку, що через перераховані вище істотні відмінності зблизити рівні економічного розвитку країн СНД у найближчому майбутньому неможливо.

Реальне прагнення до інтеграції в світовий економічний простір виявляється в деяких тенденціях зовнішньої торгівлі, де спостерігається певне зменшення нерівномірності розвитку країн СНД.

Порівняння обсягів зовнішньої торгівлі СНД і ЄС на душу населення свідчить, що останні перевищують приблизно в 13 (експорт) - 17 (імпорт) разів. Таким чином, рівень відкритості економічного простору ЄС приблизно в 3-4 рази вищий, ніж економічного простору СНД. Крім того, слід пам'ятати, що в країнах СНД ефективність виробництва і якість продукції, що випускається, істотно нижчі, ніж у країнах ЄС, через що вона здебільшого не конкурентноздатна на світовому і внутрішніх ринках країн СНД.

Треба відзначити також, що країни СНД порівняно з країнами ЄС мають значно вищий рівень концентрації виробництва, слабші зв'язки зі світовим ринком, структурну диспропорційність, високий рівень мілітаризації. Ці особливості національних господарств країн СНД реально перешкоджають їх подальшому розвитку під впливом класичних ринкових регулювальників.

Географічна структура зовнішньої торгівлі країн СНД зумовлює різні геополітичні інтереси, властиві кожній окремій країні і регіону світу (табл. 4 і 5).

Водночас інтеграції і формуванню загального економічного простору в рамках країн СНД об'єктивно сприяє історично обумовлений взаємозв'язок національних економік у рамках колишнього СРСР. Тому серед основних переваг, здатних забезпечити єдиний системний підхід до відтворювальних процесів у межах СНД, можна виділити передусім такі:

• значна потенційна ємність об'єднаного ринку в умовах зниження і подальшої ліквідації тарифного і нетарифного регулювання, що сприятиме зростанню попиту на вироблену продукцію;
• можливість максимального використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалів кожної держави;
• зростання обсягів експорту, що дасть змогу мінімізувати витрати на виробництво і транспортування;
• тісна взаємообумовленість політичного, економічного, соціального і культурного розвитку населення.

На наш погляд, створення передумов для подолання наслідків глибокої соціально-економічної кризи в країнах СНД неможливе без проведення ними узгодженої структурної політики, спрямованої на забезпечення регулювання економічною спеціалізацією. Втім, при узгодженні напрямів і форм економічної інтеграції виникає досить серйозна проблема: чи спроможні ці країни певною мірою поступитися своїм суверенітетом.

Процес інтеграції України В ЄС

Торгові можливості і труднощі, що існують між Україною і ЄС, полягають у невідповідності до вимог Угоди про партнерство і співробітництво, яка парафована 23 березня 1994 р. обома сторонами. Угода набрала чинності з 1 березня 1998 р. У період до вступу в силу даної угоди існувала тільки Тимчасова угода про торгівлю з питань, пов'язаних із торгівлею, в тому виді, в якому вона була прийнята Радою міністрів ЄС 4 грудня 1995 р. Ця тимчасова угода набрала сили в частині, що стосується питань торгівлі.

Елементи тимчасової угоди. Відповідно до угоди про торгівлю між ЄС і Україною введено в дію такі положення:

• режим найбільшого сприяння між сторонами - учасницями договору, як це визначено в ст. 1 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Проте до 31 грудня 1998 p., або з моменту приєднання України до COT вона має право користуватися режимом, більш сприятливим у торгівлі з країнами СНД, ніж це передбачено угодою між Україною і ЄС;
• товари, що імпортуються з іншої країни за домовленістю, розглядаються як національні товари щодо застосування усіх видів внутрішніх податків;
• застосовуються умови договору деяких статей ГАТТ щодо товарів з інших країн, із якими є домовленість:
• порядок митного оцінювання відповідно до ст. 7;
• рівень зборів за надання ліцензій і оформлення (ст. 8);
• зобов'язання своєчасно публікувати всі законодавчі акти і постанови, що стосуються торгівлі, не застосовувати ніяких торгових актів зворотної дії, менш ефективних, ніж договірні умови, що набрали чинності перед прийняттям нових рішень, можливість судового перегляду дій, пов'язаних із митними питаннями (ст. 10);
• застосовуються ринкове орієнтовані ціни в торгівлі між договірними сторонами;
• право застосовувати антидемпінгові або компенсаційні заходи за правилами ГАТТ щодо торгівлі з третіми країнами;
• перед тим, як починати діяти, необхідно докласти зусиль для досягнення конструктивних рішень;
• право вживати заходів для захисту здоров'я громадян, суспільного порядку і культури (цими заходами не варто зловживати з протекціоністською метою);
• спеціальні угоди прийняті щодо торгівлі текстилем і одягом, по торгівлі виробами зі сталі, що підпадають під Європейську угоду вугілля і сталі, про торгівлю ядерними матеріалами;
• всі розрахунки, що стосуються торгівлі між сторонами - учасницями договору, можуть проводитись у вільно конвертованій валюті;
• договірні сторони згодні докласти всіх зусиль для того, щоб між торгуючими сторонами панувала чесна конкуренція.

Крім того:

• встановлюються і вживаються визначені заходи проти обмеження конкуренції;
• уникають виплати субсидій для виробництва товарів, крім сировини, або для надання послуг, що порушують конкуренцію в торгівлі між договірними сторонами;
• у разі запиту сторони інформують одна одну про систему субсидування або про специфічні гарантовані субсидії;
• сторони домовляються щодо монополії державної торгівлі і щодо забезпечення ліквідації протягом трьох років після підписання даної угоди дискримінації громадян договірних сторін;
• протягом трьох років після набрання чинності цієї угоди стосовно громадських підприємств, що мають виключні права, забезпечується гарантія незастосування яких-небудь дій або обмежень, що порушують конкуренцію або завдають шкоди протилежній договірній стороні;
• час дії договору, що згадується в попередніх параграфах, може бути продовжений за згодою сторін.

Можуть також проводитись консультації щодо правил вільної конкуренції та порушень їх. Зберігаються усі права із вжиття заходів проти обмежень конкуренції, що суперечать ГАТТ. Україна зобов'язується покращувати умови дотримання договору про захист інтелектуальної власності з тим, щоб після закінчення п'ятирічного терміну досягти рівня захисту цих прав, що існує в Європейському Союзі.

Спеціальний протокол, який додається до Угоди, містить пункти щодо взаємодопомоги в проведенні митних заходів компетентними органами країн, що домовляються. Відповідно до цього договору Україні гарантується режим найбільшого сприяння. Проте ЄС поширює на Україну більшість пільг, наданих відповідно до Загальної системи преференцій (пільгових тарифів) для країн, що розвиваються.

Відповідно до цієї системи пільг Україна може експортувати в країни ЄС напівфабрикати і готові промислові товари, за винятком виробів зі сталі, за зниженими тарифними ставками або взагалі без оподаткування на ввезення; аналогічні пільги даються і для сільськогосподарської продукції (більш 400 найменувань). Протягом 1993 р. тільки в Німеччині таких пільг на ввезення різноманітних товарів було надано на суму більш 20 млн. німецьких марок. У 1995 р. ця цифра досягла вже 100 млн. німецьких марок. Оскільки Німеччина ввозить щорічно приблизно третину імпорту ЄС, то цей показник для країн Співдружності складає майже 300 млн. німецьких марок, або біля 200 млн. дол. США.

Договір про експорт текстилю з України в країни ЄС було підписано 1 січня 1993 p., а набрав чинності з 5 травня 1993 p., оскільки його необхідно було доробити у зв'язку з прийняттям у ЄС нових країн-учасниць (Фінляндії, Швеції й Австрії). Дещо пізніше, 9 листопада 1995 р. його дія була продовжена відповідно на період із 1996 по 1999 р. Договір про постачання текстилю містить також деякі обмеження ввезення Україною на територію країн ЄС деяких видів текстилю та одягу. Існує подвійний контроль за дотриманням річних лімітів на ввезення (квот).

Відповідно до договору Україна зобов'язана видавати експортні ліцензії, а в державах - членах ЄС повинні видаватися відповідні імпортні ліцензії. Для переробки європейського текстилю в готовий одяг передбачені окремі поставки в межах річних квот. Відповідно до першої річної угоди 1993 р. таких квот було 33. Крім того, застосовувалися обмеження на шістнадцять видів продукції. Ця угода про текстиль припускає 28 квот з експорту і 13 обмежень на переробку в одяг матеріалів, що надходять із ЄС. Відповідно до цієї угоди передбачається збільшення квот, згідно з попитом, приблизно на 4,5 % щорічно. Зі свого боку, Україна погоджується не збільшувати мито на тканини й готовий одяг і не вводити імпортних квот на ці види продукції на весь період дії даної текстильної угоди. Аналогічну угоду було підписано і про вироби зі сталі, експорт яких з України в країни ЄС обмежений приблизно до 200 тис. т на рік.

Попередньо також розглядалися антидемпінгові заходи в рамках ГАТТ щодо торгівлі між Україною і ЄС. У такий спосіб європейська комісія ініціювала ряд антидемпінгових акцій відносно України. В результаті Рада міністрів ЄС у 8 випадках вжила антидемпінгових заходів щодо України. Відповідно до щорічної доповіді Європейської комісії з антидемпінгової політики антидемпінгові заходи було почато стосовно 8 % обсягу двосторонньої торгівлі між Україною і країнами ЄС. Проведення антидемпінгових процедур може поставити під сумнів торгівлю готовими продуктами; антидемпінгові заходи в багатьох випадках узагалі можуть призупинити торгові відносини.

Тимчасова угода ґрунтується на важливих для України умовах Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і дуже важлива для забезпечення саме двосторонньої торгівлі, а також митного оцінювання, відслідковування руху товарів, вартості ліцензійних пільг і виконання всіх інших необхідних формальностей відносно ведення торгових операцій, публікації законів, що регулюють торгівлю, порядку їхнього застосування й оскарження в суді, а також антидемпінгових і компенсаційних заходів.

Інші заходи поряд зі статтями про "можливу відмову", про заборону ввезення понад виділену квоту певних видів текстилю і виробів зі сталі для ЄС також визначені Тимчасовою угодою. Відповідно до цієї Угоди Україна бере на себе цілий ряд зобов'язань, ідентичних або подібних до тих, що вона повинна буде взяти на себе у випадку вступу повноправним членом до ГАТТ/СОТ. До числа таких зобов'язань належить і приведення відповідно до вимог ЄС законодавства щодо захисту інтелектуальної власності. Для приведення законодавчих актів у відповідність до вимог ЄС існує відповідний орган - Змішана комісія, де і можуть бути вирішені всі спірні питання, що стосуються ведення торгових операцій.

Пропозиції ЄС, що містяться в Тимчасовій угоді, безсумнівно, носять обмежувальний характер. ЄС використовує всі можливості для того, щоб обмежити ввезення у країни Співтовариства таких товарів, як тканини, готовий одяг, продукція сталеливарної промисловості, незважаючи на постійне зростання попиту на ці товари. Минулий досвід показує, що Україна могла тільки спробувати протестувати щодо деяких обмежень на ввезення своїх товарів до країн ЄС. Водночас необхідно зазначити, що двосторонні перевірки, проведені протягом року, не могли не позначитися негативно на торгівлі цими групами товарів. Природно, що у разі скасування обмежень її обсяги могли б істотно зрости.

Антидемпінгова політика ЄС досить складна і трудомістка, вона вже знайшла свій відбиток у деяких законодавчих актах, прийнятих Україною, і виступає потужним обмежувачем для українського експорту. Важливо також зазначити, що антидемпінгові санкції вводяться навіть у тому разі, якщо порушений тільки один з показників антидемпінгових правил.

У зв'язку з тим, що значну частину експортного потенціалу України становлять продукти сільськогосподарського виробництва, а також з огляду на політику ЄС щодо цієї групи товарів, можна сказати, що перспективи України на сільськогосподарському ринку країн ЄС виглядають досить песимістично. Проникнення України на європейські ринки сільськогосподарських товарів стане можливим тільки у випадку набуття чинності в повному обсязі угод, прийнятих під час Уругвайського раунду.

Після набуття чинності 1 березня 1998 р. Угоди про партнерство і співробітництво, ратифікованої сторонами - учасницями договору, стан справ може змінитися докорінно, і Європа, нарешті, відчинить свої двері для України.

У ст. 4 Угоди про партнерство і співробітництво йтиметься про можливість утворення зони вільної торгівлі між ЄС і Україною. Природно, що прийняття такого рішення займе чимало часу, оскільки потребує детальної проробки.

Використана література

1. Бендерський Ю. Реалії світогосподарських процесів і місце в них України // Економіка України. – 2003. – №1. –с.70-75.

2. Бойко О.В. Міжнародний імідж України: який він і кому потрібен // Трибуна. –2004. –№1-2. –с.12.

3. Економічна політика: навчальний посібник під ред. Буяна І.В. –Тернопіль: ТАНГ, 2000.

4. Зовнішньоекономічна політика. Світове господарство // Реферативний журнал. –2001. –№4. –с.46.

5. Кийданський К. Інтеграційні процеси та визначення зовнішньоекономічної політики України в господарському контексті // Финансовая консультація. – 2000. – №43. –с.13.

6. Литвин В. Зовнішня політика України: 2003-2004 // Віче. – 2004. – №2. –с.20-37.

7. Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: інвестиційні аспекти: Матеріали 4-ї міжнародної наукової конференції. 13-15 вересня 1999. –Ялта. – 314 с.

03.01.2011