Інноваційна стратегія. Експертиза інноваційних проектів. Інноваційна принадність регіонів України
Інноваційна стратегія. Головна увага в інноваційному менеджменті приділяється виробітку стратегії інновації і мір, спрямованих на її реалізацію. Розробка і випуск нових видів продукції стає пріоритетним напрямком стратегії фірми, тому що визначають всі інші напрямки її розвитку.
Здійснення інноваційного менеджменту в цілому припускає:
Вибір стратегії є запорукою успіху інноваційної діяльності. Фірма може виявитися в кризі, якщо не зуміє передбачати обставини, що змінюються, і відреагувати на них вчасно. Вибір стратегії - найважливіша складового циклу інноваційного менеджменту. У умовах ринкової економіки керівнику недостатньо мати гарний продукт, він повинен уважно стежити за появою нових технологій і планувати їхнє впровадження у своїй фірмі, щоб не відставати від конкурентів.
Стратегічне планування переслідує дві головні мети:
Стратегічне планування ґрунтується на проведенні численних досліджень, зборі й аналізі даних. Це дозволяє мати постійний контроль за ринком. При цьому варто враховувати, що в сучасному світі обстановка стрімко змінюється. Отже, стратегія повинна бути розроблена так, щоб при необхідності її можна було замінити інший.
Розробка стратегії починається з формулювання загальної цілі організації, що повинна бути зрозуміла будь-якій людині. Постановка цілі грає важливу роль у зв'язках фірми з зовнішнім середовищем, ринком, споживачем.
При виборі цілі потрібно враховувати два аспекти: хто є клієнтами фірми і які потреби вона може задовольнити.
Після постановки загальної цілі здійснюється другий етап стратегічного планування - конкретизація цілей. Наприклад, можуть бути визначені такі головні цілі:
Стратегічне планування спирається на ретельний аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища фірми. Процеси і зміни в зовнішньому середовищі роблять життєво важливий вплив на фірму. Головні чинники, пов'язані з зовнішнім середовищем, - це економіка, політика, ринок, технологія, конкуренція. Особливо важливим чинником є конкуренція. Тому необхідно виявити головні конкуренти і з'ясувати їхні ринкові позиції (частка ринку, обсяги продажів, цілі і т.д.). Ретельне вивчення сильних і слабких сторін конкурентів і порівняння їхні результати з власними показниками дозволять краще продумати стратегію конкурентної боротьби.
До серйозних чинників зовнішнього середовища відносяться соціально-поведінські й екологічні. Фірма повинна враховувати також зміни в демографічній ситуації, освітньому рівні й ін. Аналіз внутрішнього середовища проводиться з метою виявлення сильних і слабких сторін у діяльності фірми.
Стратегія є відправним пунктом теоретичних і емпіричних досліджень. Організації можуть різнитися тим, наскільки їхні керівники, що приймають ключові вирішення, зв'язали себе зі стратегією використання нововведень. Якщо вище керівництво підтримують спроби реалізувати нововведення, можливість того, що воно буде прийнято до впровадження в організації, зростає.
Експертиза інноваційних проектів
Задача експертизи складається з оцінки наукового і технічного рівня проекту, можливостей його виконання й ефективності. На підставі експертизи приймаються вирішення про доцільність і обсяг фінансування.
Процедури оцінки проектів, юридичного оформлення угод і контракти, а також форми і методи контролю за їхнім виконанням діють у всіх країнах із розвитою ринковою економікою. Велике значення мають терміни проведення експертиз, узгодженні, тривалість періоду від подачі заявок і пропозицій до відкриття фінансування або надання пільг і субсидій. Постійно удосконалюються методи контролю за ходом реалізації проектів, використанням засобів по цільовому призначенню, збільшується число обов'язкових умов, яким повинен відповідати проект.
Існують три головних методи експертизи інноваційних проектів, що фінансуються з бюджету:
Описовий метод широко поширений у багатьох країнах. Його суть складається в тому, що розглядається потенційний вплив результатів здійснюваних проектів на ситуацію на визначеному ринку товарів і послуг. Одержувані результати узагальнюються, складаються прогнози і враховуються побічні процеси. Він дозволяє враховувати, наприклад, взаємодія сфери НІОКР із патентним правом, податковим законодавством, утворенням, підготуванням і перепідготовкою кадрів.
Головна негативна риса цього методу в тому, що він не дозволяє коректно зіставити два і більш альтернативних варіанти.
Метод порівняння становищ «до» і «після» дозволяє брати до уваги не тільки кількісні, але і якісні показники різноманітних проектів. Проте цьому методу властива висока можливість суб'єктивної інтерпретації інформації і прогнози.
Порівнянна експертиза складається в порівнянні становища підприємств і організацій, що одержують державне фінансування і не отримуючих його. У цьому методі звертається увага на порівнянність потенційних результатів здійснюваного проекту, що складає одне з вимог перевірки економічної обґрунтованості конкретних вирішень по фінансуванню короткострокових і швидкоокупних проектів.
Метод порівнянної експертизи застосовується в США й інших країнах із розвитою ринковою економікою. Цей метод також мають негативні риси, зокрема, він неприменим при виробітку довгострокових пріоритетів державної політики.
Плюси і мінуси різноманітних методів експертизи інноваційних проектів обумовлюють їхнє комбіноване застосування.
Спеціальною комісією ОЕСР рекомендовано керуватися такими принципами проведення експертиз:
При експертизі проектів повинно бути визначено потенційний вплив результатів досліджень або розробок на соціальне, економічне й екологічне середовище. Експертиза містить не тільки кількісну, але і якісну оцінку проектів. При прийнятті рішень враховуються оцінки, висловлені кожним членом експертної групи. Експерти мають право потребувати будь-яку інформацію, що стосується розроблювального проекту. До кожної експертної групи може бути залучений висококваліфікований представник замовника експертизи.
Експертна оцінка дається на основі аналізу наукового утримання проекту і наукового потенціалу автора (або авторського колективу). При аналізі наукового утримання проекту враховуються:
Науковий потенціал авторського колективу оцінюється з урахуванням аналізу наукового утримання проекту (автор/учасники в стані виконати заявлену роботу; експерт сумнівається в можливості виконати заявлену роботу).
Таким чином, експерт повинен не тільки дати опис проекту, але й оцінити: його актуальність для даної галузі знань; чи ставиться проект до пріоритетних напрямків досліджень; новизну поставленої проблеми; перспективи розвитку проекту; якісний склад учасників, а також обґрунтувати по приведеної вище системі оцінку проекту
Для експериментально-лабораторних досліджень експертиза передбачає відповіді на такі питання:
Передбачаються три рівні експертизи. Перший рівень - попередній розгляд проекту і вирішення таких задач:
Формалізація результатів експертизи здійснюється на рейтинговій основі. Рейтинг індивідуального проекту встановлюється на другому рівні експертизи.
На третьому рівні дається висновок по проекту (можуть бути внесені корективи в загальний рейтинг проекту, приймаються вирішенню про фінансування).
Індивідуальний рейтинг проекту розраховується по формулі:
R = r1 + r2 + r3,
де R - загальний рейтинг проекту;
r1, r2 - коефіцієнти, що враховують відповідно наукову цінність проекту і реальність виконання проекту в термін;
r3 - коефіцієнт корекції сумарної оцінки r1 і r2;.
R може приймати значення від 2 до 13.
Коефіцієнт r1 оцінює можливість того, що виконання проекту може призвести до нових принципових результатів; забезпечити істотне просування в рамках даного напрямку; уплинути на прогрес у даній або суміжній науковій області.
Коефіцієнт r2 враховує науковий рівень керівника і потенціал очолюваного їм колективу; науковий заділ і публікації по темі; інформаційне, лабораторне і матеріальне забезпечення проекту; коректність розподілу задачі по етапах, результатам і термінам роботи.
Методи добору інноваційних проектів. Експертиза повинна забезпечити вибір якісного інноваційного проекту. Подані інвесторам інноваційні проекти, повинні бути порівняні і піддаватися аналізу за допомогою єдиної системи показників. Це значить, що інформаційна база, точність і методи визначення вартісних і натуральних показників по варіантах повинні бути порівняні.
Порівнянність поданих проектів визначається по:
Один із найважливіших принципів менеджменту - забезпечення багатоваріантності заходів. Без аналізу закордонного досвіду, досвіду безпосередніх конкурентів інвестиції можуть піти даремно. Варто пам'ятати про співвідношення 1:10:100:1000, де 1 долар - «економія» на прийнятті спрощеного рішення на стадії його формування, а 10, 100, 1000 - утрати на наступних стадіях життєвого циклу рішення. У умовах ринкової економіки варіант інноваційного проекту вибирається з врахуванням інтересів інвестору.
При порівнянні варіантів необхідно дотримання принципів системного підходу. Тут потрібно врахувати найважливішу властивість систем - емерджентність, що обумовлює нерівність сукупного ефекту від комплексу заходів і розміри ефектів від окремогоїхнього проведення. У основі порівняння інноваційних варіантів лежить принцип комплексного підходу, що потребує урахування всієї сукупності заходів, що необхідно здійснити при реалізації даного варіанту рішення.
Однакові по розміру витрати, здійснювані в різний час, економічно нерівнозначні. Значна тривалість життєвого циклу інновацій призводить до економічної нерівноцінності здійснюваних у різний час витрат і одержувані результати. Це протиріччя усувається за допомогою так називаного методу приведеної вартості, або дисконтування тобто приведення витрат і результати до одного моменту. У якості такого моменту часу можна прийняти, наприклад, рік початку реалізації інновацій.
Дисконтування засноване на тому, що будь-яка сума, що буде отримана в майбутньому, у даний час має меншу цінність. За допомогою дисконтування у фінансових обчисленнях враховується чинник часу. Ідея дисконтування складається в тому, що для фірми вигідніше одержати гроші сьогодні, а не завтра, оскільки будучи інвестовані в інновації, вони завтра вже принесуть визначений додатковий прибуток. Крім того, відкладати одержання грошей на майбутнє ризиковано: при несприятливих обставинах вони принесуть менший прибуток, чим очікувалося, а то і зовсім не надійдуть.
Різниця між майбутньою вартістю і поточною вартістю називається дисконтом.
Коефіцієнти дисконтування розраховуються по формулі складних процентів:
at=(1+I)tp,
де I - процентна ставка (норматив дисконтирования);
tp - рік приведення витрат і результати (розрахунковий рік);
t - рік, витрати і результати якого приводяться до розрахункового.
За умови приведення до року початку реалізації інновацій маємо tp=0 і, отже, при позитивному розмірі норми процента на капітал i коефіцієнт дисконтування завжди менше одиниці (у противному випадку гроші сьогодні коштували б менше, ніж гроші завтра).
Метод нарахування по складних процентах полягає в тому, що в першому періоді нарахування провадиться на початкову суму кредиту, потім вона підсумовується з нарахованими процентами й у кожному наступному періоді проценти начисляються на вже нарощену суму. У такий спосіб база для нарахування процентів постійно змінюється. Іноді даний метод називають «процент на процент».
Чим нижче ставка процента і менше період часу t, тим вище сучасний розмір майбутніх прибутків.
За допомогою дисконтування визначається чиста поточна вартість проекту. Чисту поточну вартість називають також «чистим приведеним прибутком» (W).
Загальне правило при ухваленні рішення таке: інновації варто здійснювати, якщо очікуваний рівень прибутку на капітал не нижче (або дорівнює) ринкової ставки процента по позичках. Процент виконує найважливішу роль у вирішенні задачі ефективного розподілу ресурсів у ринковому господарстві, - виборі найбільше дохідного з можливих інноваційних вирішень. Порівняння рівня прибутку на капітал із процентною ставкою - це один із способів обгрунтування ефективності інновацій.
Крім чистого приведеного прибутку, для добору інноваційних проектів використовують і інші показники: термін окупності (Тік); період окупності (Пок) внутрішню норму прибутковості (Вд); рентабельність (R).
Метод переліку критеріїв. Суть методу добору інвестиційних проектів за допомогою переліку критеріїв полягає в такому: розглядається відповідність проекту кожному з установлених критеріїв і по кожному критерії дається оцінка проекту. Метод дозволяє побачити всі гідності і хиби проекту і гарантує, що жодний із критеріїв, що необхідно взяти до уваги не буде забутий, навіть якщо виникнуть трудності з початковою оцінкою.
Критерії, необхідні для оцінки інвестиційних проектів, можуть різнитися в залежності від конкретних особливостей організації, її галузевої приналежності і стратегічної спрямованості. При упорядкуванні переліку критеріїв необхідно використовувати лише ті з них, що випливають безпосередньо з цілей, стратегії і задач організації, її орієнтації довгострокових планів. Проекти, що одержують високу оцінку з позиції одних цілей, стратегій і задач, можуть не одержати її з погляду інших.
Головними критеріями для оцінки інвестиційних проектів є:
Фінансові критерії:
Науково-технічні критерії (для проектів НІОКР):
Виробничі критерії:
Зовнішні й екологічні критерії:
При виборі проекту, оцінці його ефективності варто враховувати чинники непевності і ризику. Повномасштабне вивчення цього питання виходить за рамки даного навчального посібника, тому зупинимося на них лише коротенько.
Під непевністю розуміється неповнота або неточність інформації про умови реалізації проекту, у тому числі супутніх витратах і результатах. Непевність, пов'язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих ситуацій і наслідків, характеризується поняттям ризику.
При оцінці проектів найбільше істотними рекомендуються такі види непевності й інвестиційних ризиків:
Найбільше точним є метод формалізованого опису непевності. Стосовно до видів непевності, що найбільше зустрічається часто при цей метод, що оценке інвестиційних проектів,, включають такі етапи:
Список використаної літератури
1. Котлер Ф. "Основи маркетингу". М.: - Ростинтэр, 1996.
2. Уотермен Р. "Фактор відновлення. Як зберігають конкурентноздатність кращі компанії". М.:- Прогрес, 1988.
3. Скамай Л. "Ризики в інноваційному підприємництві". // РИЗИК. №5-6, 1998.
4. Донцова Л.В. "Інноваційна діяльність: стан, необхідність державної підтримки, податкове стимулювання". //Менеджмент у Росії і за рубежем. №3, 1998.
5. Герчикова І.Н. "Менеджмент: підручник". М., 1994.
6. Ільєнкова С.Д. "Інноваційний менеджмент". М.:- Банки і біржі, 1997.
7. Фатхутдинов Р.А. "Інновациійний менеджмент = Innovatory management: підручник для студентів вузів за фахом і напрямком "менеджмент"". - М.:- Бізнес-школа «Інтел-Синтез», 1998.
Дата публікації: 29.12.2010