Існує багато визначень щодо поняття керівництва, які дещо відрізняються за формулюванням, але співпадають за сутністю
За словами А. Файоля “Керувати – значить вести підприємство до його мети, максимально використовуючи наявні ресурси”. П. Друкер вказував, що “управління – це особливий вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу”. Якщо ж розглядати управління з функціональних позицій, то воно є процесом “планування, організації, мотивації і контролю, який необхідний для формування й досягнення цілей організації”.
В останні роки в Україні поряд з терміном “управління” широко вживається термін “менеджмент” (від латинського “манус” – рука; на початку це було “мистецтво управління кіньми”). Нині це означає “керувати, управляти, стояти на чолі, завідувати, бути здатним впоратись з чимось, якоюсь проблемою”. Оксфордський словник англійської мови дає такі тлумачення цьому термінові:
Слід зазначити, що менеджмент в основному є плодом американської теорії управління і відображає основні переконання сучасного західного суспільства – переконання в тому, що засоби, необхідні для життя людини, можна контролювати за допомогою постійного управління економічними процесами. Тому менеджмент націлений на продуктивне використання наявних ресурсів, яке забезпечується високою організацією роботи людей, їх ефективною взаємодією.
При цьому увага керівників зосереджується не лише на створенні оптимальної архітектури організації, яка б сприяла раціональному розподілові праці, впорядковувала комунікаційні процеси, але і на формуванні належної культури людської співпраці, що вимагає врахування психології людей, суспільних взаємин тощо. Такий підхід є доречним, зважаючи на те, що сучасні економічні досягнення тих чи інших організацій великою мірою визначаються здатністю їх керівників повноцінно використовувати наявний людський капітал.
Зрозуміло, що завдання, які стоять перед менеджментом підприємств, компаній, можуть бути реалізовані тільки завдяки діяльності певної категорії працівників, яких прийнято називати менеджерами. Менеджер – це фахівець, що професійно займається управлінською діяльністю в конкретній області функціонування підприємства. Склад робіт, що виконуються менеджерами, визначається багатьма обставинами. Це і вид підприємницької діяльності, і посада та її місце в ієрархічній системі, кваліфікація управлінського персоналу, наявність заступників і помічників, фінансовий стан підприємства і його конкурентоспроможність, стиль роботи менеджера тощо. Але за будь-яких умов менеджери виконують широке коло робіт і їх роль в управлінському процесі характеризується великою різноманітністю функцій.
Американський вчений Г. Мінцберг виділив десять управлінських ролей менеджерів.
І) міжособові ролі:
ІІ) інформаційні ролі:
ІІІ) ролі, що потребують прийняття рішень (завершальні ролі):
Вказані ролі можуть виконуватися менеджерами незалежно від посади, яку вони займають в організації. Мова лише йде про переважання одних ролей над іншими та про змістовне навантаження ролі.
Як зазначалось вище, однією із ролей менеджера є роль підприємця. Досить часто обидві ролі з успіхом виконує одна людина. Але між ними існує відчутна різниця. Якщо підприємець – це людина, що сама ставить перед собою важливі для неї цілі і готова ризикувати заради їх досягнення, приймаючи на себе фінансову, моральну, соціальну відповідальність; людина, що орієнтується на інновації, на процес створення нового, то менеджер керується у своїй роботі чужими цілями і докладає максимум зусиль для того, щоб їх досягти, проявляючи при цьому гнучкість, використовуючи наявні ресурси для забезпечення виконання плану. Найкращих результатів можна досягти, поєднуючи обидві ролі. Підприємливий менеджер активно шукає можливості і свідомо ризикує, добиваючись змін і вдосконалення.
Управлінська діяльність передбачає виконання певних функцій. Кожна функція націлена на вирішення специфічних і складних проблем, з якими стикається організація у своїй діяльності. На сьогодні в теорії управління існують досить великі розбіжності у визначенні функцій, їх диференціації та класифікації. Найчастіше в основу класифікації кладеться ступінь прояву тієї чи іншої функції в управлінській діяльності. За цією ознакою виділяють загальні та часткові (окремі) функції. До загальних відносять функції прогнозування, планування, організації, мотивації, контролю і координування (регулювання). Загальні функції визначають тільки вид управлінської діяльності незалежно від місця його виникнення. Вони властиві управлінню будь-якою організацією і будь-яким процесом в організації і у своїй сукупності складають управлінський цикл:
Взаємозв'язок загальних функцій управління і їх взаємодія у процесі здійснення управлінського циклу може бути зображена у вигляді схеми, наведеної на рис. 1.

Рис.1. Зв'язки і взаємодія функцій управління в підприємництві
Окремими функціями менеджменту визначаються види (сфери) діяльності, що обумовлені горизонтальним розподілом управлінської праці в організаціях і відображають їх специфічні особливості. До таких функцій відносять управління інноваціями, виробництвом, фінансами, маркетинговою діяльністю, персоналом та ін.
Поділ функцій на загальні та конкретні є умовним, оскільки в дійсності вони не існують відокремлено, а тісно переплітаються, взаємно проникаючи і доповнюючи одна одну (рис.2). При цьому загальні функції існують у кожній конкретній функції.

Рис.2. Ринкове оточення
Зокрема, задача пристосування виробництва до вимог і попиту ринку вимагає виконання функції маркетингу; в межах якої вирішується задача визначення основних напрямків і пропорцій розвитку виробництва (функція планування); задача налагоджування організаційних стосунків між різними підрозділами для реалізації управлінських рішень і досягнення запланованих результатів (функція організації); задача визначення ходу реалізації управлінських рішень (функції контролю і регулювання). Зміст кожної загальної функції визначається специфікою задач, які вирішуються в рамках відповідної конкретної функції.
При виконанні кожної із функцій менеджери опрацьовують інформацію, яка необхідна для обґрунтування і прийняття управлінських рішень. Інформація надходить завдяки налагодженим комунікаційним процесам. В загальному зміст процесу управління організацією можна зобразити схемою, наведеною на рис. 3.

Рис. 3. Зміст процесу управління підприємством (організацією)
Література
1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів, «Світ», 1995. – 296с.
2. Армстронг М. Основы менеджмента. Как стать лучшим руководителем. Серия «Учебники и учебные пособия». Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998. – 512с.
3. Бондарь Н.П., Васюхин О.В., Голубев А.А. Подлесных В.И. Эффективное управление фирмой: современная теория и практика – СПб.: Изд. Дом «Бизнесс-пресса», 1999. – 416с.
4. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. К.: Академвидав, 2003. – 608с.
Дата публікації: 26.12.2010