Поразка комуністів на виборах в Угорщині, перенесення виборів у Польщі на 1947 р. через недостатньо сильну позицію компартії стривожили Кремль, де намагалися прискорити перехід влади до комуністичних лідерів
З метою утримання цього процесу під своїм контролем СРСР створив у вересні 1947 р. Інформаційне бюро дев’яти комуністичних партій (СРСР, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції та Італії). На першому його засіданні А. Жданов заявив про можливість приходу комуністів до влади у країнах Східної Європи і про те, що вони можуть розраховувати на підтримку СРСР. 1947 р. комуністи прийшли до влади у всіх країнах, крім Чехословаччини (лютий 1946 р.), ставши сателітами московського керівництва.
На V з’їзді БКП (грудень 1948 р.) у доповідь Г. Димитрова, за вимогою Сталіна, було включено положення про те, що "народна демократія" і радянський лад - це різні форми диктатури пролетаріату. Оцінка "народної демократії" як форми диктатури пролетаріату була прийнята й іншими партіями. 1948 р. на так званих "об'єднувальних з'їздах" комуністи фактично поглинули і підкорили собі соціал-демократів.
Уже в квітні 1946 р. було створено Соціалістичну єдину партію Німеччини (СЄПН).
1948 р. "об'єднання" комуністів і соціал-демократів сталося в інших країнах:
Незважаючи на нові назви і в ряді випадків відсутність слова "комуністична", це були марксистсько-ленінські, комуністичні партії, які стали стрижнем політичної системи у своїх країнах.
Лідерами країн Східної Європи ставали послідовні сталіністи К. Готвальд (Чехословаччина), Б. Брут (Польща), М. Ракоші (Угорщина), Г. Георгіу-Деж (Румунія), В. Червенков (Болгарія), Е. Ходжа (Албанія), які одноосібно об'єднували вищу партійну і державну владу.
У країнах регіону фактично склався культ особи нових "вождів". Тоталітарні комуністичні режими практично повністю копіювали модель розвитку Радянського Союзу. Будь-які спроби враховувати національну специфіку, історичні традиції розглядались як прояв націоналізму.
Література
Дата публікації: 29.03.2013