Промислово-фінансові групи як організаційна форма управління внутрішніми інвестиціями. Реферат

Промислово-фінансові групи, концерни, холдинги, конгломерати та консорціуми, а також інші структури асоціативного типу, які базуються на внутрішніх договірних відносинах, є своєрідним каркасом економіки провідних індустріальних країн і світового господарства в цілому

Останнім часом регіональна влада та директорський корпус займають вичікувальну позицію щодо інвестицій без адекватних пропозицій та створення нових організаційних форм управління інвестиціями.

Найпоширенішими формами організаційних формувань об'єднання капіталу в Україні можуть бути фінансово-виробничі групи, тобто об'єднання юридично самостійних компаній, сформовані за допомогою фінансових методів (насамперед участі в акціонерному капіталі). Створення об'єднання підприємств є одним з найважливіших напрямів реструктуризації підприємств усіх форм власності. Таке об'єднання повинно в межах чинного законодавства забезпечувати захист вітчизняних товаровиробників та прибутковість їх діяльності.

Основними різновидами фінансово-виробничих груп є концерни, корпорації, фінансові групи (в яких холдингові функції виконують банки), фінансові угруповання (не так чітко оформлені в організаційному відношенні об'єднання), холдингові об'єднання, групи промислово-фінансові (в Україні) та фінансово-промислові (у Росії). Часто компанія, маючи формальний статус корпорації, холдингу, консорціуму або концерну, діє за принципом промислово-фінансової диверсифікації і, по суті, виконує функції промислово-фінансової групи (ПФГ).

Прикладом виробничого виду промислово-фінансової диверсифікації в Україні є холдингова компанія "Київміськбуд", куди входять підрядні організації, підприємства будіндустрії, проектні організації, банк "Аркада". Такі принципи запроваджуються також в інвестиційно-будівельній компанії концерн "Укрмонолітспецбуд" та інших підприємствах.

У Законі України "Про промислово-фінансові групи в Україні" зазначено, що ПФГ є об'єднанням, до якого можуть входити промислові та сільськогосподарські підприємства, банки, наукові та проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримати прибуток, і яке створюється за рішенням уряду України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки України, у тому числі програм згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Особливості діяльності промислово-фінансових груп в Україні

Наведемо основні особливості діяльності ПФГ в Україні:

головним підприємством ПФГ є те, що виготовляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, платить податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами;
учасником ПФГ може бути підприємство, банк, наукова чи проектна установа або іноземна юридична особа, що виробляє проміжну продукцію або надає банківські послуги учасникам та головному підприємству ПФГ і передбачає отримання прибутку;
на банки-учасники ПФГ не поширюються обмеження щодо вкладення комерційних банків у статутні фонди інших підприємств та організацій у частині інвестування коштів у розробку, розвиток та модернізацію виробництва; придбані банками корпоративні права власності та інші майнові права зберігаються за ними після реорганізації та ліквідації;
річний обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ має бути не меншим за еквівалент 100 млн дол. США починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжений у разі виробництва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та продукції з тривалим циклом виробництва.

Наведені особливості стимулюють створення ПФГ у чорній металургії, вугільній, енергетичній та хімічній галузях.

Згідно з чинним законодавством України ПФГ мають специфічні ознаки порівняно з іншими видами фінансово-виробничих об'єднань (табл. 34).

Можливості, які дає об'єднання підприємств України у промислово-фінансові групи, показано на рис. 44.

Функціонування ПФГ в Україні виявляє комплекс проблем корпоративного управління, а саме:

вибір типу промислово-фінансового об'єднання;
вирішення конфлікту інтересів учасників;
вибір схем управління реальними власниками;
позбавлення синдрому "маленької людини".

Особливим мотивом інтеграції підприємств у єдину корпоративну структуру є намагання скористатися потенційними плодами інтеграції без жорсткої централізації контролю над ресурсами. Проте більшість директорів підприємств намагаються уникнути концентрації акцій у руках великих зовнішніх інвесторів (у тому числі банків) під час розміщення акцій. Під впливом економічних умов ставлення до великих зовнішніх акціонерів еволюціонує в напрямку пошуку партнерів для взаємовигідного співробітництва.

Внутрішньогрупові відносини є "найвужчим місцем" ПФГ, що може спричинитись до негативних явищ, зокрема:

неповної реалізації інтеграційного ефекту;
збільшення "дистанції" між груповими проектами та їх практичною реалізацією;
появи проблеми головного підприємства ПФГ щодо реальних важелів впливу на підприємства — члени групи;
відсутності стратегії спільної діяльності;
дефіциту надійної та оперативної інформації про роботу підприємств.

Виявляється нова роль центральних компаній ПФГ як консультативних служб або "клубів директорів" з їх подальшою трансформацією у штаби стратегічного планування та координування фінансових потоків. Орієнтиром є перетворення компанії на основне товариство стосовно інших учасників групи, одним з основних напрямків дій якої має стати акумулювання капіталу для подальшого інвестування.

Можливі такі способи формування ПФГ у добровільному порядку або через консолідацію пакетів акцій:

заснування учасниками групи акціонерного товариства відкритого типу (рис. 45);
передання цими учасниками (підприємствами та фінансово-кредитними установами) пакетів акцій, які перебувають в їх власності, у довірче управління одному з учасників групи (рис. 46);
придбання одним з учасників групи пакетів акцій інших підприємств, а також установ та організацій, які стають учасниками групи (рис. 47).

Найпопулярнішим у Росії та країнах СНД (таких як Білорусь, Казахстан) є перший спосіб, найменш популярним — останній через високу затратність.

Існують варіанти одночасного використання кількох механізмів консолідації капіталу:

спільно відкриваються акціонерні компанії (центральна компанія групи, торговий дім та ін.);
частина активів учасників групи передається в довірче управління центральній компанії;
формуються спеціалізовані централізовані фонди групи;
концентрація ресурсів підвищується за допомогою кредитів;
одні члени групи беруть участь у капіталі інших. Узагальнений склад промислово-фінансової групи подано на рис. 48. Для модернізації виробничого процесу, принципового оновлення його технологічної бази потрібні великі інвестиції.

Нині в умовах відносно високої концентрації виробничих потужностей на окремих підприємствах концентрація капіталу у вітчизняній економіці ще не досягла рівня, який дав би змогу фінансувати масштабні інвестиційні проекти, у тому числі програми НДЦКР.

Тим часом, за експертними оцінками, здатність ефективно конкурувати на світовому ринку мають лише компанії (чи їх групи) з оборотом кілька десятків мільярдів доларів. Тому за можливостями концентрації капіталу найбільші українські компанії значно поступаються провідним зарубіжним диверсифікованим ПФГ.

Важливим джерелом ресурсного забезпечення інвестицій є інтенсифікація використання наявного економічного потенціалу. Основними факторами підвищення віддачі від наявних виробничих фондів є такі:

економія на витратах за рахунок кооперації в постачальницько-збутовій та маркетинговій діяльності, зниження потреби в оборотних коштах;
підвищення конкурентоспроможності у зв’язку зі зміцненням партнерських відносин між технологічно пов’язаними підприємствами.

При цьому істотним є поліпшення ритмічності виробництва як фактора, який розширює можливості збуту продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Орієнтація на використання додаткових виробничих потужностей та економія матеріальних і фінансових ресурсів, що виникають внаслідок внутрішньогрупової кооперації, відіграє особливу роль у функціонуванні власного фінансового механізму ПФГ. Ця роль пов’язана з реалізацією таких дій:

виявлення ефекту кооперації;
консолідації цього ефекту з урахуванням інтересів учасників ПФГ та його використання для фінансування інвестиційної активності групи;
розподілу віддачі від цих інвестицій;
послаблення податкового тиску на отримані додаткові ресурси. Для економії оборотних коштів і маневрування податковим навантаженням великі можливості дає застосування трансфертних цін.

Результати зусиль ПФГ щодо концентрації капіталу для розв'язання проблем стабілізації виробництва та його технологічного оновлення здебільшого залежать від того, якою мірою вдасться залучити до цього ресурси найсамостійніших з фінансового погляду галузей вітчизняної економіки.

Створення ПФГ в Україні сприятиме виявленню економічних пріоритетів, зміцненню господарських зв'язків, підвищенню міцності промисловості та розвитку фінансової сфери, підвищенню конкурентоспроможності українських підприємств і виходу їх на світовий ринок, розвитку підприємств стратегічної орієнтації шляхом їх інвестування та реструктуризації.

Дата публікації: 23.04.2011