Особливості методів державного фінансового контролю. Реферат

Предмет і метод державного фінансового контролю. Методика проведення документального та фактичного контролю. Узагальнення наслідків перевірки бюджетних установ та суб'єктів підприємницької діяльності

Своєрідність державних фінансів перехідного періоду їх глибока внутрішня суперечливість, незавершеність процесів переходу від економіки одного типу до економіки зовсім іншого типу найрельєфніше проявляються у фінансовому контролі. Це зумовлено його об'єктивною роллю в реалізації державної фінансової політики, його складністю і всеохоплюючим характером. Різними своїми сторонами фінансовий контроль так чи інакше чіпає інтереси практично кожного громадянина і всіх без винятку юридичних осіб.

Фінансовий контроль є однією із завершальних стадій управління фінансами. Водночас він є необхідною умовою ефективності управління фінансовими відносинами в цілому. Складність розуміння фінансового контрою зумовлена складністю самих фінансів. Так само, як фінанси є основою суспільної діяльності в будь-якій сфері і водночас відображають її матеріальну результативність, так і фінансовий контроль виступає в ролі свого роду лакмусового папірця, з допомогою якого зримо проявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи зі стадії їх формування, що необхідно для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері публічного життя, і завершуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.

Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними процесами зумовлюється його специфікою, що найяскравіше проявляється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону виробничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним.

Водночас для того щоб з потенційно можливого фінансовий контроль дійсно став таким і на практиці, завжди необхідно розрізняти базисні і надбудовні елементи фінансового контролю. Якщо контрольна функція фінансів є властивістю самих фінансів і виступає базисом фінансово-контрольних правовідносин, то власне фінансовий контроль є діяльністю відповідних органів і організацій, що його здійснюють.

Предмет і метод державного фінансового контролю

Предметом державного фінансового контролю є фінансово-господарська діяльність суб’єктів господарювання у частині формування, володіння, використання та відчуження грошових коштів та інших активів, що належать та/або мають належати державі, у тому числі за зобов’язаннями по податках, зборах та інших обов’язкових платежах і відрахуваннях до бюджету та позабюджетних фондів.

Методи державного фінансового контролю – це засоби, прийоми і способи його здійснення, що конкретизуються в методиках (технологіях) проведення державного фінансового контролю.

Суб’єктами державного фінансового контролю, що здійснюють загальний контроль, використовуються такі методи здійснення контролю:

• моніторинг – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із постійним ознайомленням зі зміною показників фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання та станом реалізації управлінських рішень підконтрольного об’єкта;
• аналіз – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із детальним вивченням періодичної або річної фінансової та/або податкової звітності з метою оцінки результатів фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта та ефективності використання фінансових і матеріальних активів.

Суб’єктами державного фінансового контролю, що здійснюють спеціалізований контроль, використовуються такі методи здійснення контролю:

• перевірка – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із одноразовим (згідно встановлених законодавством термінів) обстеженням і вивченням окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта, спосіб документального викриття незаконного та нецільового використання коштів, у тому числі бюджетних, і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань, інших порушень чинного законодавства;
• ревізія – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із повним, комплексним, системним та об’єктивним обстеженням фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта, вивченням первинних фінансових документів щодо правильності відображення у них всіх фінансово-економічних операцій з метою встановлення відповідності прийнятих управлінських рішень та здійснених фінансових операцій вимогам чинного законодавства.

Суб’єктами державного фінансового контролю, що здійснюють регулюючий контроль, використовуються такі методи здійснення контролю:

• ідентифікація – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із оцінкою дотримання підконтрольним об’єктом вимог чинного законодавства та його фінансової спроможності під час державної реєстрації суб’єкта господарської діяльності;
• ліцензування – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із перевіркою дотримання підконтрольним об’єктом встановлених законодавством умов та правил під час отримання ліцензії на здійснення певного виду діяльності та у процесі здійснення цієї діяльності;
• фінансова експертиза – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із дослідженням та оцінкою законодавчих та інших нормативно-правових актів, фінансово-економічних результатів діяльності підконтрольного об’єкта з метою підготовки обґрунтованих висновків і пропозицій для прийняття рішень щодо об’єкту експертного дослідження;
• обстеження – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із дослідженням результатів фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта з метою оцінки його поточного і прогнозного (можливого) фінансового стану;
• нагляд – метод державного фінансового контролю, пов’язаний із постійним спостереженням за дотриманням підконтрольним об’єктом встановлених чинним законодавством України правил, нормативів і вимог.

Методика проведення документального та фактичного контролю

За інформаційним забезпеченням в економічному контролі розрізняють:

• документальний контроль;
• фактичний контроль.

Документальний контроль полягає в тому, що встановлюють суть і достовірність господарських операцій за даними первинної документації, облікових регістрів і звітності, в яких вони знайшли відображення в бухгалтерському, внутрішньогосподарському і статистичному обліку.

Фактичний контроль полягає в установленні дійсного реального стану об'єкта шляхом вимірювання, зважування, підрахунку лабораторного аналізу і тощо.

Фактичний і документальний контроль взаємопов'язані, оскільки їх спільне застосування дає змогу встановити дійсний стан об'єктів, розробити заходи щодо усунення недоліків.

При здійсненні документального контролю застосовуються спеціальні прийоми.

Документальна перевірка змісту операцій і процесів є основним прийомом документального контролю. Вона проводиться на основі даних первинних документів, облікових регістрів, звітності і встановлених показників кошторису з метою підтвердження законності, доцільності і достовірності здійснених фінансово-господарських операцій.

Перевірка документів проводиться суцільним або вибірковим способом. При суцільному способі перевіряється зміст здійснених операцій за весь ревізійний період, оформлених відповідними документами та відображених у бухгалтерських регістрах і звітності. Цей спосіб перевірки змісту операцій надто трудомісткий і застосовується на тих ділянках господарсько фінансової діяльності, де розкриті зловживання і необхідно виявити повну суму нанесеного матеріального збитку, а також на окремих ділянках діяльності, пов'язаних з рухом грошових коштів в касі і на рахунках в банку та інших активів і коштів, вказаних в програмі ревізії.

При здійсненні фактичного контролю:

• обстеження на місці об'єкта перевірки або ділянки роботи;
• інвентаризація майна, товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів;
• перевірка в натурі фактичного виконання оплачених робіт;
• контрольні закладення сировини і матеріалів в процесі приготування їжі для споживачів;
• перевірка якості сировини, матеріалів шляхом проведення лабораторного аналізу, дегустації та інше;
• експертна оцінка;
• службове розслідування та отримання пояснень посадових осіб з питань фактичного стану об'єктів контролю.

При здійсненні документального контролю.

• перевірка господарських операцій на основі даних первинних документів і записів в регістрах бухгалтерського обліку;
• зустрічна перевірка документальних даних та взаємний контроль змісту документів;
• хронологічна перевірка руху товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів;
• перевірка достовірності господарської операції на основі даних про виконання інших фінансово-господарських операцій, обумовлених здійсненням операції, що перевіряється;
• перевірка об'єктивної можливості виконання оплачених робіт або інших фінансово-господарських операцій;
• службове розслідування за фактами, виявленими ревізією, та отримання пояснень посадових осіб за фактами зловживань і порушень.

Перевірка документів по окремих операціях або ділянках фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю проводиться суцільним або вибірковим методом. При відсутності сигналів про зловживання, крадіжки, суцільним методом перевіряються касові і банківські операції, розрахунки з підзвітними особами та інші напрямки діяльності ревізованого об'єкта відповідно до затвердженої програми ревізії. При вибірковій перевірці окремих напрямків діяльності об'єкта вивчається частина документів за ревізійний період (квартал, півріччя).

Обов'язково необхідно перевірити документи за грудень місяць. При виявленні вибірковою перевіркою грубих порушень фінансово-господарської дисципліни або зловживань суцільній перевірці за весь ревізійний період підлягають документи, які мають відношення безпосередньо до напрямку діяльності, де виявлено такі факти.

Узагальнення наслідків перевірки бюджетних установ та суб'єктів підприємницької діяльності

Заключною стадією контролю фінансового стану є систематизація і групування результатів контролю, одержаних у процесі ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому складається аналітична таблиця по розділах балансу доходів і видатків (фінансового плану), в якій подаються планові і звітні показники виконання фінансового плану підприємства.

Проте в балансі доходів і видатків не відображаються такі важливі показники фінансової діяльності, як використання оборотних коштів не за призначенням, дотримання нормативів матеріальних запасів, їх завищення, кредити банків, розрахункові взаємовідносини та інші показники. Тому доцільно провести групування і зіставлення позапланових вкладень в оборотні кошти, з одного боку, а позапланові джерел їх покриття - з іншого.

Позапланові вкладення в оборотні кошти негативно впливають на фінансовий стан підприємства, винятком є лише кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку в банку. Джерела покриття позапланових оборотних коштів бувають економічно обґрунтовані і необґрунтовані.

Економічно обґрунтовані джерела — це залишок власних оборотних коштів, не заповнення нормативу виробничих запасів, непрострочена кредиторська заборгованість, невикористані залишки спеціальних фондів.

Економічно необґрунтовані джерела — це всі види простроченої заборгованості, а також нестачі, розтрати, крадіжки, різні претензійні суми, незаплановані вилучення власних оборотних коштів у різні активи, не пов'язані з основною діяльністю підприємства (капітальні вкладення).

Перевіряючий, узагальнюючи подані у попередніх параграфах розрахунки, повинен дати інтегральну оцінку фінансової стабільності і платоспроможності підприємства. Зокрема, він має визначити у своєму висновку такі показники:

• кредитоспроможність підприємства — можливості своєчасно і повністю розрахуватися за своїми зобов'язаннями;
• ліквідність балансу - покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань;
• ліквідність активів - величина, обернена часу, необхідного для перетворення їх у грошові активи. Чим менше часу, необхідного для того, щоб цей вид активів перетворився у гроші, тим вища його ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку зменшення ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими за строками їх погашення і розташованими у порядку зростання строків.

Залежно від ступеня ліквідності активи підприємства поділяють на такі групи:

• активи найбільш ліквідні - кошти підприємства і поточні (короткострокові) фінансові інвестиції (цінні папери);
• активи, які швидко реалізуються: дебіторська заборгованість та інші активи, які визначаються відніманням від підсумку розділу II активу балансу величини найбільш ліквідних активів;
• активи, що повільно реалізуються: статті розділу II активу балансу, за винятком "Витрати майбутніх періодів", а також статті "Довгострокові фінансові вкладення" розділу 1 активу балансу (зменшуються на величину вкладень до статутних фондів інших підприємств);
• активи, що важко реалізуються статті розділу І балансу "Основні засоби", "Нематеріальні активи" тощо.

Пасиви балансу групуються ревізором за ступенем їх оплати за календарними періодами.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидко реалізовуваних активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дає змогу визначити поточну ліквідність. Порівняння активів, які повільно реалізуються, з довго- і середньостроковими пасивами відображає перспективну ліквідність.

Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства на найближчий період. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

Перевірка фінансового стану підприємства завершується розробкою конкретних організаційно-технічних заходів щодо оздоровлення економічного клімату підприємства в цілому і окремо по кожному підрозділу, а також вживанням запобіжних санкціонованих заходів щодо виявлених порушень.

Дата публікації: 11.04.2011