Зміст індикативного планування та характеристика його основних розділів і показників. Реферат

Важливою умовою розробки індикативних планів є визначення об'єктів регулювання. Об'єктами регулювання є соціально-економічні структури, системи зв'язків між їхніми частинами, виявлені на підставі вивчення внутрішніх закономірностей їх функціонування. Вони є об'єктами економічного і правового впливу держави у сфері виробництва, обігу і споживання

Під методологією індикативного планування розуміють систему вимог до його побудови. Методологія індикативного планування визначає основні принципи, методи розробки планів і логіку їх побудови для різних часових періодів, ланок та рівнів національної економіки.

Принципи індикативного планування виражають головні вимоги до побудови індикативних планів. До них належать:

• поєднання інтересів усіх суб'єктів ринкових відносин - держави, регіонів, підприємств і окремих підприємців; порівняння витрат і доходів;
• комплексність, яка передбачає системний підхід у вирішенні економічних, соціальних, культурних, екологічних, зовнішньоекономічних та інших проблем;
• індикативність як спосіб визначення цілей і пріоритетів соціально-економічного розвитку;
• розробку способів їх досягнення на базі глибокого аналізу об'єктивного стану і динаміки розвитку суспільства;
• поєднання планового і ринкового регулювання розвитку економіки;
• безперервність, яка передбачає безперервний процес прогнозування і планування;
• орієнтацію на вирішення соціальних завдань розвитку суспільства.

Складовою частиною методології є методика індикативного планування, тобто сукупність способів і принципів розробки індикативних планів та забезпечення їх реалізації.

До основних методів розробки індикативних планів належать: програмно-цільовий, нормативний, балансовий, економіко-математичний, техніко-економічного аналізу, індексного аналізу, системний.

Головними способами реалізації індикативних планів треба вважати такі: застосування економічних регуляторів (податки, кредити, тарифи, інвестиції, ціни, цінні папери, відсотки, резерви, норми і нормативи, амортизаційні відрахування, бюджет, субсидії, програми); застосування адміністративних регуляторів (державні замовлення, штрафи, санкції, ліцензії, дозволи, квоти, антимонопольні закони тощо).

Важливою умовою розробки індикативних планів є визначення об'єктів регулювання. Об'єктами регулювання є соціально-економічні структури, системи зв'язків між їхніми частинами, виявлені на підставі вивчення внутрішніх закономірностей їх функціонування. Вони є об'єктами економічного і правового впливу держави у сфері виробництва, обігу і споживання. Найважливіші соціально-економічні структури і фактори є такі: великі природно-економічні райони, підприємства всіх форм власності; регіональна і галузева структури економіки; бюджети регіонів; основні економічні пропорції у розвитку промисловості та сільського господарства; ринкові відносини.

Індикативний план передбачає три типи показників: прогнозні, директивні та розрахункові. Прогнозні показники визначають можливі орієнтири розвитку економіки, окремих сфер і елементів ринку. Директивні показники виробничої діяльності підприємств затверджені у Державному плані й обов'язкові до виконання без огляду на економічну доцільність. Ці показники характерні переважно для адміністративно-командної економіки.

У процесі розробки Державної програми економічного і соціального розвитку визначають прогнозні та розрахункові показники, зокрема, такі:

• обсяги виробництва найважливіших видів продукції;
• обсяги державного замовлення (контракту);
• обсяги експорту й імпорту продукції та послуг;
• міжрегіональні поставки продукції;
• участь у виконанні державних цільових комплексних програм;
• виробництво валового внутрішнього продукту (чистої продукції);
• завдання щодо використання трудових ресурсів та зайнятості населення;
• грошові доходи населення;
• введення у дію виробничих потужностей за рахунок державних капіталовкладень;
• введення в дію об'єктів соціальної сфери;
• обсяги відрахувань за користування державним майном;
• завдання щодо демонополізації виробництва;
• завдання з приватизації державного майна;
• ціни на продукцію державних підприємств, які підлягають державному регулюванню;
• завдання з охорони навколишнього середовища.

Розрахункові показники, які розробляють у державній програмі, відображають її аналітичні та фінансові аспекти.

До показників, які контролює державна влада, належать: державний контракт та державне замовлення, ціни і тарифи на окремі види продукції та послуги, які регулює держава.

Державними важелями впливу на виконання державних програм є:

• соціально-економічні нормативи (мінімальна заробітна плата, норми амортизації тощо);
• податки і податкові пільги:
• державні інвестиційні ресурси;
• державні кредитні ресурси і кредитна політика;
• регламентація ціноутворення;
• державні замовлення (контракти);
• мито і митні збори;
• бюджетні асигнування і дотації;
• розміри пенсій, стипендій, допомоги;
• регулювання оплати праці;
• заборони, ліцензії, квоти.

Структура індикативного плану може виглядати так:

1. Розділ I. Соціально-економічна й екологічна ситуація.

2. Розділ II. Головні напрями, цілі та пріоритети, структура і пропорції соціально-економічного розвитку.

3. Розділ III. Соціальний розвиток і рівень життя^

• Населення, праця і кадри.
• Цільові орієнтири, пріоритети, соціально-економічні норми і нормативи.
• Узагальнені показники соціального розвитку і рівня життя.
• Програми соціального розвитку: рівень життя, забезпеченість житлом, продовольче забезпечення, насичення ринку непродовольчими товарами і послугами, охорона здоров'я та освіта, екологічне оздоровлення, шляхове господарство, комунальне господарство, поліпшення умов праці, трудова діяльність.

4. Розділ IV. Економічний розвиток країни.

Цільові орієнтири, пріоритети. Узагальнені показники економічного розвитку, структурні зрушення, пропорції. Програми економічного розвитку:

• державного, колективного, приватного сектора, у тому числі машинобудівного та агропромислового комплексів, легкої промисловості, транспорту, металургійного, паливно-енергетичного, хіміко-лісового і будівельного комплексів;
• участь у реалізації міждержавних програм розвитку.

5. Розділ V. Охорона навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів.

• Цільові орієнтири, пріоритети, норми і нормативи.
• Програми оздоровлення екологічної обстановки, охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.

6. Розділ VI. Економічні регулятори, які застосовують протягом поточного і перспективного періодів:

• ціни і тарифи (пільги і дотації), податки і платежі (зниження або підвищення податкових ставок); норми амортизаційних відрахувань;
• цінні папери (акції, облігації, позики, зобов'язання державної скарбниці); бюджетні асигнування (в тому числі й валютні);
• кредити (обсяг, строки користування, відсоткові ставки); інвестиції (перерозподіл централізованих капіталовкладень); державні резерви (матеріальні, фінансові, готова продукція).

7. Розділ VII. Прогноз розвитку ринкових відносин і кон'юнктури ринку:

• Кон'юнктура внутрішнього ринку і його розвиток.
• Кон'юнктура зовнішнього ринку і його розвиток.
• Матеріально-технічне постачання під держзамовлення.
• Функціонування товарних, фондових і трудових бірж.

8. Розділ VIII. Бюджетне планування:

• Фінансово-кредитна політика.
• Бюджетна політика.
• Програми фінансового оздоровлення.

9. Розділ IX. Соціально-економічний розвиток регіонів.

Областей:

• економічне регулювання;
• програми розвитку областей за рахунок централізованих і децентралізованих ресурсів.

Природно-економічних районів:

• економічне регулювання;

• програми розвитку окремих природно-економічних районів за рахунок централізованих і децентралізованих ресурсів.

Дата публікації: 03.04.2011