Приватизація державного майна: об'єкти та суб’єкти. Реферат

Об'єкти приватизації державного майна. Суб'єкти приватизації державного майна

Об'єкти приватизації державного майна

Об'єктами приватизації можуть бути лише певні категорії державного майна, а саме:

майно державних підприємств, а також їх структурних підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо у разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;
об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;
акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань;
будівлі (споруди, приміщення), щодо яких немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим (за бажанням покупців будівлі, споруди, приміщення приватизуються разом з об'єктами приватизації).

Залежно від вартісних, кількісних і якісних характеристик об'єкти приватизації поділяються на окремі групи. Так, відповідно до розділу 3.1 Державної програми приватизації на 1998 р., що була затверджена Законом України від "Про Державну програму приватизації" 19 лютого 1998 р., об'єкти приватизації поділялися на такі групи:

група А – об'єкти, вартість основних фондів яких не перевищує \ млн.. грн. (крім об'єктів групи Г, науково-дослідних інститутів, науково-дослідних та проектних організацій, автотранспортних підприємств, що мають мобілізаційні резерви), у тому числі структурні одиниці та підприємства, що входять до складу об'єднань старого типу (виробничих, науково-виробничих, трестів), правовий статус яких не був приведений у відповідність до законодавства, структурні підрозділи (одиниці) підприємств, що можуть бути виділені у самостійні підприємства, а також окреме індивідуально визначене майно (будівлі, споруди та нежилі приміщення) незалежно від їхньої вартості;

група Б – об'єкти, вартість - основних фондів яких становить від 1 млн. до 170 млн. грн., а частка вартості основних фондів яких, що припадає на одного працюючого, не перевищує номінальної вар-Т9сті приватизаційного майнового сертифіката більш як у 12 разів (крім об'єктів групи Г);

група В – об'єкти, вартість основних фондів яких становить від 1 млн. до 170 млн. грн., а частка вартості основних фондів, що припадає на одного працюючого, перевищує номінальну вартість приватизаційного майнового сертифіката більш як у 12 разів (крім об'єктів групи Г);

група Г– об'єкти, вартість основних фондів яких перевищує 170 млн. грн., а також незалежно від вартості основних фондів:

підприємства - монополісти на загальноукраїнському ринку відповідних товарів, визнані такими у встановленому порядку;
об'єкти військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно із відповідною програмою;
об'єкти, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними Договорами України;

група Д – об'єкти незавершеного будівництва, в т- ч. законсервовані будови, а також майно ліквідованих підприємств і підприємств-банкрутів;

група Е – акції (частки, паї), що належать державі у майні суб'єктів підприємницької діяльності?' змішаною формою власності; цінні папери, паї, Інше майно вартістю понад 1 млн. грн., що не було враховане під час проведення оцінки вартості об'єкта приватизації та не ввійшло до його статутного фонду (крім об'єктів групи Ж);

група Ж– незалежно від вартості об'єкти освіти охорони здоров'я, культури, мистецтва та преси фізичної культури та спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також майно санаторно-курортних закладів, профілакторіїв, будинків і таборів відпочинку.

Державна програма приватизації на 1999 р. передбачає дещо іншу класифікацію об'єктів приватизації на групи залежно від первісної вартості основних фондів, зазначеної у балансовому звіті за квартал, що передував прийняттю державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта, а саме:

група А – об'єкти (структурні підрозділи підприємств, правовий статус яких не був приведений у відповідність до законодавства; підприємства, що входять до складу об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність до законодавства; структурні підрозділи (одиниці) інших підприємств, що можуть бути виділені у самостійні підприємства; об'єкти, які створюються на базі державного майна в результаті реструктуризації державних підприємств – незалежно від їхньої галузевої належності, вартість основних фондів яких не перевищує 1 млн. грн. (крім об'єктів агропромислового комплексу), а також незалежно від вартості – готелі, об'єкти санаторно-курортних закладів та будинків відпочинку, що знаходяться на самостійних балансах, окреме індивідуально визначене майно – будівлі, споруди та нежилі приміщення;

(група Б при класифікації об'єктів приватизації Державною програмою приватизації на 1999 р. не передбачається у зв'язку із завершення 1 травня 1999р. використання приватизаційних майнових сертифікатів і компенсаційних сертифікатів);

група В – об'єкти, вартість основних фондів яких становить від 1 млн. гривень до 170 млн. грн. (крім об'єктів групи Г);

група Г – об'єкти, вартість основних фондів яких перевищує 170 млн. грн., а також підприємства (незалежно від вартості основних фондів), що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів України та визнані такими У встановленому порядку; об'єкти військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно з переліками, які затверджуються органом, уповноваженим управляти державним майном; об'єкти, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

група Д – об'єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об'єкти, майно ліквідованих підприємств, підприємств-банкрутів;

група Е – акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями); цінні папери, паї, інше майно, що не підлягало включенню до статутного фонду відповідно до чинного законодавства під час проведення оцінки вартості майна об'єкта приватизації та не ввійшло до його статутного фонду (крім об'єктів груп Ж та Д);

група Ж – незалежно від вартості та джерел фінансування об'єкти освіти, охорони здоров'я, мистецтва та преси, фізичної культури та спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також об'єкти санаторно-курортних закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об'єктів санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які знаходяться на самостійних балансах).

Однак з метою захисту суспільних інтересів встановлено обмеження (заборона) щодо приватизації окремих категорій об'єктів. Так, за загальним правилом об'єкти, що мають загальнодержавне значення, не підлягають приватизації (до них, зокрема, відносяться майнові комплекси підприємств, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення). Закон України "Про приватизацію державного майна" (ч. 2 ст. 5) визначає чотири категорії об'єктів, що мають загальнодержавне значення:

об'єкти, що забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність Держави, її економічну незалежність, та об'єкти Права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України;
об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей;
об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян внаслідок неконтрольованого виготовлення, використання чи реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв;
об'єкти, що забезпечують життєдіяльність держави в цілому.

Вичерпний перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у формі відповідного закону (див.: Закон України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації).

Щодо об'єктів, які мають загальнодержавне значення, але водночас потребують технічного переозброєння, відновлення виробництва та поліпшення фінансово-економічного стану (наприклад, підприємства Збройних Сил України) або об'єктів, діяльність яких вимагає контролю з боку держави з метою захисту суспільних інтересів протягом певного періоду, передбачена особлива процедура: можливість корпоратизації таких підприємств (тобто перетворення у відкриті акціонерні товариства) з наступним відчуженням фізичним та" юридичним особам, що можуть бути покупцями у процесі приватизації, не всіх, а частини акцій.

У власності держави зберігається або контрольний пакет акцій (51 відсоток акцій або 50 відсотків і одна акція), чи 25 відсотків плюс одна акція, що забезпечує контроль (вирішальний чи значний) з боку держави за діяльністю таких акціонерних товариств.

Лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України приватизуються майнові комплекси, що належать до об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи Г, в тому числі:

підприємства-монополісти на ринку відповідних товарів України, визнані такими у встановленому порядку;
підприємства військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно з відповідною програмою;
підприємства, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України (при цьому перелік таких об'єктів затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України).

Суб'єкти приватизації державного майна

Суб'єкти приватизації це учасники приватизації, що мають відповідний для цього обсяг право- та дієздатності (правосуб'єктності).

До суб'єктів приватизації належать: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.

Єдину систему державних органів приватизації становлять Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах та органи приватизації в Автономній Республіці Крим.

Державні органи приватизації здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації та відповідно до цього:

розробляють проекти державних програм приватизації та передають їх на затвердження Верховній Раді України;
змінюють у процесі приватизації організаційну форму державних підприємств;
продають майно, що перебуває у державній власності, у процесі приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств;
створюють комісії з приватизації;
затверджують плани приватизації державного майна, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;
укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів приватизації та їх продажу, а також угоди Щодо проведення експертної оцінки вартості об'єктів приватизації;
здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;
виступають з боку держави засновниками підприємств зі змішаною формою власності;
контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна;
здійснюють інші повноваження, передбачені чинним законодавством України.

Продаж майна, що є комунальною власністю, здійснюють органи, які створюються місцевими радами. Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:

фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства) за винятком працівників державних органів приватизації (крім випадків використання ними приватизаційних паперів); для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі з членів трудового колективу підприємства, що приватизується;
юридичні особи, зареєстровані на території України, крім: а) юридичних осіб, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків; б) органів державної влади; в) органів місцевого самоврядування; г) юридичних осіб, майно яких перебуває у комунальній власності; на покупців - юридичних осіб покладається обов'язок подати державному органу приватизації документ про розподіл статутного Ф9НДУ СЄРЄД учасників;
юридичні особи інших держав.

Посередники – це такі учасники приватизаційного процесу, які обслуговують покупців у процесі приватизації державного майна або виконують окремі функції чи завдання державних органів приватизації щодо продажу, експертної оцінки державного майна тощо.

Розрізняють дві категорії посередників: фінансові посередники та оперативні посередники.

Фінансові посередники обслуговують обіг приватизаційних паперів, забезпечують функціонування та обслуговування ринку цих паперів, а також зниження ризику покупців при розміщенні вкладів в об'єкти приватизації. До них належать довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, інші фінансові посередники.

Правове становище довірчих товариств (далі – ДТ) регулюється Декретом Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17 березня 1993р. До характерних ознак цих товариств належать такі риси:

господарська організація корпоративного типу;
організаційно-правова форма товариства з додатковою відповідальністю та всі його основні ознаки;
специфічний предмет діяльності – здійснення представницької діяльності відповідно до договорів укладених з довірителями майна щодо реалізації їхніх прав власників (здійснення довірчих операцій); в тому числі з приватизаційними паперами і грошовими коштами щодо їх вкладення в підприємства, які приватизуються;
виконує роль фінансового посередника в процесі приватизації; ця діяльність здійснюється після подання до комерційного банку дозволу (ліцензії) фонду державного майна України на право здійснення представницької діяльності з приватизаційними паперами;
особливі вимоги до розміру статутного фонду (мав становити не менше 1 млн. українських карбованців) 1 та його складу (формується виключно за рахунок коштів і цінних паперів учасників);
особливість внесення вкладів учасників (до моменту реєстрації ДТ кожен з його засновників зобов'язаний внести на тимчасовий рахунок не менш як 50 відсотків від вказаного в установчих документах розміру його вкладу до статутного фонду, що повинно підтверджуватися документами, виданими комерційним банком, а протягом наступних трьох місяців – внести свій вклад повністю);
обов'язковість аудиторської перевірки фінансового стану засновників (крім фізичних осіб) ДТ щодо їхньої спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду;
субсидіарна відповідальність учасників ДТ за його зобов'язаннями належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника;
обслуговування довірчих операцій ДТ здійснюється комерційним банком, відносини з яким визначаються договором, що має відповідати типовому договору, який затверджується Фондом державного майна України та Національним банком України;
розрахунковий рахунок ДТ відкривається комерційним банком, що обслуговує здійснення довірчих операцій та забезпечує відповідальне зберігання власних коштів довірчого товариства та майна довірителів;
обов'язковість персональної участі учасників ДТ в його основній діяльності: учасники ДТ є водночас довіреними особами, які здійснюють довірчі операції від імені ДТ і повинні діяти виключно на реалізацію інтересів власників за умовами укладеного між ними договору; при цьому вартість майна, яке довірена особа бере на обслуговування у довірителів майна не повинна сумарно перевищувати частки довіреної особи в статутному фонді довірчого товариства та відповідно її особистої додаткової відповідальності;
особливий порядок обліку (здійснюється на спеціальних довірчих рахунках, обов'язковість підписання платіжних документів щодо довірчих операцій з майном/коштами довірителя усіма довіреними особами) та звітності;
особливий порядок здійснення обліку та контролю за діяльністю ДТ (встановлюється Фондом державного майна України, Національним банком України і Мінфіном України) 1;
обов'язковість підтвердження аудиторською перевіркою достовірності та повноти річного балансу та звітності ДТ.

Правове становище інвестиційних фондів та інвестиційних компаній регулюється Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим Указом Президента України від 19 лютого 1994 р.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії здійснюють спільне інвестування шляхом випуску інвестиційних сертифікатів, які розміщуються серед учасників. Отримані від учасників кошти інвестуються у цінні папери інших емітентів, а закриті інвестиційні фонди мають право інвестувати отримані від учасників кошти та приватизаційні папери не лише в цінні папери, але й в нерухоме майно, а також частки, паї, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації.

Характерними ознаками інвестиційних фондів є:

обов'язковість функціонування у формі закритого акціонерного товариства;
здійснення виключної діяльності у галузі спільного інвестування (тобто діяльності, яка здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів і проведення комерційної діяльності з цінними паперами);
поділ інвестиційних фондів на два види: відкриті (створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду) і закриті (створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду);
засновники – фізичні та юридичні особи (крім юридичних осіб, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків), серед яких розміщуються акції інвестиційного фонду як закритого акціонерного товариства;
обмеженість ризику засновників вартістю належних їм акцій, які зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж;
учасники інвестиційного фонду – фізичні та юридичні особи, що придбали інвестиційні сертифікати цього фонду;
наявність статутного фонду, мінімальний розмір (дві тисячі мінімальних заробітних плат, встановлених на момент реєстрації інвестиційного фонду) і вимоги до складу якого (формується за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних
паперів і нерухомого майна, частка якого не повинна перевищувати 25 відсотків) встановлені законодавством; обов'язкове зберігання активів у депозитарія, який здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з ними та облік руху активів;
заборона створювати будь-які спеціальні та резервний фонди;
заборона мати в своїх активах понад 10 відсотків цінних паперів одного емітента (а якщо цінні папери було набуто за приватизаційні папери, то не більш як 25 відсотків) та інвестувати понад п'ять відсотків своїх активів у цінні папери одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, казначейські зобов’язання держави тощо;
установчі документи: установчий договір, який визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної зі створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і третіми особами; статут, складовою частиною якого є інвестиційна декларація, в якій визначаються основні напрями та обмеження інвестиційної діяльності фонду, порядок випуску, продажу та викупу інвестиційних сертифікатів; для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм щодо зберігання активів інвестиційного фонду, обслуговування операцій з цими активами та обліку руху активів;
наявність в інвестиційному фонді двох категорій цінних паперів: акцій, що розподіляються між засновниками, зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж; інвестиційних сертифікатів, які пропонуються для продажу і щодо яких встановлена мінімальна номінальна вартість – 10 тис. грн. і вимога, аби номінальна вартість інвестиційного сертифіката дорівнювала номінальній вартості акцій, які належать засновникам; власники інвестиційних сертифікатів є учасниками інвестиційного фонду;
заборона для інвестиційного фонду випускати облігації та векселі;
порядок управління інвестиційним фондом: вищий орган – загальні збори засновників; інвестиційний керуючий – торговець цінними папера ми, який здійснює управління активами інвестиційного фонду та готує проекти інформаційних повідомлень про випуск інвестиційних сертифікатів на підставі укладеної угоди щодо управління інвестиційним фондом; спостережна рада інвестиційного фонду – орган, що здійснює контроль за діяльністю інвестиційного керуючого з метою захисту інтересів учасників.

Особливість правового становища інвестиційної компанії полягає в тому, що вона:

є торговцем цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення;
створюється у формі акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому для цих товариств Законом України "Про господарські товариства";
має статутний фонд, який формується в порядку, встановленому Законом "Про господарські товариства", і повинен становити не менше як 50 тис. мінімальних заробітних плат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії;
зобов'язана дотримуватися вже згаданих обмежень щодо складу активів та права інвестувати у цінні папери одного емітента;
для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана створити відкритий або закритий взаємний фонд, який проводить діяльність щодо спільного інвестування в порядку, встановленому для інвестиційних фондів; взаємний фонд інвестиційної компанії є її філією, має окремі баланс та поточний рахунок;
одержує прибутки від діяльності, пов'язаної зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією;
зобов'язана подавати загальним зборам акціонерів (учасників) інформацію про діяльність свого взаємного фонду щонайменше один раз на рік.

До оперативних посередників, які виконують окремі дії за дорученням покупців чи державних органів приватизації, можна віднести:

центри сертифікатних аукціонів, які до 1 травня 1999 р. здійснювали продаж об'єктів приватизації за приватизаційні папери та грошові кошти; мали організаційно-правову форму закритого акціонерного товариства та діяли на підставі Положення про центри сертифікатних аукціонів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1996 р. № 1573 і постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 1995 р. № 144 "Про реорганізацію Національної мережі сертифікатних аукціонів"; згідно із постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної акціонерної компанії "Національна мережа аукціонних центрів" від 25 грудня 1998 р. № 2066 Український та регіональні центри сертифікатних аукціонів реорганізовано в Державну акціонерну компанію "Національна мережа аукціонних центрів";
фондові біржі, які здійснюють продаж акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі державних підприємств у процесі їхньої приватизації, за грошові кошти і саме тих акцій, що залишилися нереалізованими після пільгового продажу членам трудового колективу цих підприємств і за приватизаційні папери на сертифікатних аукціонах; мають форму акціонерного товариства, кількість засновників якого не повинна бути меншою за 20 осіб; порядок створення та діяльності регулюється Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" (статті 32–36) та Законом України "Про господарські товариства";
торговці цінними паперами, що займаються виключно діяльністю з випуску та обігу цінних паперів та іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів; мають організаційно-правову форму акціонерного товариства, статутний фонд якого формується виключно з іменних акцій, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного або командитного товариства; діють на підставі законів України "Про господарські товариства" та "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", а також Порядку видачі дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів як виключної діяльності, затвердженого наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 вересня 1996 р. № 203-а;
депозитарії – юридичні особи у формі відкритого акціонерного товариства, які проводять виключно депозитарну діяльність (надання послуг щодо зберігання цінних паперів, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на них) та можуть здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів; правове становище визначається законами України "Про господарські товариства" та "Про Національну депозитарну систему та особливості обігу цінних паперів в Україні", а також Порядком видачі дозволів на депозитарну діяльність, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 21 травня 1996 р. № 118;
аудиторські компанії, що на підставі угоди з державними органами приватизації проводять аудиторську перевірку фінансової звітності підприємств, що приватизуються; діють у формі господарських товариств і на підставі законів України "Про господарські товариства" та "Про аудиторську діяльність";
різноманітні консалтингові фірми, що функціонують у будь-яких організаційно-правових формах і надають на договірних засадах послуги щодо підготовки установчих та інших документів у процесі приватизації державних підприємств, а також щодо експертної оцінки та продажу об'єктів приватизації.

Дата публікації: 02.04.2011