Сутність міжнародних інвестиційних процесів. Інвестиційний клімат в Україні. Система інвестиційного ризику
Сутність міжнародних інвестиційних процесів
У широкому розумінні міжнародними інвестиційними процесами е такі інвестиційні процеси, які передбачають взаємодію учасників з питань інвестиційних ресурсів, що належать іншим державам (резидентів та нерезидентів щодо конкретної країни).
Кожна країна володіє певними інвестиційними ресурсами, що складаються з її власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси можуть використовуватися як для внутрішнього, так і для зарубіжного інвестування. напрямком руху інвестиційних ресурсів пов'язані поняття "втеча капіталу" та "чистий приплив капіталу".
Втеча капіталу — це переказ капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації та ін.).
Головною метою втечі капіталу е одержання вигід від його розміщення в інших країнах. Чистий приплив капіталу - це різниця між обсягом надходжень грошових коштів з-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивезення капіталу у формах позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів. На рівні окремих країн розрізняють експорт (імпорт) приватного та державного капіталів.
Основу міжнародного руху підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні іноземні інвестиції. Прямі інвестиції це вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку (доходу), які зумовлені довгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування. Прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції (частка доходу від об’єкта інвестування, яка не розподіляється і не переказується прямому інвесторові). Крім того, до прямих інвестицій належать усі внутрішньо-корпораційні перекази капіталу у формі кредитів та позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями.
Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу (дивідендів). Такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.
Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10% загального обсягу вкладень в об'єкт інвестування. Однак прямою може бути інвестиція з меншою часткою участі, якщо вона забезпечує реальний вплив на прийняття рішень щодо об'єкта інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора перевищує 10%, але він не має реального контролю над об'єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою. Для дослідження макро- і мікро мотивації міжнародного інвестування здійснення прямих інвестицій доцільно розглядати як міжнародну підприємницьку інвестиційну діяльність, а міжнародне портфельне інвестування — у контексті розвитку відповідних операцій на фондовому ринку.
На масштаби, динаміку та результативність міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності впливає сукупність взаємопов'язаних факторів. Під впливом цих факторів формується відповідна орієнтація країн базування та країн-реципієнтів, яка, своєю чергою, впливає на мотивацію безпосередніх партнерів.
У країнах — експортерах інвестиційних ресурсів, серед яких головними традиційно є промислово розвинуті країни, вирішальним макроекономічним фактором, що регулює експорт прямих інвестицій, є загальний стан балансу ввезення і вивезення інвестицій. У зв'язку з цим виділяють такі групи країн:
В останні роки великими експортерами капіталу стали також Південна Корея, Тайвань, Китай, країни Близького Сходу. Характерно, що, на відміну від практики 70—80-х років, коли експорт капіталу спрямовувався у країни, що розвиваються, у наш час набуває поширення експорт капіталу в промислово розвинуті країни.
Для країни-реципієнта привабливість прямих інвестицій зумовлена тим, що:
Водночас слід вказати на негативні наслідки інвестицій:
Головними складовими стратегії створення ПІ в зарубіжних країнах можуть бути:
Слід зазначити, що міжнародні інвестиції використовуються не тільки для освоєння ринку країни, що приймає, а й з метою подальшого виходу на ринки сусідніх країн або цілих регіонів світу. Для країн, що розвиваються, та країн з перехідними економіками залучення іноземних інвестицій важливе в контексті структурних реформ та інвестиційного зростання.
Інвестиційний клімат в Україні
Уся світова економічна історія доводить, що залучення ресурсів і ззовні у формі іноземних інвестицій є дієвим засобом піднесення національної економіки. Україні ж іноземні інвестиції нині дуже потрібні. Вони є необхідними не тільки з суто матеріального погляду, оскільки сприятимуть:
Звичайно, відкриття доступу в країну зарубіжним інвесторам не може проходити стихійно. В цій сфері, як і в інших сферах економічної політики, необхідна добре відпрацьована стратегія, і потрібна інстанція, яка б узяла на себе всю повноту відповідальності за розвиток подій. "Самоплив" тут небезпечний хоча б тому, що західні фірми нерідко намагаються втягнути партнерів в екологічно небезпечні й сумнівні з господарського погляду виробництва. Тому тільки за умови вдалого використання цілої системи стимулів, обмежень і пільг можна домогтися оптимальної відповідності інтересів експортерів капіталу потребам країни, що приймає.
Питання державної політики стосовно іноземних інвестицій доцільно розглядати в контексті проблеми створення відповідного інвестиційного клімату для іноземного інвестора. Інвестиційний клімат — це наявна на певній території сукупність умов, причин, факторів залучення капіталу.
Потенційно Україна є інвестиційно привабливою країною. Передумовами формування в Україні сприятливого інвестиційного клімату є:
Визначальним стимулом для прямих іноземних інвестицій в Україні є пошук нових ринків, який істотно переважає інші можливі причини. Але сьогодні в України склалася репутація країни, економіка якої порівняно з економіками інших країн Східної Європи та колишнього Радянського Союзу є однією з найменш привабливих для іноземних інвесторів. Незважаючи на порівняльні природні переваги. Україна має один із найнижчих серед країн Центральної та Східної Європи і СНД показників залучення прямих іноземних інвестицій.
Поточний обсяг залучених прямих іноземних інвестицій на душу населення становить 70 дол. США і перевищує аналогічний показник лише таких країн, як Білорусь, Узбекистан і Таджикистан. Як уважають експерти, причиною такого стану є депресивний стан національної економіки і посилення, особливо останнім часом, політичної нестабільності. Крім того, Україна має негативний імідж країни, що не сплачує борги, який склався внаслідок низки технічних дефолтів із зовнішнього державного боргу.
В лютому 2001 р. Президент України підписав Указ "Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України", згідно з яким уряд має у тримісячний термін розробити і затвердити довгострокову програму розвитку інвестиційної діяльності в Україні та провести аналіз функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, а за його результатами вжити заходів з активізації інвестиційної діяльності.
Для більшості інвесторів приватизаційна політика є вкрай важливим чинником, що впливає на прийняття ними інвестиційних рішень. Але якщо інституційні інвестори та інвестори-підприємці розглядають приватизацію під кутом зору відкриття нових можливостей для придбання підприємств, поліпшення загального інвестиційного та ділового клімату завдяки підвищенню продуктивності економіки та зменшенню урядового втручання, то транснаціональні компанії не покладаються на приватизацію під час планування своєї стратегії в Україні.
Отже, в розробці приватизаційної політики належить більшою мірою враховувати інтереси транснаціональних компаній, які дотепер не брали активної участі в приватизаційному процесі в Україні.
На фондових біржах України та в Першій фондовій торговельній системі у 2000 р. для продажу за кошти пропонувалися 1453 пакети акцій загальною номінальною вартістю 1153,1 млн. грн. Продано 515 пакетів на загальну суму 750,6 млн. грн. за номінальної вартості 513,9 млн. грн., співвідношення ціни продажу і номінальної вартості становило 1,5. Продано 629 пакетів із 1483 запропонованих до продажу за ціною 355,9 млн. грн. (номінальна вартість — 264,2 млн. грн.), коефіцієнт перевищення ціни продажу над номінальною ціною дорівнював 1,35. Це свідчить про зростання капіталізації підприємств, що приватизуються.
У розвинутих країнах фондовий ринок є однією з найважливіших складових економіки. Наприклад, у Чехії капіталізація фондового ринку становить близько 40% ВВП. В Україні цей показник не перевищує 10%.
Наявність в Україні десятків тисяч акціонерних товариств, створених унаслідок приватизації, привела до виникнення таких проблем, як ефективність контролю за розкриттям інформації, неліквідність ринку, велика кількість слабких посередників і дрібних акціонерів.
Сьогодні на ринку цінних паперів в Україні функціонують майже 36 тис. акціонерних товариств, понад 1000 професійних учасників ринку та 19 млн. акціонерів. Загальний обсяг емісій акцій сягнув чверті ВВП і становить близько 39 млрд. грн., а обсяг торгів цінними паперами — 38 млрд. грн.
15 липня 1999 р. підписано Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності", який зняв з фондового ринку частину дискримінаційного оподаткування:
Закон урегулював і низку інших питань. Серед них:
Великий вплив на інвестиційний клімат в Україні матиме Закон від 14 вересня 1999 р. "Про розподіл продукції", який регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції. Закон створює такі пільги для інвестора:
Водночас Закон установлює норми, які обмежуватимуть свободу діяльності інвестора та, відповідно, привабливість інвестицій. Закон визначає, що в угоді про розподіл продукції належить вказати такі обов'язки інвестора:
У червні 2000 р. парламент схвалив у першому читанні новий Податковий кодекс, який перебудує всю податкову систему, зменшить ставки податків до помірних, скоротить кількість податків та введе спрощені процедури оподаткування для малих та середніх підприємств.
Вагомим стимулом для залучення іноземних інвестицій є норма проекту Кодексу, яка дозволяє відносити на валові витрати платника його витрати на страхування: ризику втрати врожаю, транспортування продукції, кредитних та інших комерційних ризиків; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що є складовими основних фондів платника податку.
На валові витрати платника відноситимуться його витрати на: проведення після продажних і рекламних заходів, утримання та експлуатацію фондів природоохоронного значення, придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами на ведення господарської діяльності.
Автори проекту Кодексу пропонують не перераховувати в національну валюту з метою оподаткування іноземну валюту, отриману платником у вигляді технічної допомоги за міжнародними угодами з іншими державами або з міжнародними фінансовими установами чи організаціями, що набрали чинності. Збережено у проекті нещодавно прийняту норму щодо оподаткування виплачених нерезидентам дивідендів за ставкою 15% від нарахованої суми за рахунок таких виплат, якщо інше не передбачено нормами міжнародних договорів, що набрали чинності.
Для стимулювання створення і подальшого розвитку транспортних коридорів проект Кодексу передбачає звільнення від ПДВ послуг із транзиту через митну територію України нафти чи газу трубопроводами. Розробниками проекту запропоновано уніфікований підхід до нарахування пені за невиконання платником податкового зобов'язання — з розрахунку 120% річних від суми недоплати за кожний день прострочення платежу незалежно від виду податку. При цьому сума нарахованої пені не повинна перевищувати нараховану до сплати заборгованість із відповідного податку чи збору.
Збільшення обсягів інвестицій у 1999—2001 p. і підвищення їх ефективності передбачає вирішення таких першочергових завдань:
Система оцінок інвестиційного ризику
Інвестиційний потенціал (переважно кількісні умови інвестування) та інвестиційний ризик (переважно якісні політичні, економічні та соціальні характеристики країни-реципієнта щодо ймовірності втрати в ній інвестицій чи доходу від них) зумовлюють інвестиційний клімат країни. Інвестиційний потенціал країни визначається сукупністю макроекономічних показників (темпи економічного зростання, співвідношення споживання і заощаджень, ставка позичкового відсотка, норма прибутку, рівень і динаміка інфляції, споживчий попит населення), наявністю і співвідношенням факторів виробництва, розвиненістю інфраструктури тощо.
Інвестиційний ризик країни характеризується рівнем невизначеності прогнозу щодо одержання прибутку (доходу) від інвестицій. У структуру його, як правило, входять політична, економічна і соціальна складові.
Найважливішими показниками політичної складової інвестиційного ризику країни є:
Оцінка подібних показників зазвичай здійснюється на основі публікацій інформаційних агентств, опитувань жителів країни та службовців компаній, що беруть участь у вивченні інвестиційної привабливості країни. Традиційно досліджуються компоненти внутрішньої стабільності: історія внутрішньої стабільності; тиск, що виникає через неоднаковий розподіл прибутків; наявність радикальних груп; наявність кількісно великих меншостей (расових, релігійних, національних); а також компоненти зовнішньої стабільності: історія зовнішніх відносин країни з сусідами; стратегічна важливість країни (вигоди географічного положення або наявність на її території рідкісних природних ресурсів).
Економічні параметри інвестиційного ризику охоплюють як ключові макроекономічні показники, так і специфічні індикатори, які характеризують фінансовий стан країни. Серед останніх виділимо:
Вагомими є також соціальні характеристики країни (рівень соціальної напруженості, екологічні параметри, загальний рівень злочинності тощо).
Традиційно експертно-аналітичне оцінювання інвестиційного клімату передбачає виведення інтегрального показника ризику та відповідне ранжування країн шляхом визначення їхнього інвестиційного рейтингу. Для цього проводиться аналіз факторів політичного, економічного, соціально-культурного, інституційного середовища, ресурсів та інфраструктури країн. Деталізація факторів, їх компонування, методи їхньої кількісної та якісної оцінки залежать від цілей та конкретних завдань тієї чи іншої інформаційно-аналітичної системи.
Найвідомішими авторитетними системами оцінок інвестиційного клімату є рейтинги Institutional Investor, Euro money Institutional Investor та Business Environment Risk Index (BERI).
Рейтинг Institutional Investor — це насамперед оцінка кредитоспроможності країн. Він складається за участю експертів ста провідних міжнародних банків.
Література
1. "Україна і світове господарство", А. С. Філіпченко., Навчальний посібник, Київ "Либідь" 2002. оюю.
Дата публікації: 01.04.2011