Іноземні інвестиції в Україні: проблеми та перспективи. Реферат

На сьогоднішній день в нашій державі існує проблема недостатнього використання інвестиційного потенціалу, яка пов’язана із політичною нестабільністю, надмірним втручанням держави у регулювання іноземних інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві

Іноземні інвестиції є провідником сучасних технологій виробництва та управління, своєрідною "перепусткою" на світові ринки товарів та капіталів, дозволяючи при цьому компенсувати дефіцит національних грошових коштів.

На сьогоднішній день потреба в інвестиціях для структурної перебудови української економіки зростає. Цікаво буде відмітити, що валові інвестиції в основний капітал в Україні за 1994 – 2001 роки склали 47 млрд. доларів.

Непривабливий інвестиційний клімат в Україні, що негативно впливає на можливості активізації процесу залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни.

В умовах ринкового трансформування економіки України дуже гострою є потреба в значних іноземних інвестиціях. Для більшості країн з перехідною економікою ефективно використаний іноземний капітал стає ключовим фактором їх розвитку. Звичайно, залучення іноземних інвестицій відіграє важливу роль і в структурі пріоритетів української економіки.

За розрахунками, загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить понад 40 млрд. дол. США. Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2-2,5 млрд. дол. США на рік. Такі кошти протягом 5 років дозволять реконструювати пріоритетні галузі промисловості.

Станом на 01.01. 2001 р. Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з часу здобуття нею незалежності становив 3,9 млрд. доларів США. Порівняно із зарубіжними країнами з перехідною економікою ці обсяги незначні і не задовольняють навіть незначної частини наявного попиту. Потреба економіки країни в 10 разів перевищує надходження.

В Україні існують об’єктивні й суб’єктивні фактори, які негативно впливають на процес іноземного інвестування, а саме:

• залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, висловлюючи свою невпевненість у подальшому співробітництві, подаючи запити щодо економічної політики уряду;
• нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів;
• повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінансові організації при вкладанні коштів у інвестиційні проекти віддають перевагу приватним підприємствам;
• невирішеність питання щодо надання у приватну власність земельних ділянок під об’єкти, що приватизуються;
• темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США;
• низька купівельна спроможність значної частини населення зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б вироблятися на новостворених або реконструйованих із допомогою іноземного капіталу підприємствах;
• невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечити швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами, надавати необхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іноземними інвестиціями.

Отже, в Україні сформувався малосприятливий інвестиційний клімат, який спричинив брак стратегічних іноземних інвестицій. Суттєвим чинником у виникненні в Україні нинішньої ситуації, пов’язаної з відтворювальними процесами, є недосконала фінансова, у тому числі податкова, політика. Чинна податкова система має бути скоригована за такими основними позиціями:

• регламентація взаємовідносин між державою і платниками податків; стабільність податкової системи протягом фінансового року, її простота і доступність;
• відповідальність за ігнорування податкового законодавства;
• скорочення кількості податків і суттєве спрощення процедури їх збирання;
• загальне зниження податкового тягаря і захист вітчизняних виробників;
• посилення стимулювання капіталовкладень, інвестиційної та інноваційної діяльності;
• реформування амортизаційної політики; підвищення ролі майнового і земельного оподаткування, ресурсних платежів;
• реформування системи розподілу доходів; скорочення пільг.

Помірковані інвестори усвідомлюють, що прибутковість капіталу після оподаткування визначають не лише законодавчо встановлена ставка податку на прибуток підприємства, а й спосіб обчислення цього прибутку, зокрема – нарахування амортизації, облік запасів, віднесення процента за кредит і збитків до складу виробничих затрат. Крім того, у багатьох країнах існують додаткові стимули інвестування, тобто зменшення оподатковуваного прибутку на суму капітальних затрат, і податкові інвестиційні кредити.

На початку 90-х років загальною тенденцією в країнах Центральної та Східної Європи було утворення так званих "правових анклавів" для іноземних інвесторів. Було гарантовано захист від змін законодавства, націоналізації, забезпечено репатріацію прибутків, а також надано податкові пільги. Україна також пішла цим шляхом. Так, Декрет №55-93 Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування", що набрав чинності у червні 1993 р., на п’ятирічний строк звільняв від оподаткування прибутки підприємств із кваліфікованими іноземними інвестиціями (фірми, в яких від 10 до 100% статутного фонду належали нерезиденту).

Але Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв з 1 січня 1995 p., скасував податкові канікули для підприємств з іноземними інвестиціями, заснованих після введення цього Закону. Цей захід відповідає головним вимогам, що ставляться до податкової системи, яка має забезпечити: ефективність – тобто мінімізувати вплив оподаткування на використання ресурсів в умовах ринку, рівність – тобто зрівняти податкові зобов’язання всіх платників податку, а також простоту застосування. Впровадження однакових правил гри вважається ознакою стабілізації податкового законодавства, що може компенсувати іноземним інвесторам зростання податкового тягаря.

Залученню прямих іноземних інвестицій сприяє процес формування інституційного середовища. Україна, з одного боку, поступово включається в діяльність міжнародних економічних структур, а з другого – досить інтенсивно розвиває внутрішні ринкові організаційні структури та інститути. Сформовані та діють інститути, що регулюють або забезпечують зовнішньоекономічну діяльність: Міністерство економіки та європейської інтеграції, валютно-економічне управління Міністерства фінансів, Державна митна служба, відповідні підрозділи і служби в інших відомствах.

У квітні 1997 р. Була створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій під головуванням Президента України, яка є, по суті, форумом з політичного діалогу між основними творцями економічної політики України та керівниками великих іноземних компаній.

У тому ж 1997 р. Було утворено Палату незалежних експертів для вирішення суперечок між іноземними інвесторами та українськими органами виконавчої влади і місцевого самоврядування.

На макроекономічному рівні надходження прямих іноземних інвестицій регулюється такими інструментами, як податки, тарифи, амортизація, заробітна плата, ціни і валютний курс.

А на мікроекономічному – інструментами, що детермінують функціонування фірми (вимоги до власності; місцеве регулювання рівня цін; лімітування фінансових засобів для інвестицій і набору робочої сили; експортні обмеження; ліцензування імпорту; контроль за використанням технології та іноземної валюти; величини відпускних цін).

Метою політики у сфері іноземного інвестування є створення сучасної політичної системи регулювання, яка б підвищила інвестиційну привабливість економіки та забезпечила потужні мотивації нерезидентів щодо вкладення коштів. Особливо ефективним важелем успішного вирішення цього завдання може стати, за певних обставин, податкова політика щодо іноземних та внутрішніх інвестицій.

Проаналізуємо фіскальні методи стимулювання іноземних інвестицій, а саме:

• зниження податку на доходи корпорацій,
• податкові канікули,
• прискорена амортизація,
• зменшення оподаткованого прибутку на суму інвестицій,
• використання податкового інвестиційного кредиту.

Дії українського уряду в галузі оподаткування корпоративних прибутків зосереджені на двох суперечливих цілях:

• Одержанні доходів бюджетом.
• Проведенні стимулюючої економічної політики, зокрема, на залученні іноземного капіталу.

Політики мають впроваджувати найпривабливіші для іноземних інвесторів податкові стимули в такий спосіб, щоб не втратити бюджетні надходження.

Існують три основні шляхи розв’язання проблеми:

• Податкові канікули.
• Низькі податкові ставки, які застосовуються до широкої бази оподаткування.
• Прискорена амортизація основних фондів, зменшення оподаткування прибутку на суму інвестицій чи використання податкового інвестиційного кредиту.

Податкові канікули. Під час податкових канікул прибутки підприємств оподатковуються за зниженими ставками чи не оподатковуються взагалі. Після закінчення податкових канікул компанія повинна почати сплачувати податки, їй заборонено трансформуватися у нову компанію для продовження канікул. Тому запровадження податкових канікул вимагає уважного нагляду з боку податкової інспекції за підприємствами з іноземними інвестиціями. Вони рідко застосовуються в розвинутих країнах.

Вадою податкових канікул, з точки зору уряду, є зменшення бюджетних надходжень. Податкові канікули створюють значні можливості для транснаціональних корпорацій (ТНК) у сфері податкового планування, що призводить до сталого зменшення податкової бази. Ефективність податкових канікул обмежена щодо залучення прямих іноземних інвестицій. Канікули є ефективнішими у залученні капіталу до мобільних виробництв, ніж до тих галузей, що впливатимуть на економіку країни протягом тривалого часу. Слід зазначити, що податкові канікули заохочують утворення нових компаній, а не інвестиції в нові виробничі потужності. Україні ж потрібне саме останнє.

Низькі податкові ставки, які застосовуються до широкої бази оподаткування. Іншою альтернативою заохочення прямих іноземних інвестицій є загальне зменшення податкової ставки. Базу оподаткування можна наблизити до доходу корпорації. Як визначено в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" (№ 283/97-ВР), прийнятому Верховною Радою у травні 1997 p., компанії розраховують податкову базу, зменшуючи валовий доход на величину витрат на оплату праці, амортизації і процентних платежів. Пункт 5.5 Закону України "Про податок на прибуток підприємств" обмежує віднесення плати за кредит до витрат для підприємств, у статутному фонді яких частка нерезидента перевищує 50%. В умовах високої інфляції закон передбачає індексацію не всіх видів витрат, а лише основних фондів і запасів. Однак індексація не знадобиться, якщо інфляція буде помірною.

Переваги:

• Значно спрощується процес розрахунку податків. Уряд може стабілізувати надходження від оподаткування прибутку підприємств завдяки збільшенню податкової бази.
• Інвесторів приваблюють країни з низькими ставками оподаткування, особливо коли вони є нижчими від світових стандартів – 35-40% (в Україні 30%). Низькі ставки з незначними податковими пільгами також свідчать, що уряд зацікавлений у ринковому визначенні інвесторами найприбутковіших галузей.

Низькі податкові ставки самі по собі є стимулом. Вони залишають інвесторам більшу частину прибутків. Однак в інфляційній економіці податкова система без індексації справляє значно менший вплив на інвестиційну діяльність.

Хоча застосування низьких ставок оподаткування до широкої податкової бази відповідає сучасній філософії державної політики в розвинутих країнах, існують такі недоліки:

• Міжнародні зв’язки здатні звести нанівець зусилля країни у формуванні нейтральної податкової системи. Фактично країна з податковою системою, яка істотно відрізняється від податкових систем інших країн, може мінімізувати ринкові викривлення, запровадивши менш нейтральну податкову систему. Коли база оподаткування не є уніфікованою, то ТНК можуть скористатися відмінностями в податкових законодавствах різних країн. Наприклад, ТНК може отримати позику в країні з високими податками для фінансування інвестицій в країні з низькими податками. Це збільшить прибутки ТНК, тоді як місцевий бізнес не матиме таких можливостей.
• Внаслідок високого рівня економічної та політичної невизначеності Україні потрібні стимули, вигоди від яких будуть відчутними відразу. Низьких ставок оподаткування корпоративних доходів може бути недостатньо, оскільки вони збільшують доходи протягом наступних років. Зменшення податкових ставок також зменшує оподаткування прибутків від інвестицій, здійснених раніше, що несподівано збільшує доходи власників існуючого бізнесу і водночас зменшує бюджетні надходження.
• 3. Більшість країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) встановлює пільгові ставки оподаткування для діяльності, що здатна забезпечити доходи протягом тривалого часу, зокрема, для науково-дослідних робіт. Так само заохочуються інвестиції у високотехнологічне обладнання.

Прискорена амортизація основних фондів, зменшення оподатковуваного прибутку на суму інвестицій чи використання податкового інвестиційного кредиту

Альтернативою попереднім податковим стимулам є прискорене списання інвестицій у формі:

• прискореної амортизації, що дозволяє компаніям списувати капітал для вимог оподаткування швидше, ніж для вимог обліку;
• зменшення оподатковуваного прибутку на певний процент інвестиційних витрат;
• податкового інвестиційного кредиту, що дозволяє компаніям зменшувати податки на встановлений процент інвестиційних витрат.

Другий і третій різновиди стимулів діють безпосередньо. Але фактично ці податкові пільги неможливо використати, якщо компанія не здатна списати відрахування (коли, наприклад, вона має збитки з точки зору оподаткування й уряд у цьому випадку не відшкодовує відрахування). Інвестиційні відрахування, що відшкодовуються, означають повернення урядом компанії коштів у розмірі податкових пільг. Проте уряд може дозволити компанії перенести відрахування з оподаткованого прибутку чи податкові кредити на майбутній період з нарахуванням процента для збереження їх вартості.

• Переваги:
• З інвестиційними податковими відрахуваннями компанія одержує доходи від зниження податкових ставок в результаті інвестицій. Податковий стимул має чітке спрямування – заохочувати інвестиції, а не створювати нові компанії.
• Інвестиційні податкові відрахування для капіталу з тривалим строком користування (споруди, машини та обладнання) заохочують інвестиції, що можуть бути прибутковими протягом багатьох років. Тобто відрахування стимулюють довгострокове інвестиційне планування.
• Інвестиційні відрахування коштують урядові менше, ніж податкові канікули чи загальне зменшення податкових ставок.

Недоліки:

• У багатьох країнах відрахування застосовуються до машин і обладнання, іноді до будівель і споруд. Якщо до певних типів капіталу, зокрема – до запасів, відрахування не застосовуються, то галузі, в яких інтенсивно використовуються запаси, потрапляють у невигідне становище.
• Компанія, що часто оновлює капітал, може вимагати інвестиційних відрахувань. Отже, відрахування стимулюють інвестиції в активи з високою нормою економічної амортизації. Якщо уряд не бажає стимулювати інвестиції в певні активи, то йому слід скоригувати ставки інвестиційних відрахувань до очікуваного рівня амортизації капіталу.
• Якщо інвестиційні податкові відрахування не відшкодовуються, то існуючі компанії дістають вигоди у повному розмірі, тоді як нові фірми мають спочатку отримати достатній прибуток перед використанням відрахувань. Проекти з тривалим періодом розгортання потрапляють у невигідне становище порівняно з тими, що швидко починають одержувати доходи.
• За високої інфляції інвестиційні відрахування посилюють нерівномірність впливу податкової системи на інвестиційну поведінку підприємств. Компанії в країнах з високою інфляцією зацікавлені фінансувати свій бізнес за рахунок боргу, оскільки податкові знижки для капітальних затрат є ціннішими. Податкові канікули і зниження ставки оподаткування зводять нанівець переваги від зменшення оподатковуваного прибутку на суму процентних платежів в умовах високої інфляції.

Висновки. На сьогоднішній день в нашій державі існує проблема недостатнього використання інвестиційного потенціалу, яка пов’язана із політичною нестабільністю, надмірним втручанням держави у регулювання іноземних інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві, від сутністю в Україні єдиного центрального органу з питань державного управління іноземного інвестування, недостатнім розвитком малого та середнього підприємництва, наявністю великої кількості "тіньових капіталів".

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним. Ускладнює ситуацію і практика коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління до нижніх.
Це пов'язано з тим, що закони і постанови мають нерідко декларативний характер. Тому органи управління нижчих рівнів трактують їх на свій розсуд.

До головних факторів, що стримують формування економічного середовища, сприятливого для залучення іноземних інвестицій, можна віднести також і невизначеність пріоритетів ринкового трансформування економіки та повільність процесів приватизації.

Проблеми соціально-психологічного характеру в залученні інвестицій пов'язані з відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів, що проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні рішення, швидко орієнтуватись у мінливому економічному середовищі.

В той же час пряме іноземне інвестування для нас буде мати тільки позитивні наслідки. За допомогою іноземних інвестицій створюється можливість модернізації виробничої бази, створення нових робочих місць, розвитку важливих галузей економіки тощо. При цьому ми економимо національні бюджетні кошти, які можна спрямувати на будь-які інші не менш важливі сфери економіки, соціального забезпечення.

Таким чином, напрями інвестиційної політики України необхідно переглянути та розробити єдину чітку стратегію залучення іноземних інвестицій, оскільки залучення іноземних інвесторів з метою вкладення грошей в економіку держави є основною органічною частиною інвестиційної політики будь-якої країни.

Література

1. Економіка, Фінанси, Право//Механізм державного регулювання інвестування в Україні. Наскільки він досконалий?, Я. Шестакова, - 6, 2002.
2. Проблемы теории и практики управления//Проблемы повышения инвестиционной активности в Украинской экономике, В. Косов – 5, 2001.
3. Розробка державної політики. Аналітичні записки//Вдосконалення механізму залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України, О. Шараєнко.

Дата публікації: 29.03.2011