Пенсійне забезпечення в Україні. Реферат

Формування бюджету Пенсійного фонду України. Напрямки реформування пенсійного забезпечення України

Формування бюджету Пенсійного фонду України

Кошти бюджету Пенсійного фонду України - основне джерело фінансування пенсійного забезпечення громадян України. В основу доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України покладаються основні макропоказники економічного і соціального розвитку держави на плановий рік, враховуються стан виконання бюджету та зміни законодавства в поточному році.

Підприємства, установи та організації України незалежно від форм власності, а також, громадяни-підприємці, що наймають окремих громадян за трудовими договорами, відповідно до чинного законодавства зобов'язані реєструватися в органах Пенсійного фонду як платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування і сплачувати страхові внески.

Джерелами утворення бюджету Фонду передусім є:

• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачують підприємства, установи та організації у визначеному відсотку до фонду оплати праці,
• відрахування від заробітної плати робітників, що встановлені законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та деякими іншими нормативно-правовими актами України,
• добровільні внески підприємств, організацій, населення,
• надходження коштів за рахунок зменшення недоїмки із збору на обов'язкове державне пенсійне страхування,
• кошти банків за користування тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду,
• відшкодування Державного бюджету, місцевих бюджетів,
• кошти Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення,
• кошти Фонду сприяння зайнятості населення та інші надходження.

Основним джерелом надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України є збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є:

• суб’єкти підприємницької діяльності всіх форм власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські, та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;
• філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи і розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади;
• фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу;
• фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;
• юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют;
• суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини й дорогоцінного каміння;
• юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
• суб'єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) — виробники та імпортери тютюнових виробів;
• підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно з законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадяни, які придбають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбають житло вперше;
• підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно. При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі, таксі), що мають стаціонарно-вбудоване обладнання радіозв'язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути відокремлено від таких засобів без втрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик.

Щодо підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, то збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається окремо за ставкою 4 відсотки від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів та за ставкою 32 відсотки від об'єкта оподаткування для інших працівників такого підприємства.

Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визначається за ставкою 4 відсотки від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

Пенсійний фонд і його відділення наділені правом вилучати у беззаперечному порядку не внесені до фонду страхові внески разом із нарахованою пенею та застосовувати інші санкції, зокрема накладати адміністративні стягнення (штрафи) на посадових осіб. Суми збору, донараховані під час перевірок органами державної податкової служби та органами державної контрольно-ревізійної служби, та фінансових санкцій перераховуються до Пенсійного фонду України у повному обсягу без спрямування їх на розвиток матеріально-технічної бази цих органів.

Щоквартально, наступного за звітним кварталом місяця (до 8 квітня, до 8 липня, до 8 жовтня, до 15 січня) платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування наростаючим підсумком з початку року подається до органів Пенсійного фонду України за місцем реєстрації платника "Звіт про нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування й інших надходжень та витратних коштів Пенсійного фонду", який підписується керівником підприємства та головним бухгалтером і закріплюється печаткою.

Напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні

Соціальна та економічна роль пенсійної системи у сучасному суспільстві визначається тим, що її надійність є запорукою його стабільності соціальної, а в багатьох випадках і економічної. У той же час критичний стан ефективності діючої економіки та загострення соціальних проблем передусім позначаються на пенсійній системі.

Пенсійна система, яка склалася протягом десятиріч в результаті переходу України до ринкових відносин в економіці, опинилась у стані кризи.

Слід також визнати й те, що значна частина фінансових претензій органів Пенсійного фонду до страхувальників пов'язана не тільки з бухгалтерськими прорахунками та помилками, але й з навмисним укриттям грошових засобів, спрямованих на користь своїх найманих робітників. При цьому широко використовується безмежні можливості, які відкриваються у зв'язку з структурними змінами економіки, розвитком підприємницьких структур та інституціональних перетворень. Найбільш широко розповсюдженою практикою є віднесення значної частини грошових виплат не до заробітної плати, а до виплат соціального характеру, основна частина яких не належить прибутковому оподаткуванню та обов'язковому відрахуванню страхових соціальних внесків.

Забезпечення стійкого функціонування пенсійної системи України - одне з найактуальніших завдань соціальної політики держави. Складнощі переходу до ринкової економіки спричинили повне розбалансування цієї колись дуже надійної і стабільної системи, що зумовило певне соціальне напруження, а значну кількість непрацездатного населення залишає без коштів для існування.

Попри те, що законодавчими й нормативними актами встановлено значні нормативи відрахувань до державного Пенсійного фонду із заробітної плати не вистачає коштів на виплату пенсій непрацездатним громадянам. Якщо сьогодні в Україні населення, старше працездатного віку, складає близько 23%, то вже через 20 років воно становитиме 30%. Піку демографічного навантаження буде досягнуто в середині сторіччя, коли (за умови збереження сучасного пенсійного віку) на 1000 осіб працездатного віку припадатиме 900 пенсіонерів.

Різкий спад виробництва, інфляційні процеси, розбалансування структури економіки призвели до того, що часто пенсії сплачуються несвоєчасно, а колишні особисті заощадження, зокрема і на забезпечення в старості, повністю знецінені. Якщо до 1992 р. середня пенсія за віком приблизно в 1,7 рази перевищувала мінімальну заробітну плату, що відповідала прожитковому мінімуму населення, то сьогодні вона становить не більш як 20-30% від цього показника.

Слід зазначити й те, що відбулася значна деформація головного принципу пенсійного забезпечення - зв'язку з минулим трудовим внеском. Пенсійне законодавство внаслідок прийняття низки популістських рішень стало недосконалим, що ускладнює ситуацію. До того ж останні пропозиції Кабінету Міністрів України щодо підвищення пенсійного віку на п'ять років не дають позитивного імпульсу для налагодження стабільної діяльності пенсійної системи.

Відповідними темпами зростає і демографічне навантаження на населення працездатного віку. Демографічна ситуація в України погіршується через вплив кількох факторів:

• покоління, яке скоро досягне працездатного віку, має низький рівень народжуваності;
• рівень народжуваності зменшується взагалі по країні;
• численна група громадян, чий рік народження припадає на зліт народжуваності 30-х років, уже нині вийшли (жінки) на пенсію;
• група громадян, чий рік народження припадає на повоєнний зліт народжуваності, досягне пенсійного віку через 5-Ю років;
• приблизно через 30 років на пенсію почнуть виходити групи населення, чий рік народження припадає на зліт народжуваності початку 70-х та 80-х років.

На сьогодні є три схвалених урядом законопроекти, що містять комплекс заходів для проведення пенсійної реформи: "Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні", "Про обов'язкове державне пенсійне страхування" і "Про недержавні пенсійні фонди".

Основними цілями пенсійної реформи в Україні є:

• реалізація конституційних прав громадян на пенсійне забезпечення в старості, у випадку інвалідності, при втраті годувальника та в інших встановлених законодавством випадках;
• забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи та створення умов для стійкого розвитку пенсійного забезпечення на основі державного пенсійного страхування та бюджетного фінансування;
• адаптація системи пенсійного забезпечення до ринкових відносин, які розвиваються в Україні;
• раціоналізація та оптимізація умов представлення та розмірів пенсій;
• підвищення ефективності пенсійної системи шляхом удосконалення її системи управління.

Завдання, що постають у цій сфері, можна визначити як загальну адаптацію пенсійної системи до ринкових відносин, яка передусім полягає у посиленні особистої відповідальності щодо розміру соціальних гарантій.

Нині є всі підстави для визначення напряму реформування пенсійної системи і удосконалення механізму функціонування пенсійного забезпечення в Україні - послідовне запровадження страхового принципу формування коштів соціального страхування. Він полягає передусім у встановленні прямої залежності між розмірами пенсій та тривалістю страхового стажу і сумою сплачених внесків за весь його період на базі персоніфікованого обліку суми сплачених внесків.

Протягом десятиріч в Україні діє пенсійна система, організована за розподільчим принципом або по принципу "солідарності поколінь", де пенсії для покоління пенсіонерів виплачуються за рахунок внесків покоління працюючих. Розподільча пенсійна система передбачає достатньо високий рівень податкового навантаження на платників пенсійних внесків. В Україні сьогодні обов'язкові внески в пенсійний фонд складають 32% від фонду заробітної плати. Це обумовлено демографічною ситуацією, приблизним співвідношенням між кількістю працюючих та пенсіонерів. В той же час у США, Західній Європі, де розподільча та накопичувальна пенсійна система існує одночасно, обов'язкові внески у пенсійний фонд для роботодавців складають відповідно 6% в умовах приблизно схожої демографічної ситуації.

Ґрунтуючись передусім на економічних мотивах, виникає питання запровадження пенсійних систем за накопичувальним (страховим) принципом. Крім винятково важливої ролі забезпечення макроекономічної норми накопичення, він має суттєві переваги і для застрахованого, оскільки рівень відрахувань в накопичувальних системах для забезпечення аналогічного розміру пенсії приблизно вдвічі нижчий за бюджетні.

Перехід від розподільчого принципу пенсійного забезпечення до накопичувального означає, що основна частина пенсій з часом повинна фінансуватися не за рахунок "податку" на фонд заробітної плати, а за рахунок обов'язкових пенсійних заощаджень робітників. Внески повинні накопичуватися на окремих іменних рахунках, і тим самим втрачається їх податковий характер. При цьому ставки пенсійних внесків можуть бути нижче теперішніх, так як значна частина видатків на виплату майбутніх пенсій покриється не за рахунок внесків, а за рахунок доходів від заощаджень.

Література

1. Конституція України-1996 р.

2. Васильченко В. С. Державні фонди України. Підручник – 2005 р. ст. 37-64.

3. Сирота І. М. Право пенсійного забезпечення в Україні. Підручник 1998р – ст. 30.

4. Про пенсійний фонд України: Положення КМУ від 31 серпня 2005 р.

5. Вісник Пенсійного фонду України №12 (42) 2005 р.

Дата публікації: 28.03.2011