Арбітражне врегулювання спорів: сутність та завдання, умови та строковість. Реферат

Сутність та завдання арбітражного суду. Умови та строковість арбітражного врегулювання спорів. Підвідомчість справ арбітражним судам. Вирішення спорів арбітражним судом

Однією з необхідних умов успішного функціонування всіх елементів створюваного в Україні ринкового механізму є законність і дисципліна в діяльності суб'єктів господарювання.

У процесі господарювання між підприємствами, державними та іншими органами виникають, функціонують та припиняються численні господарські відносини. Ринковий механізм, як і будь-яке інше складне явище, не може розвиватися без зіткнень і конфліктів, що призводять до суперечностей між суб'єктами господарської діяльності.

Такі суперечності між підприємствами, організаціями, державними та іншими органами стосовно їхніх прав та обов'язків у господарських відносинах називаються господарськими спорами. Саме ці господарські спори і є предметом розгляду та вирішення арбітражного суду.

Ця тема є досить актуальною на сьогоднішній день, бо в Україні існує гостра проблема неузгодженості одного закону з іншим, що, в свою чергу, створює їх суперечність одне одному, тому виникає багато питань при підписанні контракту, вирішенні господарських правових зобов'язань, необхідності повернути законопроект з архіву й повторного його запуску в життєвий цикл на ресурсі тощо.

Оскільки рішення арбітражу є єдиними (без голосувань, більшості і т. д. всередині арбітражу), тобто, є наслідком досягнення консенсусу при розгляді спірного питання, то функціонування його є досить ефективним та однозначним. Освічена людина завжди знає свої права і вміє захищати їх, тож вивчаючи правові засади функціонування судової системи України, зокрема, арбітражного врегулювання спорів, ми забезпечуєме себе беззаперечними знаннями щодо ситуацій, з якими можна звернутися до арбітражного суду, чи є це ефективно, скільки часу може зайняти і яка оплата даної послуги. Тож, розглянемо більш детально складові арбітражного суду України, його мету та завдання, а також умови та строковість арбітражного врегулювання спорів.

Сутність та завдання арбітражного суду

Арбітражний суд - одна з гілок судової влади на яку законом покладено здійснення правосуддя у господарських відносинах. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами.

Організація і діяльність арбітражного суду визначаються Конституцією України, Законом України "Про арбітражний суд", Арбітражним процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також міждержавними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правова природа арбітражного суду як органу правосуддя визначається завданнями та повноваженнями, якими його наділено для виконання цих завдань. Відповідно до ст. З Закону України "Про арбітражний суд" його завданнями є такі:

захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;
сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;
внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Арбітражні суди бувають тимчасові (створюються сторонами для вирішення конкретного спору) і постійно діючі (створюються при торгових палатах, асоціаціях, спілках, біржах тощо).

Доречно було б розглянути структуру арбітражних установ у нашій державі. В Україні діють Вищий арбітражний суд України, Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, які становлять єдину систему арбітражних судів. Верховна Рада України за поданням Голови Вищого арбітражного суду може утворювати й інші ланки арбітражних судів (міські, міжрайонні, районні арбітражні суди та ін.).

Місцеві арбітражні суди (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя) є основною ланкою арбітражної судової системи, оскільки саме вони виконують майже весь обсяг роботи щодо вирішення господарських спорів і стоять найближче до господарського життя та до конфліктів, які в ньому виникають. Для виконання покладених на них завдань місцеві арбітражні суди виконують такі повноваження:

вирішують господарські спори, віднесеш до їхньої компетенції;
розглядають справи про банкрутство;
переглядають у порядку нагляду рішення, ухвали, постанови відповідного арбітражного суду;
вивчають і узагальнюють практику застосування законодавства, аналізують статистику вирішення господарських спорів, вносять пропозиції до Вищого арбітражного суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;
ведуть роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;
здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством.

До складу місцевого арбітражного суду входять: голова, перший заступник голови, заступники голови та судді (кількість їх у конкретному суді залежить від обсягу роботи, зокрема від кількості справ, що. розглядаються).

Для вирішення організаційних питань місцеві арбітражні суди можуть утворювати президію.

Вищий арбітражний суд України очолює єдину систему арбітражного суду. Він є найвищим органом у вирішенні господарських спорів і здійсненні нагляду щодо рішень, ухвал, постанов арбітражних судів України та контролю за їхньою діяльністю. Вищий арбітражний суд України складається з Голови, першого заступника Голови, заступників Голови та суддів і діє у складі:

пленуму Вищого арбітражного суду;
президії Вищого арбітражного суду;
судових колегій з розгляду спорів та перегляду рішень, ухвал та постанов.

Завдання Вищого арбітражного суду України включають в себе наступні елементи:

вирішує господарські спори, віднесені до його компетенції Арбітражним процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, міждержавними договорами й угодами; може в межах підвідомчості арбітражних судів України прийняти до свого провадження будь-який господарський спір;
переглядає в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови Вищого арбітражного суду, Арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя;
вивчає й узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських спорів; дає роз'яснення арбітражним судам з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини у господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів.
Роз'яснення Вищого арбітражного суду є обов'язковими для суддів і учасників господарських правовідносин, що застосовують законодавство, з якого дано таке роз'яснення;
веде роботу, спрямовану на запобігання правопорушенням у сфері господарських відносин;
здійснює організаційне керівництво Арбітражним судом Автономної Республіки Крим, арбітражними судами областей, міст Києва і Севастополя, несе відповідальність за організацію, стан і вдосконалення їхньої діяльності, перевіряє і поширює позитивний досвід роботи арбітражних судів республіки;
забезпечує добір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників арбітражних судів, організовує роботу з матеріально-технічного забезпечення арбітражних судів і створення належних умов для їхньої діяльності, нормативного забезпечення, ведення статистичного обліку;
здійснює інші повноваження, надані йому законодавством. Для підготовки науково обґрунтованих рекомендацій з питань організації та діяльності арбітражного суду, розробки пропозицій щодо вдосконалення законодавства, порядку і практики розгляду господарських спорів при Вищому арбітражному суді України створюється науково-консультативна рада за участю провідних учених та інших висококваліфікованих спеціалістів, її склад, порядок організації та діяльності затверджує президія Вищого арбітражного суду.

Тож, як бачимо, багаторівнева система арбітражного врегулювання спорів, багатоманітність установ, які займаються цим дають нам підставу стверджувати, що українська судова система має всі умови для подальшої розробки демократичної та систематизованої бази правосуддя.

Умови та строковість арбітражного врегулювання спорів

Арбітражні спори - соціальні конфлікти, що виникають між юридичними особами (суб’єктами підприємництва, державними та іншими органами), в основі яких лежить спір про право та законні інтереси.

До категорії арбітражних належать спори, які за Арбітражним процесуальним Кодексом України та іншими законодавчими актами підвідомчі арбітражним судам. У разі, коли претензію залишено без відповіді чи відхилено повністю або частково, заявник звертається з позовом щодо арбітражного врегулювання спору. Загальний строк позовної давності щодо захисту прав за позовом про відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, - три роки.

Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.

Позовна заява повинна містити:

найменування арбітражного суду, в який направляється заява; -
найменування сторін, їхні адреси;
зміст позовних вимог;
зазначення ціни позову;
формулювання обставин, що з них випливає позовна заява;
докази, які підтверджують позов;
обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів;
перелік документів та доказів, які додаються до заяви.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують:

статус суб'єкта підприємницької діяльності;
відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору (копія претензії та квитанція або повідомлення про вручення);
відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (квитанція або повідомлення про вручення);
сплату державного мита в установленому порядку та розмірі;
документи, що засвідчують повноваження представника позивача в арбітражному суді.

Спір має бути вирішено арбітражним судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому має бути висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково.

Підвідомчість справ арбітражним судам

У юридичній літературі немає загальноприйнятого визначення поняття підвідомчості господарських справ. Висловлені з цього приводу думки зводяться в основному до того, що під підвідомчістю розуміється компетенція певних органів або коло справ, віднесених до неї.

Інститут підвідомчості використовується для визначення кола справ, віднесених до відання арбітражного суду. Для розмежування справ, що належать до відання того чи іншого арбітражного суду, застосовується термін "підсудність справ". Підвідомчість господарських справ розмежовується за двома ознаками:

а) суб'єктною залежно від суб'єктів спору;
б) предметною залежно від предмета спору.

Загальне правило суб'єктної підвідомчості господарських справ полягає в тому, що господарські справи у спорах між юридичними особами, громадянами-підприємцями, державними та іншими органами підвідомчі арбітражному суду. Отже, господарські справи у спорах, де хоч би однією стороною є громадянин як фізична особа (не підприємець), розглядають загальні суди.

Стосовно предметної підвідомчості, яка охоплює такі поняття, як предмет та характер спору, діє таке саме правило: господарські справи у спорах, що виникають між юридичними особами, громадянами-підприємцями, державними та іншими органами, підвідомчі арбітражному суду. Але з цього правила є два винятки:

спори між організаціями, які випливають з договорів на перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному і повітряному вантажному сполученні, розглядають загальні суди;
деякі категорії спорів віднесено до відання інших органів (їх розглядають в адміністративному порядку).

Це, зокрема:

спори, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; - спори про встановлення цін на продукцію, а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за згодою сторін;
інші спори, вирішення яких віднесено законодавством України та міждержавними договорами й угодами до відання інших органів. Підвідомчість господарських справ арбітражному суду визначається, в першу чергу, законами України "Про арбітражний суд" (ст. 1), "Про зовнішньоекономічну діяльність" (статті 38 і 39) та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ст. 5), а також Арбітражним процесуальним кодексом України (статті 12-17).

Відповідно до ст. 12 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК) арбітражному суду підвідомчі:

справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні і розірванні господарських договорів. У науці арбітражного процесу ці спори умовно іменуються переддоговірними;
справи у спорах, що виникають при виконанні договорів.

Визначаючи родову підсудність господарських справ, ст. 14 АПК встановлює, що Вищий арбітражний суд розглядає справи у спорах:

у яких однією зі сторін є вищий або центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради чи обласні Київська та Севастопольська державні адміністрації;
матеріали яких містять державну таємницю;
що прямо віднесені до його підсудності законами України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Вищий арбітражний суд може у межах підвідомчості справ арбітражним судам України прийняти до свого провадження будь-яку справу.

Всі інші підвідомчі арбітражним судам справи, крім тих, що підсудні Вищому арбітражному суду, розглядаються арбітражними судами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за загальним правилом територіальної підсудності: справи у переддоговірних спорах та у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються арбітражним судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь іншої сторони певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо);

Вирішення спорів арбітражним судом

Діяльність арбітражного суду з розгляду господарських справ і вирішення господарських спорів розвивається у певній послідовності і складається з окремих стадій.

Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами:

підприємств та організацій, які звертаються до арбітражного суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом;
державних та інших органів, які звертаються до арбітражного суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;
прокурорів та їх заступників, які звертаються до арбітражного суду в інтересах держави.

Позовна заява подається до арбітражного суду в письмовій формі і підписується керівником підприємства, організації, державного чи іншого органу, іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Позивач (прокурор) зобов'язаний при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Зміст позовної заяви та документи, що додаються до неї, визначені відповідно до статей 54 і 57 АПК.

Питання про прийняття позовної заяви вирішує суддя. При цьому за наявності обставин, що свідчать про відсутність права на позов (вони зазначені у ст. 62 АПК), суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо ж заявник (позивач, прокурор) має право на подання позову, але припустився порушень у його реалізації, тобто не дотримався правил подання позовної заяви, суддя повертає позовну заяву і додані до неї матеріали без розгляду. Підстави для повернення містяться у ст. 63 АПК. Після усунення допущених порушень заявник може звернутися до арбітражного суду повторно.

Якщо немає підстав для відмови у прийнятті позовної заяви чи для повернення її заявникові, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі, в якій зазначає час і місце проведення арбітражного засідання та дії, які необхідно вчинити сторонам, тощо.

Щоб забезпечити правильне і своєчасне вирішення господарського спору, суддя й сам вчиняє певні дії з підготовки справи до розгляду (наприклад, призначає експертизу, витребує необхідні докази, зобов'язує представників сторін з'явитися на засідання, виконує інші дії згідно зі ст. 65 АПК).

Основною стадією арбітражного процесу є вирішення господарських спорів. Справи в арбітражному суді розглядає суддя одноособово. Для вирішення складних спорів до складу арбітражного суду вводяться додатково два судді. Разом з тим справу може бути розглянуто і без участі представників сторін.

Порядок ведення засідання визначає суддя, а в разі розгляду справи трьома суддями - суддя, який головує в засіданні. Як правило, справи розглядаються у приміщенні арбітражного суду, хоч справи, що мають важливе громадське значення, можуть розглядатися безпосередньо на підприємствах та в організаціях.

При розгляді справи арбітражний суд може зіткнутися з такими обставинами, за яких спір не може бути вирішено в цьому засіданні (неявка сторін, неподання витребуваних доказів та ін.). У такому разі розгляд справи відкладається, і в ухвалі, що виноситься, вказуються час і місце наступного засідання.

Іноді арбітражний суд не у змозі розглянути справу до вирішення пов'язаної з нею іншої справи або в разі призначення експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, заміни сторони її правонаступником. У цих випадках він зупиняє провадження у справі, а потім поновлює його після усунення обставин, які зумовили зупинення. Від зупинення провадження у справі слід відрізняти припинення провадження, яке має місце з підстав, зазначених у ст. 80 АПК. Це підстави, які перешкоджають розглядові справи в арбітражному суді взагалі. Вони нагадують підстави відмови у прийнятті позовної заяви.

Якщо арбітражний суд не вирішує спір по суті (наприклад, у разі відкладення розгляду справи, зупинення чи припинення справи тощо), то він виносить ухвалу. Прийняте рішення оголошує суддя у засіданні після закінчення розгляду справи. Суддя має право оголосити тільки резолютивну частину рішення, яка повинна бути викладена в письмовій формі, підписана суддею (суддями) і приєднана до справи.

Рішення й ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який бере участь в арбітражному процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття. Рішення арбітражного суду набирають законної сили негайно після їх прийняття і підлягають обов'язковому виконанню підприємствами, організаціями та посадовими особами. За загальним правилом, вирішення господарських спорів завершується стадією виконавчого провадження. Проте в арбітражному процесі є ще одна стадія - перевірка рішень, ухвал та постанов у порядку нагляду. Ця стадія виникає лише тоді, коли за заявою сторони чи за протестом прокурора або його заступника арбітражний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення, ухвали, постанови арбітражного суду, третейського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір.

Висновки. У процесі господарювання між підприємствами, державними та іншими органами виникають, функціонують та припиняються численні господарські відносини. Ринковий механізм, як і будь-яке інше складне явище, не може розвиватися без зіткнень і конфліктів, що призводять до суперечностей між суб'єктами господарської діяльності.

Тож, коли виникають якісь суперечки, їх потрібно вирішувати ефективно та швидко. На жаль, не завжди виходить врегулювати спори мирним доарбітражним шляхом, тому у демократичних суспільствах, де поважають закон та правосуддя було створено арбітражну систему врегулювання спорів.

Також особливої уваги було приділено структурі арбітражних установ в Україні, де діють Вищий арбітражний суд України, Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, які становлять єдину систему арбітражних судів. Верховна Рада України за поданням Голови Вищого арбітражного суду може утворювати й інші ланки арбітражних судів (міські, міжрайонні, районні арбітражні суди та ін.).

Також було детально розглянуто умови подачі позову до арбітражного суду, їх строковість та правові засади. В рефераті описано багато ситуацій, згідно яких можна ефективно закріпити поданий у теоретичних відомостях матеріал.

Література

1. Закон України "Про арбітражний суд".

2. Варналій З. С. Основи підприємництва. – К.: "Знання". - 2002. - 239 с.

3. Гетьман О. О., Шаповал В. М. Основи підприємництва. - К.: "Кондор". - 2005. - 544 с.

4. Поддєрьогін А. М. Фінанси підприємств: Підручник. –К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

5. Шемшученко Ю. С Юридична енциклопедія в 6 томах. – К.: "Українська енциклопедія". - 2004. - 672 с.

6. www. arbitr. gov. ua – офіційний сайт Вищого господарського суду України.

Дата публікації: 21.06.2011