Інвестиції та джерела фінансування капітальних вкладень. Реферат

Поняття, склад і структура інвестицій. Різновиди і структура реальних (виробничих) інвестицій. Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування капітальних вкладень

Поняття, склад і структура інвестицій

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку). Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуванням).

Класифікація інвестицій за об'єктами вкладання коштів:

• реальні та фінансові, за характером участі інвесторів:
• прямі і непрямі, за періодом інвестування: короткотермінові та довгострокові, за формою власності інвестиційних ресурсів приватні державні іноземні, спільні, за регіональною ознакою: внутрішні, закордонні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових "капітальних" (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку.

Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном,. що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордон ні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними.

Прямі - це безпосередня участь інвестора у процесі вибору об'єктів інвестування, вкладання коштів у ці об'єкти. Не прямі це процес інвестування який, здійснюється іншими особами, якими можуть бути інвестиційні чи фінансові посередники.

Різновиди і структура реальних (виробничих) інвестицій

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових "капітальних" (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку.

Валові капітальні вкладення — це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури, а чисті — витрати лише на розширене відтворення.

Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати; для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

За чинними на підприємствах системами планування та обліку до складу капітальних вкладень включають:

• вартість будівельно-монтажних робіт;
• вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю;
• інші капітальні роботи й витрати. елементно-технологічну структуру капітальних вкладень.

Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури капітальних вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості будівельно-монтажних робіт.

В інвестиційній політиці під-в та їхніх добровільних об'єднань дуже важливо приймати обґрунтовані рішення щодо відтворювальної структури капітальних вкладень, котра відображає співвідношення довгострокових витрат на просте й розширене (технічне переозброєння і реконструкція, розширення діючих підприємств, нове буд-во) відтворення основних фондів.

Головна тенденція зміни відтворювальної структури капітальних вкладень протягом останніх років полягає в значному збільшенні частки витрат на технічне переобладнання та реконструкцію діючих під-в у більшості галузей виробничої сфери.

Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування капітальних вкладень

Визначення необхідного обсягу капітальних вкладень залежить від ситуації на ринку:

• за кількісними та якісними характеристиками попит ринку задовольняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробництва певної продукції на відповідному підприємстві;
• попит на продукцію підприємства постійно зростає, а отже, виробник заінтересований у відповідному збільшенні обсягу виробництва з допомогою введення в дію додаткових виробничих потужностей;
• має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для продажу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.

За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань.

Необхідний для цієї мети розмір капіталу (грошових коштів) обчислюється на підставі інформації про потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на нього. При цьому мають бути враховані вартість монтажу (встановлення) нової техніки і капітальний дохід від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації.

Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури.

Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо розробленим проектом.

В цьому випадку використовують два методи визначення необхідного обсягу капітальних вкладень:

• Перший — попередньо-приблизних розрахунків (на підставі показника питомих кап-них вкладень на одиницю приросту виробничої потужності);
• Другий — прямих розрахунків.
• Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва.

За цим варіантом розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень здійснюють, головне, за схемою другого варіанта.

Проте при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техніко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимоги покупців. Для першого варіанта економічної ситуації:

Якщо за певних причин акумульованої суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінансування заміни застарілого устаткування, то для покриття частини, що її бракує, треба використати інші джерела формування коштів (зокрема оголосити передплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозподіленого прибутку). Для другої і третьої економіки.

Ситуацій джерелом фінансування може бути рішення про випуск і продаж цінних паперів або використання довгострокового кредиту, оскільки воно потребує чималих коштів: у першому випадку — на друкування й розміщення акцій (облігацій) підприємства та виплату дивідендів акціонерам, у другому — на повернення позичених грошей з виплатою солідного відсотка за користування кредитом.

Також можливе клопотання підприємства про надання йому прямої чи непрямої державної субсидії. залучення закордонних інвестицій та створення спільних під-в, що дають змогу використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентоспроможну на ринку продукцію, підвищувати загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва.

Дата публікації: 22.05.2011