Оплата праці працівників та собівартість продукції. Реферат

Форми і системи оплати праці працівників. Системи участі працівників у прибутках. Поняття і склад собівартості продукції. Зміст і методика обчислення кошторису виробництва

Форми і системи оплати праці працівників

Організація оплати праці на підприємстві здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов’язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.

Проте встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди самі по собі не дають можливості розрахувати заробітну плату.

Необхідно ув’язати їх з фактичними результатами праці. Це виконують форми та системи оплати праці. Існують дві форми оплати праці, які базуються на тарифній системі:

• відрядна (оплата праці проводиться за нормами та розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт.)

Системи:

• пряма відрядна (заробіток дорівнює добутку кількості одиниць виробленої продукції та розцінки за одиницю продукції).
• непряма відрядна (заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним обслуговуються).
• відрядно-преміальна (заробіток працівника дорівнює сумі відрядного заробітку і премії).
• відрядно-прогресивна (передбачає оплату роботи виконаної в межах плану за звичайними розцінками, а понад план – за підвищеними).
• акордна (розцінки встановлюються не за окремими операціями, а на весь комплекс робіт з визначенням кінцевого строку виконання).

Почасова (здійснюється за годинними тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або місячними окладами).

Системи:

• проста почасова оплата (заробіток дорівнює добутку годинної тарифної ставки і кількості відпрацьованих годин).
• почасово-преміальна (окрім тарифного заробітку працівник одержує премію за досягнення певних результатів).
• за посадовими окладами (застосовується для оплати працівників, робота яких має стабільний характер).

Системи участі працівників у прибутках

Участь у прибутках (доходах) або стимулювання персоналу через прибутки полягає у розподіленні певної їх частини між працівниками підприємства. Участь працівників у прибутках підприємств можна умовно поділити на дві групи систем:

1. За результатами загальної діяльності підприємства. Включає такі системи:

• оцінки заслуг (оцінка заслуг проходить за рядом факторів, для кожного з яких визначається система білів і для розрахунків оцінки на різних рівнях встановлюються відповідні норми).
• стимулювання конкретних обсягів робіт, об’ємів продаж тощо.
• в залежності від продуктивності.
• преміальних виплат (бонусів).
• система колективного стимулювання (застосовується тоді, коли заохочення працівників можливе лише на груповій основі).

2. На основі відносин власності. Включає наступні системи:

• система надання працівникам акцій "своїх" підприємств.
• співволодіння активами підприємства за посередництвом інвестиційних фондів.
• розповсюдження опціонів акцій.

Поняття і склад собівартості продукції

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а, значить і рівень техніки, технології та організації виробництва.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. У собівартість продукції включаються витрати на:

• дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;
• підготовка і освоєння нової продукції;
• виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;
• обслуговування виробничого процесу і управління ним;
• збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати тощо).
• розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину тощо);
• набір і підготовка кадрів;
• поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технологій, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Зміст і методика обчислення кошторису виробництва

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складається за такими економічними елементами:

• матеріальні витрати (містять витрати на сировину, напівфабрикати, виробничі послуги, допоміжні матеріали, паливо і енергію, пошук природної сировини тощо).
• заробітна плата (всі форми оплати штатного і позаштатного персоналу).
• відрахування на соціальні потреби (відрахування на соціальне страхування, пенсійний фонд, фонд сприяння зайнятості тощо).
• амортизація основних фондів.
• інші витрати (оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, страхування, винагорода за винаходи тощо).

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства.

Кошторис виробництва обчислюється по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції, норм і цін. Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх та великих – кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб тощо).

Дата публікації: 19.05.2011