Екологічна безпека в енергетиці та ядерній галузі. Реферат

Теплова енергетика. Радіоактивні відходи. Пріоритетні завдання радіаційної безпеки. Сільське господарство. Транспорт. Житлово-комунальне господарство. Промислові відходи. Земельні ресурси. Водні ресурси. Атмосферне повітря. Рекреаційні ресурси

Теплова енергетика

Згідно з довгостроковою концепцією широкого розвитку теплоенергетики на основі твердого палива, з метою докорінного оздоровлення екологічного стану пропонується:

• впровадження нових технологій спалювання низькоякісного вугілля в котлоагрегатах з циркулюючим киплячим шаром і з внутрішньоцикловою газифікацією вугілля та використанням генераторного газу в парогазових установках;
• застосування високоефективних парогазових установок, які спалюють природний газ, під час модернізації діючих газомазутних ТЕС (енергоблоків) та на новому будівництві;
• впровадження ефективних установок сіркоочищення під час спорудження нових енергоблоків та реконструкції діючих ТЕС;
• застосування сучасних високоефективних установок пиловловлювання на діючих
• енергоблоках та під час спорудження нових енергоблоків;
• поліпшення якості твердого палива зі зниженням його зольності до 10 відсотків, а вмісту сірки - до 1 - 1,5 відсотка;
• розробка та впровадження систем очищення газів, що мають звести до мінімуму
• викиди в атмосферу пилу, сполук сірки, азоту, вуглецю тощо;
• здійснення програм щодо утилізації твердих відходів (золи, шламів та пилу) для потреб будівельної індустрії;
• підвищення обсягів оборотного водопостачання до 75 - 80 відсотків загального його обсягу;
• створення замкнутих систем водопідготовки і гідрозоловидалення, нефільтруючих золошламовідвалів;
• впровадження ефективних засобів утилізації осадів очищення води в різних технологічних схемах;
• перегляд екологічних нормативів та вимог залежно від можливостей економіки та стану довкілля.

Основні принципи і завдання екологічної безпеки ядерних об'єктів Екологічна безпека підприємств ядерної галузі має оцінюватися на всіх етапах проектування, будівництва, експлуатації та зняття з експлуатації. Наслідки впливу таких підприємств слід визначати на весь життєвий цикл та з урахуванням усіх видів небезпечних викидів (радіаційних, хімічних, теплових), а також синергетичних ефектів.

Необхідно також враховувати вплив наслідків Чорнобильської аварії.

Основними принципами екологічної безпеки є:

• вибір місць розташування підприємств ядерної галузі з урахуванням геологічних, гідрологічних, ландшафтних та метеорологічних характеристик майданчиків, біогеоценозів, щільності розміщення населення;
• науково обґрунтований вибір ядерних технологій, устаткування та обладнання;
• зменшення впливу на здоров'я населення дії природних джерел іонізуючого випромінювання;
• зменшення впливу на здоров'я населення і природне середовище інших шкідливих чинників при роботі підприємств ядерної галузі в проектному режимі;
• врахування наявності спільного впливу підприємств ядерної та інших галузей господарської діяльності людини на здоров'я населення та довкілля при виборі їх місця розташування.

З метою обмеження впливу на довкілля різних видів забруднювачів повинні бути розроблені система екологічних нормативів, які мають також враховувати конкретні природно-географічні особливості регіону, та заходи щодо зниження вмісту штучних радіонуклідів у біосфері.

Для створення та впровадження системи екологічних нормативів розробити єдині екологічні нормативи різних чинників негативного впливу на довкілля, зокрема, нормативи гранично допустимих скидів і викидів радіоактивних речовин; організувати різні рівні моніторингу довкілля (локальний, регіональний, національний) з метою вивчення і типізації екологічного стану в Україні та створення бази даних, що дасть можливість проводити аналіз та прогнозну оцінку стану довкілля.

Радіоактивні відходи

Створення і забезпечення умов функціонування системи безпечного поводження з радіоактивними відходами вимагає:

• доробки або часткового перегляду нормативно-правової бази в частині, що стосується забезпечення екологічної безпеки;
• науково-технічного обґрунтування безпеки поводження з РАВ з точки зору дотримання екологічних нормативів з моменту утворення РАВ до остаточного захоронення;
• розроблення наукових засад для вибору варіантів остаточного захоронення РАВ.

Забезпечення екологічної безпеки під час поводження з РАВ має складатися з:

• планування (наукове обґрунтування екологічної безпеки поводження з РАВ,
• прийняття законодавчих актів та нормативів, розроблення національних програм);
• забезпечення екологічної безпеки на всіх стадіях поводження з РАВ до захоронення (збирання, сортування і переробка РАВ, кондиціювання і контейнеризація, проміжне зберігання, транспортування), оцінка шкідливого впливу об'єктів з РАВ на довкілля та запобігання йому;
• розроблення науково обґрунтованих підходів до екологічної безпеки приповерхневого і глибокого геологічного захоронення (вибір ділянок та одержання вихідних даних;
• прогноз міграції радіонуклідів у геосфері та біосфері, оцінка впливу на довкілля, створення систем моніторингу);
• зняття з експлуатації ядерних об'єктів та відновлення навколишнього природного середовища (енергетичні та дослідницькі реактори, підприємства ядерного паливного циклу тощо, оцінка впливу на довкілля, його відновлення).

Пріоритетні завдання радіаційної безпеки

• а) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту населення України.
• б) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту населення України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.
• в) зменшення радіаційного навантаження на населення України від природних джерел іонізуючого випромінювання.
• г) створення системи радіаційного моніторингу.

Радіаційний стан в Україні формується під впливом підприємств ядерно-паливного циклу (уранодобувна і уранопереробна промисловість та АЕС), об'єкта "Укриття", об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, підприємств нафто-, газо- та вугільнодобувної промисловості, а також наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

З точки зору радіаційної безпеки районами посиленого контролю мають стати регіони Розташування атомних електростанцій та інших радіаційно небезпечних об'єктів.

Сільське господарство

В умовах, що склалися нині в Україні, стратегія системи сільськогосподарського природокористування має передбачати:

• формування високопродуктивних і екологічно стійких агроландшафтів;
• гармонійне поєднання механізму дії економічних законів і законів природи в межах території з урахуванням лімітуючих чинників навантаження на сільськогосподарські угіддя, біологічні ресурси та ландшафти;
• впровадження вимог щодо екологічної безпеки в системі с/г природокористування;
• забезпечення екологічно обґрунтованого поводження з пестицидами та агрохімікатами;
• формування механізму економічної, адміністративної та кримінальної відповідальності сільськогосподарських природокористувачів за порушення екологічних вимог;
• розроблення природоохоронних заходів на основі вимог міжнародного законодавства та підвищення його ролі в практиці сільськогосподарського природокористування;
• створення системи економічних стимулів виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції на основі технологій біологічного землеробства;
• підтримання сприятливого в екологічному відношенні довкілля, інфраструктури та умов для праці, відпочинку і фізичного розвитку сільського населення;
• виведення з користування малопродуктивних сільськогосподарських угідь,
• насамперед у регіонах з високою розораністю земель.

З метою досягнення цих цілей необхідно:

• здійснити комплексну еколого-економічну оцінку (районування) території України з
• виділенням в її складі природоохоронних комплексів, у тому числі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земель для високоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва та промислового будівництва, а також забруднених районів для здійснення цільових природоохоронних заходів;
• забезпечити виконання Національної програми охорони земель на період до 2010 року;
• підготувати і впровадити галузеві схеми збереження та відтворення земельних, водних, біологічних, зокрема рибних та лісових, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів;
• здійснити землевпорядкування територій з урахуванням екологічної ситуації,
• що склалася, вилучення з обробітку радіоактивно і промислово забруднених, дуже еродованих, вторинно заболочених, засолених і підтоплених, екологічно уразливих земель;
• створити водозахисні зони вздовж берегів річок, водосховищ, озер і ставків, очистити їх від мулу, сформувати високоефективні гідрологічні системи;
• забезпечити активний перехід на біологічні методи ведення сільського господарства та виробництво екологічно чистої продукції.

Транспорт

1) Автомобільний транспорт

Для поліпшення якості атмосферного повітря, треба здійснити заходи щодо зниження до 2005 - 2010 валового обсягу викидів від автотранспорту більше ніж на 40 відсотків, запобігти викидам свинцю, насамперед в курортних зонах і столиці України - місті Києві.

З цією метою плануються такі основні заходи:

• вдосконалення положень у системі законодавства, що стимулюють впровадження природоохоронних заходів;
• оснащення нових автомобілів ефективними системами і пристроями зниження викидів (каталітична нейтралізація, автомати пуску і прогрівання, системи уловлювання пари пального);
• збільшення парку автомобілів і автобусів, які працюють на газоподібному паливному;
• припинення до 2005 - 2010 років випуску і використання етилового бензину;
• виробництво пального та мастил, які зменшують негативний вплив двигунів внутрішнього згоряння на навколишнє природне середовище;
• розробка та впровадження нових типів двигунів внутрішнього згоряння з підвищеними економічними характеристиками;
• розробка нових видів екологічно чистого автотранспорту з використанням альтернативних джерел енергії;

Для розв'язання екологічних проблем на автотранспорті необхідно:

• забезпечити пріоритетність розвитку у великих містах України пасажирського транспорту загального користування на електротязі з послідовним скороченням автобусного сполучення;
• забезпечити жорсткіші екологічні нормативи щодо конструкції нових моделей автомобілів та двигунів;
• розробити та впровадити систему сертифікації автомобілів та двигунів на екологічну безпеку і контролю за їх відповідністю сертифікатам;
• розробити комплекс технологій, методик та технічних засобів для оцінки екологічної безпеки автомобілів при їх експлуатації;
• розробити комплекс технологій і технічних засобів для оцінки та захисту довкілля від забруднення у виробничих зонах автопідприємств.

2) Залізничний транспорт

Для розв'язання екологічних проблем на залізничному транспорті необхідно розробити:

• нормативні вимоги до рухомого складу щодо додержання екологічних нормативів;
• методики визначення шкоди, що її можуть завдати довкіллю підприємства залізничного транспорту;
• технології утилізації та ліквідації залишків нафтопродуктів та інших відходів;
• методи зменшення викидів у повітря сипких вантажів під час перевезення;
• технології очищення забруднених вод після миття вагонів, локомотивів.

3) Авіаційний транспорт

Шкідливий вплив авіації на довкілля має глобальний і локальний характер.

Глобальним є вплив авіації на озоновий шар атмосфери та пов'язані з цим наслідки, основні локальні - проблеми авіаційного шуму, забруднення викидами та скидами шкідливих речовин в атмосферне повітря, підземних вод та ґрунту у районі розташування аеропортів.

Для розв'язання екологічних проблем цивільної авіації насамперед слід розробити:

• принципи та методи захисту повітря від забруднення двигунами повітряних суден;
• принципи та методи захисту від електромагнітних полів радіочастот аеропортів;
• технології захисту ґрунтів та води від забруднення стоками аеропортів;
• оптимізаційні схеми керування повітряним рухом на трасі, в зоні аеропортів з урахуванням екологічного стану довкілля;
• методи кількісної інтегральної оцінки екологічного стану підприємств авіаційного транспорту.

4) Водний транспорт

Розв'язання екологічних проблем водного транспорту передбачає розроблення:

• нормативних вимог до рухомого складу щодо додержання екологічних нормативів;
• програми розвитку матеріально-технічної бази водного транспорту з впровадженням комплексу прогресивних екологічно безпечних технологій та засобів у галузях водного транспорту (флот, перевантажувальні комплекси, водні шляхи, гідротехнічні споруди);
• інформаційно-довідкової системи даних апаратно-програмного забезпечення автоматизованого управління охороною довкілля.
• технології та технічних засобів для захисту від забруднення повітря в зоні морських портів і судноремонтних підприємств;
• технології та технічних засобів для захисту від забруднення акваторії портів та каналізаційних систем портів та заводів;
• технології та технічних засобів для регенерації, знешкодження та утилізації відходів основного виробництва на підприємствах морського транспорту.

Житлово-комунальне господарство

Метою державної політики в галузі є:

1) У водопровідно-каналізаційному господарстві:

• ліквідація диспропорції між потужностями систем водопостачання та очищення
• стічних вод населених пунктів;
• забезпечення очищення міських стічних вод відповідно до вимог природоохоронних законів;
• забезпечення якості води джерел водопостачання відповідно до стандарту "Джерела централізованого господарсько-питного водозабезпечення";
• утилізація осадів стічних та природних вод.

2) Тверді побутові відходи

Метою розв'язання проблеми санітарного очищення міст є формування комплексу робіт щодо збирання, транспортування та знешкодження відходів промисловими методами та використання цінних компонентів відповідно до вимог охорони довкілля.

Основні завдання, необхідні для розв'язання проблеми, передбачають:

• впровадження нових технологій збирання побутового сміття і селективного відбору цінних компонентів, а також промислових технологій його утилізації на обладнанні вітчизняного виробництва;
• розроблення програм з питань промислового перероблення побутового сміття.

3) Загальна програма дій у житлово-комунальному господарстві

Для вирішення екологічних проблем у житлово-комунальному господарстві України насамперед необхідно:

• впровадити комплекс економічних, науково-технічних і правових заходів щодо охорони та поліпшення стану водного басейну;
• розробити та впровадити правові та економічні важелі регулювання раціонального водопостачання із застосуванням сучасних систем обліку водоспоживання;
• оптимізувати використання та штучне поповнення підземних вод для питного водопостачання;
• розробити перспективні схеми теплопостачання малих міст України з метою визначення раціональних джерел теплопостачання споживачів;
• провести дослідження з визначення та оптимізації параметрів роботи пилоочисного устаткування і розробити конкретні рекомендації щодо захисту повітряного басейну в місцях розташування асфальтобетонних заводів;
• забезпечити підприємства сучасною нормативною і матеріально-технічною базою для здійснення комплексу робіт щодо збирання, транспортування та знешкодження побутового сміття.

Промислові відходи

Одним із пріоритетних напрямів мінімізації накопичення промислових відходів є повернення їх у виробництво з метою вилучення цінних компонентів і використання їх як вторинних ресурсів. Розрив між обсягами накопичення відходів і обсягами їх утилізації та знешкодження поглиблює екологічну кризу. Водночас відбувається невпинне зростання витрат на одержання первинної сировини для промислового виробництва. Останнім часом до цих факторів додається проблема ресурсної залежності України від зовнішніх джерел багатьох видів сировини. Все це свідчить про важливість вторинного використання ресурсів.. На сьогодні переважна більшість відходів або взагалі не використовується, або використовується за найпростішими технологічними схемами, які не забезпечують повної реалізації їхнього ресурсного потенціалу.

Для вирішення проблеми промислових відходів Держава передбачає такі механізми:

• визначення ресурсної цінності відходів і технологічних можливостей їх комплексної переробки;
• виявлення можливостей заміни первинної сировини вторинною і рециклювання;
• економічне обґрунтування напрямів та шляхів використання відходів;
• створення системи ресурсозамкнутих територіально-виробничих зв'язків на основі міжгалузевої кооперації, каскадне проектування виробництва.

Як екологічно небезпечний чинник відходи є одним з найбільш значних факторів забруднення довкілля. Їх розміщення потребує вилучення значних площ землі, а транспортування та зберігання - великих витрат підприємств. Найбільш токсичні відходи потребують спеціальних заходів щодо їх знешкодження та захоронення. Тому зменшення обсягів відходів, насамперед токсичних, полегшить їх знешкодження та зменшить шкідливий вплив на довкілля:

• зведення до мінімуму обсягів відходів внаслідок техніко-технологічної реконструкції виробництв, більш повного та комплексного використання сировини;
• зниження токсичності залишкових відходів та їх негативного впливу на довкілля шляхом перетворення, знищення або надійної ізоляції;
• еколого-технологічного обґрунтування методів та шляхів найефективнішого знешкодження небезпечних відходів;
• реабілітація, зокрема рекультивація, зайнятих та забруднених відходами територій.
• створеннія екологічно безпечних, ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних виробництв і територіально-виробничих комплексів;

Організаційний аспект:

• розроблення концептуальних і програмно-цільових засад проблеми відходів;
• створення науково-методичного забезпечення еколого-економічних оцінок вторинного ресурсокористування, механізму економічного стимулювання та нормативної бази;
• розроблення інформаційно-аналітичного апарату підтримки ресурсних та екологічних завдань;
• створення комплексу адміністративних, правових, організаційних та екологічних заходів щодо стимулювання утилізації та знешкодження відходів.

Для досягнення цілей екологічної стабільності у данному аспекті держава передбачає:

• визначення обсягів і темпів утворення та дислокацію відходів;
• визначення складу та властивостей відходів;
• проблемно-орієнтовану класифікацію відходів за ресурсними ознаками;
• розроблення нових і вдосконалення діючих технологій утилізації відходів;
• розробити вимоги складування та зберігання відходів за категоріями токсичності;
• розробити методи, засоби та технології знешкодження токсичних відходів;
• створити регіональні полігони для знешкодження токсичних відходів;
• паспортизація (інвентаризація) відходів і технологій, створення кадастрів;
• створення інформаційного і ресурсно-технологічного банку даних про відходи;
• створення баз даних стосовно проблеми відходів і системи підтримки прийняття рішень;
• розширення можливостей інформаційно-аналітичної системи та створення її мережі як інструменту напрацювання рішень з проблеми відходів;
• розширення використання (замість щебеню, піску і цементу) золи та золошлакових відходів ТЕС під час виготовлення бетону шляхом будівництва установок роздільного вилучення залишків на теплових електростанціях;
• збільшення в наступні 5 - 6 років у два рази виробництва стінової кераміки з відходів вуглезбагачення, а також додавання їх у шихту на діючих цегельних заводах;
• повна переробка кускових відходів деревини на тріски для технологічних потреб, а також брикетування стружки і тирси для використання їх як палива або для виробництва гідролізно-дріжджової продукції;
• прийняття та введення в дію Закону України "Про відходи", а також економічних, адміністративно-управлінських та інших механізмів стимулювання утилізації та знешкодження відходів.

Земельні ресурси

Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Проводиться інвентаризація земель, закріплених за населеними пунктами, промисловими підприємствами, підприємствами, установами та організаціями транспорту, зв'язку, оборони, лісового фонду, інших земель та виявляються площі, що використовуються нераціонально або за нецільовим призначенням. Визначаються землі, що належать до загальнодержавної та комунальної власності, резервуються землі для науково-дослідних робіт та спеціалізованого сільськогосподарського виробництва, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, створюється державний реабілітаційний фонд земель з угідь, що потребують вжиття заходів для відновлення їх родючості.

Проводиться кадастрова оцінка земель, розробляється науково-методична і нормативна документація з визначення базових цін на землю, створюється державна система управління якістю земельних ресурсів і визначається її місце в органах державного управління, а також визначаються принципи розмежування обов'язків держави, землевласників та землекористувачів щодо охорони земельних ресурсів. Впроваджується ґрунтозахисна система землеробства з контурно-меліоративною організацією території, з розширенням площ безполицевого обробітку ґрунту, щілювання ріллі, смуговим розміщенням посівів і парів, першочерговим залуженням та консервацією дуже еродованих та схилових земель.

Важливим напрямом раціонального використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнування природної структури ґрунтів тощо. Зосереджується увага на раціоналізації та реконструкції діючих зрошувальних систем для створення на них таких технологій водокористування, які б враховували рівень фізіологічних потреб сільськогосподарських культур та зміну мікроклімату зрошуваних ділянок, забезпечення відповідних урожаїв без деградації земель.

Для поліпшення меліоративного стану осушених земель потрібно:

• розробити науково обґрунтовані критерії оцінки наслідків осушення на стадії його проектування і здійснення;
• у структурі посівних площ на осушених землях довести частку посівів багаторічних трав до 50 - 60 відсотків;
• обґрунтування напрямів раціонального використання земельних ресурсів та впровадження господарсько-технологічних заходів для відтворення їх екологічної функції забезпечуватимуться:
• встановленням рівнів забрудненості ґрунтів викидами промисловості та агрохімікатами, розробкою ґрунтово-екологічної типології земель, нормативів кризового стану і параметрів екологічної стійкості ландшафтів та районуванням території України за їх показниками;
• опрацюванням моделей ґрунтозахисного та меліоративного землекористування в конкретних природно-кліматичних умовах, проведенням відповідних проектно-пошукових робіт з урахуванням форм землекористування;
• створенням системи спостережень за станом земельних ресурсів та прогнозуванням соціально-екологічних наслідків його зміни тощо.

Водні ресурси

Довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є:

• зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;
• досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства;
• забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкта як елементу природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води;
• створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та використання водних ресурсів.

Для поетапного виконання зазначених цілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:

• охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;
• екологічно безпечне використання водних ресурсів;
• відродження і підтримання сприятливого гідрологічного стану річок та заходи боротьби із шкідливою дією вод;
• удосконалення системи управління охороною та використанням водних ресурсів;
• зменшення впливу радіоактивного забруднення.

Реалізація зазначеної водно-екологічної політики повинна здійснюватися на основі розробки та поетапного впровадження природоохоронних заходів, визначених Державною та регіональними програмами екологічного оздоровлення водних басейнів.

Важливою умовою реалізації політики раціонального використання та відновлення водних ресурсів та екосистем на найближчі роки є необхідність виконання насамперед заходів, які не потребують значних капітальних затрат, а саме:

• підвищення загальної культури виробництва;
• суворе дотримання технологічних норм споживання і використання водних ресурсів;
• підтримання у належному стані діючих очисних споруд і устаткування;
• запобігання аварійним ситуаціям;
• забезпечення своєчасного прибирання сміття та очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій міст;
• дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смуг та водоохоронних зон;
• контроль за зберіганням та водні об'єкти;
• використанням органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, детергентів, нафтопродуктів тощо з метою запобігання їх виносу у воду.

Атмосферне повітря

Першочерговими заходами, яких слід вжити для нормалізації екологічної обстановки та стабілізації стану повітряного басейну, є:

• підвищення ефективності діяльності щодо охорони атмосфери за рахунок зміцнення технологічної дисципліни на промислових підприємствах;
• перегляд переліку основних забруднюючих речовин атмосферного повітря, що нормуються;
• вдосконалення системи нормування викидів забруднюючих речовин.

З цією метою передбачається здійснити такі заходи:

• розробити стандарти якості атмосферного повітря, узгоджені з міжнародною системою стандартів;
• створити нову систему екологічного нормування введенням технологічних стандартів і нормативів утворення забруднюючих речовин під час здійснення технологічних процесів;
• розробити технологічні нормативи на основні забруднюючі речовини з урахуванням можливостей новітніх технологій;
• розробити цільові програми дій щодо поступового зниження рівня забруднення повітря на короткотермінову, середньотермінову та довготермінову перспективу для міст з підвищеним рівнем забруднення атмосферного повітря;
• здійснити перехід до міжнародних стандартів і нормативів якості атмосферного повітря.

Рекреаційні ресурси

Програма реабілітації та раціонального використання природних лікувальних ресурсів передбачає:

• розроблення документації, яка регламентуватиме якість природних лікувальних ресурсів (державні стандарти на всі складові природних лікувальних ресурсів);
• розроблення та видання карти і кадастрів усіх природних лікувальних ресурсів;
• здійснення державної програми моніторингу якості сучасного стану і використання природних лікувальних ресурсів;
• забезпечення підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, які експлуатують лікувальні ресурси, розроблення і затвердження проектів округів і зон санітарноїохорони курортів, ресурсів, технологічних схем раціональної
• експлуатації, організації режимних спостережень і контролю;
• розроблення методики визначення граничних і оптимальних курортних і рекреаційних навантажень на території з урахуванням перспектив розвитку курортно-рекреаційного будівництва;
• здійснення наукових розробок стосовно оцінки перспективних рекреаційних територій державного значення, картування і затвердження їх як зон чи територій, що не підлягають приватизації;
• проведення роботи з медичного зонування курортно-рекреаційних територій України, а також складання територіальних комплексних схем охорони довкілля основних курортно-рекреаційних регіонів України.

Література

1. "Основи загальної екології "Г. О. Білявський.

2. "Екологічна експертиза, право та практика "Андрейцев Ю. І.

3. "Постанова Верховної Ради України про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки ".

4. "Національна доповідь України про збереження біологічного різноманіття ".

5. "Навколишнє середовище та розвиток ". Воронов А. К.

Дата публікації: 29.06.2011