Музей мистецтв Богдана та Параски Ханенків

Музей мистецтв Богдана та Параски Ханенків складається з 6 основних виставочних залів, в яких представлені витвори мистецтва видатних майстрів Франції, Іспанії, Голландії, Італії та Нідерландів

Меморіальний Кабінет. Інтер‘єр у Французькому стилі першої половини 18 ст. Зал оформлено у стилі рококо, в якому з першої половини 18 століття оздоблювали інтере‘єри особняків французької знаті.

Камерний за розміром зал оформлено характерними для інтер‘єру рококо пишно декоративними дзеркалами, багатим золоченим декором з гірлянд та стилізованих мушель. В стилі рококо задрапіровано чудовими гобеленами стіни. Гобелени виткані за гравюрами французького художника А. Кустеля на знаменитій у той час брюссельській мануфактурі.

Сюжетні мотиви запозичені з відомого роману іспанського письменника 16 століття М.Сервантеса про Дон Кіхота та його вірного зброєносця Санчо Пансу. Сервантесові Іспанія постає в зображенні живописця рококо у вигляді уподобаних художниками цього стилю галантних розважальних сцен в парках за участю французьких дам та кавалерів.

З гобеленами сюжетно поєднане виконане іспанським художником 20 століття Барбудо Санчесом живописне панно на сталі із зображенням Дон Кіхота, що змагається з вітряками.

Картини:

• „Посвячення Дон Кіхота в лицарі”,
• „Приїзд Санчо Панса на острів Бараторію”,
• „Сніданок Санчо Панси”.

Зала Французької гравюри 17 століття. Виконані на високому рівні графічні листи, представляють надзвичайно популярну, починаючи з 17 століття, репродукційну гравюру. Цю гравюру, яка у порівнянні з живописними творами була більш доступною за ціною, колекціонували та використовували для прикрашення приміщень.

Високою майстерністю відрізняються твори провідного майстра репродуктивної різцевої гравюри 17 століття Ж.Еденіка. З тонким розумінням особливостей оригіналів. Еделінк мовою графіки репродукував живописні твори найвищої художньої якості. Йому в однаковій мірі доступні як монументальна, велична манера знаменитого Н.Пуссена, так і парадна, урочиста портретна схема Н.Ларжильєра.

З віртуозним умінням майстер переносив сталевим різцем на мідну дошку найскладніші живописні композиції і отримував у відтисках зображення, що цілком відповідали манері оригіналу.

Картини:

• Жерар Еделінк „Благовіщення” 1661, „Чоловічий портрет”;
• Жан Батист де Пуальї „Венера і Еней”;
• Корнеліс Верлейпен „Портрет Людовіка Клермонського” 1695 р.

Також не можна обійти увагою такі зали, як:

• Зала Живопису Іспанії 15-19 століть, в якій представлено витвори таких митців як Кола Клаудіо Коельо „Портрет єпископа-картезіанця”, Дієго Веласкеса „Портрет інфанти Маргарити”, Хуана де Сурбарана „Натюрморт з млинком для шоколаду” та Хуана Карреньо де Міранда „Портрет Карла ІІ”;
• Зала Мистецтва Франції 18-19 століття, де виставлено картини П‘єра Сюблейра „Портрет Бенедикта ХІV” 1746 року, Гаспара Дюге „Краєвид зі струмком”, Елізабет Віже Лебрен „Портрет Станіслава Августа Понятовського” 1797, Жака Луї Давида „Портрет Лазара Гама”, Луї Токке „Портрет дами з віялом” та Франсуа Буже „Амури” 1763року;
• Зала Живопису Італії 14-16 століть з картинами П’єтро Перуджино “Мадонна з немовлям”, Джованні Беліні „Мадонна з немовлям”, Джентіле Белліні „Портрет Патриція” та інших митців;
• Зала Живопису Нідерландів, Франції, та Голландії 15-18 століть з творами художників кола Пітера Брейгеля старшого „Зимовий краєвид” та інших видатних діячів мистецтв.

Але особисто мою увагу привернула робота Дієго Веласкеса „Портрет інфантії Маргарити”, з яким я вже стикався під час відвідування курсів Історії мистецтв. Тож я просто не міг не звернути на неї своєї уваги.

Портрет написано Веласкесом в такому стилі, що з однієї сторони він відповідає стриманій ті аристократичній манері, в якій писалися портрети королівської сім’ї, але в той же час художник зміг всебічно розвернути свою художню майстерність в усьому блиску та шиці.

Цей портрет є лише одним з серіїї портретів Маргарити написаних з 1653 по 1660 рік, по яким можна відстежити, як з милої дівчинки, схожої на „куклу”, вона перетворювалась в замкнуту дівчину-підлітка, вже добре усвідомлюючу своє високе положення.

Для кожного полотнища Веласкес обирав конкретний колорит, змушуючи глядача милуватися грою тонів на костюмі інфанти, її прикрасах та зачісці. У всіх портретах колір та манера живопису допомагають ліпше відчути шарм героїні.

Дата публікації: 29.10.2010