Банки України в перехідний період. Реферат

Реформована банківська система повинна бути заснована на розширенні форм власності у фінансовому секторі, можливості видів кредитних установ, створення механізму представництва, задоволенні інтересів усіх верств населення і потреб національної економіки

Обов'язкові передумови реформування банківської сфери в перехідний період - це подолання інфляції та скорочення дефіциту державного бюджету. Головною стратегічною метою грошово-кредитної політики є забезпечення монетарної стабільності (місячні темпи інфляції - 1-2%). Отже, монетарна і фінансова стабілізація, зниження темпів інфляції повинні створити умови для зростання інвестицій, відновлення і пожвавлення виробництва.

Принципам розвитку банківської справи повинні відповідати види банків та їхні основні функції.

За видами банки розподіляються на:

1. центральний (Національний банк);

2. комерційні, а саме:

• інвестиційні;
• ощадні;
• спеціального призначення (іпотечні, зовнішньоторговельні, страхові, земельні, пенсійні).

У поєднанні всі види банків мають становити кредитну систему, і гарантом успіху її діяльності повинні стати чесність, безпека, пофесіоналізм. Кредитна система повинна базуватися на конкуренції між різними видами банків та інших кредитних установ, так і між банками одного виду, що позитивно впливатиме на кредитне і розрахункове обслуговування суб'єктів господарювання.

До основних функцій банківської системи можна віднести:

• регулювання грошового обігу;
• кредитування підприємств, державних органів, приватних осіб та операції з цінними паперами;
• залучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень і перетворення їх у позичковий капітал;
• здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві;
• консультації і надання економічної та фінансової інформації.

Банківська система України повинна обслуговувати процес реформ:

• диверсифікацію власності (приватизацію, утворення незалежного приватного сектора);
• демонополізацію;
• утворення нових ринків (цінних паперів, землі, основних фондів, страхових послуг, науково-технічної продукції та інформації тощо);
• пожвавлення процесу залучення іноземних інвестицій в Україні через фінансових посередників (товарних і фондових бірж, мережі інвестиційних компаній та фондів, комерційних банків);
• технічну, технологічну і виборчу перебудову господарства, конверсію і скорочення військових витрат;
• посилення відкритості економіки, її інтеграції в світові господарські зв'язки.

Реформована банківська система повинна бути заснована на розширенні форм власності у фінансовому секторі, можливості видів кредитних установ, створення механізму представництва, задоволенні інтересів усіх верств населення і потреб національної економіки.

Як організувати реформування?

Реформування банківської системи - це державна економічна політика, спрямована на створення засад для довгострокових перспектив зростання життєвого рівня населення, реального виробництва, високої зайнятості, стабільності цін та стабільного валютного курсу національної валюти.

Реформування та розвиток банківської системи в Україні повинно відбуватись за такими напрямками:

• по-перше, треба вдосконалити вже існуючу банківську систему, пристосувавши її до вирішення вимог сьогодення;
• по-друге, слід забезпечити реформування фінансових ринків і мережі банківських установ паралельно з реформуванням економіки України і відповідно до виникаючих потреб фінансово-кредитного забезпечення ринкової економіки.

Головна мета реформування банківської системи в Україні - створення мережі банків і кредитних установ, які перебували б під банківським наглядом і мали довіру суспільства.

Удосконалювати діяльність банківської системи треба за такими напрямами:

1. Вивчити і законодавчо затвердити поняття "банк" і "небанківська фінансово-кредитна установа".

При цьому під поняттям "банк" повинна розумітися установа, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості. Основне завдання комерційного банку - здійснювати посередництво в переміщені грошових коштів від кредиторів до позичальників.

Поняття "банк" повинно відповідати таким вимогам щодо необхідності:

• мати загальну ліцензію на діяльність банку;
• мати встановлений нормативами розмір статутного капіталу;
• здійснювати набір суто банківських операцій (депозитні, розрахункові та кредитні);
• перебувати під наглядом Національного банку України;
• дотримуватися встановлених економічних нормативів діяльності комерційних банків (щодо ліквідності, активів банку, достатності капіталу та інше).

Поняття "небанківська фінансово-кредитна установа" повинно включати підприємства, що здійснюють такі основні види діяльності:

• отримання процентів від власних акцій;
• придбання грошових вимог до сплати;
• укладення лізингових контрактів;
• випуск або управління кредитними картками та дорожніми чеками;
• продаж зарубіжних платіжних засобів (операцій з іноземними банкнотами та монетами);
• продаж цінних паперів, ф'ючерсних контрактів тощо;
• участь у випуску цінних паперів та обслуговування їхнього обігу;
• надання консультацій підприємствам щодо структури їхнього капіталу, виробничої стратегії та пов'язаних з цим питань, послуг на випадок злиття корпорацій або поглинання однієї компанії іншою.

За світовою практикою до небанківських установ належать: інвестиційні фонди, страхові та трастові компанії, брокерські, дилерські фірми тощо. Відрізняються вони від банків тим, що здійснюють діяльність на фінансовому ринку не випускаючи власних боргових зобов'язань, а лише власні акції. Всі ризики, пов'язані зі зміною вартості активів і пасивів, вони розподіляються серед акціонерів.

2. Комерційні банки повинні бути класифіковані за такими ознаками:

• за формами власності (колективні, приватні, змішаної форми власності, іноземні);
• за способом формування статутного капіталу (акціонерні, пайові, бюджетні, відкритого типу, закритого типу);
• за належністю капіталу банку (українські, іноземні, сільні за участю іноземного капіталу);
• за видами здійснених операцій (універсальні, спеціалізовані);
• за територією діяльності (регіональні, міжрегіональні, закордонні);
  - за галузевою ознакою (галузеві, міжгалузеві);
• за розміром статутного капіталу (великі, середні, малі).

3. На вибір моделі комерційного банку повинні впливати характерні причини:

• діяльність на нових ринках (цінних паперів, землі, нерухомості, майна та інше);
• тісні зв'язки банку з підприємствами;
• збереження в умовах інфляції активів банку від знецінення;
• створення умов для довгострокових інвестицій та структурої перебудови економіки;
• можливість конверсії частини безнадійної заборгованості державних підприємств в акції або інші цінні папери (при перетворенні держпідприємств в акціонерні товариства).

4. Впровадження вексельного обігу передбачає функціонування механізму банкрутства підприємств, що неодмінно загострить проблему "ненадійних боргів" та шляхів її вирішення. В цьому випадку банки, які тримають "ненадійні борги", можуть стати законними співвласниками підприємств, що підпадуть під механізм банкрутства. З цією метою необхідно внести відповідні зміни до законодавства щодо реформи активів комерційних банків, тобто передбачити можливість "зрощення" фінансового та промислового капіталу й утворення на цій основі конкурентно спроможного національного капіталу.

Внаслідок цього будуть створені умови для переплетення банків із господарськими структурами, з одного боку, як засновників та акціонерів комерційних банків, а з іншого - банки стануть акціонерами підприємств. Лише за таких умов, притаманних ринковій економіці, комерційні банки будуть зацікавлені в процвітанні підприємств. І тут як позитивне слід відзначити утворення фінансово-промислових груп.

У центрі уваги - комерційні банки.

Враховуючи недостатню насиченість банківської мережі (порівняно з економічно розвинутими країнами), з одного боку, а з другого - низьку ефективність діяльності окремих існуючих банків, необхідні такі зрушення:

1. Ліквідація "монобанківської" структури: один банк або його філія - один адміністративно-територіальний район.

2. Створення ядра системи комерційних банків - групи банків, що мають розгалужену мережу філій, повинні бути добре регульованими, створюючи атмосферу надійності в банківському секторі.

3. Розширення ринків кредитних ресурсів для комерційних банків. Для цього необхідні:

• залучення комерційних банків до не розподілу кредитних ресурсів між галузями і підприємствами всіх форм власності відповідно до цілей та стратегії економічних реформ України;
• розширення функцій комерційних банків у сфері операції із цінними паперами та довірчими операціями, що спростить і прискорить процеси приватизації.

4. Комерційні банки слід реформувати за такими напрямами:

• переведення частини діючих слабких банків до розряду фінансових компаній чи приєднання їх до сильніших банків;
• виведення сильних банків на міжнародні фінансово-кредитні ринки;
• створення фінансових компаній, відокремлення банків від небанківських кредитних інститутів;
• запровадження видачі ліцензій на окремі банківські операції;
• сприяння комерційним банкам щодо створення спілок, асоціацій та інших об'єднань для координації своєї діяльності і захисту власних інтересів.

5. Вдосконалити діяльність колишніх державних банків доцільно, створивши рівні порівняно з іншими комерційними банками умови для банківської конкуренції.

6. Налагодити чітке дотримання жорстких банківських "норм безпеки" (надійності).

Переважна більшість західних банків дотримується консервативних норм діяльності, а в банках пострадянських країн простежується тенденція до ризикованих операцій. Такі операції в разі успіху можуть принести високий прибуток, але можлива невдача загрожує власне існуванню банку. Оскільки банки завжди повинні бути відносно консервативними та уникнути ризикованих операцій (навіть якщо такі операції обіцяють надзвичайно високі прибутки), то дотримання жорстких банківських нормативів є дуже важливим фактором.

Паралельно з проведенням економічних реформ необхідно створити:

• універсальні комерційні банки;
• спеціалізовані комерційні банки;
• приватні банки;
• громадсько-правові кредитні установи, які надають споживчий кредит і продають товари у розстрочку за безготівковою форми розрахунку;
• інвестиційні комерційні банки, які займаються довгостроковим кредитуванням переважно приватних підприємств та підприємств, що працюють на комерційній основі;
• іпотечні банки, які спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості (землі та будівель) за рахунок власних накопичень та іпотечних облігацій і надання позичок із погашенням у розстрочку;
• поштові та поштово-пенсійні банки;
• кредитні установи промисловості для самодопомоги.

Дата публікації: 23.06.2011