Вексель не з'явився зненацька, він виник і розвинувся з загальних умов грошового обігу у середньовіччя. Сама назва вексель (розмін, розмінний лист) вказує, що розвиток векселя почався з розміну грошей, точніше, з розміну монет. Звідси зрозуміло, чому вексель вперше з'явився в Італії, де розмін грошей отримав цілком виняткове значення
Довгий час учені і дослідники не могли прийти до висновку, якому народу віддати пальму першості за винахід векселя. Одні дотримувались тієї думки, що вексель існував завжди і скрізь; інші, вказуючи на існування у римлян перекладу грошей, наполягали на римському походженні векселя; треті приписували винахід векселя середньовічним євреям та вигнаним співвітчизниками флорентийцям; четверті, керуючись, бути може, патріотичними почуттями, вказували на винахід векселя народами своїх країн - Італії, Франції, Німеччини.
Але в другій половині XVIII ст. були представлені докази (передусім істориками Німеччини), що свідчать: вексельний інститут можна вважати продуктом середньовічного життя, а Італію — його батьківщиною, яскравим доказом чому слугує майже вся вексельна термінологія, отже, творцями та розповсюджувачами векселя - середньовічних італійських купців і мінял.
Отже, вексель не з'явився зненацька, він виник і розвинувся з загальних умов грошового обігу у середньовіччя. Сама назва вексель (розмін, розмінний лист) вказує, що розвиток векселя почався з розміну грошей, точніше, з розміну монет. Звідси зрозуміло, чому вексель вперше з'явився в Італії, де розмін грошей отримав цілком виняткове значення.
На ярмарках, що відрізнялися в Італії великим пожвавленням, золотих справ майстра міняли купцям, прибулим з інших країн, виторгувані ними на ярмарку гроші на монети їхньої країни. При цьому вже тоді увійшло в звичай не платити готівкою, а видавати листи, що укладали в собі доручення кореспонденту міняли, який жив на батьківщині купця, сплатити після пред'явлення листа певну суму.
Такий спосіб платежу швидко придбав популярності внаслідок того, що в той час мандрівнику було небезпечно возити з собою гроші. Взагалі, розвиток середньовічної італійської торгівлі сам собою створив потребу в спрощенні платіжних операцій. Деякі крупні торговельні італійські фірми вже в XII ст. мали своїх представників в найважливіших торговельних центрах, і вже в той час переклад платежу від однієї фірми до іншої відбувався за допомогою листа (за матеріалами Цитовича і Бараца).
Важливим кроком вперед в історії вексельного обігу є поява індосаменту, що відносять до 1600 р. Тільки завдяки цьому вексель вперше придбав в повній мірі значення платіжного засобу.
У сучасному господарюванні, основаному на кредитному обігу, вексель став також першокласним знаряддям кредиту. Зараз, вексель скоріше є знаряддям кредиту, ніж платіжним засобом, що походить з його, нерідко надмірного, застосування банками в формі так званого акцептного кредиту і в ще більшому ступені - в видаванні дружніх векселів. Ще в ту пору, коли вексель обмежувався задачею забеспечення грошового обігу, з'явилася необхідність прийняти міри, здатні по можливості забезпечити заключену в векселі обіцянку платежу. Вексельне право скористалося для досягнення цієї мети двома засобами. Воно поширило відповідальність, що випливає з обіцянки платежу, а також і посилило її особливо суворими правилами судочинства.
За сплату грошей перед держателем векселя відповідає не тільки особа, зобов'язана платежем по векселю (трасат), але, за умови, що дотримані усі відомі формальності, всякий, хто поставив на ньому свій підпис, т. б. векселедавець і всякий, хто передасть його далі (індосант, жірант).
Уніфікація вексельного права. Колізії вексельних законів
Вексельне право розвивалося протягом багатьох сторіч і відрізнялося великою різноманітністю часом навіть в країнах, пов'язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства і усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 р. в м. Женеві. Результатом її роботи була поява трьох вексельних конвенцій:
Країни, що приєдналися до першої з означених конвенцій (первісно їх було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в чинність на своїй території Одноманітний закон про переказний і простий вексель (далі по тексту - ОВЗ). До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 р. приєднався і Радянський Союз, а Постановою ЦІК і СНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р. на території СРСР введене в чинність Положення про переказний і простий вексель, яке текстуально майже дослівно співпадає з ОВЗ.
Чинність конвенцій і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 р. (закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. і відповідно Постанова Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР" від того же числа), а безпосередній поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні було дано в середині 1992 р.
Більшість країн Європи та світу, якщо і не приєдналися, то уніфікували своє законодавство на основі ОВЗ. Ці держави утворюють так звану женевську систему вексельного права.
З крупних держав до женевських вексельних конвенцій не приєдналися лише Великобританія і США, вексельне законодавство яких засноване на англійському законі про переказні векселя від 18 серпня 1882р. В 1968 р. в США був прийнят Одноманітний торгівельний кодекс США, зараз діючий майже на всій території країни; розділ 3 "Торговельні папери" цього кодексу регламентує обіг так званих оборотних документів, до яких відноситься і вексель. Ці, а також інші держави, що розробили своє вексельне законодавство на основі англійського закону, утворюють англо-американську систему вексельного права.
Існують також держави, вексельне законодавство яких не відноситься ні до женевської, ні до англо-американської систем.
Отже, по відношенню до існуючих систем вексельного права всі країни можна поділити на такі групи:
1. Країни, вхідні в женевську систему права:
2. Країни, вхідні в англо-американську систему права: Австралія, Антигуа і Барбуда, Багамскі острови, Бермудські Острови, Бірма, Ботсвана, Великобританія, Віргінські острови. Гана, Гаяна, Гонконг, Гренада, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія, Йемен, Канада, Кенія, Кіпр, Лесото, Малаві, Малайзія, Намібія, Нігерія, Нова Зеландія, Пакистан, Порто-Ріко, Свазиленд, Сент-люсія, Судан, США, Сьерра-Леоне, Танзанія, Тринідад і Тобаго, Уганда, Фіджі, Філіппіни, Шрі-Ланка, Південно-Африканська Республіка, Ямайка.
3. Країни, не вхідні ні в женевську, ні в англо-американську систему права: Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбія, Куба, Ліхтенштейн, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Сан-Марино, Таїланд, Тайвань, Уругвай, Чилі.
Вексель як міжнародний фінансовий документ під час свого існування (від моменту видачі і до оплати, по протесту і пізніше - до моменту погашення) може переходити від однієї особи до іншого на територіях різноманітних держав. Звідси - виникнення цілого ряду зобов'язань продавця, підлягаючих виконанню, охороні, а в випадку спору — судовому дозволу не тільки в різний час, але і на території чинності різноманітних вексельних законів. Це приводить до зіткнень - колізій вексельних законів навіть країн, вхідних в одну систему вексельного права. Таким чином суд території одного вексельного закону часто буває поставлений в необхідність обговорювати, вирішувати і робити постанову про вексельний спір на підставі не свого, а чужого вексельного закону, або — і свого, і чужого вексельного закону одночасно.
Колізійні норми, що включені в вексельні закони майже всіх держав, повинні дати відповіді на наступні головні питання:
Таким чином, вексель – це документ, що складений за установленою законом формою, який є безумовним засвідченням однієї особи сплатити іншій визначену суму грошових коштів у встановлений термін.
Вексельне право – це характерна тільки для векселя сукупність економіко-правових особливостей, що регулює обіг векселів.
Особливістю векселю є його двояка природа, за якою вексель є одночасно цінним папером та документом виконавчого характеру. Саме це відрізняє його у сукупності інших фінансових інструментів.
Дата публікації: 12.06.2011