Кредити: економічний зміст та форми страхування. Реферат

З найдавніших часів кредитні операції проводились в умовах ризику неповернення кредиту. Ця обставина викликала необхідність пошуку різних способів протидії як першопричинам ризиків, так і їх наслідкам

Розвиток кредитних відносин в умовах ринку (конкуренції, нестійкої кон'юнктури і політичної ситуації), спричинився до формування різних систем запобіжних заходів аж до сучасних видів страхування кредитних ризиків.

У взаємовідносинах між кредитором і боржником предметом їх спільного інтересу є кредит, який породжує протилежні правничо-економічні ситуації: для кредитора - право вимагати отримання боргу, а для боржника - зобов'язання повернути позику згідно кредитної угоди.

Невиконання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, які і можуть виступати об'єктом страхування з метою захисту майнових інтересів кредитора. Таким чином, ризик кредитної операції матеріально проявляється в неповерненні, несплаті боргу, та юридично - в невиконанні зобов'язань. Це означає, що суть страхування кредитів дещо відрізняється від інших видів страхування.

Враховуючи домінуюче значення правового аспекту, який чітко проявляється у страхуванні кредитів, його було визнано за особливу форму страхового захисту - страхування від збитків на випадок невиконання вимог, тобто відповідальності.

Найбільш важливим моментом у страхуванні є: розмір відповідальності, встановлення страхового випадку та визначення страхового відшкодування. Ці умови є обов'язковими атрибутами страхового договору.

Необхідною умовою виникнення відповідальності є факт настання страхового випадку і як результат поява ризику неплатоспроможності. Страховим випадком при страхуванні відповідальності позичальника вважається непогашення кредиту та несплата відсотків в строк обумовлений кредитним договором.

У зарубіжній страховій практиці відомо дві основних форми кредитного страхування: страхування кредитів (делькредерне страхування) і страхування застави під отримані кредити (кауційне страхування).

Відносини сторін характеризуються такими ознаками:

Страхувальник банк:

• отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань;
• частину відповідальності (біля 20%) залишає на власну відповідальність;
• приймає зобов'язання щодо кредитів, які страхуються, віддавати їх у позику під звичайні відсотки.

Страховик (страхова компанія):

• вживає санкції при порушенні страхувальником прийнятих зобов'язань аж до повної відмови виплати при страховому випадку;
• пропонує, як правило, форму договору, відмову як "загальне покриття" страховим захистом;
• залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;
• переймає право регресу до кредитоотримувача.

При другій формі страхування кредитів страхувальник ¾ боржник захищає право свого кредитора чи вірителя, які стають по-суті застрахованими сторонами. При заставному (гарантійному) страхуванні боржник є страхувальником, а застрахованим, як правило, виступає кредитор.

Кожна з цих форм (делькредерна або заставна) безумовно повинні бути представлені конкретними видами страхування, зміст яких залежить від форм кредитування і умов надання кредитів. Однак, незалежно від техніко-організаційного здійснення страхових операцій, економічна суть їх єдина настільки, наскільки єдиною є суть кредитних операцій, які обслуговуються в процесі страхування. Тому в усіх випадках суть кредитного страхування зводиться до уникнення втрат кредиторами і цим самим вноситься певність у відносини між кредиторами і позичальниками.

На українському ринку страхування кредитів, як новий вид страхового захисту, появилося порівняно недавно - на початку 90-х років у двох варіантах:

• а) добровільного страхування ризику непогашення кредитів, особливою рисою якого є те, що страхувальником виступає банк, тобто це є типове делькредерне страхування, коли банк, передаючи ризик страховику, виступає одночасно страхувальником і застрахованим (бенефіцієнтом);
• б) добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів, за умовами якого позичальником виступає боржник, страхуючи кредит на користь свого кредитора.

При першій формі страхувальник-банк (після укладання кредитного договору) може самостійно застрахувати надану позику шляхом підписання зі страховою компанією договору про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотку за кредит. Із логіки пов'язаних інтересів виникає, що ініціаторами таких страхових операцій повинні виступати банки, як пошукувачі страхового захисту. Для них ця операція за своїм характером знаходить аналогію в страхуванні від нещасних випадків, якими є факт неповернення кредитів.

У вітчизняній страховій практиці запропонований варіант страхування поки що не знайшов попиту на страховому ринку.

Це можна пояснити існуванням ряду обставин:

• головною обставиною є те, що комерційні банки не можуть сьогодні без побоювання використати страхування кредитів, як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності. Відсутність страхового аудиту та широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній ставить під сумнів їх платоспроможність. З іншого боку, надмірно високі страхові премії призводять до підвищення витрат виробництва за рахунок страхових платежів, що в свою чергу викликає необґрунтоване підвищення цін на товари і послуги;
• іншою обставиною є ускладнення процедури оформлення страхового договору, що потребує від банків як звичайної, рутинної роботи, так і дуже відповідальної аналітичної - при узгодженні страхових тарифів, характеру відповідальності, передачі страховику документів, необхідних йому для відкриття регресного позову до боржника банку та інші ускладнення.

Більш простим з точки зору процедури є страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс розглядається, як вид гарантійного листа страхової компанії банку за фінансовими зобов'язаннями до його клієнтів-позичальників. Цей варіант страхування можна розглядати як форму забезпечення повернення кредиту і сплати відсотків, лише у випадку, коли страхова фірма згідна і спроможна здійснити виплату страхової винагороди.

Для цього банку необхідно через позичальника одержати від страхової компанії і розглянути такі документи:

• свідоцтво про державну реєстрацію;
• статут і установчі документи;
• ліцензію на проведення страхової діяльності з переліком видів страхування, у тому числі і страхування відповідальності;
• правила (умови) страхування, затверджені в передбаченому статутом порядку;
• договір добровільного страхування відповідальності за типовою формою;
• страховий поліс (свідоцтво сертифікат) за типовою формою.

Про платоспроможність страхової компанії в цілому можна судити за наявністю перевищення фактичного розміру її вільних активів над пасивами. Однак, рекомендується конкретно проаналізувати фінансові можливості страхової компанії, опираючись на оцінку факторів, які забезпечують фінансову стійкість страховика:

• власні капітали і резерви, вільні від зобов'язань;
• методологію розрахунку страхових тарифів;
• збалансованість страхового портфелю;
• величину страхових резервів, на предмет їх адекватності обсягам прийнятих зобов'язань;
• розміщення страхових резервів (із дотриманням принципів їх диверсифікації, повернення, ліквідності та прибутковості);
• можливостями перестрахування.

За результатами аналізу всіх поданих матеріалів, із урахуванням внесених банком поправок, укладається договір страхування, який подається в банк разом із страховим полісом.

У випадку підготовки рішення про страхування відповідальності за непогашення кредиту і відсотків по ньому, банк повинен уважно розглянути проект укладеного договору добровільного страхування на предмет виконання таких вимог:

• строк дії договору страхування (угоди) повинен перевищувати кінцевий строк погашення кредиту і відсотків по ньому на період, протягом якого страховик за умовами страхування зобов'язаний виплатити страхове відшкодування охоплюючи строк подачі і розгляду заяви;
• договір страхування повинен набути чинності не пізніше дати видачі кредиту;
• страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту і відсотків за користування ним;
• строк подання страховій компанії заяви про настання страхового випадку повинен бути мінімальним: крім заяви страхувальника про настання страхового випадку може бути подана і відповідна заява банку-кредитора;
• дата настання страхового випадку відповідальності страхової компанії за виплату відшкодування повинна відповідати даті погашення кредиту і виплаті відсотків. Період, протягом якого проводиться відшкодування, повинен бути мінімальним;
• договір страхування набуває чинності лише після сплати страхувальником суми страхового платежу (премії) в повному обсязі.

Страхування здійснюється за рахунок страхувальника шляхом списання страхової премії з його рахунку в даному банку.

Недоліком заставної масової форми страхування є те, що страховик не вступає в безпосередні правові відносини із банком-кредитором, а пов'язаний з ним лише посередньо.

Отже банк, як третя особа втрачає пріоритет при захисті своїх інтересів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що на українському страховому ринку відсутні "Загальні умови страхування кредитів", які повинні охоплювати найбільш суттєві норми кожного виду страхування.

Тому, очевидно, дальший шлях розвитку страхування кредитів буде пролягати не лише через вдосконалення діючих умов страхування відповідальності, типу страхування застави (кауцій), але і через поступову його трансформацію в страхування типу делькредерного, котре можна буде розглядати як страхування банків-кредиторів від "нещасного випадку" у їх діяльності. Такий страховий захист міг би здійснюватися у режимі коверноту і відзначатися більшою стабільністю та захищеністю інтересів кредиторів.

Дата публікації: 03.06.2011