Комерційні банки: порядок створення і припинення діяльності. Реферат

Процес створення комерційних банків є досить складною процедурою, пов’язаною з оформленням численних документів, добором кваліфікованих кадрів, вибором відповідного приміщення, забезпеченням його необхідним обладнанням тощо

Правовою базою для створення і функціонування комерційних банків різних типів і форм власності є Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", а також нормативні акти НБУ.

Учасниками банків можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити її таким чином, що така особа прямо чи опосередковано володітиме чи контролюватиме 10, 25, 50 та 75 відсотків статутного капіталу чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов’язана отримати письмовий дозвіл Національного банку України. Власники істотної участі банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи; у яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Не можуть виступати засновниками комерційних банків місцеві Ради всіх рівнів, їх виконавчі органи, політичні та профспілкові організації, спілки й партії, громадські фонди. Забороняється також бути засновниками військовослужбовцям, посадовим особам усіх правоохоронних органів, органів державної влади й управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, до закінчення строку, встановленого вироком суду, а також особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Ці особи не можуть також обіймати керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного капіталу комерційного банку, який формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників банку у грошовій формі.

Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, а також банківські метали.

Уся діяльність зі створення банку здійснюється в кілька етапів. На першому етапі засновники або їх організаційна група готують проекти всіх документів, необхідних для реєстрації. При цьому визначають організаційно-правову форму діяльності майбутнього банку, тобто господарське товариство, у вигляді якого він функціонуватиме. Далі засновники визначають розмір статутного фонду, необхідного для забезпечення нормальної діяльності комерційного банку і достатнього для запланованого обсягу операцій. Розмір статутного фонду не може бути меншим за мінімальну величину, встановлену НБУ.

Після визначення розміру статутного капіталу виконуються безпосередні операції щодо його формування проведенням відкритої або закритої передплати акцій чи паї згідно з обраною для банку формою господарського товариства.

Після нагромадження необхідної суми статутного капіталу, визначеної установчою угодою, засновники комерційного банку скликають установчі збори, за рішенням яких оформляють усі належні документи, необхідні для реєстрації банку.

Для державної реєстрації комерційного банку уповноважені засновниками банку особи подають до територіального управління Національного банку України за місцем створення банку такі документи:

• заяву про реєстрацію банку за підписом голови ради або уповноваженої особи, яка призначена відповідальною за реєстрацію банку установчими зборами;
• установчий договір (крім державного банку), підписаний засновниками банку та засвідчений їхніми печатками;
• статут банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою правління банку;
• рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;
• бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно зі встановленими Національним банком України вимогами;
• інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;
• бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири-звітних періоди (квартали) для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної. податкової адміністрації України про доходи за останній. звітний період (рік) для учасників фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;
• відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;
• копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;
• нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами і матимуть істотну участь, у банку;
• копії звіту про проведення відкритої передплати на акції для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
• відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів), головного. бухгалтера банку тощо.

Національний банк України у тижневий строк з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення передплачених внесків засновників та інших учасників банку.

З метою контролю за діяльністю комерційних банків територіальне управління НБУ за місцем знаходження банку в місячний строк з дати отримання повного пакета документів готує висновок про загальну оцінку фінансового стану, платоспроможність і репутацію засновників банку, наявність власних коштів для внесення до статутного капіталу банку і підтвердження внесення на тимчасовий рахунок банку коштів, до статутного капіталу кожним засновником у передбачених, законом розмірах, наявність приміщення, придатного для розміщення банку та касового вузла, професійну придатність і репутацію голови виконавчого органу (правління) і головного бухгалтера та погодження їх призначення, відповідність установчих документів банку вимогам чинного законодавства і нормативним актам НБУ.

Повний пакет установчих документів і висновок територіального управління НБУ подаються до НБУ. Документи для реєстрації банку розглядаються Генеральним департаментом банківського нагляду та у разі потреби — іншими департаментами і подаються до Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ. Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається НБУ не пізніше тримісячного строку з часу подання повного пакета передбачених законом документів.

У разі прийняття НБУ позитивного рішення реєстрація комерційних банків здійснюється внесенням відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Національний банк України протягом трьох робочих днів видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

НБУ може відмовити в державній реєстрації комерційному банку в разі:

• порушення порядку створення банку, невідповідності установчих документів законодавству України, подання неповного пакета документів, необхідних для державної реєстрації банку, або коли ці документи не відповідають вимогам чинного законодавства;
• в разі, коли у НБУ е докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи задовільного фінансового стану принаймні одного із засновників, що мають істотну участь у банку;
• в разі професійної непридатності та відповідності ділової репутації голови виконавчого органу і головного бухгалтера банку, а також членів виконавчого органу, які не відповідають вимогам НБУ. Про відмову у державній реєстрації банку НБУ приймає мотивоване рішення. Засвідчена Національним банком України копія рішення про відмову в реєстрації банку надсилається уповноваженій особі банку рекомендованим листом або вручається під розпис. Рішення про відмову в державній реєстрації комерційного банку може бути оскаржено в судовому порядку.

Комерційні банки зобов’язані у місячний строк повідомляти НБУ про зміни і доповнення, що вносяться до установчих документів, з поданням нотаріально засвідчений копій змінених документів.

Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філії і представництва після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії та представництва банку не ВІ юридичними особами, але мають свої положення і виступають від імені головного банку. Філія має свій рахунок та здійснює банківські операції, передбачені її положенням. Представництво банку фінансується головним банком, від якого він виступає, але не має права здійснювати банківські операції, філії банків відкриваються за угодою з НБУ на підставі таких документів:

• клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та основних видів діяльності її;
• рішення спостережної ради банку про відкриття філії;
• положення про філію, затвердженого спостереженою радою;
• інформації про керівника та головного бухгалтера філії.

Реєстрація філії банку здійснюється НБУ впродовж одного місяця з моменту надання всіх необхідних документів внесенням відповідної інформації до Державного реєстру банків.

НБУ з деяких підстав може відмовити у наданні згоди на відкриття філії.

Правила НБУ встановлюють деякі особливості реєстрації банків за участю іноземного капіталу. Засновниками іноземних банків можуть бути іноземні юридичні та фізичні особи або за участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (спільні банки).

Для створення банку з іноземним капіталом його засновники зобов’язані отримати попередній дозвіл НБУ.

Крім документів, що подаються українськими засновника ми для утворення комерційного банку, іноземні юридичні особи подають:

• нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення уповноваженого органу управління іноземного інвестора про участь у банку в Україні;
• письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни, у якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог щодо попередньої згоди на здійснення інвестиції за кордон;
• витяг з торговельного (банківського) реєстру або інший офіційний документ, що підтверджує реєстрацію іноземного учасника в країні, у якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора;
• нотаріально засвідчену за місцем видачі копію висновку Іноземної аудиторської організації про фінансовий стан іноземного інвестора на кінець останнього повного календарного року.

Іноземні інвестори — фізичні особи для створення комерційного банку подають:

• письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни, або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог законодавства країни його перебування щодо попередньої згоди на здійснення інвестиції за кордон;
• анкету, яка повинна містити, зокрема, інформацію про відсутність судимості.

Ці документи повинні бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі та легалізовані (підтверджені) в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Іноземні засновники подають також засвідчені переклади українською мовою всіх документів, викладених іноземною мовою, з доданням оригіналів. Крім того, до вказаного переліку документів додається ліцензія НБУ на створення банку за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

Отже, процес створення комерційних банків є досить складною процедурою, пов’язаною з оформленням численних документів, добором кваліфікованих кадрів, вибором відповідного приміщення, забезпеченням його необхідним обладнанням тощо.

Припинення діяльності комерційного банку згідно зі ст. 37 Цивільного кодексу України відбувається ліквідацією або реорганізацією. У разі ліквідації комерційного банку припиняється його діяльність як юридичної особи з ліквідацією його справ і майна, банк перестає існувати.

Способи й умови реорганізації комерційного банку, зміст рішення про реорганізацію його докладно визначено в гл. 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням власника або примусово за рішенням НБУ. Реорганізація може здійснюватися злиттям, приєднанням, поділом, виділенням, перетворенням. У разі реорганізації всі права та обов'язки банку переходять до правонаступника — іншої юридичної особи.

Порядок припинення діяльності комерційних банків визначений Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та іншими нормативними актами. Ліквідація комерційного банку може відбуватися як добровільно, так і примусово.

Добровільна ліквідація здійснюється тільки за рішенням загальних зборів засновників, примусова — у разі порушення банками банківського законодавства, здійснення ризикових операцій, що спричинило значну втрату активів або доходів, а також у разі настання ознак неплатоспроможності банку. В цих випадках НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

Особливості процедури ліквідації банків передбачені в гл. 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Банк може бути ліквідований з ініціативи власників банку та Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахування особливостей, передбачених Законом України "Про банки та банківську діяльність" та за згодою Національного банку України.

Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до банківського законодавства. Право звернення до господарського суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають:

• кредитори банку;
• Національний банк України.

Кредитори банку направляють рекомендованим листом до НБУ заяву Про ліквідацію. банку в разі настання ознак неплатоспроможності банку з доданням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов’язань банку перед ними. Якщо впродовж одного місяця з дня направлення, заяви зазначені особи не отримали відповідь НБУ, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним.

При підготовці справи до розгляду суддя повинен мати обґрунтований висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. НБУ зобов’язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом 6 місяців і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, НБУ зобов’язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку. Справа про визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів банку може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії. Після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, що ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора, який приступає до виконання обов’язків негайно після відкликання ліцензії.

Упродовж одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначатися щодо позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку НБУ. У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора або призначити такого, що відповідає вимогам закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призначеного НБУ, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду.

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного НБУ. Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання ліцензії.

Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури у газеті "Урядовий кур’єр" чи "Голос України" за рахунок банку. Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:

припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

• банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
• строк виконання всіх грошових зобов’язань банку та зобов’язання щодо сплати податків і зборів вважають таким, що настав;
• припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій щодо всіх видів заборгованості банку;
• відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;
• укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банку чи передаванням його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому законодавством;
• скасовуються арешт, накладений на майно (у тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпоряджання його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпоряджання майном банкрута не допускається;
• вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження щодо провадження ліквідаційної процедури банку:

• приймає до свого відання майно банку;
• вживає заходів щодо забезпечення його збереження;
• виконує функції з управління та розпоряджання майном банку;
• здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку згідно з законодавством;
• виконує повноваження органів управління банку;
• очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
• пред’являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банку, у тому числі через судові органи;
• має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку;
• з дня відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банку про звільнення та здійснює його;
• заявляє заперечення по заявлених до банку вимогах кредиторів;
• заявляє відмову від виконання договорів та розриває їх;
• реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів тощо.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Впродовж трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передавання бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов’язків винні особи несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України.

При виконанні своїх обов’язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адміністративну або кримінальну відповідальність. Правоохоронні органи зобов’язані надавати допомогу ліквідатору в його роботі на підставі письмового звернення. Банк вважається ліквідованим з моменту внесення запиту про це до Державного реєстру банків.

Література

1. Банківська енциклопедія. Під редакцією Мороза А. М., К.: Ельтон, 1993р.
2. Комерційні банки в Україні. Довідник. К: Вища школа, 1990—62с.
3. Мороз А. Основи банківської справи, К: Лiбра, 1994р.
4. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. Закон України "Про Національний банк України" від 27.02. 2004.
5. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена постановою Правління НБУ № 368 від 28.08. 2001р.
6. Положення НБУ "Про кредитування" Затверджено постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р. // Податки та бухгалтерський облік. -2000. -№59. -с. 715.
7. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
8. Васюренко О. В. Банківські операції. -К. -2002. -255с.
9. Мітенко B. I. та ін. Основи лізингу: Навчальний посібник / Серія "Бібліотечка банкіра". - К.: Т-во "Знання", КОО, 1997. - 138с.

Дата публікації: 28.05.2011