Механізм соціального управління: принципи управління. Реферат

Питання про такий елемент механізму управління як принципи управління – вельми неоднозначне та доволі складне. Більшість праць з науки управління детально розглядають цілі та функції соціального управління, не акцентуючи увагу на методах та принципах. Окремі науковці взагалі заявляли про негативне ставлення до принципів управління

Принцип (від латинського principum – початок, основа) – вихідне положення теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації. Вони суб’єктивні за природою, оскільки формулюються суб’єктами (людьми) на основі пізнання закономірностей та досвіду практичної діяльності.

Принципи соціального управління – це основні положення, які відображають пізнані та засвоєні людиною об’єктивні закони та закономірності, якими органи управління керуються у процесі створення і функціонування соціальних систем управління.

Принципи управління є результатами узагальнення людьми об’єктивно діючих законів та закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів та ознак.

Таким чином, принципи соціального управління повинні:

• бути заснованими на законах розвитку суспільства, його соціальних та економічних законах, а також на законах і закономірностях соціального управління;
• відповідати цілям соціального управління, відображати основні властивості, зв’язки та відносини управління;
• ураховувати часові та територіальні аспекти процесів соціального управління;
• мати правове оформлення.

Особливого значення набуває систематизація принципів соціального управління, що ґрунтується на пізнанні його закономірностей.

Розрізняють дві групи принципів:

• загальні, що впливають на всі сфери суспільного управління (суспільно-політичні);
• спеціальні принципи побудови системи управління і здійснення процесу управління.

До загальних належать такі принципи управління:

• Принцип науковості (наукової обґрунтованості, об’єктивності) передбачає цілеспрямований вплив на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки на основі пізнання та використання об’єктивних законів та закономірностей. Управляти науково – це своєчасно виявляти тенденції соціального розвитку, його закономірності, організовувати, регулювати та контролювати рух цих закономірностей.
• Принцип законності полягає в обов’язковому виконанні законів і підзаконних актів органами управління, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями. Це один з найбільш важливих принципів, тим більш для правоохоронних органів, до яких належить державна податкова служба.
• Принцип гласності полягає у своєчасному, широкому та регулярному інформуванні громадян про діяльність органів управління, реальне становище у суспільстві. Реалізація досягається за допомогою обов’язкових звітів органів управління перед населенням, всебічного обговорення у встановленому порядку певних питань та рішень, що приймаються. Даний принцип є засобом формування громадської думки, включення у процес управління громадян, підвищення їх активності. Інструментом реалізації є засоби масової інформації.
• Принцип гуманізму виражає систему поглядів, що визнає цінність людини як особистості, її права на волю, щастя, розвиток, виявлення здібностей, є одним з основоположних принципів управління у демократичному суспільстві та проходить червоною ниткою через Конституцію України.
• Принцип розподілу влади (автор Шарль Монтеск’є – французький правознавець, філософ, письменник) визначає розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову (праця "Про дух законів"). Це створює гарантії від узурпації влади, безмежних повноважень, зловживань владою, дозволяє розмежувати сфери компетенції та відповідальності.
• Принцип системності спрямований на поєднання (при відсутній диференціації) окремих взаємообумовлених видів управлінської діяльності на основі загальної мети, передбачає тісно пов’язані дії різних органів управління, що здійснюються в рамках однієї спрямованості. Це не означає тривіальну координацію, а передбачає поєднання дій у цілісній цільовій програмі, де окремі органи управління, їх завдання виступають як взаємопов’язані елементи, наділені своїм місцем та роллю у ході здійснення управлінського процесу. Реалізація вимагає певних зусиль, але забезпечує високий ефект.
• Принцип плановості забезпечує пропорційний розвиток різних регіонів, галузей економіки, інших напрямів соціальної діяльності на різних рівнях системи з урахуванням законів, потреб суспільства, колективів, соціальних груп. Недостатня практика застосовування не робить поганим сам принцип, оскільки без нього управління взагалі неможливе.
• Принцип конкретності полягає у тому, що необхідно вивчати конкретні процеси управління, зіставляти їх з відповідними законами, аналізувати їх дію у конкретних обставинах і готувати висновки та пропозиції для практичного використання.

Спеціальні принципи управління поділяють на 2 підгрупи:

1. До першої підгрупи (принципи побудови, системи управління) належать наступні принципи.

Принцип ієрархічності побудови системи управління відображає багатоступінчатий розподіл обсягу повноважень між ланками структури, згідно з яким ланка вищого рівня управління керує ланкою нижчого управління, у той же час сама може бути об’єктом управління.

Функціональний означає, що організаційна структура будь-якої системи будується, виходячи з основних функцій, виконання яких покладаються на неї, і вимагає створення такої структури, яка б виключала виникнення структур з дубльованими функціями.

Територіально-галузевий полягає у поєднання галузевої організації управління з державним устроєм країни, адміністративно-територіальним розподілом і економічним районуванням.

Принцип норми керованості (обсягу контролю) полягає у тому, що, виходячи з певної межі, можливості засвоєння людиною інформації та практичного досвіду і спостережень видатних адміністраторів, обмежується чисельність працівників, безпосередньо підпорядкованих одному керівнику. А.Файоль визначив граничну чисельність підпорядкованих осіб одному керівнику – 6 Л.Гулік, зазначив, що при однорідності функцій керованою є група в 10–12 осіб, неоднорідності – 5–8 осіб.

2. Друга підгрупа спеціальних принципів – принципи, що визначають здійснення процесу управління.

Цілеспрямованість забезпечення чіткої спрямованості процесів відповідного регулювання для збереження або підтримки управлінських відносин у певному вигляді або надання їм нових якостей.

Принцип головної ланки визначає, що у ланцюгу подій необхідно відшукати головну ланку, основне завдання, вирішення якого дозволить вирішити всю сукупність або частину проблем, тобто на головному завданні повинні бути зосереджені основні завдання системи.

Принцип відповідності передбачає делегування керівництвом виконавцю такої кількості повноважень, яка йому необхідна, щоб виконати завдання, за які той несе відповідальність.

Принцип поєднання єдиноначальності та колегіальності – керівник конкретного рівня управління користується правом одноосібного вирішення питань, що входять до його компетенції. Колегіальність передбачає вироблення колективного рішення на основі думок керівників різного рівня, а також виконавців конкретних рішень. Дотримання оптимального співвідношення між єдиноначальністю і колегіальністю становить одне з найбільш важливих і складних завдань управління, від якого багато в чому залежить його ефективність.

Принцип відповідальності органів та посадових осіб за дії або бездіяльність пов’язаний із функціями органів управління, спрямованими на задоволення суспільних потреб. Діяльність указаних суб’єктів управління спрямована, насамперед, на виконання покладених на них обов’язків, для реалізації яких вони наділені певними правами у межах норм, визначених законодавством. Якщо такі норми порушуються або посадові особи не виконують належним чином покладені на них посадові обов’язки, настає їх відповідальність.

Принцип раціонального співвідношення цілей та способів їх досягнення з ресурсним забезпеченням містить вимогу про необхідність попереднього визначення цілей кожного рішення, що приймається, у економічному, політичному, моральному та інших аспектах, тобто вивчаються можливі наслідки прийняття такого рішення. Якщо цілі чітко не визначені або суперечать одна одній, то можуть бути вибрані нераціональні способи їх досягнення, може виникнути дефіцит ресурсів тощо.

Література

1. Білоус В. Т. Управління податковою службою в Україні. – Автореф. дис… к. держ. упр. – К., 1998. – 22 с.
2. Вицин С. Е. Определение и обоснование целей в социальном управлении. – М.: Акад. МВД СССР, 1977.
3. Вицин С. Е. Методология системного подхода к исследованию и решению социальных проблем. – М., 1978.
4. Венделин А. Г. Подготовка и принятие управленческих решений: Методологический аспект. – М.: Экономика, 1977.
5. Гега П. Т. Правовий режим оподаткування в Україні. – К.: Юрінком, 1997.
6. Голиков В. И. Теория принятия управленческих решений. – К., 1976.
7. Государственная служба / Под. ред. А. В. Оболонского. – М.: Дело, 1999.
8. Дерягин И. Я. Право и управление. – М., 1981.
9. Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Україні. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 1999.
10. Евланов Л. Т. Теория и практика принятия решений. – М.: Экономика, 1984.
11. Жиголов В. Т., Шимановська Л. М. Основи менеджменту і управлінської діяльності. – К., 1994.
12. Завадський Й. С. Менеджмент. – К., 1998.
13. Завгородний В. П. Налоги и налоговый контроль в Украине. – К.: "А. С. К", 2000.
14. Иванцевич Дж., Лобанов А. А. Человеческие ресурсы управления. – М.: Дело, 1993.
15. Киллен К. Вопросы управления: Пер. с анг. – М.: Экономика, 1981.
16. Коваль Л. Адміністративне право України. – К.: Основи, 1994.

Дата публікації: 08.03.2011