Органи ДПС України: прогнозування та планування. Реферат

Ефективність управління у будь-якій сфері значною мірою визначається обґрунтованістю прогнозів майбутньої діяльності та її результатів

Прогнозування в органах ДПС України

Прогноз (походить від грецького prognosis) – передбачення, передрікання. Ще зовсім недавно прогнозування було справою вузького кола фахівців і знаходило застосування при виконанні обмеженого кола завдань, переважно природничих та наукових. Однак за короткий час прогноз набув значного поширення, оскільки дає можливість завчасно підготуватись до подій, передбачити можливі результати й наслідки управлінського рішення тощо.

Таким чином, прогнозування – це визначення ймовірних шляхів та результатів майбутнього розвитку явищ і процесів, оцінка показників, що характеризують дані явища та процеси для віддаленого майбутнього.

Прогнозування і планування – різні, але взаємопов’язані етапи єдиного процесу опрацювання управлінського рішення. Вони відрізняються відношенням до інформації про майбутнє. Іншими словами, якщо прогноз – це інформація для обдумування та визначення можливих шляхів розвитку, то план – пряме керівництво до дії. При цьому важливо, щоб прогнозування було цілеспрямованим, оскільки його результати мають використовуватись під час виконання конкретних завдань управління, а позиції плану – ґрунтуватись не тільки на аналізі ретроспективної інформації, але й підкріплюватись відповідними прогнозними даними.

На сьогоднішній день розробляється значна кількість прогнозів за різними критеріями.

1. За метою, заради якої прогнози розробляються, прогнозування можна розподілити на два типи:

• нормативне прогнозування – визначення шляхів і строків досягнення станів об’єкта, які відповідають на запитання про шляхи досягнення бажаного стану. Базується на основі заздалегідь заданих норм, ідеалів, цілей.
• пошукове прогнозування – визначення можливого стану об’єкта у майбутньому.

При пошуковому прогнозуванні здійснюється умовне перенесення у майбутнє тенденцій розвитку об’єкта:

• а) з припущенням, що протягом прогнозованого періоду не станеться ніяких подій, які могли б різко змінити ці тенденції;
• б) з урахуванням факторів, що можуть змінити тенденції розвитку об’єкта (зміни загальної політичної або економічної ситуації, введення в дію нових нормативно-правових актів або внесення змін і доповнень до існуючих тощо).

2. За об’єктом дослідження:

• природознавчі,
• науково-технічні,
• соціально-економічні.

3. З точки зору періоду прогнозування:

• короткостроковий прогноз (до 1 року)
• середньостроковий прогноз (1–5 років)
• довгостроковий прогноз (більше 5 років).

Тут необхідно зауважити, що прогноз можливий лише у певних часових межах, тобто поки діють характерні для даної якості закони, правила, норми тощо.

Прогнозування ускладнюється, а інколи і унеможливлюється в період зміни соціально-економічних систем, що збільшує невизначеність розвитку прогнозованої системи: найменший несприятливий фактор може стати вирішальним для подальшого її розвитку.

Усі названі види прогнозування можуть бути використані органами ДПС, проте найбільш актуальним для неї буде проведення соціально-економічного прогнозування, зокрема, економічного та юридичного:

• прогнозування впливу на об’єкт прийнятих нормативно-правових рішень або їх проектів;
• прогнозування обсягу надходжень до бюджетів усіх рівнів внаслідок сплати податків та обов’язкових платежів;
• прогнозування можливого податкового боргу та шляхів його скорочення;
• прогнозування обсягів окремих порушень податкового законодавства;
• прогнозування розвитку змін функцій та організаційної структури органів ДПС;
• прогнозування розвитку ресурсного забезпечення системи органів ДПС (кадрове, інформаційне, матеріальне, технічне, фінансове тощо).

Прогнозування має свій механізм та технологію. Механізм прогнозування складається з функцій, принципів та методів.

Основними функціями прогнозування є:

• орієнтовна – виявляється у визначенні органом управління реалістичних напрямів діяльності та вибірковому підході до інформації, що надходить. Використовується переважно та інформація, що дає найбільш повне уявлення про прогнозований об’єкт;
• нормативна функція – полягає у тому, що прогноз завжди містить певні показники та норми, які не тільки допомагають реалізовувати прогностичну модель, а й захищають орган управління від виявів суб’єктивізму.

Наступним важливим елементом механізму прогнозування є принцип прогнозування (системності, узгодженості, варіантності, безперервності, верифікації та рентабельності):

• системність характеризує процес прогнозу як складну систему взаємопов’язаних операцій у логічній послідовності;
• узгодженість означає необхідність узгодження пошукових та нормативних прогнозів, що забезпечує опис та реалізацію прогностичних моделей;
• варіантність означає, що всі варіанти прогнозів розробляються, виходячи з особливостей прогнозного фону;
• безперервність означає постійне коригування прогнозів у міру надходження інформації, яка містить нові дані про об’єкт прогнозування;
• верифікація передбачає перевірку істинності прогнозів дослідним шляхом з метою переконання у їх достовірності та обґрунтованості;
• рентабельність вимагає перевищення економічного ефекту від використання прогнозу над витратами на його розробку.

У технологічному плані принципи тісно пов’язані з методами прогнозування, які виступають способами їх реалізації. Кількість методів, які застосовуються у прогнозуванні, достатньо велика – близько 200.

Найчастіше вони поділяються на інтуїтивні та формалізовані:

• методи експертних оцінок (інтуїтивні) застосовуються, як правило, у випадках, коли немає можливості використовувати більш точні, засновані на математичних розрахунках методи, та у випадку, коли об’єкт прогнозування дуже простий або дуже складний і його прогностичний стан та поведінку можна визначити інтуїтивним шляхом з певною долею ймовірності (інтерв’ю, анкетування, "мізкові атаки" тощо).
• формалізовані методи належать до класу спеціальних методів і мають, як правило, математичне обґрунтування та базуються на використанні формалізованої інформації про об’єкт, найчастіше статистичної, з використанням складних програмних продуктів.

Дані методи переважно й використовуються у системі ДПС.

Характеристика методів прогнозування, що можуть застосовуватись в органах ДПС

Метод статистичного прогнозування. Суть його полягає у створенні математичної моделі (у вигляді формули), яка б найбільш достовірно відображала той чи інший процес, що має місце на практиці. Найчастіше – це створення багатофакторної моделі, тобто встановлення залежності показника, що вивчається, від ряду факторів зовнішнього середовища методом регресійного аналізу: будується математична модель (у вигляді формули), яка за певної комбінації факторів зовнішнього середовища дає можливість встановити значення основної величини:

Y (t) = А1 + А2 х X1 (t) + А3 х X2 (t) +…Аn х Xn (t),

де Y (t) – прогнозований показник у певний період часу;

X1 (t), X2 (t) – кількісне значення факторів зовнішнього середовища за період часу t;

А1, А2, А3 – коефіцієнти, що характеризують ступінь впливу певного фактора на прогнозований показник.

Метод статистичної екстраполяції динамічних рядів. Суть його полягає у визначенні за відомими значеннями динамічного ряду інших значень, що лежать за його межами.

Найчастіше використовується для розробки середньострокового (1–5 років) та короткострокового (до 1 року) прогнозу.

Методи експертних оцінок. Роль цих методів набуває особливого значення в період нестабільного розвитку соціальних, економічних та інших процесів, що прямо чи опосередковано впливають на діяльність ДПС. Для такого часу характерний високий ступінь невизначеності впливу факторів зовнішнього середовища. Це призводить до того, що статистичні методи прогнозування не дають надійних результатів прогнозу, оскільки можуть бути застосовані у випадках закономірного розвитку процесів. Якщо ж розвиток процесів не відповідає зазначеній вимозі, прийнятна точність процесів не може бути забезпечена ніякими статистичними методами, якими б досконалими вони не були.

Таким чином, застосування експертних методів прийнятне у випадках:

• відсутності представницьких і достовірних статистичних даних про об’єкт прогнозування;
• великої невизначеності середовища функціонування об’єкта, впливу на його розвиток факторів зовнішнього середовища;
• в умовах значного дефіциту часу або в екстремальних умовах.

До експертних методів належать:

• метод інтерв’ю з експертом за заздалегідь підготовленою програмою відносно перспектив розвитку об’єкта. Успіх такого прогнозу вирішальною мірою залежить від кваліфікації експерта та несе значну долю суб’єктивізму. Проте там, де не потрібна висока точність, а результати необхідні негайно, даний метод може стати незамінним;
• аналітична експертна оцінка – метод передбачає тривалу і ретельну попередню роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та шляхів розвитку об’єкта прогнозу. Цей метод дає можливість повніше використати наявну інформацію про об’єкт, що, безумовно, підвищує точність прогнозу.

Поряд з індивідуальними методами експертних оцінок можуть застосовуватись і колективні методи експертних оцінок, які передбачають спільну працю групи експертів для отримання максимально об’єктивного прогнозу:

• метод "мізкового штурму" ґрунтується на стимулюванні творчості експертів, що досягається дотриманням певних правил, що регламентують процедуру спільного обговорення ними варіантів прогнозу: допускається висунення будь-яких ідей у рамках питання з одночасною забороною їх оцінки з боку решти експертів: обмежується час одного виступу, проте кількість їх довільна. Фіксуються всі висловлені гіпотези, проте аналіз та оцінка їх проводиться дещо пізніше;
• метод експертних комісій: під час спільної роботи експерти пропонують свої варіанти прогнозу, спільно обґрунтовуючи і обговорюючи їх, намагаються виробити єдиний погляд щодо прогнозу. Слабким місцем є те, що тут лежить логіка компромісу, яка не позбавлена суб’єктивізму та надмірного впливу найбільш авторитетних (владних) експертів.

Інколи експертна процедура може здійснюватись методом суду: частина експертів оголошується прибічниками певної гіпотези (або гіпотез), інша частина – противниками. Третя група експертів виступає у ролі суддів, яка і підводить підсумки результати дискусій і оголошує остаточний результат.

Одним з найбільш відповідальних моментів методів експертних оцінок є формування групи експертів, підготовка і проведення експертизи, обробка експертних оцінок. Від чисельності та професіоналізму групи експертів залежить точність та обґрунтованість прогнозу. Як правило, до її складу включаються найбільш кваліфіковані співробітники органів ДПС, наукових установ та вищих навчальних закладів, а за необхідності – і органів прокуратури, юстиції, МВС, митної служби тощо. Якщо ж така група формується лише з працівників-податківців, то для усунення однобічності, тенденційності прогнозу до її складу включаються представники різних служб та підрозділів.

Методика прогнозу. Прогнозування – досить складний і працеємний процес, що складається із ряду самостійних, але взаємопов’язаних етапів. До даного часу не відпрацьована надійна технологічна схема прогнозування. Разом з тим, практикою доведено, що цей процес повинен обов’язково включати ряд етапів, без яких неможливо забезпечити заданий рівень достовірності.

1. Постановка завдання прогнозування – визначення (уточнення) цілей та об’єкта прогнозування, періоду прогнозування, джерел та способів здобування інформації, порядку розв’язання організаційно-технічних питань.

2. Формування суб’єкта прогнозування, тобто осіб, що безпосередньо здійснюють прогноз. Якщо у складі апарату органу ДПС є підрозділи з прогнозування, то розробку прогнозу звичайно ж доручають їм з підключенням до роботи спеціалістів з інших галузевих служб, а також консультантів. Якщо ж таких підрозділів немає, то формується група, як це зазначалось вище, з найбільш досвідчених осіб як з числа фахівців у галузі прогнозування, так і фахівців у конкретній предметній галузі.

3. Формування інформаційної бази прогнозування. Слід пам’ятати, що, крім безпосередньої інформації про стан дотримання податкового законодавства (обсяг платежів, кількість порушень у галузі оподаткування тощо), сюди необхідно включати законодавчі, нормативні акти, дані щодо соціально-економічного розвитку регіону за період, що аналізується, а також інші фактори, що можуть впливати на якість прогнозу.

4. Аналіз прогнозованого об’єкта – досліджуються особливості його структури та динаміки розвитку, уточнюється перелік факторів зовнішнього середовища, які впливають на стан та динаміку процесу, зв’язок між ними та об’єктом дослідження, а також перелік характеристик об’єкта, що прогнозуватимуться.

5. Створення логічної (описової) моделі об’єкта, яка дає змогу з’ясувати динаміку його розвитку у минулому за рахунок зміни факторів зовнішнього середовища та характер розвитку прогнозованого об’єкта у майбутньому, залежно від змін факторів зовнішнього середовища.

6. Побудова об’єкта, що прогнозується, – уточнюється, конкретизується модель прогнозованого об’єкта, здійснюється перехід від словесного, неформального опису до більш складного, формалізованого, орієнтованого на застосування конкретних методів прогнозування.

Одночасно аналізуються основні методи прогнозування залежно від складності об’єкта прогнозування, рівня знань розробниками прогнозу, закономірностей його розвитку під впливом факторів зовнішнього середовища з метою вибору найбільш придатного у конкретній ситуації.

7. Розробка прогнозу – процедура безпосереднього здобування конкретних значень прогнозованих характеристик на весь прогнозований термін на базі використання вибраного методу прогнозу. Проводиться заповнення анкет (експертне прогнозування) або здійснюються спеціальні розрахунки (моделювання) з використанням сучасних програмних продуктів, узагальнення та попередній аналіз отриманих результатів.  8. Аналіз результатів прогнозування (верифікація) – оцінка достовірності і обґрунтованості прогнозу. Це одна з найбільш складних і відповідальних процедур у прогнозуванні, оскільки ставить завдання оцінити достовірність прогнозу на високому рівні достовірності до настання прогнозованих подій.

Така перевірка може здійснюватись наступним способами:

• пряма верифікація – одержання того ж прогнозу шляхом його повторної розробки іншими методами;
• дублююча верифікація – підтвердження результатів попередніми дослідженнями того ж самого або аналогічного об’єкта;
• непряма верифікація – одержання аналогічного прогнозу шляхом логічного або математичного виведення висновків із уже відомих раніше прогнозів;
• експертна верифікація – перевірка вірогідності шляхом експертної оцінки методики та результатів прогнозування;
• часткова верифікація – підтвердження правильності прогнозу після закінчення частини періоду прогнозування.

Якщо у процесі аналізу результати прогнозування визнаються задовільними, то в подальшому вони використовуються для підготовки управлінських рішень. У протилежному випадку методика прогнозування потребує доопрацювання.

Література

1. Конституція України. – К., 1996.
2. Закон України "Про державну податкову службу України" // Відомості Верховної Ради (із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 7 липня 1992 р. № 2555-ХІІ, 11 липня 1995 р. № 297/95-ВР, 16 травня 1996 р. № 203/96-ВР, 5 лютого 1998 р. № 83/98-ВР). – 1991. – № 6. – С. 37.
3. Аверьянов В. Б. Функции и организационная структура органов государственного управления. – К.: Наукова думка, 1979.
4. Азаров М. Я., Кольга В. Д., Онищенко В. А. Все про податки. – К.: "Експерт-Про", 2000.
5. Андрушків Б. М., Кузьмін О. Е. Основи менеджменту. – Львів: Світ, 1995.
6. Бизюкова Н. В. Кадры. Подбор и оценка. – М., 1984.
7. Білоус В. Т. Управління податковою службою в Україні. – Автореф. дис… к. держ. упр. – К., 1998. – 22 с.
8. Вицин С. Е. Определение и обоснование целей в социальном управлении. – М.: Акад. МВД СССР, 1977.
9. Вицин С. Е. Методология системного подхода к исследованию и решению социальных проблем. – М., 1978.
10. Государственная служба / Под. ред. А. В. Оболонского. – М.: Дело, 1999.
11. Дерягин И. Я. Право и управление. – М., 1981.
12. Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Україні. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 1999.
13. Завгородний В. П. Налоги и налоговый контроль в Украине. – К.: "А. С. К", 2000.
14. Иванцевич Дж., Лобанов А. А. Человеческие ресурсы управления. – М.: Дело, 1993.
15. Киллен К. Вопросы управления: Пер. с анг. – М.: Экономика, 1981.
16. Коваль Л. Адміністративне право України. – К.: Основи, 1994.

Дата публікації: 08.03.2011