Сектор малого підприємництва в Україні: регулювання через податковий механізм. Реферат

Сектор малого підприємництва є невід’ємною складовою ринкової економіки, що сприяє вирішенню цілого ряду економічних, науково-технічних і соціальних проблем суспільства

У перехідний період мале підприємництво відіграє роль "ринкоутворюючого фактора" і амортизатора, спроможного пом’якшити дію негативних побічних наслідків трансформаційних процесів. Тому одним із першочергових завдань перехідного періоду є накопичення критичної маси суб’єктів малого підприємництва, необхідної для того, щоб вказаний сектор економіки став реальною потужною силою перетворень.

У створенні сприятливих умов з розвитку малого підприємництва велика роль відводиться державній політиці щодо підтримки та регулювання діяльності.

Якщо у системі державної підтримки сектора малого підприємництва найважливішим елементом для суб’єктів підприємницької діяльності є державна фінансово-кредитна підтримка, то у системі державного регулювання малого підприємництва таке місце займає оподаткування. Державна фінансово-кредитна підтримка та оподаткування, по суті, є антонімами, вони являють собою фінансово-економічні відносини між державою та суб’єктами господарювання з приводу перерозподілу коштів:

• у першому випадку перерозподілу підлягають кошти державного бюджету з метою стимулювання розвитку певних важливих для суспільства форм господарювання,
• у другому – відбувається відчуження коштів окремих господарюючих суб’єктів та акумуляція цих коштів у державному бюджеті.

Але якщо помилки у побудові системи фінансової підтримки спроможні призвести до деяких порушень ефективності розподілу ресурсів, то помилки у розробці податкової системи держави обходяться економіці досить дорожче та мають значно небезпечніші наслідки. Так, А.Лаффер стверджує, що перевищення певної межі податкового навантаження на господарські суб’єкти має наслідками пригнічення ділової активності в країні, скорочення рівня інвестицій, падіння обсягу національного виробництва, що, у свою чергу, призведе до звуження бази оподаткування та зменшення доходу державного бюджету.

Таким чином, робота щодо аналізу, удосконалення та підвищення ефективності системи оподаткування є надзвичайно важливою в умовах становлення ринкових відносин. У зв’язку з цим зупинимося докладніше на теоретичних та практичних аспектах оподаткування.

Згідно з економічною теорією, для ефективного виконання власних функцій податкова система повинна відповідати ряду якісних та кількісних умов. Кількісні умови ефективності функціонування податкової системи спрямовані на запобігання перевищення певного рівня загального додаткового навантаження на суб’єктів діяльності. В економіці відокремлюють наступні складові податкового навантаження [1]:

• пряме податкове навантаження, яке дорівнює повному обсягу податкових сум, що сплачують у бюджет платники податків певної країни;
• непряме податкове навантаження, тобто витрати, пов’язані з процедурами розрахунку, сплати та адміністрування податків, які несуть як державні органи, так і платники податків. Рівень цього виду навантаження знаходиться у прямій залежності від досконалості та простоти податкової системи;
• прихований податковий тягар, пов’язаний з руйнівним впливом податків на ринкову саморегуляцію. Економісти-теоретики вказують на те, що більшість державних службовців не має необхідного рівня розуміння економічних процесів і тому чим більше влада намагається "коригувати" ринкові процеси, тим більше перекосів виникає в економіці і тим менша вірогідність оптимального, найбільш ефективного розподілу ресурсів між суб’єктами господарської діяльності.

Щоб бути ефективною, податкова система повинна накладати мінімально можливе податкове навантаження на господарчі суб’єкти. Як свідчить світовий досвід, вилучення державою у платника податків 30–40% його доходів спричинює процес скорочення заощаджень, а отже, і інвестицій в економіку. А вилучення 40–50% доходу і більше повністю руйнує стимули до ділової активності та розширення виробництва, тобто у такому випадку податкова система стає не тільки неефективною, а й ставить під загрозу функціонування легальної економіки.

Якісними умовами ефективного функціонування податкової системи є наступні:

• ефективна податкова система повинна задовільно виконувати фіскальну функцію, тобто забезпечувати збір коштів у таких обсягах, які є мінімально достатніми для виконання державою її соціально-економічних функцій. Виконання фіскальної функції на користь держави є єдиним призначенням і єдиною причиною виникнення податкової системи;
• податки повинні бути економічно нейтральними. Тобто вони повинні виконувати свою фіскальну функцію, служити інструментом збирання доходів до державного бюджету, а не бути засобом впливу на прийняття економічних рішень ринковими суб’єктами. По-перше, стимулювання розвитку економічних суб’єктів за допомогою податкових пільг не завжди є результативним. По-друге, використання податкової системи як важеля впливу на економіку призводить до появи прихованого та посилення непрямого податкового навантаження на економіку;
• суспільні витрати, пов’язані зі збором податків та дотриманням податкового законодавства, повинні бути мінімальними. У зв’язку з цим правила розрахунку та сплати податків повинні бути однозначними, точними, стабільними, зрозумілими для платників і прийнятими більшою частиною суспільства. Дотримання цього принципу сприяє мінімізації прямого та непрямого податкових навантажень на економіку;
• податкова система повинна відповідати принципу соціальної справедливості. Існує два підходи до тлумачення цього принципу. Згідно з першим – соціальна справедливість дотримується, якщо величина податкових сум, що сплачує платник, відповідає тим вигодам, які він отримує від послуг держави. Згідно з другим – соціально справедливим є встановлення залежності розміру податкових сум, що сплачує суб’єкт, від його "спроможності платити", тобто від розміру його доходів, майна тощо. На практиці податкові системи розвинених країн містять елементи обох підходів.

Крім того, важливою складовою принципу соціальної справедливості, що забезпечує належне його виконання, є положення про загальнообов’язковість сплати податків для всіх суб'єктів господарювання. Нарахування та сплата податків повинна здійснюватися автоматично, незалежно від волі податківця або платника податків. Необхідно створити дієву систему контролю за дотриманням податкового законодавства і неминучу адміністративну відповідальність за ухиляння від сплати податків.

При цьому розмір штрафних санкцій навіть не повинен бути значним, необхідно лише щоб у членів суспільства існувала впевненість у неминучості покарання за порушення податкового законодавства. Цей принцип покладено в основу податкових систем розвинених країн світу і глибоко визнаний суспільством, що підтверджує фраза Бенджаміна Франкліна: "У житті немає нічого неминучого, окрім смерті та податків".

Щодо порушення принципу економічної нейтральності податків, українська система оподаткування мала значну кількість пільг, що прогресувала з кожним роком. Як зазначають фахівці, у 1998 р. обсяг податкових пільг для господарського сектора становив 12,1 млрд. грн., а в 1999 р. – уже 14,4 млрд. грн. [2]. Проте механізм розподілу пільг є непрозорим та незрозумілим для більшості суб’єктів малого підприємництва. Наслідком цього є нарікання основної маси підприємців, посилення непрозорості дії системи оподаткування.

Фахівці стверджують, що в Україні протягом значного часу спостерігалася тенденція до поступового ускладнення податкової системи, зростання кількості податків та інших обов’язкових платежів, збільшення їх ставок. Український економіст з проблем малого підприємництва Н. Савка звертає увагу на те, що у 1996–1997 рр. виникла така ситуація: наприкінці року при збільшенні дефіциту державного бюджету урядом приймаються екстрені заходи для виправлення ситуації з метою досягнення узгоджених норм як умови отримання міжнародних кредитів.

Для цього поспіхом розшукуються додаткові канали поповнення доходів бюджету, вводяться нові види податків. Так, дефіцит бюджету на кінець 1995 р. становив 6,9% ВВП. Ця обставина викликала негайне збільшення акцизних зборів, введення нового 5% податку на обсяг реалізації продукції для створення фонду розрахунків за енергоносії, підняття ставки відрахувань до Пенсійного фонду для підприємців-індивідуалів з 9 до 33,6%, підвищення ставки ввізного мита на окремі товари.

Щодо сучасного стану процедур та механізмів оподаткування, характеристику їм дають відомі українські вчені, зокрема: "... нормативна база розрахунку податкових зобов’язань перетворилася на щось надзвичайно складне та неосяжне, з незліченими роз’ясненнями та уточненнями. Простежити за всіма її трансформаціями стало практично неможливо. Стосовно податкової звітності підприємств фактично застосовується презумпція винуватості: оскільки знати всі розпорядження податкових органів про те, як інтерпретувати господарські операції в кожному конкретному випадку, просто неможливо, остільки заздалегідь відомо, що помилки є обов’язково. Адже не припустити помилок... фізично неможливо, навіть якщо взагалі закинути господарську діяльність і займатися тільки вивченням податкового законодавства і численних роз’яснень ДПА України" [3].

З метою подолання зайвих перешкод розвитку малого підприємництва з 1998 р. в Україні почалася реалізація заходів, спрямованих на спрощення системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Прийнято ряд нормативних актів, що передбачають спрощення організації податкового обліку малих підприємств та громадян-підприємців і впровадження, поряд із загальною системою оподаткування, самостійних систем, однією з яких є система спрощеного оподаткування.

Але, незважаючи на значні зміни, ситуація в сфері оподаткування малого підприємництва в Україні залишається складною. В.Заліська, бухгалтер-експерт фірми "Баланс-Клуб", вказує на значну плутанину та невизначеність методик проведення ряду процедур, спричинених відсутністю перехідних положень у правовому полі при реформуванні податкової системи [4]. Крім того, як зазначається у періодичних виданнях, навіть нормативні акти про спрощення системи оподаткування починають "обростати" інструкціями і роз’ясненнями, тобто знову ситуація штучно ускладнюється.

В Україні, всупереч продекларованим принципам, на практиці грубо порушується ґрунтовна умова ефективного функціонування податкової системи, тобто соціальна справедливість оподаткування. Сьогодні в країні наявний нерівномірний розподіл податкового навантаження між окремими групами платників. Що мається на увазі? Згідно з теорією, податкова система побудована таким чином, що не повинна мати місце будь-яка дискримінація платників податків за будь-яким принципом, наприклад, за правом власності або за місцем розташування.

Один з таких трюків викликали до життя "вузькі місця" спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва, тобто великий розрив між розміром фіксованого податку підприємців-фізичних осіб і сумами податкових платежів підприємців-юридичних осіб. Згідно із законодавством України, розмір фіксованого податку для підприємців-фізичних осіб не повинен перевищувати 200 грн. на місяць при досить значному розмірі дозволеної річної виручки – 500 тис. грн. Простий розрахунок свідчить про те, що максимальна "відсоткова ставка" податку приватного підприємця-фізичної особи при повному "завантаженні" розрахункового рахунку становить мізерну величину: 0,48% (табл. 1).

Таблиця 1. Розрахунок фактичної відсоткової ставки фіксованого податку підприємця-фізичної особи.

Розмір податкового платежу з такої ж суми виручки (500 000 грн.) за спрощеною системою (без сплати ПДВ) для юридичної особи становить: 500 000 грн. х 10%: 100% = 50000 грн. за рік або 50000 грн.: 12 міс. = 4166,6 грн. на місяць, що більше ніж у 20 разів перевищує максимальний розмір податкового платежу приватного підприємця-фізичної особи. Такий значний розрив податкового навантаження на одну й ту ж суму виручки є недоцільним, бо він робить спроби зробити законодавство надзвичайно рентабельними, а ризик – економічно виправданим. Тому на практиці значна частина легальних суб’єктів малого підприємництва-юридичних осіб намагається мінімізувати свої витрати на "утримання" держави.

Аналіз "ставок" фіксованого податку свідчить про те, що цей податок за своєю суттю є регресивним (табл. 1.), тобто знаходиться у зворотній залежності від суми виручки суб’єкта підприємництва. Внаслідок цього відносно найбільше податкове навантаження несуть найменш потужні суб’єкти малого підприємництва, що також суперечить принципу соціальної справедливості.

На нашу думку, для запобігання використанню таких трюків і встановлення залежності між обсягами діяльності та сумами податкових платежів суб’єктів малого підприємництва-фізичних осіб необхідно встановити диференційовану шкалу фіксованих податків залежно від обсягу валової виручки від реалізації приватного підприємця. Шкала повинна бути побудована таким чином, щоб запобігти різким контрастам між податковими платежами з однієї суми у фізичних та юридичних осіб-суб’єктів малого підприємництва і давати деякі пільги найменшим господарчим одиницям (табл. 2). Такі заходи сприяють падінню ефективності (з урахуванням рівня ризику) проведення фальсифікацій. Як додатковий захід боротьби з приховуванням доходів, необхідно підвищити відповідальність за використання фіктивного підприємництва.

Таблиця 2 Диференційовані суми податкових платежів суб’єктів малого підприємництва-фізичних осіб залежно від обсягу реалізації продукції.

При розгляді дотримання кількісної умови ефективного функціонування податкової системи (тобто не перевищення податковими платежами певного відсотка доходу суб’єкта господарювання) необхідно звернути увагу на особливості визначення податкової бази при оподаткуванні суб’єктів малого підприємництва-юридичних осіб в Україні. Аналіз податкових систем розвинених країн світу свідчить про те, що при оподаткуванні підприємницької діяльності податковою базою є, як правило, прибуток від діяльності або додана вартість продукції, тобто суми фінансових результатів, з яких виключені витрати на виробництво.

В Україні, згідно з Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", податковою базою є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), отримана суб’єктами малого підприємництва на розрахунковий рахунок або в касу. Такий вибір бази оподаткування призводить, по-перше, до порушення принципу соціальної справедливості, адже сума податкового платежу зовсім не залежить від "спроможності платити" суб’єкта малого підприємництва, тобто його реальної прибутковості. По-друге, якщо проаналізувати офіційну статистику фінансових показників малих підприємств (табл. 2), можна побачити, що суми податкових платежів суб’єктів малого підприємництва у середньому майже в 60 разів перевищують суми балансових прибутків.

Безумовно, єдиний податок є непрямим, і тому у класичній ринковій економіці він був би тягарем лише для споживача. В економіці зі значним розміром тіньового сектора, де сплата податків для частини суб’єктів є "не обов’язковою процедурою", непрямі податки мають властивість ставати проблемою виробника та продавця, тобто сплачуватись за рахунок їх прибутку або власних заощаджень. У такій ситуації при середній рентабельності малих підприємств 0,6% можуть обирати як базу оподаткування всю виручку від реалізації продукції та призначати досить високу ставку податку означає або припускати, що порушення податкового законодавства повинні бути, щоб суб’єкт господарювання мав можливість вижити або цілеспрямовано доводити суб’єктам малого підприємництва ефективність та неминучість повного відходу у "тінь".

Таблиця 3. Фінансові показники діяльності малих підприємств за галузями та суми податкових платежів за системою спрощеного оподаткування (за ставкою 10%).

Розраховано за даними Держкомстату за 1999 р.

Розраховано за спрощеною системою за ставкою 10% без сплати ПДВ.

Отже, діюча в Україні система оподаткування є неефективною, тобто вона:

• не спроможна належним чином виконувати фіскальну функцію;
• не відповідає належним чином жодній з умов ефективного функціонування податкової системи;
• служить значною перепоною розвитку малого підприємництва, підриває стимули для інвестування коштів у виробництво;
• є одним з найвпливовіших факторів, що спонукають суб’єктів малого підприємництва до відходу у тіньовий сектор економіки.

Логічним висновком є те, що така система оподаткування потребує проведення докорінних реформ. У свою чергу, важливими моментом є те, що значний рівень тінізації сектора малого підприємництва і слабкий розвиток його легальної частини є передумовами зреченості всіх реформ вітчизняної системи оподаткування на неефективність.

Безумовно, податкова система не може нормально виконувати власну фіскальну функцію в країні, де майже половина суб’єктів господарювання уникає сплати податків, і не може гальмувати розвиток легальної економіки, позбавляючи конкурентоспроможності саме законослухняних платників податків. Отже, будь-які заходи щодо реформування системи оподаткування в Україні не спроможні змінити ситуацію на краще і тому будуть критично прийняті в колі економістів-учених та підприємців (так, упровадження єдиного податку вже зустріло досить різку критику) [6]. Для позитивного вирішення питання повинен бути розроблений та впроваджений цілісний комплекс заходів щодо протидії тінізації економіки, удосконалення податкових механізмів.

Література

1. Налоговая реформа и направление налоговой политики // ЗКО. – 1999. – № 1. – С. 157.

2. Регуляторна політика держави в сфері підприємництва. Аналітична доповідь / Міжнародна спілка українських підприємців. – К., 2000. – 52 с. – С. 13.

3. Амоша О.І., Вюмневський В.П., Дементьєва Т.М., Ляшенко В. І., Моісеєв Г.В. Проблеми попередження та легалізації неформальної економіки // Економіка промисловості. – 2000. – № 2 (8). – С. 5.

4. Залісьт В. Приховані пастки єдиного податку // Підприємництво в Україні. – 2000. – № 2. – С.  27–29.

5. ГНАУ образумилась? // Деловая неделя. – 2000. – № 1. – С. 3.

6. Вишневський В.П. До питання про ідею єдиного податку // Фінанси України. – 2000. – № 7. – С. 11.

Дата публікації: 20.02.2011