У Міносвіти розповіли про "Історію української культури"
Курс історії української культури для вищих учбових закладів розрахований на 72 години. Він покликаний ознайомити студентів з "сучасними підходами до вивчення національної культури" і особливостями її історичного розвитку. В результаті студент повинен уміти класифікувати явища культури по їх історичній значущості, національній приналежності і стильовим особливостям, а також аналізувати перспективи розвитку української культури.
Програма розділена на два модулі. Перший - вступний - присвячений етапам становлення української культури і охоплює період від Київської Русі до часів СРСР. Другий модуль присвячений індивідуальним особливостям національної культури. У його рамках студентам пропонується вивчити обряди і традиції, регіональні особливості побуту українців, проаналізувати еволюцію української кухні і символіку національного костюма.
У Міністерстві освіти необхідність введення даного предмету пояснюють "шаблонністю" існуючих знань про українську культуру у сучасних випускників. "Запитайте, що таке українська культура, і вам назвуть тільки ключові фігури XIX століття - Тараса Шевченка і Лесю Українку", - заявив один з розробників проекту програми доктор філософських наук Олексій Шевченко.
Нагадаємо, в червні міністр освіти і науки України Іван Вакарчук спростував інформацію про те, що у вищих учбових закладах збираються скасувати предмет "Історія України", змінивши його на "Історію української культури".
Програма "Історії української культури", запропонована Розумним та Шевченком, принижує гідність українського народу. Так, у ній можна зустріти такі словосполучення як: "українська демонологія", "емоційна модальність української ментальності", "рустикальна домінанта української культури", "волюнтаризм у творчості Лесі Українки" і т.п. При цьому, парадоксальним чином програма не передбачає вивчення історії української культури, а лише нав'язує філософські роздуми про неї Розумного та Шевченка. Так, програма не передбачає вивчення сучасних тенденцій та представників української культури. Впадає в око захопленість авторів постмодерністськими ідеями, сутність яких для них залишається незрозумілою. І це при тому, що Шевченко спромігся перекласти декілька глав з твору Дельоза та Гваттарі "Анті-Едіп"...
