 |
Юридична освіта сьогодні потребує серйозного реформування, бо переживає ті ж самі проблеми, що й інші освітні напрями, і програє на фоні сучасної закордонної освіти |
Правова освіта: Спасіння потопаючих - справа рук самих потопаючих
Очевидними є три категорії "негараздів".
Проблема перша: хто?
Якщо перефразувати відомий вислів про тещу як про майбутній образ дружини, можна сказати так: хочеш зрозуміти, яким буде правник завтра, - уважніше придивися до теперішнього студента юридичного факультету.
Якось ще під час власного навчання автор статті провела невеличке опитування серед студентів свого університету. Запитання було нескладне: чому кожен з них вирішив здобути саме юридичну освіту? З'ясувалося, що насправді мало хто всерйоз усвідомлював особливості професії, специфічні умови майбутньої роботи і керувався ними у виборі фаху. Переважна більшість опитаних прагнули стати правниками лише через стереотип успішності юриста (високі гонорари, "непильну" працю у зручному офісі, гарне життя тощо). Дехто з них здобував уже другу освіту, адже за допомогою першої (медичної, педагогічної, технічної) не досягнув бажаного рівня достатку і щиро вірив, що сам лише факт отримання юридичної спеціальності відкриє двері до забезпеченого життя. Ці студенти, здавалося, взагалі не мали покликання: їх вабили лише майбутні статки. Та найприкріша ситуація склалася в тих, хто мав мрію, але опинився на юридичному факультеті через хибні уявлення рідних і батьків про престижність професії.
На жаль, щоб розв'язати проблему покликання та професійної зацікавленості студента, недостатньо реформувати систему освіти.
Проблема друга: де?
У наш час юристів не готує лише лінивий. Ця професія користується попитом, і юридичні факультети та відділення з'явилися у величезній кількості "вишів". За такого збільшення кількості не могла не постраждати якість. А якість освіти - це передусім висококваліфіковані та досвідчені педагогічні кадри, розроблена й випробувана часом методика викладання та підготовки, налагоджені зв'язки з місцями стажування студентів, проходження практики чи обміну і врешті-решт певні освітні традиції.
Студентам, які за браком таланту, зв'язків чи фінансових можливостей змушені здобувати освіту в таких "вишах-одноденках", можна лише поспівчувати. Проте вирішити цю проблему, на відміну від першої, державі до снаги. Перш за все за допомогою належної системи акредитації, що дозволить виявити недоліки кожного закладу та визначити його рівень. А для абітурієнта це не менш важливо, ніж інформація про ціну навчання або конкурс на місце. Оприлюднення факту, що той чи інший заклад не може належним чином забезпечити навчальний процес, гарантувати високий рівень знань, а то й просто вручити випускникові обіцяний диплом, зменшить попит на такі сумнівні послуги. А це за ринковими законами відкоригує і пропозицію.
Проблема третя: як?
Якщо вирішення першої проблеми за великим рахунком більше залежить від кожного, ніж від держави, а другу можна усунути очевидними засобами, то остання проблема має системний характер. І для її розв'язання треба докласти чимало зусиль. Процес здобуття юридичної освіти не дозволяє сьогодні підготувати випускника так, щоб про нього можна було сказати: він отримав не лише диплом, але й професію.
Що це означає? Перш за все очевидний перекіс у бік теорії, який шкодить практиці. Юридична спеціальність вимагає від особи навичок тлумачення і правозастосування, але українські навчальні заклади забезпечують лише вивчення теорії. Практика в більшості "вишів" зводиться до декількох візитів до суду і прокуратури в ролі спостерігача. Буває, дівчаткам з гарним почерком доручають заповнювати повістки чи підписувати конверти, а хлопцям повідомляють, що "тут і без них роботи вистачає". От і виходить, що на час вручення диплому юрист не знає, як скласти звичайний господарський договір, бо жодного разу його не бачив.
Болонський процес
Світ зазнає глобалізації: ринки й економіки об'єднуються, країни інтегруються у співдружності і співтовариства. У зв'язку з цим виникають і нові освітні завдання. Європа намагається реалізувати їх через Болонський процес - механізм зближення національних систем вищої освіти та створення загальноєвропейської, грунтованої на єдиних принципах функціонування. Україна, приєднавшись до нього, отримала змогу не лише скористатися позитивним досвідом західних країн, але й розвиватися разом з ними.
Розглянемо як приклад двоступеневу систему вищої освіти, актуальну в тому числі і для підготовки правників. Для її впровадження недостатньо замінити дипломи спеціаліста дипломами бакалавра та магістра. Треба осмислити досвід підготовки юристів, наприклад, у Німеччині чи Великій Британії, щоб зрозуміти, як вирішити проблему відсутності практичних навичок в особи з дипломом. Двоступенева система передбачає, що студент спочатку проходить теоретичний курс, потім протягом декількох років здобуває практичний досвід, працюючи помічником або асистентом правника тієї чи іншої спеціалізації, і лише прослухавши завершальний курс та склавши підсумковий іспит, отримує можливість практикувати самостійно.
На нашу думку, саме так має бути влаштована система юридичної освіти в Україні:
- перший етап: теоретичний базис, що дає загальне уявлення про право, його окремі галузі та інститути;
- другий етап: спроба практичного використання здобутих знань, виявлення колізій, нестиковок, проблем у застосуванні правових норм до реальних відносин як шлях від загального до конкретного;
- третій етап: завершальне узагальнення, піднесення до рангу теорії власного правничого досвіду, а не лише зазубрювання прописних книжкових істин.
Сучасна українська освіта
Натомість що ми маємо в Україні сьогодні? Спочатку, прослухавши чотирирічний теоретичний курс, названий базовим, студент отримує диплом бакалавра. Це дозволяє йому вступити до магістратури. Магістр (від лат. magister - майстер, керівник) - це фахівець, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні вміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для вирішення професійних завдань. Але, вибачте, які спеціальні вміння інноваційного характеру маються на увазі, якщо більшості сьогоднішнім бакалаврам-правознавцям бракує навіть елементарних професійних навичок? Про яке продукування нових знань ідеться, якщо особа не має досвіду застосування набутих знань? Студенти закінчують магістерські курси, а потім тих, кому пощастило, довчають на практиці старші досвідчені колеги. Є й такі, кому щастить менше, і тоді шкода не лише їх, але й тих клієнтів, які звертаються до них за допомогою. Проте існує і третій варіант: студент вступає до аспірантури та ще на етапі підготовки дисертації починає викладати студентам ту чи іншу дисципліну. Не заперечуємо, він може бути і ерудованим, і розумним, і талановитим. Проте чого вартий такий педагог і наскільки корисним буде навчання в нього? Висновки робіть самі.
Очевидно, що реформування освіти загалом та правової освіти зокрема триватиме в Україні не один рік і має пройти нелегкий шлях спроб і помилок. То що ж робити студентам зараз? Радимо почати працювати якомога раніше. Влаштуватися стажистом, помічником, асистентом. Можливо, навіть секретарем або працівником відділу кадрів, якщо ваше покликання - стати юрисконсультом на підприємстві або юристом-господарником. Працювати, навіть не вимагаючи матеріальної винагороди, усвідомлюючи, що це внесок у ваше майбутнє. Проблеми правової освіти в Україні можна обговорювати довго. Але сподіваємося, колись ми нарешті перейдемо від дискусій до конкретних дій. І тоді навчання за кордоном не здаватиметься багатьом панацеєю, а вітчизняна підготовка правників не здійснюватиметься за принципом: "Спасіння потопаючих - справа рук самих потопаючих".
Світлана Язикова, старший юрист ЮК Jurimex
www.legalweekly.com.ua
22.09.2009
