«Пізнай дитину – навчай дитину»: погляд практика

Реформа Нової української школи (НУШ) замислювалася як докорінне оновлення освітньої системи, орієнтованої на дитину та її розвиток. Проте процес упровадження відбувається складно і нерідко викликає розчарування в суспільстві. Багато хто вже називає цей шлях провальним, адже красивими й сучасними гаслами намагалися закрити фасад «пострадянської» школи, залишивши недоторканими її глибинні основи.

На мою думку, головна проблема полягає в тому, що ми так і не змогли замінити культуру контролю на культуру довіри та партнерства. У першій центр зосереджений не на дитині, а на звітності, документах і страху зробити помилку. У такій школі все під наглядом: журнали, звіти, накази, методичні наради замінюють живу педагогіку. Оцінка стає не інструментом розвитку, а ярликом – «двійка», «трійка», «шістка». Адміністрація не вірить у вчителя, учитель – у дитину, а батьки – ні в кого.

Натомість культура довіри та партнерства передбачає зовсім іншу філософію: у центрі – дитина, поруч – учитель, який є партнером і фасилітатором, а не каральним наглядачем. Цей принцип задекларований у НУШ. Але чому ж він не спрацьовує?

Свого часу ми поставили амбітну ціль – підкорити освітній «Еверест». Проте довірили цю місію «агентам змін», які, будучи далекими як від учительської практики, так і від стратегічного бачення, активно освоювали медійні майданчики, копіювали чужий досвід, але не забезпечили педагогів науковою базою – тим, що необхідно для реального сходження: маршрутом, спорядженням, киснем, провіантом.

Результат – прогнозований: замість системного руху вперед ми опинилися на межі катастрофи.

Я понад 30 років працюю у школі як учитель та переконаний: критика сама по собі не вирішує проблеми. Якщо НУШ має бути дитиноцентричною, то фундаментом повинно стати реальне знання про дитину. «Пізнай дитину – навчай дитину» має стати наріжним каменем усієї нової архітектури освітнього процесу, у тому числі й у переході на культуру довіри та партнерства.

У цих умовах пропоную запровадити в педагогічну практику поняття інтегрального навчального потенціалу учня (ІНПУ) – як комплексної характеристики особистості, що відображає сукупність його інтелектуальних, мотиваційних, емоційно-вольових, фізіологічних, соціально-комунікативних, творчих, а в теперішніх умовах – безпекових та інших ресурсів, що визначають можливості й перспективи ефективного засвоєння знань у конкретних умовах.

Це не статична «здібність», а динамічне поле можливостей, яке можна виміряти, розвивати і підсилювати. На відміну від навчального потенціалу, який досліджували Лев Виготський, Рувен Фейєрштейн та інші науковці, елемент інноваційності полягає саме у комплексному підході, який я пропоную реалізувати:

• Міждисциплінарність – розгляд інтегрального навчального потенціалу як цілісної системи, що включає когнітивні, мотиваційні, фізіологічні, емоційні, соціальні, економічні, культурні, а в нинішній час – і безпекові чинники.
• Динамічний підхід – вивчення не тільки рівня учня, а й його траєкторії розвитку.
• Інструментальна інновація – створення спеціальної методики чи діагностичного комплексу (тести + опитувальники + поведінкові дані + освітня аналітика на основі ШІ).

Як вибудувати педагогіку довіри та партнерства на основі ІНПУ?

Спробую сформувати основні методичні принципи.

1. Серпень – педрада довіри:

• створення індивідуальної карти інтегрального навчального потенціалу учня на основі спостережень, тестів, попередніх результатів, освітньої аналітики (включно з ШІ) класними керівниками;
• обговорення карт педагогічним колективом і визначення рівнів ІНПУ (початковий, середній, достатній, високий).

Що це дає:

• усі вчителі та адміністрація починають не з підозри чи «контролю» дитини, а з визнання її потенціалу;
• визначення рівнів ІНПУ дає старт не для «відсіву», а для пошуку шляхів підтримки;
• створюється атмосфера спільної відповідальності та партнерства педагогів за розвиток, а не лише за оцінки.

2. Вересень/грудень – навчальний процес у режимі довіри:

• учитель отримує повну професійну автономію;
• навчальний процес будується з урахуванням карти потенціалу.

Що це дає:

• учитель має свободу адаптувати навчання під потенціал учнів;
• замість жорсткої програми та формального звітування – довіра до професійного бачення педагога;
• зникає адміністративний пресинг і стимулюється творчість у навчальному процесі.

3. Грудень – незалежний зріз знань:

• підсумкові контрольні роботи проводить сторонній педагог;
• результати аналізуються ШІ;
• визначається динаміка розвитку.

Що це дає:

• контроль знань не є способом «перевірити вчителя», а стає засобом діагностики прогресу;
• оцінювання стороннім педагогом + аналітика ШІ роблять процес об’єктивним і неупередженим;
• це підкріплює довіру: учитель відповідає не за оцінку «своїх» дітей, а за створені умови для розвитку.

4. Січень/травень – другий етап навчання:

• корекція навчального процесу з урахуванням проміжних результатів;
• освітній процес стає гнучким і адаптивним.

Що це дає:

• учитель бачить, що спрацювало, а що потребує підтримки, і має право змінювати підходи;
• формується педагогіка партнерства: учитель, дитина, батьки рухаються разом.

5. Травень — контрольна робота та підсумкова педрада:

• незалежне оцінювання;
• оновлення карти навчального потенціалу;
• підготовка аналітичного висновку для батьків.

Що це дає:

• завершення року не як «екзамен» чи «оцінка знань», а як фіксація динаміки потенціалу;
• учень отримує не ярлик («4» чи «7»), а карту прогресу з поясненням його шляху й можливостей;
• учні та батьки бачать не лише «оцінку», а розгорнутий аналіз і рекомендації, що формує довіру до школи.

Загальний ефект для педагогіки довіри

1. Учитель перестає бути контрольованим, а стає довіреним фахівцем.
2. Дитина перестає бути об’єктом оцінки, а стає суб’єктом розвитку.
3. Школа перестає бути місцем контролю, а стає лабораторією навчального потенціалу.

Особливу роль відіграє штучний інтелект, який бере на себе всю рутинну та аналітичну роботу, робить неупереджені висновки й рекомендації, кардинально полегшує працю вчителя.

Таким чином, запровадження навчання на основі інтегрального навчального потенціалу учня (ІНПУ) прямо впливає на формування культури довіри та партнерства, що є одним із головних пріоритетів Нової української школи.

Володимир Глущук. м. Подільськ.

За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 04.08.2025