Травмоінформована допомога – це не про діагноз, не про те, що «у когось застуда». Адже травма часто показує себе по-різному. Реакцією на неї може бути і сум, і тривога, і невпевненість у завтрашньому дні. Вона впливає на все під час навчального процесу.
У час повномасштабного вторгнення і діти, і вчителі отримали (і часто отримують досі) певний травматичний досвід, із яким потрібно вчитися працювати. Саме тому тренери Гарвардської програми з питань травми біженців Гарвардської медичної школи поділилися із тьюторами проєкту «Освітній Суп» від ГО «Навчай для України» декількома порадами, що допоможуть навчитися справлятися із травмами.
Хоча існує багато думок щодо визначення того, що таке ТІД, але дослідники сходяться на наступних елементах, що її окреслюють:
Останній пункт підкреслює необхідність уникати підходів до навчання, які ненавмисно повторно травмують учнів.
Звісно, викладачі – не терапевти. Ніхто не очікує, що вони будуть клінічно оцінювати та лікувати дітей. Утім, експерти Гарвардської медичної школи вірять, що знання підходу травмоінформованої допомоги в освіті значно покращать навчальний досвід учнів, а також турботу педагогів про себе.
Оповідання історій – це добре доведений спосіб посилити надію, зменшити тривогу та відчай, а також принести радість у життя оповідача та слухача. Наприклад, велике дослідження, проведене в дитячій лікарні в Бразилії, показало позитивний вплив сторітелінгу на зменшення болю, підвищення прихильності до лікування і зменшення негативного сприйняття персоналу лікарні, включно із лікарями та медсестрами.
Практика глибокого дихання перед кожним заняттям забезпечує емоційний спокій і зменшення стресу та тривоги, необхідних для навчання. Діти (як і тьютори) можуть навчитися використовувати глибоке дихання за межами навчального процесу, коли вони відчувають сильне емоційне збудження і дистрес.
Це, мабуть, найвеселіша вправа у програмі. Її суть полягає у тому, що учні та учениці дивляться на картку «криголам», де представлені різні вияви емоцій, і обирають картинку, емоція якої найбільш близька до стану, у якому вони перебувають.
Діти часто відчувають пов'язаний з травмою стрес у своєму тілі, але не знають, як його позбутися. Вони можуть відчувати себе «затиснутими». Постукування – це чудовий спосіб, який допоможе у регуляції рівня тривожності. Його можна безпечно використовувати як під час навчання, так і вдома.
1. Чітко сформулюйте місію. Учні потребують чіткої дорожньої карти навчання з планом досягнень наприкінці курсу.
2. Скажіть «так» воді та снекам (перекусам) під час навчальних сесій. Заохочуйте учнів мати при собі воду та / або фрукти.
3. Пам'ятайте про онлайн-середовище. Переконайтеся, що ваше онлайн-середовище облаштовано добре, без шуму, яскравого світла чи будь-яких інших фонових перешкод, які можуть заважати дітям.
4. Привітайтеся з групою. З ентузіазмом привітайте учасників. Почніть заняття зі спокійної вправи на глибоке дихання. Слідкуйте за тоном свого голосу; використовуйте м'який добрий погляд; хваліть учнів; навчіться реагувати на складну поведінку словами: «Це може бути складно для тебе. Що ти можеш зробити, щоб допомогти собі?» Ніколи не ставте учнів у незручне становище та не принижуйте їх.
5. Розглядайте деструктивну поведінку як стратегію виживання. Травмовані діти можуть «відіграватися», використовуючи деструктивну поведінку. Намагайтеся не сприймати це як навмисну непокору. Спробуйте допомогти їм регулювати свої емоції, можливо, за допомогою глибокого дихання.
6. Цікавтеся їхнім життям. У цьому вам можуть допомогти «криголами» / байки-розповіді. Дозвольте дітям розповісти вам свої історії, не шукайте «закопаний скарб» (тобто їхні історії про травму), оскільки це може їх засмутити. Пам'ятайте: ви – не їхній терапевт.
7. Зберігайте обстановку передбачуваною. Починайте вчасно і закінчуйте вчасно. Наголошуйте на важливості відвідування занять. Ніколи не спізнюйтеся на заняття. Хороша рольова модель має вирішальне значення.
8. Практикуйте навички саморегуляції.
9. Будьте проактивними. Переконайтеся, що ви навчаєте навичкам саморегуляції та часто практикуєте їх.
10. Грайте! Найважливіше – це отримувати задоволення. Використання ігор приносить надію та радість у заняття. «Криголами» — хороший спосіб додати радісних емоцій у тьюторингові сесії.
Ми розуміємо, що більшість вчителів перебуває у тих самих умовах війни, що й учні. Вони також можуть відчувати страх, тривогу та емоційний дистрес від війни.
Можливо, у них буде додатковий стрес від роботи з травмованими учнями. Можливо, через емпатійні стосунки із учнями, тьютори емоційно поглинуть і відчують у собі частину страждань учнів. Така ситуація називається «вторинною травматизацією», і вона спричинена повторним зіткненням з деталями або емоційними переживаннями травматичного життєвого досвіду іншої людини. Симптоми травмованого учня – фізичні та емоційні – можуть бути перенесені на вчителя.
Емоційна та фізична безпека і підтримка викладачів повинна бути важливим пріоритетом навчальних закладів. Підхід ТІД підкреслює важливість самодопомоги для тих, хто працює з дітьми, які отримали травматичний досвід, адже благополуччя вчителів має вирішальне значення для успіху дітей.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 01.03.2024