 |
Ми маємо чималий віз наболілих і невирішених питань літературної освіти у сучасній школі. Це і недосконалість шкільної програми з курсу української та зарубіжної літератур, і урізана кількість годин на ці предмети, і перевантаженість матеріалом учнів, і, зрештою, хто в цьому винен... |
Читати чи не читати? Ось у чому питання...
Так, усе це є в сучасній школі. Але, на мою думку, усе це - не причини, а наслідки, гіркі плоди "гуманітарної катастрофи". Катастрофа ця сталася в головах людей. Ми живемо у шаленому ритмі, і двадцяти чотирьох годин на добу для нас уже давно замало. Людина кудись біжить, квапиться вирішувати глобальні проблеми, забуваючи, що в цій гонитві так легко загубити себе!..
Ось і залишаються всі невирішені проблеми вчителям-словесникам. Як навчити дитину Добра, коли жорстокість і насильство заполонили телеекран? Як переконати, що кохання - це не те, що будують у проекті "Дім-2"? Як пояснити, що справжні музика і спів - це далеко не те, що пропонують сучасні одноденні горе-співаки?!
А виховувати треба Словом, Красою, власним прикладом. І це все під силу грамотному філологу та кваліфікованому педагогу. Проте інколи складається враження, що деякі твори вміщені в підручнику української літератури навмисне для того, щоб, прочитавши їх один раз, уже більше ніколи про них не згадати.
Візьмімо, наприклад, підручник з української літератури для 8 класу (за редакцією Міщенко О. Українська література: підр. для 8 кл. загальноосвітн. навч. закл. - К: Генеза, 2008 р.) А там казочка "Червона Шапочка (Стара казка на новий лад)" Євгена Дударя. Йдемо за сюжетом. Ось Червона Шапочка - дівчина підліток (ровесниця наших восьмикласників!) - "сіла під кущ, випила вина, з'їла пиріг (який несла хворій бабусі), дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить" - чудова картина! Гідний приклад для наслідування! Стає шкода Вовка, на якого "дихнула Червона Шапочка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів". Ще б пак, будь-хто "очманів" би, адже вона ще й каталась до ранку "на ньому, заганявши тварину до напівсмерті". А як вона його "заганяла", історія замовчує.
Навіщо це восьмикласникам? Доречніше, гадаю, було б надрукувати цю казку в журналі "Перець", але не в підручнику, який має містити найкращі здобутки української літератури та критичної думки. Розумію: ця казка мусила б спонукати дітей до роздумів над моральною поведінкою аморальної нео-Червоної Шапочки, але ж занурення дітей у негатив - не метод, бо виховувати треба високим, низьке їм і так щедро роздають телебачення, "жовта" преса, сумнівні інтернет-сайти і комп'ютерні ігри.
Здається, працюємо не на якість, а на кількість. Навіщо все ускладнювати? І це стосується не лише уроків літератури, а взагалі перевантаженої шкільної програми. Можливо, у дитини вже й сил немає на читання після того, як вона приготує інші шість-сім предметів. Чи є в сучасного десятикласника час на "Війну і мир" після курсу хімії, біології, фізики, алгебри майже університетського рівня І-ІІ курсів? Тож і не можуть вони, хоч як ти старайся, назвати з-понад ста персонажів цього твору бодай десятьох, адже, у кращому разі, читали шедевр світової літератури у хрестоматії.
Ще один момент, який не може не тішити. У підручниках зарубіжної літератури під редакцією Ю.І. Ковбасенка та Л.В. Ковбасенко більшість текстів російських письменників, переважно поетів, надруковано у двох варіантах: мовою оригіналу та в перекладі українською. Це надзвичайно важливо, адже кожному філологу відомо, як непросто засобами однієї мови передати багатство іншої.
Звісно, тема літературної освіти потребує вдумливого підходу до її вирішення. Необхідно удосконалити і переглянути шкільну програму, зробити її не тільки доступнішою, а й цікавою для дитини. Лише тоді ми сформуємо свою "гуманітарну ауру нації", суспільство українців, яке любить читати.
Автор: Тетяна Чорна
Дзеркало тижня
02.07.2009
