 |
Не вперше чую, що батьки дивуються тим позитивним змінам, які відбуваються з їхніми дітьми після перебування у пластовому таборі. А саме: стають самостійними, виказують пошану до батьків і охоче беруться їм допомагати в будь-яких домашніх клопотах |
До нової зустрічі, таборове літо!
Це відчула і я, вперше відправивши своїх дітей на Закарпаття до VІІІ Крайового мистецького табору «Казка в тайстрі». До речі, це один із 120 різних за спрямуванням таборів, які цього року провела в багатьох куточках України Національна скаутська організація «Пласт».
Учасники вищеназваного табору - новаки й новачки (так називають у «Пласті» дітей віком 6-11 років) зі Львова, Тернополя, Києва, Рівного, Славського та Краматорська - протягом 12 днів вивчали звичаї, символи і побут гуцулів. Ліпили сирних коників, плели килимки, малювали на склі й тканині, працювали з глиною і гіпсом, майстрували, співали, танцювали, театралізували. Стороння людина, споглядаючи на життя табору, порівняла б його з броунівським рухом, який відбувається за певним законом. Тут вчать дотримуватися правил гри. Взагалі, «Пласт» - це велика гра.
День пластуна починався о сьомій ранку з руханки (зарядки) і молитви, яку співали в одностроях на збірці, урочисто піднімаючи національний прапор. Потім на них чекали теренові ігри, добрі справи й традиційний вечірній вогник, за яким збирався весь табір і розучував приємних, веселих пісень, а на ніч обов'язкова казка - і все це на тлі карпатських гір і дивовижної природи. Батьки на собі відчули той запал позитивної енергії, з яким повернулися звідти їхні діти, - то їм згадувалися коломийки, то заводили гуцульський танок, то майстрували, то заходилися місити тісто й пекти пиріжки. «Спочатку хотілося додому, потім звикли. Вільного часу не було, щоб побайдикувати, завжди були при ділі. Хочемо, щоб і вдома нас так ганяли», - казали діти по поверненні. А на холодильнику, на магнітиках, причепили свої промовисті записки: «Україна - це моя земля», «Всі дні будуть святом для нас» тощо.
Український скаутинг («Пласт») був створений в 1911 році (одним із його засновників був син Івана Франка - Петро) з використанням досвіду світового скаутингу та національних традицій. Саме від цієї організації радянською піонерією було взято структуру і атрибутику - галстуки, віддавання честі, лінійки, вогнища. «Будь готовий!» - це гасло багатьох скаутських організацій світу, яке означає: кожен скаут має підготувати себе до того, щоб стати свідомим громадянином своєї країни. Новаки вітаються між собою «Готуйсь!». За оцінкою науковців Інституту проблем виховання АПН України, організація «Пласт» має чітку й ефективну виховну систему. Звісно, сюди може прийти кожна дитина у будь-якому віці, якщо засади виховання у сім'ї відповідають виховній меті та ідейним засадам «Пласту». А це - бути вірним Богу і Україні, допомога іншим, життя в природі, самовиховання. І, що дуже принципово, «Пласт» дотримується християнських засад, але стоїть поза партіями і конфесіями.
Нині діють 130 осередків у 24 областях, які налічують близько 10 тисяч членів. Вони вивчають історію, традиції, культуру рідного народу, пропагують здоровий спосіб життя. У таборах пластуни закріплюють ті знання, котрі отримали на щотижневих заняттях (сходинах) з виховником протягом року. Тому, не відвідуючи сходин, на пластовий табір не потрапити, оскільки для нього треба бути ПІДГОТОВЛЕНИМ.
Цим опікуються виховники не молодші 18 років - «братики» або «сестрички», які люблять дітей і пройшли так званий вишкіл, тобто освоїли виховну методу, яка постійно вдосконалюється.
Знайомтеся! Виховниця новаків - Поліна Єфіменко. Вона - уродженка Литви з українським корінням - у 18 років приїхала до Києва, вступила до університету ім. Шевченка і шукала організацію, в якій їй хотілося працювати з дітьми. За два роки перебування у «Пласті» стала однією з кращих виховниць. Відповідальна, організована, водночас спокійна і лагідна. За будь-яких обставин не підвищує голосу на дітей. Бо ніколи не чула крику в своїй родині. Її батьки родом з Дніпропетровської області: тато, інженер-атомник, свого часу переїхав з мамою до Литви, будувати Ігналінську АЕС. Згодом в багатонаціональному місті Вісагінас мама Поліни створила Центр національних культур, який діє вже 20 років для того, щоб люди пам'ятали свою культуру, своє коріння. У сім'ї плекали любов до своєї Батьківщини, яка згодом привела Поліну в Україну. Екстремальна мандрівка в горах Карпат зробила переворот у її житті. Потрапивши у сильну заметіль, заблукала і надибала на самотню хатинку, де її прихистила сім'я. Вона провела там тиждень і відчула, яке справжнє життя серед природи, позбавлене штучності. Вона не має маленьких братиків і сестричок, а тут, бавлячись з купою дітей, збагнула, що з ними набагато простіше, бо все хороше сприймають щиро.
- Завдяки «Пласту» я організувала себе, почала планувати, - каже Поліна, - бо інакше нічого не встигнеш, коли в голові - безліч ідей і думок. З новаками на сходинах, крім того, що ми граємося, співаємо, майструємо, малюємо, сміємося, ще й вчимося певних правил поведінки для того, щоб більше встигнути, побачити і зробити. Сучасним дітям не вистачає організованості та дисципліни, бракує виховання. У Литві є чітко - повага до батьків, після закінчення школи вони пишуть подяку їм за те, що виховали. В Україні здебільшого до батьків ставляться набагато простіше, відчувається розбещеність. І ще найбільше вразило те, що дехто у таборі казав: «Хочу додому, там є телевізор, комп'ютер». А задоволена тим, що мої вихованці за час таборування навчилися співпереживати і допомагати один одному.
За словами коменданта одного з таборів Богдана Солопчука, «Пласт» виховує людину, яка не пропаде в жодному суспільстві й за будь-яких умов не впаде у відчай і знайде вихід з будь-якої ситуації. Чи не кожна родина мріє про це для своєї дитини?
Автор: Л Опанасенко
Голос України
21.08.2008
