 |
Історія дає приклади того, як «крик душі» митця кардинально впливав на зміст і якість суспільного життя. Особливо ефективною дія митця стає в моменти суспільного напруження: «пересічні громадяни в подальшому такого життя не бажають, а державна машина створити кращого не у змозі» |
Інформаційні впливи культурного продукту
У такій точці суспільної біфуркації достатньо одиничної синергетичної дії, щоби траєкторія подальшого історичного змісту змістилась у той чи інший бік. Ключове слово тут «синергетична дія», котру ще можна позначити як величину векторну. Пропоную подивитись на наш контекст саме через призму аналітичних спроможностей векторних понять.
У Біблії правильно сказано: інколи стіни руйнуються
лише від самого крику.
Одним тільки криком нічого не побудуєш.
Карел Чапек
Вектор інформації
Векторна характеристика несе в собі чотири складових: числове значення (як багато), точку прикладання (де чи з ким або з чим маємо справу), лінію дії та напрямок дії.
Виділяю «напрямок дії», бо більшість бачить інформаційний вплив культурного продукту лише в напрямку - від медіаресурсу до населення. Шліфуються зміст і методики виготовлення та подачі продукту заради впливу на населення «правильним» чином. Зусиль багато, але відради мало. Чому? Тому, що випускаємо з поля уваги інформаційний вплив протилежного напрямку - від громадян, особливо - маленьких громадян-школярів до суспільства. Саме вони створюють той культурний зміст інформаційного простору, котрий діє повсякчасно. Медіа можуть фабрикувати яку завгодно «правильну» інформацію, але реальна правда суспільства відома й без них. Питання не в інформації як такій, а в тому, який вибір взаємодії з нею суспільство застосовує.
Загальновідомий факт сучасної вітчизняної історії: українське доросле суспільство постійно опиняється в невигідному становищі за будь-якого життєвого виклику. Чому? Існує багато відповідей, котрі лежать на поверхні: їх перераховувати - не перерахувати. При цьому наша громадська думка надзвичайно спритно переводить у тінь суспільної уваги очевидний факт: будь-яка громада складається виключно з учителів чи їхніх випускників. Усі без винятку дорослі є випускниками школи, а тому яка школа - таке й суспільство!
Який рівень впливу на суспільство шкільного культурно-інформаційного продукту? Під час навчання у школі і вчителі, й учні чудово знають, хто на який інформаційний продукт спроможний. Навіть із побіжного аналізу добре видно, що переважну частину впливової інформації школярі поглинають від учителів та авторів підручників. Аксіоматичним убачається, що саме розвиненість учителів і науковців є найбільшим суспільним ресурсом для високої якості життя громади. Візьміть «десять тисяч добрих учителів», і ви отримаєте нову країну, у котрій буде престижно жити (за Бісмарком).
Звідки ж узяти хороших учителів і викладачів ВНЗ?
Зі школи. Саме у школі учні щодня створюють значні потоки інформації, і вчителі чудово знають рівень внутрішнього потенціалу своїх майбутніх випускників. Майбутня соціальна спроможність громади зростає в інформаційному полі активності молодого покоління. Задача дорослого суспільства зробити так, щоб це поле було полем культури з великої букви, а не вуличною блатною традицією. Для молодих важливо жити серед носіїв менталітету, котрі здатні творити критичну масу позитивної культури як альтернативи кримінальній антикультурі.
«Координати» культурного впливу сьогодення
У контексті теми було проведено дослідження взаємодії випускників ліцею обласного центру з інформацією. Через тижневий зріз аналізувалися джерела, обсяги та тип інформації, котру отримують учні 11-го класу. Вийшло, що випускники сумарно протягом тижня знаходяться в інформаційному полі 98,85 години, тобто приблизно 100 годин, або в середньому трохи більше, ніж 14 годин щодня.
Цей час між різними джерелами інформації розподіляється таким чином:
- педагоги займають «середнього» учня 29,7 % часу;
- свої ровесники - 14,8 %;
- телебачення - 10,3 %;
- музичний супровід - 10,4 %;
- Інтернет і локальні комп'ютерні мережі - 10,4 %;
- література на паперових носіях - 9,8 %;
- інше - 14,5 %.
Звернемо увагу, що такі окремі позиції, як педагоги, ровесники й інше, разом складають пряме живе інформаційне спілкування. У сумі воно дає 59 %, що приблизно в шість разів більше, ніж обсяги інформаційного впливу на учнів з боку телебачення, Інтернету та друкованих видань окремо.
Інакше кажучи: інформаційний вплив на молоду особистість головним чином забезпечується живими носіями, і в першу чергу треба дбати про якісний рівень цих носіїв. Найкраще це робиться залученням населення до культурної продуктивної діяльності. Одного споглядання за життям окремих носіїв культурного продукту замало.
У контексті запитання: «На скільки вплив певних джерел інформації у шкільному середовищі має системний характер?» отримали таке:
- Лекції вчителів постійно охоплюють 100 % учнів.
- Консультації - 100 %.
- Контакти з ровесниками - 100 %.
- Консультації спортивних чи інших тренерів (керівників) - 11 %.
- Телевізійні новини - 17 %.
- Художні фільми - 17 %.
- Телесеріали - 14 %.
- Спортивні телепередачі - 17 %.
- Інші віртуальні продукти з електронних носів - 56 %!
- Газети - 0 %, а журнали - 11 %.
- Книги - 23 %, а підручники - 31 %.
Чому не має 100 % підручників? Тому, що учні мають добрі конспекти добре підготовлених лекцій від своїх учителів. Цифра у 56 % про інші віртуальні продукти з електронних носів є додатковим свідченням активної позиції молодих щодо інформації. Вони широко використовують сучасні технологічні можливості для індивідуальної селекції інформації в режимі вільного вибору.
Постає слушне запитання: «А чи існує системний канал виходу наявної шкільної інформаційної дієвості в доросле життя?» Підкреслюю - системна підтримка продуктивно спроможних випускників шкіл! Десь так, як доводилось чути під час роботи в Алжирі про французьких «емісарів», котрі відвідували алжирські ліцеї та пропонували продовжувати навчання у французьких університетах кращим місцевим учням. Чи як у сучасних Німеччині, Франції, передбачається безкоштовне університетське навчання для тих іноземців, котрі успішно витримують конкурсні іспити. Подібні приклади можна продовжувати, у тому числі і зразками вітчизняного локального досвіду.
На противагу цьому майже два десятиліття спостерігаю протилежну картину нашого соціального буття. Щороку серед ліцеїстів є багато учнів, котрі вчаться із задоволенням і радістю. Вони легко отримують високі оцінки та постійно видають «на гора» цікавий інформаційний продукт під час уроків чи загальних заходів. Здавалось би: дивись і радій за майбутнє рідної країни. Тільки ось поповнення викладацького складу місцевих університетів складають далеко не оті талановиті та цікаві випускники-особистості. Формується воно в основному з числа посередніх, як не слабеньких, наших учнів.
Як так виходить?
А їхні батьки працюють в університетах! З одного боку, усі знають, що природа часто «відпочиває» на дітях талантів, а скоріше проявляється у внуках, але ж з іншого - «своя сорочка ближче до тіла». Якщо в деяких аспектах автономія університетів є питанням нагальним, то в цьому вона вже давно увійшла у спинний мозок університетського буття і служить громаді погану службу. На який культурний вплив можна сподіватись, якщо критичну масу його творців складають посередності? Йде мова про людей, котрі щоденно працюють із дітьми, - учителів і викладачів.
Окремі талановиті журналісти, письменники, поети, сценаристи погоди зробити не у змозі, бо їхнє слово часто-густо «не долітає» до освітянського середовища. Учительська пряма дія вільної режисури має на кілька порядків більший і глибший вплив: своїм прямим прикладом. А ще завдяки тому, що учень кожного дня попадає в культурне поле своїх учителів.
Отже, щодо реального сьогодення, то:
- багато централізовано фінансованих інформаційних зусиль організаторів суспільства не доходять до адресатів;
- потенціал багатьох впливових інформаційних ресурсів (учителі, викладачі, самі учні та студенти) належною мірою не підтримується;
- найактивніші інформаційні осередки сприймаються як пасивні поглиначі культурного продукту, а не як його потенційні творці.
Перспективи на позитивний вплив
У той же час, щодо суспільних очікувань, то вони поділяються на:
- добре, розумне та вічне;
- активну підтримку творчої продуктивності та ефективне гальмування «отруйної» псевдокультурної діяльності тощо.
У цьому плані перспективною може бути заміна старої концепції вивчення історії в середній школі та в університетах. Це той предмет, котрий вивчають усі й завжди. Давайте наважимося змінити акцент з вивчення історії воєн і боротьби за владу на акцент вивчення історії розвитку продуктивності. Так, наприклад, у сучасному підручнику історії 10-го класу (автор Турченко Ф. Г.) маємо лише 13 % обсягу навчального матеріалу, присвяченого культурі та духовності, а все інше - про війни та боротьбу за владу. Учениця ліцею, котра провела дослідження цього підручника історії, так пише у своїй творчій роботі: «На мою думку, це досить малий відсоток. Я вважаю, що цій темі треба приділяти дещо більше уваги, адже ми, представники XXI століття, маємо знати достатньо не лише про бунти, перевороти, сутички, революції та війни, а і про рівень культури та духовних цінностей наших пращурів».
Якщо учениця робить акцент на змісті історичного знання сучасних школярів, то організатори освіти повинні дійти більшого - розуміння, як зміст історичної освіти впливає на формування «матеріалу» внутрішньої «пружини» випускників шкіл. Одна справа, коли уроки та підручник історії включають у душах дітей внутрішні вібрації та осередки напруження до боротьби за владу, до завоювання нових земель чи ринків. І зовсім інші душевні вібрації та потенції викликає до життя вивчення історії творінь людського духу, розуму та людських рук.
Автор до сих пір кожного разу дивується, як благодійно впливають на душу вібрації Києва та Парижа.
Чому так?
Тому, що ці міста «дихають» величчю культури мирної продуктивності на відміну від щоденної вимушеності боротись, якщо вже не заради виживання, то все ж проти агресивно нахабного: «Ми університетів не закінчували!».
Якби й у роботі медіа-простору акценти були логічним продовженням інноваційного підходу до вивчення історії, тобто робились на продуктивну діяльність суспільства, то дорослий соціум формувався б як похідна людяної та культурно розвиненої системності. Культурні вібрації, подібні до київських і паризьких, тихо та невловимо роблять свою добру справу. Франція: у цехах північної філії автомобільного концерну «Рено», де виготовляють авто «Альбіна», атмосфера нагадує медичний заклад - навкруги білі, виблискуючі чистотою стіни, підлога й задоволені життям робітники в білих спецівках. Київ: у підземних просторах київського метрополітену красива культурна аура віддзеркалюється на приємних обличчях читаючих чи задумливих киян і гостей столиці. Краще було би насичувати медіа-простір подібним змістом успішної продуктивності (людина готова годинами спостерігати за тим, як працює інша людина), аніж горезвісним: «Маємо те, що маємо».
Метою культури є не тільки вільне поширення культурного продукту, а і стримування суспільної «отрути». Тому на обсяги уваги до локальних проявів отієї «отрути» з боку медіа можна накласти певні табу без особливих завад - було б усвідомлення потреби в цьому. Ми чудово знаємо, як змінюється наш стан від клімату: гарячий та вітряний активізує нервову систему, а вогкий клімат пригнічує біотонус. Якщо кліматом не так просто управляти, то не так у стосунку інформації: від селекції інформаційного продукту все одно нікуди не подітись, то чому ж не вибирати краще?
Окрім цього, а де конструктивний дієвий влив митців на оновлення змісту освітньої системи? Якщо пасивно чекати, коли самі освітяни поміняють концепцію викладання історії, то не вийти нам за межі обмеженої лінійності, котра весь час приводить до відомого: «Маємо те, що маємо!». Це тому, що головна властивість будь-якої системи - це в першу чергу самозбереження наявного. Одначе такі підходи роблять її дуже вразливою: без органічного зовнішнього підживлення ізольовані системи самовироджуються.
Яскравий мистецький продукт (хронікальний фільм, серія виступів громадських діячів) стосовно нової концепції викладання історії може бути тією синергетичною дією, котра здатна «повалити стіни» сучасної суспільної архаїки, щоб у подальшому жити краще. Окремий митець здатен зрушити з місця такий «освітянський граніт», який не здолати тисячам учителів. Це тому, що освітяни знаходяться всередині власної системи, а митець ззовні. Звичайно, освітянам може видаватись, що їхній світ є стабільним, консервативним утворенням. Але освітня система - це звичайний соціальний аттрактор, тобто є неврівноваженим утворенням: одиничний поштовх ззовні - і все захиталось. Відразу виникає надзвичайно важливе запитання: «В який бік?» Сучасним вдумливим людям не пасує ігнорувати природну неврівноваженість аттракторів. Тим більше після світового визнання теорії неврівноважених систем, за котру Ілля Пригожин став лауреатом Нобелівської премії.
Чому ж не використовуємо подібні знання, щоб точковими діями досягати системних змін на краще?
Тому, що продовжуємо жити не стільки застосуванням знань, скільки розповідями про них.
І навіть для розповідей вибираємо не пробудження культури продуктивного життя, а сюжети низькопробної, негативної, зате - «гарячої» гріховності. Допоки? Недарма священики радять: «Не спілкуйтеся з гріховним, бо ще невідомо, хто кого переможе!».
Я не менше вашого розумію, що мало хто прочитає написане. Утім не забуваймо, що світ не є статичним. Він є постійним рухом до синергетичної самоорганізації окремого в ціле, й у цьому русі навіть одинична дія може змінити багато. Особливі сподівання на творчу дію митця.
Автор: В. Бєлий
Освіта.ua
21.01.2009
