Зміни, які почались в Україні після проголошення її незалежності, торкнулись усіх сфер нашого життя, у тому числі й освітньої галузі. У країні почала формуватись і втілюватись у життя власна освітянська політика, спрямована на досягнення сучасного рівня якості освіти, інтеграції до європейського та світового співтовариства.
Після здобуття Україною незалежності міністерство знаходилось під керівництвом Петра Таланчука (1991-1994), Михайла Згуровського (1994-1999), Василя Кременя (1999-2005) Станіслава Ніколаєнка (2005-2007) і чинного міністра Івана Вакарчука. Усі вони докладали чимало зусиль, аби не тільки залишити своє ім'я в новітній історії, а й вивести освіту нашої країни на європейський рівень. Адже від тих реформ, що запроваджувались, запроваджуються та будуть запроваджуватись міністерством, залежить не тільки рівень розвитку освіти та науки в цілому, а й доля майбутнього українського покоління.
Здобувши незалежність у 1991 році, Україна постала перед питанням розбудови й розвитку системи національної освіти в державі. Загальноєвропейські та світові процеси в ті часи ставили принципово нові задачі та визначали нові пріоритети, а вирішення цих проблем є прерогативою Міністерства освіти і науки України, яке забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності й інтелектуальної власності, направляє й координує діяльність із цих напрямів інших органів виконавчої влади. Це закріплено в Положенні про Міністерство освіти і науки України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2006 р.
Сучасний розвиток системи освіти в Україні визначено законом України «Про освіту» (1996), де після прийняття Конституції України були визначені нові пріоритети розвитку освіти, створювалась відповідна правова база.
17 квітня 2002 році Указом Президента України затверджено Національну доктрину розвитку освіти, де зазначено, що головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку та самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатись упродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства. Реалізувати такі глобальні плани зовсім не просто...
ПЕТРО ТАЛАНЧУК
Петро Таланчук став першим міністром освіти і науки незалежної України. За час свого перебування на посаді міністра він представив країні Концепцію національної системи освіти, брав активну участь у створенні Академії педагогічних наук України. Перші досвіди тестування випускників шкіл також є результатом активної діяльності першого міністра освіти. Багато в чому саме завдяки Таланчуку в Україні утворилася система приватних ВНЗ і шкіл.
Бути першим завжди важко... У 1994 році Петро Таланчук іде у відставку й вирішує зайнятись великою політикою, беручи в тому ж році участь у президентських виборах, де він набирає лише 0,55 % голосів.
Зараз перший міністр входить до постійної комісії міністерства з питань реформування освіти, очолює Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Резюме/Довідка
МИХАЙЛО ЗГУРОВСЬКИЙ
У 1994 році Петра Таланчука на посаді міністра освіти змінює Михайло Згуровський, який обіймав цю посаду майже шість років. За цей час він брав активну участь у розробці законодавчої та нормативно-правової бази освіти, створенні та становленні Державної акредитаційної комісії.
Резюме/Довідка
ВАСИЛЬ КРЕМЕНЬ
Мабуть, не помилюсь, якщо скажу, що на посаді міністра освіти Василь Кремень найбільше запам'ятався всім, починаючи від учителів, школярів та їхніх батьків, упровадженням 12-бальної системи у школах та 12-річним терміном навчанням із шести років. На думку В. Кременя, у такий спосіб Україна наблизилась до західної системи освіти. «Ніде в Європі не вчаться так мало, як у нашій середній школі. У Франції, Чехії, Швеції вчаться як мінімум 13 років», - зазначає він. Але ця ініціатива міністра одразу ж викликала неоднозначну реакцію: її розкритикували не тільки педагоги, а і психологи, і батьки. Для «сприйняття» будь-яких реформ потрібен час. Так сталось і цього разу.
Він проводив в українських ВНЗ експеримент з упровадження кредитно-модульної системи навчання за Болонським процесом.
Прагнув замінити авторитарну педагогіку на толерантну. На його думку, це абсолютно необхідно - ситуація у світі й в інформаційно-освітньому просторі радикально помінялась, відповідно, іншими стали й концептуальні задачі освіти.
Експеримент із проведення незалежного тестування випускників вітчизняних шкіл, що в майбутньому повинно прирівнюватись до вступного іспиту у ВНЗ, боротьба з хабарництвом у школах і ВНЗ, серія перевірок якості освіти, через які тільки у 2003 році закрили близько 30 філій різних ВНЗ, уведення профілізації в середній школі, можливість подавати документи одночасно в кілька ВНЗ, державне кредитування вищої освіти - це лише деякі кроки міністра, що викликали бурхливе обговорення в суспільстві.
До переліку досягнень Василя Кременя можна також віднести комп'ютеризацію шкіл і ліквідацію заборгованості по заробітній платі викладачам. При Кремені-міністрі кількість студентів у незалежній державі почала збільшуватись рекордними темпами.
Реформи Василя Кременя на посаді міністра викликали як невдоволення з боку одних, так і підтримку з боку інших, а значить, не залишились не поміченими суспільством.
Резюме/Довідка
СТАНІСЛАВ НІКОЛАЄНКО
Станіслав Ніколаєнко виступав за доступність освіти. У перші тижні на посаді міністра він одразу ж заявив, що робити революцію в освіті не збирається.
Станіслав Ніколаєнко наголошував на боротьбі з корупцією у вищій школі. З метою подолання цього явища він підвищив зарплати викладачам, а також у якості експерименту ввів незалежне тестування при вступі до ВНЗ. Повний перехід планується у 2008 році.
Найбільш радикальний крок цього борця з неякісною освітою - позбавлення ліцензій ВНЗ та їх філіалів, кількість яких налічує до 130, напередодні абітурієнтської кампанії-2007.
Під керівництвом С. Ніколаєнка українська освіта йшла шляхом євроінтеграції, зокрема до Болонського процесу. При його міністерстві Україна підписала угоду про приєднання до Болонського процесу (перехід вітчизняної вищої освіти до 2010 року на європейські стандарти та визнання українських дипломів за кордоном). Однак тут Ніколаєнко лише продовжив справу своїх попередників, які подали заявку про входження в єдину освітню систему ще в 2002 році.
Передаючи повноваження Міністра освіти і науки України, Станіслав Ніколаєнко назвав кілька основних, на його думку, завдань, які забезпечать нормальне ставлення держави до галузі освіти.
Резюме/Довідка
ІВАН ВАКАРЧУК
Двадцятого грудня 2007 р. віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань Іван Васюник офіційно представив колективу Міністерства освіти і науки України Івана Вакарчука як нового Міністра освіти і науки. Під час своєї промови віце-прем'єр-міністр відзначив, що «Іван Олександрович - прихильник системного управління, а міністерство - це заклад, який має забезпечувати управління. Не так керівництво, оперативне адміністрування, а управління процесами в освіті». Одним із приорітетних завдань, які має вирішувати новий міністр освіти і науки, Іван Васюник назвав «доведення до завершення питання незалежного зовнішнього оцінювання. Оскільки це системний крок, який відповідає світовим стандартам, і це треба зробити чесно, і ніхто, і ніщо на заваді цього стати не може».
У вітальному слові міністр освіти і науки України Іван Вакарчук сказав: «Я буду докладати всі зусилля для того, щоб здійснити реформи, які задекларовані нашим Президентом, програмою діяльності уряду нашої держави перед виборцями, перед усім народом України. І перший крок, який щойно оголосив Іван Васильович, - це, без будь-яких винятків, проведення незалежного тестування для вступу до ВНЗ».
Сьогоднішній міністр лише починає робити свої перші кроки на посаді міністра освіти. Яких змін зазнає Міністерство освіти і науки з приходом Івана Вакарчука?..
Резюме/Довідка
Що об'єднує міністрів?
Відповідь на це запитання дуже проста - як правило, усіх їх об'єднують «претензії», пов'язані з фінансами. Адже скільки б років не пройшло, скільки б міністрів не змінилось, фінансове питання в освітній галузі завжди було й залишається одним із найактуальніших і наболілих питань сьогодення. Недостатнє фінансування шкіл, особливо в сільській місцевості, недостатня кількість підручників, заборгованості перед учителями, та й сама зарплата педагогів, про яку вже давно почали складати легенди... Так, заборгованість держави перед учителями з кожним роком зменшується, середню зарплату піднімали неодноразово, але ріст цін робить усі ці зусилля «невидимими»... Одним із пріоритетів державної політики в розвитку освіти є «забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу»...
Але це не єдине, що об'єднує наших міністрів. Усі вони мали та мають бажання змін, а отже, й запровадження низки реформ, інтеграції української освіти в європейський і світовий освітній простір.
Думка вчителя
Аби з`ясувати, які реформи привернули найбільше уваги серед педагогічної громадськості, ми поставили вчителям київських шкіл таке запитання «Які з реформ, ініційованих Міністерством освіти і науки України, запам'ятались вам найбільше?».
І, як не дивно, почули майже однакові відповіді. Усі вони зазначили: перехід на 12-бальну систему оцінювання, 12-річне навчання та зовнішнє незалежне оцінювання...
Post Factum
Кожний з освітянських міністрів незалежної України досяг значних успіхів у своїй «міністерській» кар'єрі. Усі вони намагались вивести вітчизняну освіту на якісно новий рівень розвитку, упроваджуючи різноманітні новації. Кожний з них мав своє бачення, свою точку зору. Наскільки кому і що вдалось або не вдалося зробити - судити майбутньому поколінню, оскільки на те, щоб «відчути» різницю й оцінити результути, потрібен час. Хтось із міністрів залишив по собі імідж «міністра-реформатора», хтось запам'ятається нам як «борець із неякісною освітою», деяких ми запам'ятаємо як успішних ректорів відомих в Україні ВНЗ чи відомих учених.
Але ми повинні розуміти одне - міністри спонукають до змін, намагаються здійснити певні кроки, певні дії, аби розвивати та вдосконалювати освітню галузь, запроваджуючи ряд нововедень. Завжди були, є й будуть люди, котрим щось подобатиметься, а хтось усе буде постійно критикувати. Сподобатись усім - неможливо, та й не потрібно. Головне - це той результат, який залишає після себе кожний з нас...
Автор: В. Зінченко
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 07.01.2008