Пропонуємо онлайн-добірку найкращих поезій визначного українського поета Андрія Малишка (1912–1970) для самостійного читання, вивчення напамʼять, підготовки до уроків та позакласних заходів. Вірші можна завантажити та роздрукувати для зручного читання.
Писати вірші Андрій Малишко почав у шкільні роки.
Перші друковані поетичні твори вісімнадцятилітнього студента з’явилися в журналі «Глобус» у 1930 році, а перша збірка поезій – «Батьківщина», просякнута революційною романтикою, вийшла в 1936.
Наступні сім збірок, які були надруковані з 1938 по 1940 рік, а також поеми «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила», присвячені минулому українського народу – свідчили, що в літературу прийшов самобутній, обдарований поет.
У роки війни з німецькими загарбниками Малишко підготував до друку й опублікував ще 7 збірок своїх віршів, зокрема цикл «Україно моя!» (1941), що складався з 5 поезій, які облетіли всі фронти і стали одним із найяскравіших поетичних явищ того часу за своїм героїко-патріотичним пафосом і вірою в перемогу.
У багатьох повоєнних віршах і таких поемах, як «Сини», «Любов», «Прометей», «Жива легенда», «Марія», «Це було на світанку» поет теж звертається до історичної тематики зі спробою розкрити витоки патріотизму, морально-етичних критеріїв українського народу, нагадати про його героїчне й трагічне минуле. У вірші «Приходять предки, добрі і нехитрі» відкрито і пристрасно закликає нащадків дотримуватися заповітів своїх предків.
Новий продуктивний етап у творчості поета починається із середини 50-х років. Протягом 1961–1970 років вийшли збірки «Листи на світанні» (1961), «Прозорість» (1962), «Дорога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі моєї» (1970).
Як поет-лірик, чиї вірші відзначаються надзвичайною музикальністю, Андрій Малишко неминуче приходить до пісні. Багато творів з його інтимної лірики – це вірші, покладені на музику композиторами Олександром Білашем, Георгієм і Платоном Майбородами, Левком Ревуцьким, Михайлом Вериківським, Андрієм Штогаренком та іншими. Більшість з них набули величезної популярності і стали народними. У збірці «Що записано мною» (1956) містяться тексти таких відомих пісень, як «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959) – «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960) – «Вчителька» тощо.
Знаменита «Пісня про рушник», яку народ по-своєму, любовно називає «Рідна мати моя...», була написана до кінофільму «Літа молодії» Олександра Довженка. Цей глибоко національний твір, створений на народній основі, став гідним пам’ятником українській матері, а тема материнства зливається в ньому з іншим найдорожчим образом – рідної Батьківщини.
Вірш-спогад «Вогник», де йдеться про рідну хату, світло у її вікні, що стає орієнтиром на життєвому шляху ліричного героя, батько й матір «що на світі одна», теж став піснею і полюбився в народі.
За час проживання в одному будинку родини Малишка і родини П. Майбороди, митці написали три десятки пісень. Валентина Малишко, поетеса, дочка А. Малишка, згадувала: «... Я була свідком творення романсу «Ми підем, де трави похилі». Текст був написаний буквально за десять хвилин на коробці від «Казбеку». Платон сів за інструмент, імпровізував. Минуло трохи часу і... сталося диво: пісня змахнула крильми і полетіла, полетіла для того, щоб ніколи не приземлятися. Це було настільки прекрасно – у батька виступили сльози на очах, він відвернувся до вікна...».
Загалом за своє життя Андрій Малишко видав близько сорока поетичних збірок. Його пісенна спадщина налічує понад 100 творів. Їм притаманні щемливий ліризм, філософські узагальнення, глибокі роздуми над людською долею. Щоб виразити свої думки і почуття; він вишукував «особливі» слова, мислив образами. У нього, наприклад, слово «сивий» має добрий десяток «душевних» кольорів: це – і сива дорога, і сива хмара, і сива мати, і сива трава, і сива чайка, і сива печаль...
Останнім пісенним твором А. Малишка став славнозвісний вірш «Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю...»), створений поетом 8 лютого 1970 року в лікарні за вісім днів до смерті. У вірші постає персоніфікований образ стежини, що починається від батьківської хати. Вона єдина, найдорожча, як і незримий образ батьківщини, з якою серце поета завжди мало нерозривний зв’язок. Це та стежина, з якої в кожної людини починається шлях у життя, і якій немає кінця, бо людина смертна, а народ живе вічно.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 06.06.2024