Пропонуємо онлайн-добірку найкращих поезій видатного українського філософа, богослова, поета і педагога Григорія Сковороди (1722–1794) для самостійного читання, вивчення напамʼять, підготовки до уроків та позакласних заходів. Вірші можна завантажити та роздрукувати для зручного читання.
За словами Івана Франка, Григорій Сковорода є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у давньоруській і давній українській літературі на величезному просторі часу – від автора «Слова о полку Ігоревім» до Котляревського і Шевченка.
До поетичної творчості митець звернувся вже зрілою людиною, сформованим письменником-філософом.
Тому і в своїх віршах він висловлював ті самі думки й почуття, що були в його філософських творах, опрацьовував переважно теми про щастя людини, її місце в житті, розмірковував про моральні і духовні цінності.
«Сад божественних пісень» – єдина збірка поезій у творчому доробку Григорія Сковороди. Традиційно вживають саме таку скорочену назву, хоча в авторському варіанті вона повністю звучить, як «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма» («Садъ божественныхъ пѣсней, прозябшій изъ зернъ священнаго писанія»). Ця повна назва характеризує духовну спрямованість збірки. Але, беручи в основу кожної пісні «зерно» зі Святого Письма, Сковорода лише у небагатьох віршах дотримувався біблійного мотиву, заданому в епіграфах. Здебільшого він обробляв тему кожної пісні по-своєму, спирався на літературну і народнопоетичну традиції, привносив автобіографічні мотиви.
У збірку ввійшли 30 поезій, написані митцем упродовж 1753–1785 років, коли він працював у Переяславі домашнім учителем у відомого поміщика Степана Томари. Уперше збірка була видана у 1861 році Санкт-Петербурзьким видавництвом «Лысенков» вже після смерті автора. До того часу вірші Сковороди поширювалися в рукописних варіантах, передавалися із вуст в уста, їх співали кобзарі-лірники. Завдяки цьому поезії «Саду божественних пісень» стали широко відомими ще за життя поета.
Про це свідчить той факт, що сучасники Сковороди створювали на їх основі свої переспіви. Наприклад, Іван Котляревський умістив власну літературну обробку пісні «Всякому місту звичай і права» у п’єсі «Наталка Полтавка», а Василь Капніст написав вірш «Чижик», у якому переспівав пісню «Ой ти, птичко жолтобоко».
Жанрово-тематична палітра «Саду...» багата і різноманітна: тут є зразки філософської лірики, зокрема медитації, пейзажистики, інтимної, релігійної лірики, філософської сатири.
Перші вірші у збірці за жанром – панегірики, які Сковорода складав для вихваляння окремих осіб або подій, але в них немає лестощів, холодної урочистості й пишномовності. Про свій панегірик «Ідеш, хочеш нас лишити», присвячений другу – отцю Герасію Якубовичу, сам поет сказав так: «... наша пісня майже зовсім селянська і проста, написана простонародною мовою, але я сміливо заявляю, що при своїй простонародності і простоті вона щира, чиста і безпосередня». До панегіричного жанру належать також поезія «На день народження Василя Томари» та вірш «Вишніх наук саде святий», присвячений єпископу Іоасафу Миткевичу.
До низки оригінальних творів у жанрі оди належить поезія «Похвала бідності», у якій Сковорода подає ідеальний образ людини, якого він сам прагнув усе життя. Цей ідеал протистоїть «жебракам», «захланним старцям», «що до скарбів земних так пожадливо горнуться».
Одою «De Libertate» поет вітає збройну національно-визвольну боротьбу рідного народу на чолі з Хмельницьким, оспівує волю як найбільше багатство, говорить, що золото, порівняне з волею – ніщо – болото, проголошує своє бачення суспільного ідеалу – це країна, де царює любов, немає розбрату і тиранських законів.
У піснях «Возлети на небеса, хоть в Версальськії ліса», «Щастя, а де ти живеш?», «Розпаши у даль свій зір, як і розуму коло», «Ми тебе зовсім марнуєм» та в інших Сковорода в художніх образах висвітлює філософські проблеми свого часу (вони є актуальними і дотепер) – зокрема акцентує увагу на важливість досягнення гармонії з самим собою, розмірковує про згубність «докучливої печалі» та марнотратного проведення часу, з презирством говорить про людську жадобу до земних благ.
Пейзажні вірші: «Гей, поля, поля зелені», «Весна люба, ах, пришла! Зима люта, ах, пройшла», «Не піду в город багатий», «Пройшли облака. Радостна дуга сіяє» близькі за ритмомелодікою до народної пісні. Лексика майже виключно українська, поетичні образи, інтонації, епітети, порівняння мають багато спільного з народнопісенною творчістю.
Чи не найвідомішою в збірці є пісня «Всякому місту звичaй і права...». Це – зразок філософсько-сатиричної лірики. У цьому творі Сковорода з християнських позицій висміює пекучі для його часу (та й для всіх часів) суспільні вади – здирництво, бюрократизм, пияцтво, розпусту, підлабузництво, ледарство, гонитву за багатством. Влучними деталями іронічно змальовує метушню тогочасного суспільства: спосіб життя, інтереси та прагнення поміщиків і купців; гачкотворство й тлумачення чиновниками законів з вигодою для себе; прислужництво кар’єристів, що прагнули в такий спосіб здобути для себе «тепле містечко» та високі посади задля збагачення, схоластичну систему освіти, яка завдавала школярам великих мук.
Твір майстерно побудований – кожна строфа складається з шести рядків. У перших чотирьох автор розкриває мізерні прагнення і пристрасті реального метушливого світу. А у двох наступних, що звучать як рефрен, протиставляє їм свої роздуми. Вірш «Всякому місту звичай і права...» виявився надзвичайно суголосним з цінностями й ідеалами української душі, а ритмічний лад близьким до фольклорного. Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття цей вірш став надзвичайно популярною народною піснею.
Збірка поезій «Сад божественних пісень написана тогочасною книжною літературною мовою, тому для кращого розуміння її варто читати сучасною літературною українською мовою в перекладах Гната Хоткевича і Валерія Шевчука.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 24.05.2024