Рейтинг
86
Вибір редакції

У статті обґрунтовано актуальність проблеми національно-патріотичного виховання в школі й визначено основні суперечності цього процесу. Розкрито сутність системного підходу та його основні вимоги, визначено та схарактеризовано складники системи національно-патріотичного виховання, у тому числі управління

Стаття „Системний підхід до національно-патріотичного виховання у школі”

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 3.7 з 5 на основі 23 оцінок.

У статті обґрунтовано актуальність проблеми національно-патріотичного виховання в школі й визначено основні суперечності цього процесу. Розкрито сутність системного підходу та його основні вимоги, визначено та схарактеризовано складники системи національно-патріотичного виховання, у тому числі управління, що забезпечує інтеграцію складників у цілісну систему і розвиток цієї системи.

Ключові слова: система, системний підхід, виховання, національно-патріотичне виховання, школа, управління.

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок із науковими та практичними завданнями. Реформи в суспільстві й, зокрема, в освіті тісно пов’язані з необхідністю розв’язання певних педагогічних проблем. Соціально-економічні зміни, притаманні сьогоденню, загострюють проблему виховання юного покоління, особливо дітей шкільного віку.

Згідно із положеннями Закону України «Про освіту», Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [4], «Основних орієнтирів виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів» [3], Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді [2] виняткового значення набуває національно-патріотичне виховання, яке має забезпечити різнобічний розвиток, соціальну активність і цілісність особистості, здатної до самостійного мислення, суспільної діяльності, успадкування духовних надбань українського народу, патріота. Це потребує створення такої системи управління виховною роботою, упровадження якої сприяло б успішному формуванню громадянина суверенної Української держави. Виявлені нами суперечності (між необхідністю виконання соціального замовлення щодо виховання патріота, громадянина, національно свідомої особистості й існуючою системою виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі; між теоретичними знаннями педагогів, батьків, керівників школи щодо здійснення національно-патріотичного виховання та повсякденною соціальною практикою) також свідчать про актуальність проблеми національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді.

Аналіз останніх досліджень та публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми. Основи національного виховання закладено вітчизняними філософами та громадськими діячами — Г. Сковородою, М. Драгомановим, М. Грушевським. Значний внесок у висвітлення проблеми розвитку патріотизму, національної свідомості особистості зробили роботи І. Беха, Н. Косарєва, І. Підласого, М. Рагозіна, Г. Сороки, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської та інших. Способи реалізації принципів національного виховання в практичній діяльності педагогів розглянуто в дослідженнях І. Беха, Л. Кацинської, М. Красовицького, А. Розенберга й інших. Проблеми формування національних і загальнолюдських цінностей в учнівської та студентської молоді в процесі освіти досліджують О. Вишневський, О. Гречаник, В. Іванчук, О. Попова, Л. Рибалко, М. Таланчук, А. Троцко та інші. Питання вивчення, узагальнення й використання досвіду організації національного виховання розробляють О. Кузьменко, Т. Рабченюк, Л. Кацинська, О. Киричук, М. Красовицький та інші. Разом із тим можна констатувати недостатню розробленість проблеми щодо впровадження системи національно-патріотичного виховання в школі.

Формулювання цілей та завдань статті. Отже, мета статті — визначити основні вимоги системного підходу до національно-патріотичного виховання в школі.

Виклад матеріалу дослідження, обґрунтування отриманих теоретичних та практичних результатів. Науковий підхід до процесу формування особистості громадянина України передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Конкретно-історичний підхід допомагає збагнути й сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання національно-патріотичного виховання, а саме: усвідомлення громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, формування в молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти.

Неодмінною умовою національно-патріотичного виховання є системний підхід, який передбачає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного, детермінованого відкритого процесу в його постійному розвитку й саморозвитку. В умовах прогресуючої спеціалізації освіти та формування комунікативних перешкод (бар’єрів) між людьми системний підхід виступає основою організації та впровадження в практику такого всеохоплюючого феномена, як національне виховання. Системний підхід — напрям методології наукового пізнання і соціальної практики, який ґрунтується на розгляді об’єктів як систем. Він орієнтує дослідника на розкриття цілісності об’єкта, на виявлення багатогранних типів зв’язків у ньому і зведення їх у єдину теоретичну картину. Принципи системного підходу знайшли застосування в біології, екології, психології, кібернетиці, управлінні та ін.

Назва «системний підхід» походить від терміна «система» – сукупність елементів, що пов’язані один із одним і утворюють певну цілісність, єдність. Науковці виокремлюють системи матеріальні й абстрактні. Особливим класом матеріальних живих систем є системи соціальні (від найпростіших об’єднань до соціально-економічної структури суспільства).

В енциклопедичному словнику читаємо: «Система (від грецьк. — ціле, що складається з частин) множина елементів, що знаходяться у відношеннях і зв’язках один із одним, створюючи певну цілісність, єдність» [1]. Одна з головних особливостей системи полягає в тому, що їй притаманні такі властивості, яких не має жодний її елемент.

С. Рубінштейн зазначав, що, оскільки все в реальному світі системне, взаємозумовлене й взаємопов’язане, знання, які описують різноманітність форм цього світу, мають бути системними.

На думку Л. Зоріної, під системністю слід розуміти «якість знань, які характеризує наявність у свідомості учня структурних зв’язків або зв’язків будови знань всередині наукової теорії».

Основним завданням системного підходу як напряму спеціальної методології науки є розроблення методів дослідження й конструювання складних за організацією об’єктів як систем. У педагогіці такий підхід спрямований на розкриття цілісності педагогічних об’єктів, виявлення у них різних типів зв’язків і зведення в єдину теоретичну картину. Складниками системи національно-патріотичного виховання є: мета, завдання, принципи національно-патріотичного виховання, суб’єкти діяльності та відносини між ними, процес національно-патріотичного виховання, умови, у яких воно відбувається, управління, що забезпечує інтеграцію складників у цілісну систему і розвиток цієї системи. Пропонуємо більш докладно розглянути ці складники.

Так, головною метою національно-патріотичного виховання є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури [2].

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, провідними з яких є такі:

  • забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних і власних інтересів;
  • відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на «усередненого» вихованця;
  • формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розвитку держави, готовності її захищати;
  • виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;
  • забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;
  • формування мовної культури, оволодіння українською мовою та її вживання в повсякденному житті;
  • виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;
  • утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей;
  • культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;
  • забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров’я;
  • формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;
  • забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;
  • вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;
  • прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
  • спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності [2].

Виховання дітей і молоді у будь-якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті ж стратегічні педагогічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах і теоретико-методологічних засадах. Разом із цим у процесі виховання враховують регіональні й етнографічні особливості.

Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання системи принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів – міцно і органічно засвоєних загальнолюдських і українських національних цінностей.

Основними принципами національно-патріотичного виховання є принципи національної спрямованості виховання, культуро відповідності, гуманізації виховного процесу, суб’єкт-суб’єктної взаємодії, цілісності, толерантності, особистісної орієнтації, життєвої творчої самодіяльності й акмеологічний принцип.

Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, становлення взаємин співробітництва в навчально-виховному процесі. Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб’єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв’язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів.

Національне виховання нерозривно пов’язане з мовою, історією, культурою, традиціями, обрядами і звичаями народу. Важливо наповнити навчально-виховний процес українознавчими предметами, подбати про створення відповідного мікроклімату в навчальних закладах. Необхідно домогтися, щоб кожен учень, студент володів українською мовою, знав історію і культуру українського народу.

Отже, основними шляхами реалізації концепції національно-патріотичного виховання є:

  • якісне оновлення змісту, форм і методів виховання;
  • ·розробляння теоретико-методологічних основ безперервної системи національно-патріотичного виховання;
  • ·розробляння й застосування оригінальних педагогічних технологій, нових підходів, виховних систем, які би відповідали потребам розвитку особистості, сприяли б розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;
  • ·створення експериментальних центрів для опрацювання виховних інновацій, пропаганда передового досвіду новаторів виховної роботи;
  • ·гуманізація і гуманітаризація виховання дітей і молоді, перебудова і вдосконалення роботи існуючих навчально-виховних закладів;
  • ·вивільнення педагогіки виховання від зайвої уніфікації, політизації, тоталітаризму, ідеологізації, авторитаризму;
  • ·об’єднання зусиль державних і громадських інституцій у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій;
  • ·залучення до виховної роботи висококваліфікованих і талановитих народних умільців, батьків, представників громадськості, національної еліти з науки, культури та мистецтва;
  • організація та забезпечення педагогічного всеобучу батьків з метою підвищення ефективності сімейного та родинного виховання;
  • створення гнучкої, оперативної і злагодженої системи науково-теоретичної і методичної підготовки та перепідготовки педагогів; постійне оновлення й удосконалення її змісту, форм і методів;
  • розвиток різноманітних дитячих і молодіжних об’єднань за інтересами, позашкільних освітньо-виховних закладів;
  • розвиток індивідуальних здібностей і талантів, забезпечення умов їх самореалізації, пошук, розвиток і підтримка юних талантів і обдаровань, формування національної інтелектуальної еліти суспільства;
  • створення системи управління безперервним вихованням у районі, області, державі, визначення повноважень цих керівних органів;
  • організація вивчення культурної спадщини регіонів України, історії, літератури, фольклору, музики, театру, живопису, культурних зв’язків із народами інших країн.

Цілі й завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння учнями змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності і реалізується такими основними засобами, як рідна мова, родовід, рідна історія, природа рідного краю, краєзнавство, національна міфологія, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національна символіка, родинно-побутова культура, релігійні виховні традиції, національні традиції, звичаї й обряди. Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам’яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини.

Особливого значення для формування національної свідомості учнів у сучасних умовах набуває кваліфіковане управління системою національно-патріотичного виховання в школі, яке має відповідати високим професійним і функціональним критеріям. Головне завдання управління полягає в тому, щоб спочатку визначити цілі, зміст, форми і методи, технології, механізми їх досягнення, а потім уже оцінити те, що одержали. Важливими на, наш погляд, є всі основні управлінські функції щодо впровадження системи національно-патріотичного виховання в практику роботи школи: мотивація, планування, організація, контроль, корекція, аналіз результатів.

Висновки та прогнози подальшого дослідження. Таким чином, можна дійти висновку, що системний підхід до національно-патріотичного виховання в школі уможливлює досягнення поставленої мети щодо формування в молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури, забезпечує підвищення якості виховної діяльності загалом й управління нею. У подальших дослідженнях уважаємо доцільним розроблення на діагностичній основі комплексно-цільової програми з удосконалення управління системою національно-патріотичного виховання в школі.

Література

  1. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. — К. : «Либідь», 1997. — С. 347.
  2. Концепція національно-патріотичного виховання молоді [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://osvita.ua/legislation/other/5397/. — Назва з екрану.
  3. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 № 1243 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://govuadocs.com.ua/docs/index-19246059.html. — Назва з екрану.
  4. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/344/2013. — Назва з екрану.

Автор: Петегирич Оксана Михайлівна
Посада: заступник директора з НВР.

Матеріал розміщено в рамках проведення Форуму педагогічних ідей «УРОК»

Категорично заборонено використовувати цей матеріал на інших інтернет-порталах і в засобах масової інформації, а також поширювати, перекладати або копіювати будь-яким способом без письмового дозволу освітнього порталу Освіта.ua.

Освіта.ua
24.02.2015

Популярні новини
Опубліковано рейтинг шкіл України 2020 року Сайт Освіта.ua склав рейтинг шкіл України за результатами зовнішнього оцінювання випускників шкіл 2020 року
У МОН визначили, як оцінювати учнів 3-4-х класів НУШ Метою рекомендацій є визначення підходів та вимог до оцінювання результатів навчання
Школярам не вистачає українських підручників Школам, які раніше були російськомовними, бракує українських підручників
МОН: зарплата вчителів зростатиме впродовж 2021 року У проекті бюджету передбачено понад 102 млрд грн на заробітні плати шкільних вчителів
Загрузка...

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!