Рейтинг
28

У статті на заявлену тему авторка пише, що деталь, як правило, виражає незначну, суто зовнішню ознаку багатостороннього та складного явища, яке в більшості своїй виступає матеріальним репрезентантом фактів і процесів, що не обмежуються згаданою поверхневою ознакою

Стаття „Художня деталь у повісті О. Кобилянської „Земля”

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 3.5 з 5 на основі 8 оцінок.

У філологічній науці не багато явищ, які настільки часто й настільки неоднозначно згадуються, як деталь. Ми інтуїтивно приймаємо деталь як щось маленьке, незначне, але те, що означає щось велике, значне. У літературознавстві та стилістиці давно і справедливо утвердилася думка про те, що широке використання художньої деталі може служити важливим показником індивідуального стилю. Популярність художньої деталі у авторів виникає з її потенційної сили, здатної активізувати сприйняття читача, спонукати його до співтворчості, дати простір його асоціативній уяві. Іншими словами, вона актуалізує перш за все прагматичну спрямованість тексту і його модальність.

Деталь, як правило, виражає незначну, суто зовнішню ознаку багатостороннього і складного явища, яке в більшості своїй виступає матеріальним репрезентантом фактів і процесів, що не обмежуються згаданою поверхневою ознакою. Саме існування феномену художньої деталі пов'язано з неможливістю охопити явище у всій його повноті і з цього необхідністю передати сприйняту частину адресату так, щоб останній отримав інформацію про явище в цілому.

Аналіз художніх деталей покликаний розширити можливості інтерпретації літературного твору, що є одним із важливих і поширених видів літературознавчих досліджень. Висновки інтерпретації відбивають моральний, психологічний і культурний аспекти розуміння тексту, що являє собою вираз думки того або іншого письменника, який, перетворюючи реальність шляхом своєї творчої фантазії, створює модель − свою концепцію, точку зору буття людини. Художня деталь – як одна із форм зображення світу − є невід'ємною частиною словесно-художнього образу. Оскільки словесно-художній образ і твір у цілому потенційно багатозначні, то їх порівняльна цінність, міра адекватності або полемічності стосовно авторської концепції також сполучена з виявленням особливостей деталізації зображеного світу автора [3; с. 719].

Функціонування художньої деталі в літературному творі варто сприймати як прояв діалектики частини й цілого, вивчення якої, на наш погляд, – одне з найважливіших завдань сучасного літературознавства. Тим більше, що різні типи деталей виконують у художньому творі різні функції. Визначити їх художню природу функціонування й структурного утворення в національній прозі − завдання складне, але необхідне.

Слід зазначити, що єдиного принципу класифікації художніх деталей досі не існує. Свого часу Г. Поспєлов поділяв деталі на тематичні, композиційні, стилістичні [7; с. 245]. Проте такий поділ не враховує діалектичну природу цього художнього засобу. Адже деталь – явище не площинне, а скоріше стереоскопічне, багатомірне. Одна і та ж деталь залежно від методу зображення може бути реалістичною і натуралістичною, романтичною і сатиричною, гротескною або фантастичною чи ліричною. Якщо в основу класифікації взяти об’єкт зображення, то деталь можна назвати побутовою, речовою, пейзажною, портретною. Можна систематизувати деталі за способом сприймання світу – слухові (музичні), зорові (кольорові, однотонні чи багатобарвні, графічні або рельєфні, динамічні або пластичні, статичні).

Відома класифікація Ю. Кузнецова, який пропонує розрізняти два головні типи деталей: одиничні (одномоментні) – пейзажні, портретні, інтер’єрні тощо, – які вживаються у вузькому контексті, і наскрізні, які носять характер художньо спрямованого повтору через увесь твір, цілу збірку і навіть творчість окремого письменника [2; с. 24].

Цілком свідомо зверталася до художньої деталі й Ольга Кобилянська. Про це свідчить її маніфест – лірична фантазія "Поети" (1897), де письменниця відтворює своєрідність художнього світосприймання, особливість душі поета: "Вечором, у радіснім або сумнім настрої, вона (душа) оповідала все, що підхопили її довгі погляди. Вона малювала так, як артисти її навчили малювати. Кількома рисами, але зовсім різко і вірно, так, що постать ясно ставала переді мною" [63; с. 562].

Характеризуючи своїх персонажів, О. Кобилянська важливу роль відводить деталям портрета. Письменниця вірна традиційному докладному портретному описові персонажа. Як і в попередників (наприклад, у І. Франка), портретна деталь у її творах є елементом соціальної та психологічної характеристики героїв.

Про нереалізовані можливості сатиричного портрета свідчить начерк сліпої гадалки ("Земля"): "Що ж хочеш знати сьогодні? – спитала гостро ворожка, звертаючи до неї свій чисто наполеонівський профіль". Тут маємо і явно іронічну деталь – "наполеонівський профіль" розумної ошуканки, і деталь реалістичну – сліпа на одне око гадалка природно поверталася до співрозмовника своєю "зрячою" половиною обличчя [1; с. 4].

До вершинних творів О. Кобилянської належить саме повість "Земля", написана на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 року в селі Димці неподалік від Чернівців, куди письменниця часто виїжджала на відпочинок.

Повістю "Земля" О. Кобилянська започаткувала символізм як модерністську течію в українській літературі.

Проте найпоказовіша прикмета, що засвідчує належність "Землі" саме до символізму, – наскрізна знаковість, закодованість смислу. Повість дослівно оповита, мов разком намиста, низкою деталей, які мало назвати просто символічними – вони містичні, через них у нашому світі виявляється світ потойбічний.

Провідна проблема досліджена в повісті, – фатум, влада долі над людиною. Авторка наголошує, що кожна людина проходить по життю лише тим шляхом, який їй накреслено згори, і як би не старалася, що б не робила, не зможе звернути з цього шляху.

Мріючи про своє щастя, Михайло якось згадує народну мудрість: "Що має бути, те не мине його!" [9; с. 23]. Усім наступним ходом подій ця мудрість підтверджується. І то доля часто засвідчує свою волю певними символами, треба лишень уміти їх розгадувати. Так, саме в ту мить, як Михайло вперше наважився запросити Анну на танець, стихла музика — обірвалася струна. А коли того ж вечора Петро повів Анну до танцю, "голос скрипки неначе навіки злучив їх з собою" [8; с. 8]. Так доля показала, з ким судилося бути Анні в парі.

Передовсім деталі-символи виступають знаками долі-фатуму, насування біди (заблукані Савині очі та його пристрасть до вбивств; злощасні граблі, якими Марія прохромила ногу, через що не змогла піти на прощу; музики, які, ідучи в бік сусіднього лісу, роздражнили собаку Сойку) [8; с. 9].

У кульмінаційних сценах символічні деталі частішають, переплітаються, вливаються одна в одну, стають промовлянням Бога до людини, сповіщають містичний, вищий сенс того, що діється. І чутливіші, одухотвореніші герої сприймають їх.

Кілька разів у мертвого Михайла починає іти кров: зразу — коли вперше до нього підходить Сава, потім — коли Марія накинулася з прокльонами й бійкою на Анну. Вочевидь, це крик його душі, докір братові й печаль за тим, що Сава занапастив себе смертним гріхом; у другому ж випадку — плач за коханою, жалість до неї, намагання подати знак матері, аби одумалася. Це розуміє Анна, прошепотівши мертвому коханому, перш аніж знепритомніти: "Капає… капає кров… віджила, коли мене твоя мати сукою прозвала". Це розуміє білоголова бабуся: "Його кров ще жива, і його душа ще тут блудить".

Душа Анни опредмечується в хустці, коли дівчину виводили з хати, її хустка зачепилася за клямку й затримала її, а далі поволоклася за нею, мов похоронна хоругва. Тобто душа Анни не хоче відступати від душі милого, умирає, покидає цей світ разом з його душею.

Найбільше ідейне навантаження мають три ключові символи повісті — сусідній ліс, теля, місяць і зорі [4; с. 19].

Неподалік від сусіднього лісу мешкає Рахіра, а якраз у її домі заражається гріхом Сава. Сава дуже любить цей ліс, адже все, що в лісі зроблено, не було гріхом. Отже, сусідній ліс — символічне втілення его, сліпого інстинкту, а саме це визначало натуру Сави, власне, сусідній ліс — його стихія. О. Кобилянська натякає, що саме втрата здатності відчувати, розпізнавати гріх і є першозерниною зла, сатанинством. Тому Анна так жахається сусіднього лісу, інтуїтивно відчуває небезпеку, що з нього чигає. Аж тепер стає зрозуміло, що то під час першого побачення з коханим дівчині привиділася подоба самого князя тьми: "Тут щось нечисте… на тебе й на мене, Михайле… Я се виділа тепер! Щось престрашного… закривавлені, вогняні шмати… з двома розжареними, несамовитими очима, що зближалися до нас у шаленій скорості" [4; с. 20].

Висвітлюється в такий спосіб і рушій Рахіриної й Савиної поведінки.

Умирає в муках мале теля, що, граючись, випадково поранилося. Це було Савине звіря, він любив його, доглядав. Так виявляється смерть чистої, світлої душі Сави, котрий уже твердо вирішив убити брата. Тому й відсахнулося від хлопця в передсмертну хвилину теля "з виразом дикого, відражаючого перестраху" в очах, — душа, згасаючи, помітила наближення Каїна, першогрішника. На смерть душі братовбивці натякає ще одна деталь, уже на похороні: "Одна свічка, що горіла в головах умерлого, впала, покотилася саме до ніг Сави і тут згасла" [4; с. 21]. У кульмінаційних сценах зумисне підкреслюються астральні символи. В ніч оплакування й похорону Михайла надзвичайно ясно сяє місяць. Символіка цього образу багатогранна. Опинившись у місячному світлі, Івоніка відчуває, що "великий гріх впав уже на його дім". Тут сяйво місяця натякає на позасвідому, містичну царину, де й кореняться причини, заховані пояснення трагедії. Не випадково Івоніка в цей момент "кинувся до землі, знявши руки вгору, і почав молитися, і бити поклони". А ось небеса під час похорону: "Місяць заллявся світлом, аж жевріючи, виринув перший на глибину, а за ним вирушили всі до одної зорі. Прибравшися у весь блиск срібла, здавалося, дрижали ненастанно з якогось зворушення і, дрижачи, мерехтіли всім багатством своєї пишноти до тихої землі" [4; с. 22].

Астральні деталі тут свідчать про присутність Всевишнього при похованні праведника. Адже зорі — світло серед темені — символізують Дух. Місяць — це місце, де очищаються душі праведників, перш аніж полинути до Сонця (Бога). Сяєво, краса й спокій небес засвідчують, що Михайлова душа вливається у Вічну Гармонію.

О. Кобилянська, висвітлюючи внутрішній світ своїх героїв, зупиняється на окремих деталях, що врешті також стають символічними: Сава "любив стріляти птахів", горобця "розстрілив цілком", та й взагалі — "добре стріляв". Так охарактеризовано Саву на початку повісті. У XI розділі сказано, що він навіть грудки "тримав… у руках, мов автомат". Та й використати міг будь-що як знаряддя вбивства, коли здобич була поруч, а рушниці в руках не було[7; с. 9].

Не бажаючи ділити з братом батьківську землю, підбурюваний Рахірою, поступово втративши людські почуття, Сава реалізує оте своє "щось", по-звірячому, в спину вистреливши в Михайла і полишивши його пораненим помирати: "Він, певно, пішов у ліс, щоб там вирубати дров... І там напав його хтось нечайно ззаду. Він мусив ще довго жити, — міркували люди, — мусив ще раз піднестися з землі, волочитися кусень дальше, а може і кликати помочі. Був такий страшно сильний і здоровий, що було немислимо, аби він зараз на місці помер. Він мусив ще якийсь час жити…" [7; с. 9].

Отже, як бачимо, О. Кобилянська сміливо, по-новому підходила до художніх деталей, що мають у її творах оригінальну розробку, особливо у повісті "Земля". Її індивідуальне новаторство зливалося з пошуками письменників різних течій початку ХХ століття.

Список використаних джерел

  1. Голобородько, Я. Психологічні зрізи Ольги Кобилянської [Текст] // Українська література в загальноосвітній школі. – 2012. – № 12. – С. 2-5.
  2. Кузнєцов, Ю. Б. Художня деталь у прозовому творі / Ю. Б. Кузнєцов // Радянське літературознавство. – 1980. – № 9. – С. 24-27.
  3. Літературознавчий словник-довідник / за редакцією Р.  Т.  Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ "Академія" , 2007. – С. 718-719.
  4. Могильницька, Г. Символіка лісу та її роль в розкритті проблеми влади землі над людиною (за повістю О. Кобилянської "Земля") [Текст] // Українська мова і література в школі. – 2004. – №2. – С. 19-22.
  5. Ольга Кобилянська. Твори в 3-х т. – К., 1930. – Т. 3. – С. 562.
  6. Поспелов, Г. Н. Теория литературы: Учебник для ун-тов / Г. Н. Поспелов. – М.: Высш. школа, 1978. – С. 242-248.
  7. Шапочка, М. В. Повість О. Кобилянської "Земля". Проблематика, психологізм і символізм твору [Текст] // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2013. – № 13. – С. 6-10.
  8. Шевченко, Г. Біблійно-психологічні мотиви повісті Ольги Кобилянської "Земля". Урок-прес-конференція в 10 класі [Текст] // Дивослово. – 2009. – №2. – С. 22-27.

Автор: Твердохліб Наталія Володимирівна
Посада: викладач української мови та літератури.

Матеріал розміщено в рамках проведення Форуму педагогічних ідей «УРОК»

Категорично заборонено використовувати цей матеріал на інших інтернет-порталах і в засобах масової інформації, а також поширювати, перекладати або копіювати будь-яким способом без письмового дозволу освітнього порталу Освіта.ua.

Освіта.ua
20.12.2014

Популярні новини
Опубліковано рейтинг шкіл України 2020 року Сайт Освіта.ua склав рейтинг шкіл України за результатами зовнішнього оцінювання випускників шкіл 2020 року
У МОН визначили, як оцінювати учнів 3-4-х класів НУШ Метою рекомендацій є визначення підходів та вимог до оцінювання результатів навчання
Школярам не вистачає українських підручників Школам, які раніше були російськомовними, бракує українських підручників
МОН: зарплата вчителів зростатиме впродовж 2021 року У проекті бюджету передбачено понад 102 млрд грн на заробітні плати шкільних вчителів
Загрузка...

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!