Лесь Курбас (1887–1937) – всесвітньо відомий український актор, режисер театру і кіно, теоретик, організатор і реформатор українського театру, публіцист і перекладач.
Лесь Курбас (справжнє ім’я Олександр-Зенон Курбас) народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (Галичина) в родині Степана і Ванди Курбасів, відомих під сценічними іменами – Степан Янович і Ванда Яновичева.
Батьки Олександра-Зенона були «бродячими комедіантами» – так тоді іронічно називали акторів пересувних театрів. Малий Лесь «гастролював» з ними майже з народження, а коли підріс, виступав у театрі разом із батьками, виконуючи невеликі епізодичні ролі.
Навчався в Тернопільській гімназії, а згодом – у Львівському університеті, звідти перевівся до Віденського університету і отримав ґрунтовну освіту на філософському факультеті. Одночасно він закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії.
Повернувшись на Галичину, Курбас почав працювати в «Гуцульському театрі» Гната Хоткевича, граючи у п’єсах головні ролі, а через півроку – долучився до трупи «Руської бесіди», у складі якої свого часу виступали його батьки. Незабаром він заснував свій перший театр – «Тернопільські театральні вечори», у якому був і режисером, і хореографом, і виконавцем головних ролей. Відомо, що він ставив етнографічний репертуар, українську класику та модерні п'єси Володимира Винниченка.
Молодого митця, повного сил і натхнення, у 1916 році запросив до Києва у свій театр Микола Садовський. А ще через рік Курбас організував студію молодих акторів, з якої згодом утворився легендарний Молодий театр, в репертуарі якого з’явилися сучасні українські п'єси і світова класика. Хоча Молодий театр проіснував лише два роки, він радикально вплинув на розвиток українського театру – з його вихованців вийшла ціла когорта майбутніх театральних режисерів 1920-х років.
У 1919 році Курбас працював режисером Київського оперного театру «Музична драма», у 1920 р. здійснив гастрольне турне містами Київської області. У 1922 році започаткував свій найбільш амбітний проект – мистецьке об'єднання «Березіль» («березень» староукраїнською мовою).
Найбільші здобутки Курбаса пов'язані з його другом, драматургом – Миколою Кулішем: у ньому режисер і трупа «Березолю» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні з їхніми естетичними засадами. «Я особисто вважаю п'єсу «Мина Мазайло» за виключну річ, як і взагалі Куліша я вважаю за геніальну людину», – говорив Курбас.
Наступні десять років були для Курбаса найпродуктивнішими. У серпні 1925 р. йому було присвоєно звання – Народний артист Української РСР. Але після згортання політики «українізації» на нього посипались звинувачення у «націоналістичних збоченнях».
У 1933 р. режисера і директора «Березоля» – Леся Курбаса усунули від керівництва театром. Останньою п'єсою, яку він поставив, стала «Маклена Граса». Після сьомого показу її було заборонено, театр «Березіль» ліквідовано, а Курбаса почали переслідувати репресивні спецслужби.
У протоколі засідання Колегії Наркомосу УСРР від 3 жовтня 1933 року зазначалося, що Курбас зайняв «позицію українського націоналіста», театр «не зміг зайняти відповідне місце у створенні українського радянського мистецтва», а в «основі трактовки героїв вистав велася буржуазно-ідеалістична лінія». Митця позбавили почесного звання Народного артиста УРСР.
6 жовтня 1933 року Курбас поїхав до Москви, сподіваючись уникнути арешту. Влаштувався постановником Малого театру, ставив «Короля Ліра» за Вільямом Шекспіром. Але 25 грудня 1933 року його заарештували і ув'язнили за звинуваченнями в участі у контрреволюційно-терористичній Українській військовій організації і намір убити другого секретаря ЦК КП(б)У – Павла Постишева. 10 березня після тривалих жорстоких допитів Курбас підписав протокол про те, що він є «контрреволюціонером». Його перевезли у Харків і 9 квітня 1934 року міський суд, ґрунтуючись на отриманих під час слідства «зізнаннях», засудив Курбаса до виправних таборів на п'ять років. З усіх акторів театру на захист Курбаса виступили лише четверо. На волю митець так і не вийшов. Але і на засланні він не припиняв творчо працювати – поставив близько десяти п'єс у табірних театрах. Майже всі ролі виконували ув’язнені.
9 жовтня 1937 року «особлива трійка» Управління НКВД одним списком засудила до смерті 1825 людей, яких утримували у Соловецькому таборі особливого призначення. Серед них був і Лесь Курбас. 3 листопада 1937 року його і Миколу Куліша розстріляли в урочищі Сандармох. Існує легенда, що їх вбили одним пострілом, щоб зекономити кулі.
19 квітня 1957 року президія Харківського обласного суду переглянула справу за обвинуваченням Курбаса і анулювала Постанову Судової трійки при Колегії ГПУ СРСР від 9 квітня 1934 року щодо нього. Дружина митця отримала повідомлення про смерть чоловіка лише у 1961 році. У ньому було зазначено, що Лесь Курбас помер від крововиливу в мозок 15 листопада 1942 року.
Митця поховано у Харкові на 13-му міському цвинтарі поруч з похованнями матері – Ванди Яновичевої і дружини – Валентини Чистякової, куди було привезено землю із Соловків.
Репресивна система, яка панувала тоді в країні, хотіла знищити Леся Курбаса, але його постать, дух і новаторство продовжують жити. Митець писав у 1926 році: «Власне, все моє життя – підйоми світлого стремління, віри і сили – в чергу з ніччю безвілля, коли чернь моєї душі бере верх і править державою Леся Курбаса. І після тридцяти рішаючих змагань, коли темне перемагало – я все-таки вірю, що останнє слово скаже та моя частина, що вміє бути свідомістю моря, хмар, гір, нації, людини взагалі. Сказано десь: досягнена на підйомі ступінь осяяння не пропаде. Вона навіки наша власність. Навіть у калюжі до нас повернеться, на неї ми будемо сліпо і помацки йти».
Лесь Курбас – засновник шести театрів, серед яких – Молодий театр і «Березіль». Завдяки йому українське сценічне мистецтво європеїзувалося й набуло нових модерних форм, він виховав цілу плеяду учнів, що стали новою мистецькою генерацією тодішньої України.
Лесь Курбас був «філософом театру», знімав кіно, не боявся експериментів і перший серед радянських діячів мистецтва отримав театральну медаль Парижа. Завдяки йому весь світовий репертуар, від Софокла до Ібсена, вперше пролунав із української сцени.
Курбас, відмовившись від етнографічного репертуару, зайнявся пошуком нових форм втілення сучасної української та світової класичної драматургії. У період діяльності «Березоля» проявилися режисерські візії митця про цілковите злиття глядацької зали із акторами на сцені, переосмислення простору і руху на ній, створення театру-містерії.
Саме Курбасові театрали завдячують появі в Україні авангардних декорацій, світлових ефектів, контрасту світла й тіні та жанру потоку свідомості на сцені. Митець уважав, що «театр має бути українським за своєю суттю і європейським за своєю формою».
Курбас був новатором і у виборі інструментів, якими він досягав бажаної мети на сцені: в одній зі своїх постановок 1923 року з назвою «Джиммі Гіґґінс» він уперше використав у виставі кінопроєкцію.
«Березиль» охоплював багато різних інститутів, які в українському театрі з'явилися вперше. Це були шість режисерських майстерень, які діяли в різний час. Одна з них для дитячих театрів, інша – для досвідчених авторів. Курбас прагнув, щоб обов'язково були сільські і аматорські театри. Таким чином хотів залучити до театру все населення України. Він мав лабораторію, де особисто навчав і виховував молодих режисерів, ввів анкету для глядачів, у якій запитували про гру акторів, декорації, костюми, музику, освітлення сцени тощо.
Період з 1922 по 1933 рік був часом, відведений Курбасу як реформатору українського театру. Ті, хто був з ним у той період, до смерті називали себе «березильцями».
Усі члени сім'ї, у якій батьки та обидві бабусі Курбаса грали на сцені, хотіли, щоб у Леся була «нормальна професія». З такою метою 1907 року йому дали гроші на вступ до Віденського університету. Однак Лесь, навчаючись на філософському факультеті, потай відвідував театральні вистави та скрупульозно знайомився із західною театральною культурою.
Цікаво, що Іван Франко свого часу високо оцінював творчість батька Леся Курбаса, Степана Яновича. У своїй статті «Руський театр» він так писав про нього: «Головною силою української сцени є Янович… Янович – це для української сцени на Галичині дуже корисна сила».
Лесь Курбас міг тричі померти ще до своєї загибелі у 1937 році в урочищі Сандармох разом із іншими репресованими митцями. У сім'ї мандрівних акторів Курбасів було шестеро дітей. І лише він, первісток, дожив до дорослого віку. Братів і сестер забрав туберкульоз, або, як тоді казали, сухоти. Пані Ванду, мати Леся, у трупі навіть називали Ніобою – так звали героїню давньогрецького міфу, в якої всі діти вмирали. Але стосунки матері та сина були надзвичайно близькими та теплими. Ванда Адольфівна «жила заради свого Леська» – їздила за ним слідом в усі міста, щоб бути присутньою на виставах, у яких грав її син.
Удруге Курбас міг загинути через нещасне кохання. Досі невідомо, ким була та «пані К», в яку молодий театрал закохався без взаємності. Коли «пані К» разом із чоловіком виїхала зі Львова, юний Лесь кинувся під потяг. Йому пощастило, урятували.
Через кохання Курбас зробив ще одну спробу самогубства. Катерина Рубчакова була красунею, старшою за нього на шість років, матір'ю трьох дочок, дружиною його вчителя – Івана Рубчака. Але головне – вона була актрисою-примадонною театру «Русская беседа». В одній із вистав вони грали коханців, і у Курбаса насправді спалахнули почуття до Катерини. Коли він сказав їй про це, вона розсміялася. 26-річний Курбас залишив записку «Пробач, що не зміг зробити тебе щасливою!» і вистрілив собі у груди із театрального пістолета. Куля була добре змащена олією, тож застрягла всередині тіла і до серця не дійшла. Львівські лікарі вирішили не ризикувати, залишили кулю в грудях та, обробивши рану, зашили її.
Ірина Мелешкіна – заступник директора столичного Музею театрального, музичного та кіномистецтва – стверджує: «З одного боку, історія про те, що Курбас прожив все життя з кулею в серці, звучить як легенда. Але я дотримуюсь версії, що це правда. Вхідний отвір у його тілі є, а вихідного немає». Після цієї спроби самогубства Курбас прожив ще 24 роки, прославив Україну та став відомим на весь світ режисером і реформатором театру.
Дружиною Курбаса стала талановита акторка та балерина Валентина Чистякова. Вона була етнічною росіянкою і Лесь навчав її української мови. Невдовзі Валентина грала українськомовні п'єси без жодного акценту, а пара закохалася. Вони обвінчалися в Андріївській церкві в Києві й прожили разом усе життя.
Коли Курбас залишив театр корифеїв та відкрив «Молодий театр», то для здійснення цього проекту не було ні помешкання, ні декорацій, ні костюмів. Молодотеатрівці виступали на сценах Троїцького й Лук'янівського народних будинків за сприяння українофіла П. Милорадовича. А для першого сезону театр орендував приміщення театру «Бергоньє». Актори самі скидались грошима на оренду.
Курбас-режисер намагався виховати артистів нового світогляду, називав їх «арлекінами із мисленням». Він говорив: «Актор повинен бути не тільки талановитим, але й висококультурним». Тож артисти трупи «Березоля», окрім театральних дисциплін, слухали лекції з античної філософії, історії світового театру й живопису, займалися танцями, малюванням, фехтуванням, постановою дикції, гімнастикою та акробатикою. Курбас створив у своєму театрі таку творчу атмосферу, за якої, не отримуючи жодної копійки, напівголодна і погано одягнена молодь могла цілими ночами репетирувати нову постановку.
Лесь Курбас грав на фортепіано, малював, знав 8 іноземних мов: англійську, норвезьку, шведську, німецьку, давньоєврейську, польську, санскрит, французьку та італійську. Принципово не говорив російською.
Митець обожнював книги – одна з кімнат його квартири у Харкові була завалена книгами повністю. Був випадок, коли він виміняв на книгу дорогу зимову шапку.
Курбас був нерозлучний із драматургом Миколою Кулішем. Як писали потім в книжці про українських діячів культури: «В особі Куліша «Березіль» знайшов свого драматурга, а Куліш в «Березолі» – свій театр». Куліш був створений для Курбаса, а Курбас – для Куліша. Але в житті вони були напрочуд різні. Курбас – денді, одягнений за останньою модою, Куліш – абияк. Куліш був не проти перекинути чарку горілки і закусити цибулею та огірком, а Курбас вживав тільки біле сухе вино і заїдав виключно підсмаженим солоним мигдалем і взагалі не полюбляв алкоголь. Його батько спився і це спричиняло Лесю біль.
Маловідомим є факт, що Лесь Курбас працював у кінематографі. У 1924–1925 роках він створив фільми «Макдональд», «Сон Товстопузенка», «Вендета», «Арсенальці». На жаль, жоден із цих фільмів не зберігся до наших днів.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 04.03.2025