Пилип Орлик (1672–1742) – видатний український політичний і військовий діяч, гетьман Війська Запорозького (у вигнанні), публіцист і дипломат, автор «Пактів і конституцій прав і вольностей Війська Запорозького» – конституційного акту, який вважається першою українською Конституцією.
Пилип Орлик народився 21 жовтня 1672 року в селі Косуті (нині – це територія Білорусі) в сім'ї родовитого шляхтича чеського походження – Степана Орлика.
Під час польсько-османської війни він загинув у битві під Хотином. Пилипу тоді ледь виповнився рік, тому хлопчика виховувала мати – Ірина Орлик. Хоча його батько був католиком, вона охрестила сина за православним обрядом й зробила все, щоб він здобув хорошу освіту.
Пилип Орлик навчався в єзуїтському колегіумі у Вільно, а потім – у Києво-Могилянській академії, яку закінчив 1692 року (за іншою версією 1694 р.). Під час навчання юнак особливо цікавився богослов'ям та філософією, виявляв природні здібності до написання літературних творів. За рекомендацією наставника – професора академії Стефана Яворського, у 1692 р. його прийняли на посаду писаря (секретаря) Київської духовної консисторії.
У 1698 році Орлик одружився з дочкою полтавського полковника Павла Герцика, який мав родинні зв'язки з тодішнім українським гетьманом Іваном Мазепою й завдяки цьому увійшов до кола його довірених осіб. Почавши з посади писаря, Орлик у 1702 році став старшим військовим канцеляристом, керуючим справами гетьманської військової канцелярії, а з 1706 року – генеральним писарем. На цій посаді Орлик управляв зовнішньополітичними справами голови козацької держави на Лівобережній і всій Наддніпрянській Україні, виконував дипломатичні доручення Мазепи, тримаючи у своїх руках усі нитки таємної дипломатії зі шведами, татарами і Польщею, зокрема за дорученням гетьмана вів листування з королем Швеції – Карлом ХІІ.
Після поразки шведів у битві під Полтавою разом із Мазепою, козацькою старшиною і залишками козацького війська – відступив до Бендер, на територію Османської імперії. Ці «мазепинці», як їх пізніше назвали історики, були першою українською політичною еміграцією.
Після смерті Мазепи 5 квітня 1710 року на спільній раді старшини та козацтва за участі представників османського султана і шведського короля Карла ХІІ – Пилипа Орлика обрали гетьманом (у вигнанні). Саме тоді ж були проголошені «Пакти й конституції прав і вольностей Війська Запорозького», відомі також як Бендерські пакти, або як Конституція Пилипа Орлика. У ній було прописано лад Гетьманщини після майбутнього визволення та відокремлення її від Росії.
Заручившись підтримкою Швеції та Османської імперії, Пилип Орлик у 1711 році з 16-тисячним військом, у якому були запорожці, буджацькі татари, шведи й поляки під командуванням Юзефа Потоцького, почав визвольний похід в Україну. Орлика підтримало багато українців на Правобережжі. У березні, після кількох переможних битв, військо гетьмана підійшло до Білої Церкви й почало осаду міста. Однак тривала й стійка оборона з боку добре оснащеного гарнізону демотивувала татарських вояк. Вони знялися з позицій і повернули додому, грабуючи на своєму шляху мирне населення українських селищ й збираючи великий ясир.
Правобережні козаки, які приєдналися до Орлика, почали масово дезертирувати, щоб рятувати свої родини та мститися за наругу. За короткий час із 16-тисячного війська Орлика залишилося 3 тисячі, з якими він змушений був відступити до Бендер. Невдача походу внесла розкол у табір орликівців. Кошовий Кость Гордієнко проголосив себе «гетьманом» і забрав з собою значну частину запорожців. У Орлика залишилося дуже мало вірних йому козаків.
Наступні 30 років Пилип Орлик перебував в еміграції: жив у Швеції, Священній Римській імперії, у турецькому Хотині, у Салоніках в Македонії, намагався знайти підтримку ідеї української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Прусії. Але без сильного війська зробити це було нереально.
Під час російсько-шведської війни 1741–1743 років, яка протікала для шведів вкрай невдало, Орлик переїхав в Бессарабію, ближче до російського кордону, з наміром вступити в тісний контакт із запорожцями і спонукати їх до звільнення від московського ярма. Проте його авторитет серед козаків був підірваний і спроби організувати повстання виявилися марними. Переживаючи від свого безсилля та ганьби, Орлик підірвав своє здоров'я та помер на самоті в Яссах (Молдавське князівство) 24 травня 1742 року у віці 69 літ. Могила Пилипа Орлика не збереглася.
Згідно із традицією обрання гетьмана 5 (16) квітня 1710 року Пилип Орлик уклав зі старшиною та запорожцями угоду – «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького». Цей документ, що має преамбулу і 16 статей, пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика, «Бендерська конституція», Українська Конституція 1710 року. «Договори і Постановлення…» заклали основу розвитку українського конституціоналізму нової і новітньої доби, стали визначною історичною пам'яткою української та європейської політичної думки XVIII століття. Конституція Пилипа Орлика – документ великої значущості в історії українського державотворення, перша українська та одна з перших європейських конституцій.
У Конституції Пилипа Орлика вперше передбачався розподіл влади на окремі гілки: виконавчу, законодавчу та судову. Права гетьмана обмежувались, не можна було керувати принципом: «Як хочу – так і велю». Законодавча влада надавалася Генеральній Раді, яка виконувала роль парламенту. До неї мала входити генеральна та полкова старшина, представники козацьких полків (генеральні радники) і Запорозької Січі й скликатися тричі на рік – на Різдво, Великдень та Покрову. Впродовж часу «між сесіями» повноваження Генеральної Ради виконували гетьман і Рада генеральної старшини – вища виконавча влада. Суд за Конституцією мав бути незалежний. Кордони Гетьманщини визначалися відповідно до Зборівського договору 1649 року, а гетьман мав охороняти цілісність і непорушність території України. Крім того, положення Конституції передбачали політичну незалежність України від Московії та розбудову незалежної української Церкви.
Шість статей Конституції Орлика були спрямовані проти зловживання владою і на боротьбу з корупцією. Зокрема гетьманові заборонялося «на свій персональний пожиток використовувати військовий скарб, а задовольнятися лише своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу». Ще один антикорупційний пункт був проти пільговиків, які вибили собі звільнення від повинностей.
У тексті Конституції Орлик вперше застосував поняття «вільний народ» як населення конкретної території, яке має самоврядні права. Крім того, також були параграфи, які забороняли підкуп і встановлювали виборність посад та обмеження зловживань старшинських урядовців. Там був і пункт, який захищав права козацьких вдів та жінок на час перебування чоловіка на війні чи в поході.
Пилип Орлик брав участь у морських походах під проводом Самійла Кішки. Пізніше він водив козацькі флотилії самостійно і спалював передмістя татарських приморських поселень. Очолювані ним козацькі загони завдали поразок татарам під Очаковом, Кафою, Ґезлевим.
Він очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі й уряд в екзилі (еміграції). Усе своє життя Орлик не полишав надії відстояти незалежність України та звільнити її з-під московського гніту.
Історики кажуть, що Івана Мазепу і Пилипа Орлика зблизила цікавість до європейської літератури, тобто спочатку вони просто обговорювали книжкові новинки. А згодом стали кумами – Мазепа став хрещеним батьком сина Пилипа Орлика. Майбутній автор Конституції був щиро відданий Мазепі не як підданий, а за переконаннями. Він вже тоді вірив, що «козацька нація, що стогне під тиранським ярмом Москви, прагне лише того, щоб домогтися своєї волі». Так він казав у 1712 році.
Конституція Пилипа Орлика була складена у двох примірниках: староукраїнською та латинською мовами і мала дві редакції. Оригінал, написаний рукою Пилипа Орлика, зберігається у Національному архіві Швеції у Стокгольмі. А в Бендерах (Молдова) їй встановлено пам’ятник: книга, на якій викарбувані відомості про історію написання Конституції та її повна назва українською та латинською мовами.
Пилип Орлик був поліглотом – він добре володів церковнослов'янською, польською, латиною, німецькою, шведською, французькою, італійською, російською, болгарською, сербською мовами. Філологічні здібності виявилися у нього ще у Києво-Могилянській Академії, філософський факультет якої він закінчив у 22 роки. При цьому виявив особливий хист до поетики, риторики й логіки, вільно звертався до давньоримської міфології, любив цитувати античних авторів.
Він залишив після себе багату епістолярну спадщину і великий рукописний щоденник «Діаріуш подорожній». Писав його польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латиною. Видав п'ять поетичних книжок. Зокрема «Прогностик щасливий», приурочений полковнику Данилу Апостолу (1693); «Алкід Руський», присвячений Івану Мазепі; «Гіппомен сарматський» на честь полковника Івана Обидовського. Як визнають літературознавці, у поезії кристалізувалася національна ідея, якій Орлик залишився вірним до скону. У ній йшлося про те, що Україна – незалежна держава, її правителі мають вести свій народ окремим шляхом, як і інші європейські можновладці. А Київ автор називав новим Римом, центром культури та цивілізації.
Дружина Пилипа Орлика – Ганна, була освіченою жінкою, і допомагала йому, а потім – сину Григору вести «чоловічі» справи, вела листування з німецькими князями, польськими магнатами та шведськими королями. Коли Ганні виповнилося 64 роки, шведський король Фредерік I призначив їй пенсію.
У подружжя Орликів було вісім дітей. Дві доньки з чотирьох – Анастасія та Варвара, поводилися так само як мати: займалися серйозними «чоловічими» справами. Вони у різний час були активними співробітницями й помічницями батька, допомагали листуватися з політичними компаньйонами.
Син Пилипа Орлика – Григор Орлик, неодноразово звертався з проханнями утворити козацький корпус з тих воїнів, які залишилися вірними його батьку. Основу полку, куди додали козаків, склали польські та німецькі військові, тож у назві не вдалося відобразити українське походження. Григор завершив життя як генерал-лейтенант французької армії та володар замку Дентевіль. Кажуть, що він завжди пам’ятав про Україну й одного разу під чужим ім’ям, під виглядом французького мандрівника відвідав Батьківщину.
На сучасних українських купюрах номіналом 10 гривень зображений не Іван Мазепа, як заявлено, а Пилип Орлик. Художники Олександр та Сергій Харуки запропонували кілька ескізів з портретами гетьмана Мазепи. Серед них випадково був портрет Орлика. Оскільки достеменно невідомо, як виглядав Мазепа, затвердили портрет Орлика.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 27.02.2025